Провадження № 22-ц/803/2895/26 Справа № 193/778/25 Суддя у 1-й інстанції - Томинець О. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
31 березня 2026 року м. Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Бондар Я.М.,
суддів: Зубакової В.П., Остапенко В.О.
секретар судового засідання Лідовська А.А.,
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справі, апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Солод Роман Геннадійович, на заочне рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 11 листопада 2025 року, яке ухвалено суддею Томинцем О.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, повне судове рішення складено 11 листопада 2025 року,
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вона є власником автомобіля «VOLKSWAGEN PASSAT В8», н/з НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 . У квітні 2024 року вона вирішила продати цей автомобіль, розмістивши його фізично на площадці з продажу автотранспортних засобів у АДРЕСА_1 .
13 квітня 2024 року на територію площадки прибув відповідач по справі ОСОБА_2 , якому був потрібен автомобіль, та попросив позивачку надати йому цей автомобіль у користування обіцяючи у подальшому викупити його у неї. На підтвердження домовленостей, позивачка передала ОСОБА_2 вищевказаний автомобіль, свідоцтво про реєстрацію цього транспортного засобу та ключі від нього.
Між тим, у липні 2024 року вона дізналась, що відповідач продав належний їй автомобіль іншій особі «по техпаспорту» без переоформлення на нового власника чим незаконно збагатився на невідому їй суму грошових коштів. При її зверненні до відповідача, останній підтвердив, що він дійсно продав її автомобіль. 20 липня 2024 року позивачці зателефонував невідомий чоловік та почав вимагати від неї вчинення дій з перереєстрації вищезазначеного автотранспортного засобу, повідомивши, що саме він придбав у відповідача ОСОБА_2 цей автомобіль.
07 серпня 2024 року ОСОБА_2 , не маючи можливості передати їй вищевказаний автомобіль або сплатити його вартість, склав розписку про зобов'язання у строк до 20.08.2024 року повернути отриманий автомобіль або грошові кошти у розмірі 7491 доларів США.
Проте, у подальшому відповідач почав уникати спілкування з позивачкою і, до цього часу ні коштів їй не передав, ні автомобіля не повернув.
За наслідками шахрайських дій ОСОБА_2 позивачка 10.08.2024 року звернулася до ВП № 4 Криворізького РУП ГУНП в Дніпропетровській області, якими були внесені відомості до ЄРДР за №12024041750001098 за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України.
У межах досудового розслідування цього кримінального провадження слідчим 25.12.2024 року вищевказаний транспортний засіб оголошено в розшук.
Також за постановою слідчого від 07.02.2025 року проведено транспортно-товарознавчу експертизу, згідно висновку якої ринкова вартість колісного транспортного засобу «VOLKSWAGEN PASSAT В8», н/з НОМЕР_1 , станом на 13.04.2024 року складає 579 288,80 грн.
Крім того, проведеними слідчими діями встановлено, що належний позивачці автомобіль розібраний та перебуває у м. Харків на території фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 , яка займається розбиранням автотранспортних засобів та подальшим продажем автомобільних запчастин під торговою маркою «Boltorez» сайт https://boltorez.com.ua/main.
На підставі ухвали слідчого судді Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 квітня 2025 року слідчим проведено обшук за адресою АДРЕСА_2 , в результаті якого було виявлено, що «VOLKSWAGEN PASSAT В8», н/з НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , вже розібрано, частину агрегатів реалізовано. Частину агрегатів з ознаками належності автотранспортному засобу вилучено та накладено на них арешт.
Посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_2 не зберіг переданий йому у користування позивачкою належний їй транспортний засіб, вона просила суд ухвалити рішення про відшкодування відповідачем вартості цього автомобіля, який згідно проведеної вище автотоварознавчої експертизи складає 579 288,80 грн, а також стягнути з відповідача всі понесені нею судові витрати.
Заочним рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 11 листопада 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Солод Р.Г., посиаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати заочне рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 11 листопада 2025 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 .
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що висновок суду про виникнення між сторонами договірних відносин з купівлі-продажу тарнспортного засобу з відсрочкою не є вірними, адже такі правочини вчиняються виключно в пичьмовій формі. Суть такого договору полягає в тому, що ОСОБА_2 стає власником автотранспортного засобу (відбувається перереєстрація), проте залищок суми покупець сплачує частинами. ОСОБА_2 не виконано цих усов, автотранспортний засіб належить на праві приватної власності ОСОБА_1 і тому не можна контатувати факт як завершений. Суд витлумачив правочин не оглядаючи його зміст, а керуючись уривковими показами. Фактичним переданням автотранпортного засобу у ОСОБА_2 не виникло право власності. Не з'ясованим судом залишився факт за яку суму продано автотранспортний засіб «VOLKSWAGEN PASSAT В8».
Посилається, що встановленим є факт та обставина, що ОСОБА_2 вспуреч волі власника автотранспортного засобу відчужив автомобіль невідомій особі та в подальшому відбулись дії з його розбирання на ділянці, яка належить підприємиці. Бєзгіній. Вказаного суд не прийняв до уваги. На теперішній час витребувати автомобіль з незаконного чужого володіння не є можливим. Наполягає, що саме діями ОСОБА_2 . ОСОБА_1 завдано збитків в сумі 579 288,80 грн.
Враховуючи, що ОСОБА_2 не став власником автотранспортного засобу «VOLKSWAGEN PASSAT В8» д.н.з. НОМЕР_3 , не повідомив власника ОСОБА_1 про відчуження стороннім особам, не повідомив за яку саме суму відчужено автотранспортний засіб, отримані кошти за проданий не повернув власнику ОСОБА_1 , вважає, що є всі підстави вважати, що ОСОБА_4 забанатився за рахунок ОСОБА_1 на суму 579 299,80 грн, яка є приблизною.
Також зазначає, що посилаючись на суму, що зазначена в розписці 7 750 доларів США, з урахуванням вищевказаних обставин, суд мав зменшити суму стягнення до зазначеної в розписці. Стягнення суми незаконного збагачення у вказаній сумі хоч частково б захистило порушені права ОСОБА_1 .
Посилаючись на положення ст. 1212, 1213 ЦК України вважає, що суд мав усі підстави для задоволення позовних вимог, а відмова в задоволені позову відбулась внаслідок порушення норм матеріального права.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що відповідно розписки від 13.04.2024 року ОСОБА_2 отримав автомобіль «VOLKSWAGEN PASSAT В8», н/з НОМЕР_1 , 2016 р.в. у використання у ОСОБА_5 . На той час цей автомобіль був зареєстрований на ОСОБА_6
20.04.2024 року видно з свідоцтва про реєстрацію вказаного транспортного засобу за позивачкою ОСОБА_1 .
Відповідно розписки від 07.08.2024 року, складеної відповідачем ОСОБА_2 він зобов'язується у строк до 20.08.2024 повернути вищевказаний автомобіль, який належить ОСОБА_1 та який він придбав за договором №390 у розстрочку від 13.04.2024 року або (повернути) грошові кошти у сумі 7491 дол. США, залишок за договором вищевказаної розстрочки.
Разом з тим, у подальшому відповідач почав уникати спілкування з позивачкою і до цього часу не повернув автомобіль та не передав решту коштів за його продаж.
В позовній заяві ОСОБА_1 посилається, що відповідач продав належний їй автомобіль іншій особі «по техпаспорту» без переоформлення на нового власника, чим незаконно збагатився на невідому їй суму грошових коштів.
За наслідками шахрайських дій ОСОБА_2 , позивачка 10.08.2024 року звернулася до ВП № 4 Криворізького РУП ГУНП в Дніпропетровській області, якими були внесені відомості до ЄРДР за №12024041750001098 за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України.
У межах досудового розслідування цього кримінального провадження слідчим 25.12.2024 року транспортний засіб «VOLKSWAGEN PASSAT В8», н/з НОМЕР_1 , 2016 р.в., оголошено в розшук.
На підставі постанови слідчого від 07.02.2025 року проведено транспортно-товарознавчу експертизу, згідно висновку якої ринкова вартість вищевказаного транспортного засобу складає 579 288,80 грн.
Проведеними слідчими діями встановлено, що належний позивачці автомобіль розібраний та перебуває в м. Харків на території ФОП ОСОБА_3 , яка займається розбиранням автотранспортних засобів та подальшим продажем автомобільних запчастин під торговою маркою «Boltorez» сайт https://boltorez.com.ua/main
На підставі ухвали слідчого судді Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 квітня 2025 року слідчим проведено обшук за адресою АДРЕСА_2 , в результаті якого було виявлено, що автомобіль «VOLKSWAGEN PASSAT В8», н/з НОМЕР_1 , 2016 р.в., VIN НОМЕР_2 , вже розібрано, частину агрегатів реалізовано. Частину агрегатів з ознаками належності автотранспортному засобу вилучено та накладено на них арешт.
З наданих матеріалів досудового розслідування, зокрема ухвали слідчого судді Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 травня 2025 року про арешт майна, встановлено, що: «в ході допиту потерпілої ОСОБА_1 установлено…, що остання передала під розписку вищевказаний транспортний засіб у користування раніше незнайомому громадянину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_3 , домовившись при цьому, що половину вартості за автомобіль він віддасть відразу, що він і зробив, а другу половину ОСОБА_2 в сумі 7750 дол. США віддасть у строк до 20.07.2024, однак дану домовленість останній проігнорував. У подальшому потерпілій ОСОБА_1 стало відомо, що ОСОБА_2 продав вищевказаний автомобіль по свідоцтву про реєстрацію транспортного засобу невстановленому чоловіку, котрий у подальшому телефонував потерпілій та вимагав переоформити належний їй автомобіль на нього, при цьому погрожуючи тим, що у випадку відмови він перереєструє автомобіль без її участі».
Суд першої інстанції, встановивши, що між сторонами склалися договірні правовідносини, відповідачеві на виконання умов договору купівлі-продажу транспортного засобу з відстрочкою від 13.04.2024 року позивачкою були передані сам автомобіль «VOLKSWAGEN PASSAT В8», н/з НОМЕР_1 , правовстановлюючий документ на нього та ключі від замку запалення, що давало йому можливість вільно користуватися цим транспортним засобом, а після сплати всієї його вартості, переєструвати на своє ім'я, дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що ОСОБА_2 набув автомобіль або зберігав його у себе за рахунок ОСОБА_7 без достатньої правової підстави (безпіставно набуте майно). Суд констатував, що укладення такого договору відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків.
Дійшовши висновку, що ОСОБА_1 не довела, що ОСОБА_2 набув або зберігав автомобіль за відсутності існування правових підстав, у спосіб, що суперечить цивільному законодавству, суд першої інстанції виснував про безпідставність посилань позивачки про застосування до правоавідносин у даному спорі приписів ст. 1212, 1213 ЦК України.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом.
Згідно з вимогами ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Відповідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За змістом ч. 1 ст. 177 ЦК України об'єктами цивільних прав, у тому числі є гроші. Майном як особливим об'єктом вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (ч. 1 ст. 190 ЦК України).
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частин першої, другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Виходячи із норм статті 1212 ЦК України, правова природа безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) - це відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
У пункті VII.-2:101 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказано, що збагачення є безпідставним, за винятком таких випадків: особа, яка збагатилася, має право на отримання збагачення за рахунок потерпілого в силу договору чи іншого юридичного акту, судового рішення або норми права; або потерпілий вільно і без помилки погодився на настання невигідних для себе наслідків.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що при визначенні того чи підлягають стягненню безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) зроблено висновок, що «предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
Із встановлених обставин справи вбачається, що між сторонами склалися договірні правовідносини, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав вважати, що ОСОБА_2 набув автомобіль та зберігав його у себе за рахунок ОСОБА_1 без достатньої правової підстави. Сторонами договору договору купівлі-продажу з відстрочкою на виконання його умов було вчинені дії, пов'язані з передачею автомобіля, правовстановлюючого документа та ключів від замку запалення. Вказаний договір в установлений законом порядку сторонами не оспорено, не припинено, відтак він є дійсним та обов'язковим до виконання.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Суд не втручається у процесуальну діяльність учасників процесу (реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання покладених на них процесуальних обов'язків), крім випадків, передбачених ЦПК України.
У процесуальному законодавстві передбачено обов'язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини.
Верховний Суд у постановах від 07 липня 2021 року у справі № 420/370/19, від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17 неодноразово наголошував на необхідності застосування категорії стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Отже, у змагальному процесі саме на позивача лягає тягар доведення обґрунтованості його вимог, а на відповідача - доведення обґрунтованості його заперечень
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, обгрунтовано викладеними в оскаржуваному рішенні суду, та констатує, що автомобіль за відсутності правових підстав у спосіб, що суперчить цивільному законодавству. Тому посилання позивача про застосування до правовідносин у цій справі положень ст. 1212, 1213 ЦК України безпідставні.
Також судом обгрунтовано зауважено, що, з огляду на не сплату у встановлений за договором строк грошових коштів, зважаючи на не доведення на терепіршній час у встановленому законом порядку факту скоєння ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 шахрайських дій, ефективним способом захисту порушеного права власності ОСОБА_1 є застосування положення про стягнення коштів у зв'язку з невиконанням зобов'язань, прередбачених главою 48 ЦК України.
З огляду на викладене колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , у зв'язку з чим її апеляційна скарга до задоволення не підлягає.
При цьому суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції № 2) [ВП], § 41.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням встановлених обставин справи, правовідносин, які випливають із встановлених обставин та правових норм, що підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, у зв'язку з чим воно не підлягає до скасування, а апеляційна скарга позивачки не підлягає задоволенню, оскільки викладені в ній доводи правильність висновків суду першої інстанції не спростовують.
Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів «б» та «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки, апеляційна скарга залишається без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст. 367,368,374,375,381,382 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Солод Роман Геннадійович, залишити без задоволення.
Заочне рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 11 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 31 березня 2026 року.
Головуючий:
Судді: