С О Л О М ' Я Н С Ь К И Й Р А Й О Н Н И Й С У Д М І С Т А К И Є В А
вул. Максима Кривоноса, 25, м. Київ, 03037; тел. (044) 298-59-37
вул. Грушецька, 1, м. Київ, 03113; тел.: (044) 298-59-52
e-mail: inbox@sl.ki.court.gov.ua, web: https://sl.ki.court.gov.ua
код ЄДРПОУ: 02896762
Провадження 2/760/6097/26
В справі 760/22903/25
(заочне)
І. Вступна частина
31 березня 2026 року в місті Києві
Солом'янський районний суд м. Києва
у складі головуючого судді Коробенка С.В.
за участю секретаря Левіцької Н.О.
розглянув у судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СОВКИ-ІНВЕСТ» про визнання майнового права на об'єкт незавершеного будівництва.
ІI. Описова частина
У серпні 2025 року ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Чвир О.М., звернулася до Солом'янського районного суду м. Києва із позовною заявою до ТОВ «СОВКИ-ІНВЕСТ» про визнання майнового права на об'єкт незавершеного будівництва.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «СІТІ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» (код ЄДРПОУ 34817336) було укладено Попередній договір купівлі-продажу квартири від 25.09.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Басенко К.О., зареєстрований в реєстрі за №1643. Відповідно до умов Договору ТОВ «СІТІ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» зобов'язалось укласти договір купівлі-продажу (Основний договір) квартири АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 зобов'язався прийняти та належним чином оплатити її вартість.
Позивач вказує, що відповідно до п. 1.4 Попереднього договору сторони зобов'язуються укласти Основний договір протягом 2 кварталу 2016 року, але в будь-якому разі не раніше отримання Стороною-1 правовстановлюючих документів на Об'єкт.
Як зазначає Позивачка, відповідно до п. 1.2 Попереднього договору сторони встановили, що виконання зобов'язання щодо укладання та нотаріального посвідчення Основного договору повинне бути забезпечене. На виконання даного пункту сторонами підписано Договір про забезпечення виконання зобов'язань №СС/Д4/208-22/Н від 25.09.2015. Сума договору складає 666.267,20 грн
Договором від 25.10.2017 про внесення змін та доповнень до Попереднього договору змінено термін укладання Основного договору на 1 квартал 2018 року, а також здійснено заміну сторони у зобов'язанні - ТОВ «СІТІ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» на ТОВ «СОВКИ-ІНВЕСТ». Одночасно Договором від 25.10.2017 про внесення змін до Договору про забезпечення виконання зобов'язань №СС/Д4/208-22/Н від 25.09.2015 також здійснено заміну сторони у зобов'язанні ТОВ «СІТІ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» на ТОВ «СОВКИ-ІНВЕСТ».
Договором про відступлення права вимоги від 17.05.2018 права за вказаними договорами відступлено на користь ОСОБА_1 . Згідно з п. 4.1 цього договору Сторона-1 підтвердила, що Сторона-2 в повному обсязі виконала свої зобов'язання за Договором про забезпечення виконання зобов'язань №СС/Д4/208-22/Н від 25.09.2015. Таким чином, за квартиру АДРЕСА_2 , повністю проведено розрахунки. Загальна вартість майнових прав складає 666.267,20 грн
Позивачка зазначає, що будинок станом на момент подання позову в експлуатацію не введено, що підтверджується відповіддю ДІАМ. Позивач вчасно не отримала те, на що розраховувала укладаючи Договір. Запланований термін закінчення будівництва та прийняття в експлуатацію - 1 квартал 2018 року. Із засобів масової інформації Позивачці відомо, що будівництво житлового комплексу зупинено.
Позивачка також зазначає, що зверталася до Відповідача з пропозицією щодо укладання Основного договору, однак пропозиція повернулася невручена, що свідчить про те, що Відповідач не веде наразі господарської діяльності, відповідальні та посадові особи за офіційно зареєстрованою адресою не перебувають.
У зв'язку з викладеним, ОСОБА_1 просить визнати за нею майнові права на двокімнатну квартиру АДРЕСА_3 на земельній ділянці під кадастровим номером 8000000000:72:337:0009.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 26.08.2025 у справі відкрито загальне позовне провадження.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 03.12.2025 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті.
31 березня 2026 року від представника позивача до суду надійшла заява про розгляд справи у її відсутності, позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити, проти заочного рішення не заперечувала.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Про причину неявки суд до відома не поставив, відзив на позов у встановленому законом порядку також не подав.
Згідно частини першої статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Виходячи з цього, враховуючи думку представника Позивача, суд визнав за можливе провести заочний розгляд справи.
ІІІ. Мотивувальна частина
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд доходить наступного висновку.
25 вересня 2015 року між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «СІТІ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» було укладено Попередній договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Басенко К.О. та зареєстрований в реєстрі за №1643.
Відповідно до пункту 1.1 даного Попереднього договору сторони зобов'язуються в строки, встановлені пунктом 1.4 розділу 1 Попереднього договору, укласти в майбутньому Договір купівлі-продажу квартири (Основний договір), відповідно до якого ТОВ «СІТІ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» (в Основному договорі - Продавець) зобов'язується передати у власність (продати) окрему квартиру АДРЕСА_4 , а ОСОБА_2 (в Основному договорі - Покупець) зобов'язується прийняти у власність (купити) Об'єкт та належним чином сплатити його вартість.
Пунктом 1.4 розділу 1 Попереднього договору сторони зобов'язуються укласти Основний договір протягом 2 кварталу 2016 року, але в будь-якому разі не раніше отримання Стороною-1 правовстановлюючих документів на Об'єкт.
Відповідно до пункту 1.2 Попереднього договору сторони встановили, що виконання зобов'язання щодо укладання та нотаріального посвідчення Основного договору повинне бути забезпечене. Вид та порядок забезпечення виконання вказаного зобов'язання сторони визначають в окремому Договорі про забезпечення виконання зобов'язань, який сторони укладають у простій письмовій формі та підписують одночасно з укладанням та нотаріальним посвідченням Попереднього договору.
З матеріалів справи вбачається, що для підтвердження зобов'язань, що виникли між сторонами згідно Попереднього договору, було укладено Договір про забезпечення виконання зобов'язань №СС/Д4/208-22/Н від 25 вересня 2015 року. Розмір грошових коштів, які сплачуються відповідно до умов Договору як забезпечення виконання зобов'язань, становить 666.267,20 грн
Договором від 25 жовтня 2017 року про внесення змін та доповнень до Попереднього договору змінено термін укладання Основного договору на 1 квартал 2018 року, а також здійснено заміну сторони у зобов'язанні - ТОВ «СІТІ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» замінено на ТОВ «СОВКИ-ІНВЕСТ». Договором від 25 жовтня 2017 року про внесення змін до Договору про забезпечення виконання зобов'язань №СС/Д4/208-22/Н від 25.09.2015 також здійснено заміну сторони у зобов'язанні ТОВ «СІТІ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» на ТОВ «СОВКИ-ІНВЕСТ».
Договором про відступлення права вимоги від 17 травня 2018 року права та обов'язки за Попереднім договором та Договором про забезпечення виконання зобов'язань відступлено на користь ОСОБА_1 . Відповідно до пункту 4.1 цього Договору Сторона-1 (ТОВ «СОВКИ-ІНВЕСТ») підтвердила, що Сторона-2 ( ОСОБА_2 ) в повному обсязі виконала свої зобов'язання за Договором про забезпечення виконання зобов'язань №СС/Д4/208-22/Н від 25 вересня 2015 року.
Як свідчать наявні в матеріалах справи платіжні документи та Договір про відступлення права вимоги, за квартиру АДРЕСА_2 , повністю проведено розрахунки на загальну суму 666.267,20 грн
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У статті 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно із положеннями статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.
Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачено лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, в якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо це право не визнається іншою особою, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Отже, порядок набуття права власності на об'єкт нерухомого майна після прийняття такого об'єкта в експлуатацію визначений законом.
Майном як особливим об'єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю та визнаються речовими правами (стаття 190 ЦК України).
Майновими визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права та право вимоги.
Майнове право, яке можна визначити як право очікування, є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, необхідними й достатніми для засвідчення правомочності його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.
Захист майнових прав здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16 листопада 2020 року у справі №755/8933/18 (провадження №61-4251св19).
Отже, враховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі №761/5156/13-ц (провадження №14-425цс19) суд зазначив, що під майновим правом слід розуміти «право очікування», що є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому. Тобто, майнове право - це обмежене речове право, за яким його власник наділений певними, але не всіма, правами щодо майна. Майновим правом на об'єкт незавершеного будівництва є обумовлене договором право набуття у майбутньому права власності на нерухоме майно, яке виникає тоді, коли настали певні, але не всі, юридичні передумови, необхідні та достатні для набуття речового права.
Враховуючи характер спірних правовідносин, а також встановлені обставини, Велика Палата Верховного Суду у вищезазначеній постанові вважає, що такий спосіб захисту порушених прав як визнання майнових прав на квартиру як на частку в об'єкті незавершеного будівництва не заборонений законом та є ефективним, оскільки іншим шляхом захистити свої права позивач не може.
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постановах від 27 лютого 2019 року у справі №761/32696/13-ц (провадження №14-606цс18) та від 20 березня 2019 року у справі №761/20612/15-ц (провадження №14-39цс19), у разі невиконання забудовником належним чином взятих на себе зобов'язань, а також відсутності факту введення будинку в експлуатацію, з урахуванням повної та вчасної сплати пайових внесків учасником будівництва, ефективним способом захисту порушених прав останнього є визнання майнових прав на об'єкт інвестування.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі №359/5719/17 (провадження №14-8цс21) зазначено, що інвестор після виконання ним фінансових зобов'язань за укладеними договорами отримує документи, які підтверджують реальність такого правочину та встановлюють для нього його особисті майнові права на конкретний об'єкт нерухомого майна. Для отримання права власності на такий об'єкт нерухомості інвестор має трансформувати свої майнові права у власність шляхом державної реєстрації речових прав на цей об'єкт нерухомості, але виконати це можна лише за умов завершення будівництва новоствореного об'єкта нерухомості відповідно вимог чинного законодавства та прийняття такого нерухомого майна до експлуатації (статті 328, 331 ЦК України). Отже саме інвестор є особою, яка первісно набуває право власності на об'єкт нерухомого майна, що споруджений за його кошти. Інвестор наділений правами, тотожними правам власника нерухомого майна, пов'язаними зі створенням об'єкту нерухомого майна, а тому в разі порушення його речових прав він має право на звернення до суду за їх захистом шляхом пред'явлення позову про визнання за ним його майнових прав.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі №344/16879/15-ц (провадження №14-31цс20) Верховний Суд зазначив, що спосіб захисту, передбачений статтею 392 ЦК України, є різновидом загального способу захисту - визнання права, а тому його може бути використано в зобов'язальних відносинах за відсутності іншого, крім судового, шляху відновлення порушеного права. Тобто зазначений спосіб захисту як різновид загального способу захисту - визнання права може бути використаний не тільки в речово-правових відносинах, але й у зобов'язально-правових, так як сам по собі факт перебування осіб у тих чи інших відносинах, у тому числі договірних, не може перешкоджати застосуванню до цих відносин норм інститутів загальної частини цивільного права.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року, закріплено право на справедливий суд. З огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України, Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства. Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Концепція «майна» у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном».
Частинами другою-третьою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу та мають ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 ЦК України).
Відповідно до положень статей 626-629, 638 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Між сторонами виникли відносини на підставі Попереднього договору купівлі-продажу квартири, а також Договору про забезпечення виконання зобов'язань, предметом договірного зобов'язання за цими договорами є вчинення конкретних дій сторін зі сплати грошових коштів, а після завершення будівництва передання об'єкту нерухомості. Суд зазначає, що незважаючи на те, що укладений між сторонами договір має назву попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна, цей договір за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу майнових прав (інвестиційний договір), оскільки у цьому договорі викладені всі істотні умови, притаманні такому виду договорів, а його предметом є квартира, яка буде створена у майбутньому. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі №344/8552/16-ц (провадження №61-22334св18).
За змістом статей 509, 526, 527, 530 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтями 610, 611 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
З матеріалів справи вбачається, що Позивачка, набувши права за договорами внаслідок їх відступлення, є особою, яка повністю виконала фінансові зобов'язання за Договором про забезпечення виконання зобов'язань, сплативши повну вартість майнових прав на об'єкт нерухомості у розмірі 666.267,20 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними документами, а також Договором про відступлення права вимоги від 17.05.2018.
Виконання грошових зобов'язань за договором, а саме повна сплата вартості майнових прав об'єкта нерухомості, підтверджує вчинення позивачем дій, спрямованих на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимагати переходу майнових прав на цей об'єкт нерухомості, отримання від відповідача об'єкту нерухомості за актом прийому-передачі після завершення будівництва та після цього набуття можливості державної реєстрації свого права власності на об'єкт будівництва.
Таким чином, фактично склалась ситуація, за якої Позивачка має підтвердження оплати 100% вартості майнових прав на об'єкт нерухомості, однак відсутнє належне підтвердження переходу цих прав від відповідача до неї, та відповідно належне оформлення набуття останньою права власності на майнові права щодо об'єкту нерухомості.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема відповіді ДІАМ, об'єкт будівництва - житловий будинок АДРЕСА_5 - станом на момент подання позову в експлуатацію не введений, будівництво не завершене та на даний час не ведеться, приміщення у власність позивачу не передане, а дата введення об'єкту капітального будівництва в експлуатацію невідома.
Таким чином, Відповідач порушив встановлений договором строк введення будинку в експлуатацію (1 квартал 2018 року), внаслідок чого позбавив Позивачку того, на що вона розраховувала, укладаючи відповідні договори, а саме, що Відповідач у встановлений термін здійснить введення будинку в експлуатацію і, відповідно, Позивачка матиме можливість набути право власності на квартиру.
Невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договорами стало підставою для звернення Позивачки до суду з позовом для визнання за нею майнових прав.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Ухвалюючи відповідне рішення суд також ураховує відсутність на державному рівні будь-яких реєстрів, у яких би в повній мірі відображались та реєструвались майнові права, що сприяло би запобіганню порушенню таких прав, недопущенню реалізації недобросовісної поведінки відчужувачів майнових прав на користь декількох осіб, тому права позивача підлягають захисту в судовому порядку.
Відповідно до положень статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Отже, аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що Позивачкою обґрунтовано пред'явлено вимоги до Відповідача, оскільки в межах даного спору доведено факт порушення з боку Відповідача договірних зобов'язань в частині передачі покупцю права власності на об'єкт нерухомості, що є предметом договору.
При цьому суд враховує, що на даний час запланований термін будівництва та здачі об'єкту капітального будівництва в експлуатацію, який погоджений сторонами (1 квартал 2018 року), давно сплинув, додаткових угод, які передбачали зміну умов договорів, в тому числі в частині визначення інших строків здачі будинку в експлуатацію, між сторонами не укладено, ці обставини не спростовано відповідачем ТОВ «СОВКИ-ІНВЕСТ», який не скористався процесуальним правом подати відзив на позовну заяву та докази на спростування заявлених позовних вимог і підтвердження належного виконання зі свого боку договірних зобов'язань.
Враховуючи викладене вище, суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.
ІV. Резолютивна частина
Керуючись статтями 3, 4, 5, 10, 12, 13, 76-81, 89, 247, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 280-284 ЦПК України, суд вирішив:
1. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СОВКИ-ІНВЕСТ» про визнання майнового права на об'єкт незавершеного будівництва задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 майнові права на двокімнатну квартиру АДРЕСА_3 на земельній ділянці під кадастровим номером 8000000000:72:337:0009.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СОВКИ-ІНВЕСТ» (код ЄДРПОУ: 40865199) на користь держави судовий збір у розмірі 6.662,67 гривень.
3. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
4. Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_6 ; РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «СОВКИ-ІНВЕСТ», адреса: м. Київ, вул. Предславинська, 12, офіс 194; код ЄДРПОУ: 40865199.
Суддя: