Провадження № 22-ц/803/4129/26 Справа № 212/11740/25 Суддя у 1-й інстанції - Колочко О. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
01 квітня 2026 року м.Кривий Ріг
Справа № 212/11740/25
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.
сторони:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ум Факторинг»,
відповідачка - ОСОБА_1 ,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Зарівна Світлана Володимирівна, на рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 24 грудня 2025 року, яке ухвалено суддею Колочко О.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 24 грудня 2025 року, -
У жовтні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Ум Факторинг» (надалі - ТОВ «Ум Факторинг») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовну заяву мотивовано тим, що 28 травня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит» (надалі - ТОВ «Селфі Кредит») та ОСОБА_1 був укладений договір споживчого кредиту №1532423 від 28 травня 2024 року, на підставі якого відповідачка отримала кредит у розмірі 15 900 гривень, шляхом їх зарахування на банківську картку № НОМЕР_1 , зі строком кредитування 350 днів, з процентною ставкою за користування коштами 1,5% від суми кредиту за кожний день протягом терміну дії договору.
18 грудня 2024 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «Ум Факторинг» укладено договір факторингу №18/12/24 від 18.12.2024, у відповідності до умов якого ТОВ «Селфі Кредит» передало позивачу право вимоги за кредитним договором №1532423 від 28 травня 2024 року.
Позивач зазначив, що відповідачка не погасила борг та нараховані відсотки, у зв?язку з чим заборгованість за кредитним договором №1532423 від 28 травня 2024 року становить 77 989,50 гривень.
Посилаючись на викладене, позивач просив суд: стягнути з відповідачки на свою користь заборгованість за договором споживчого кредиту №1532423 від 28 травня 2024 року у розмірі 77 989,50 гривень та судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 2 422,40 гривень.
Рішенням Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 24 грудня 2025 року позовоні вимоги задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Ум Факторинг» заборгованість за договором споживчого кредиту №1532423 від 28 травня 2024 року у розмірі 77 989 гривень 50 коп., витрати на оплату судового збору у розмірі 2 422 гривні 40 коп.
В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Зарівна С.В., просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позов ТОВ «Ум Факторинг» до ОСОБА_1 задовольнити частково, стягнути суму основного боргу - 15 900 грн., а вимоги про стягнення відсотків зменшити до розміру 1000,00 грн.
Апеляційна скарга мотивована тим, що задовольняючи позов у повному обсязі, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку набуття позивачем права вимоги за договором факторингу та правомірність стягнення з відповідачки процентів за користування кредитом у сумі 62 089,50 грн, не перевіривши їх співмірність, економічну обґрунтованість та відповідність принципам цивільного права.
Посилання позивача на договір факторингу № 18/12/24 від 18.12.2024 року саме по собі не є достатнім доказом набуття ним прав кредитора щодо конкретного боржника - ОСОБА_1 , без надання належних і допустимих доказів включення саме цього зобов'язання до предмета відступлення.
Наданий позивачем Витяг з Акту приймання-передачі реєстру боржників від 18.12.2024 року не може вважатися належним та допустимим доказом у розумінні статей 76-80 ЦПК України. Зазначений витяг не є повним документом, не містить ознак належного посвідчення, не супроводжується оригіналом реєстру боржників, з яким його можливо було б звірити, та не підтверджує включення саме зобов'язання ОСОБА_1 до переліку відступлених прав вимоги.
За відсутності належних та допустимих доказів переходу права вимоги за договором споживчого кредитування № 1532423 від 28.05.2024 року у розмірі 77 989,50 грн., по договору факторингу № 18/12/24 укладеного 18.12.2024 року, від первісного кредитора ТОВ “Селфі Кредит» до ТОВ «Ум Факторинг», суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність у позивача процесуального статусу належного кредитора. Непідтвердження факту правонаступництва є самостійною та достатньою підставою для відмови у позові.
Крім того, ст. ст. 3, 509, 627 ЦК України закріплено, що цивільні правовідносини мають ґрунтуватися на засадах справедливості, добросовісності та розумності. Визначений позивачем розмір процентів за користування кредитом в сумі 62 089,50 грн. є непропорційно великою сумою компенсації (при сумі тілі кредиту 15 900,00 грн.), що не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, адже більш ніж у чотири рази перевищують суму отриманого кредиту (15 900 грн), фактично призводить до надмірного фінансового тягаря для споживача та порушує баланс інтересів сторін, що суд першої інстанції залишив поза увагою. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 наголосила, що суд має право втручатися в обсяг цивільно-правової відповідальності боржника незалежно від її формального виду, якщо така відповідальність є непропорційною наслідкам порушення зобов'язання та порушує принципи справедливості і добросовісності.
Така ж позиція викладена й у постанові Дніпровського апеляційного суду від 20.08.2025 року у справі № 172/196/25.
У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, позивач ТОВ «Ум Факторинг» зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Ціна позову у даній справі становить 77 989,50 грн, що менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а, згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин, справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, за наявними матеріалами справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 28 травня 2024 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 був укладений договір №1532423 про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort», у формі електронного документу з використанням електронного підпису. Договір був підписаний відповідачкою за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором Х742 28.05.2024 о 14:52:14 (а.с.8-14).
Відповідно до умов договору, ТОВ «Селфі Кредит» надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 15 900 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальниця зобов'язалась одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов'язки, передбачені договором (п. 1.1., 1.2 Договору).
У п. 1.3 Договору сторони погодили, що строк кредиту 350 днів.
Згідно п.2.1 Договору кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача № НОМЕР_1 .
На підтвердження надання кредиту, шляхом безготівкового зарахування грошей ТОВ «Селфі Кредит» позивачем надано інформацію ТОВ «Пейтек», згідно якої зазначено, що 28.05.2024 о 14:53:28 на платіжну картку, маска картки НОМЕР_1 від клієнта ТОВ «Селфі Кредит» було успішно перераховано кошти у розмірі 15 900 грн (а.с.15).
Відповідно до інформації, наданої АТ КБ «Приватбанк» від 28.10.2025, на ім'я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_2 за період з 28.05.2024 по 31.05.2024, також надано виписку по рахунку № НОМЕР_2 за період з 28.05.2024 по 31.05.2024, відповідно до якої 28.05.2024 на картку № НОМЕР_2 перераховано грошові кошти у розмірі 15 900 грн ( а.с. 55-56).
18 грудня 2024 року між первісним кредитором ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «Ум Факторинг» було укладено Договір факторингу № 18/12/24, відповідно до п. 6.1 якого клієнт відступає (передає) Фактору права вимоги до боржників, які виникли у клієнта внаслідок невиконання боржниками кредитних договорів, та які входять до портфелю заборгованості, а фактор набуває права вимоги від клієнта та сплачує клієнту за відступлення прав вимог фінансування у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та у строки встановлені цим договором ( а.с. 16-21).
Відповідно до п. 6.2.3 цього договору права вимоги переходять до Фактор після підписання сторонами Акту приймання-передачі Реєстру боржників за формою Додатку 2 цього Договору т оплати Фактором суми фінансування у строки, передбачені п.7.2 Договору, після чого фактор стає Кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованості за кредитними договорами. Разом з правами вимоги фактору переходять всі інші пов'язані з ними права в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав та передбачені цим договором.
Відступлення права вимоги за цим договором здійснюється без згоди боржників (п.6.2.4 Договору).
Відповідно до Витягу з Акту від 07.10.2025, приймання-передачі реєстру боржників від 18.12.2024 до договору факторингу №18/12/24, що є Додатком №2 до Договору факторингу №18/12/24 від 18.12.2024, встановлено, що даний Акт підписаний ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «Ум Факторинг», і від ТОВ «Селфі Кредит» до ТОВ «Ум Факторинг» перейшло право вимоги до відповідачки за договором №1532423 від 28.05.2024 на загальну суму 77 989,50 грн (а.с. 22).
Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором, відповідачка має заборгованість перед позивачем у розмірі 77 989,50 грн., яка складається з: 15 900 грн. - заборгованість по кредиту; 62 089,50 грн. - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.
Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Ум Факторинг» про стягнення заборгованості за Кредитним договором №1532423 від 28 травня 2024, суд першої інстанції виходив з факту отримання позичальницею ОСОБА_1 кредитних коштів та неналежного виконання зобов'язання за укладеним кредитним договором позичальницею в частині повернення кредиту та сплати відсотків за його користування й права позивача, як правонаступника кредитора, вимагати від відповідачки повернення заборгованості за кредитним договором.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
Як встановлено судом, 28 травня 2024 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 було укладено в електронній формі кредитний договір №1532423, який підписаний позичальницею одноразовим ідентифікатором Х742 28.05.2024 о 14:52:14 (а.с.8-14), що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію».
Факт перерахування відповідачці грошових коштів на її картковий рахунок підтверджується довідкою АТ КБ «Приватбанк» від 28.10.2025 ( а.с. 55-56), що в апеляційному порядку не оспорюється.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
З матеріалів справи вбачається та підтверджується належними доказами те, що відповідачка взяті на себе зобов'язання за Кредитними договорами належним чином не виконала, у результаті чого утворилась заборгованість у розмірі пред'явленої до стягнення суми, правильність нарахуваня якої в апеляційній скарзі не ставиться під сумнів.
Відповідно до ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06.02.2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.2009 року №231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі, права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі, шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
Відповідно до ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
З матеріалів справи вбачається, що позивачем належними та допустимими доказами доведений факт переходу права вимоги до відповідачки за кредитним договором від первісного кредитора ТОВ «Селфі Кредит» до ТОВ «Ум Факторинг».
Так, колегія суддів звертає увагу, що Реєстр Боржників не має містити первинних документів, оскільки його предметом є передача прав вимоги із зазначенням сум грошової вимоги.
Відповідно до Договору факторингу №18/12/24 від 18.12.2024 клієнт відступає (передає) Фактору права вимоги до боржників, які виникли у клієнта внаслідок невиконання боржниками кредитних договорів, т які входять до портфелю заборгованості, а фактор набуває права вимоги від клієнта та сплачує клієнту за відступлення прав вимог фінансування у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та у строки встановлені цим договором (а.с. 16-21).
Відповідно до п. 6.2.3 цього договору права вимоги переходять до Фактор після підписання сторонами Акту приймання-передачі Реєстру боржників за формою Додатку 2 цього Договору та оплати Фактором суми фінансування у строки, передбачені п.7.2 Договору, після чого фактор стає Кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованості за кредитними договорами. Разом з правами вимоги фактору переходять всі інші пов'язані з ними права в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав та передбачені цим договором.
Позивач набув право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором №1532423 від 28 травня 2024 року у розмірі 77 989,50 грн, що підтверджується Витягом з Акту приймання-передачі реєстру боржників за указаним договором факторингу (порядковий № 1490).
Згідно долучених до справи договору, за яким відступлено право вимоги боргу за вказаним кредитним договором, сторони досягли згоди щодо всіх його істотних умов, визначили межі, зміст прав, які перейшли до нового кредитора, порядок передачі документів новому кредитору, що підтверджують права вимоги до боржника.
Договір факторингу, що містить підписи уповноважених представників сторін та скріплений печатками, підтверджують належний перехід прав вимоги до ОСОБА_1 від ТОВ «Селфі Кредит» до ТОВ «Ум Факторинг».
Договір факторингу є чинним, оскільки його дійсність ніким не оспорено, а тому він підлягають виконанню.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факту переходу до нього права вимоги до відповідачки за укладеним Кредитним договором №1532423 від 28 травня 2024 року у розмірі 77 989,50 грн.
Тобто, відповідачка ОСОБА_1 несе відповідальність за неналежне виконання зобов'язання за кредитним договором перед новим кредитором ТОВ «Ум Факторинг» у розмірі 77 989,50 грн., із яких: 15 900 грн. - заборгованість по кредиту; 62 089,50 грн. - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.
Доводи апеляційної скарги про те, що розмір відсотків є явно завищеним, таким, що не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, колегія суддів вважає помилковими з огляду на таке.
Відповідно до статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.
За змістом частини 1,2 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 18 цього ж закону несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Надаючи оцінку щодо стягнутої суми заборгованості по відсоткам, колегія суддів враховує позицію викладену у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі №679/1103/23, та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.
Так, у пункті 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження N 12-79гс19) зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
У пункті 5 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів» вказано, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Отже, наведене передбачає право суду зменшити розмір заборгованості за тими процентами, які нараховуються як міра відповідальності за неналежне виконання позичальником обов'язку щодо своєчасного повернення отриманих у кредит грошових коштів.
Однак, у спірному випадку позивач вимогу про стягнення процентів, що нараховуються за прострочення виконання грошових зобов'язань не заявляв, а лише просив, окрім тіла кредиту, стягнути проценти за правомірне користування кредитними коштами, у зв'язку з чим суд не вправі зменшувати їх розмір.
Розмір процентів за користування кредитними коштами був визначений сторонами договору за їх взаємною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 Цивільного кодексу України, при цьому волевиявлення сторін на укладення та підписання договору було усвідомленим і добровільним. Відповідач, укладаючи кредитний договір, мав можливість самостійно обрати фінансову установу для отримання кредиту, оцінити запропоновані умови кредитування та зважити на можливість їх виконання з огляду на своє фінансове становище.
За таких обставин відсутні підстави вважати, що у справі, яка переглядається, нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності.
Верховний Суд у постанові від 07 квітня 2021 року у справі № 623/2936/19 вказав, що виходячи з оплатного характеру кредитного договору, відсутні підстави вважати, що умови договору про сплату процентів за користування кредитом, є несправедливими та призводять до дисбалансу прав та обов'язків сторін договору, оскільки вказаний розмір процентної ставки погоджено за домовленістю сторін у заяві-анкеті.
Такий висновок теж підлягає застосуванню і до спірних правовідносин.
Отже, вказані умови кредитного договору не можна вважати несправедливими, оскільки розмір процентів за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому ст. 627 ЦК України.
При цьому проценти за кредитним договором, згідно статті 1056-1 ЦК України, не мають компенсаційного характеру та є платою за користування чужими грошима, їх розмір визначається сторонами договору, тому положення пункту 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до умов договору про встановлення розміру процентів не може застосовуватись.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за нарахованими процентами в розмірі 62 089,50 грн. підлягають задоволенню.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідачки вищезазначеної заборгованості за кредитом, розмір якої нею не спростовано в апеляційній інстанції.
Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених відповідачкою ОСОБА_1 у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Зарівна Світлана Володимирівна, - залишити без задоволення.
Рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 24 грудня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 01 квітня 2026 року.
Головуючий:
Судді: