Справа № 727/3638/26
Провадження № 2-а/727/118/26
31 березня 2026 року Шевченківський районний суд м. Чернівці в складі:
головуючого-судді: Одовічен Я.В.
за участю секретаря: Зінич О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення.
Посилався на те, що постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковника ОСОБА_2 №115 від 31.03.2025 року його було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.211 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000 грн. 00 коп.
Про існування вказаної постанови йому стало відомо 11.03.2026 року, коли у застосунку «Дія» отримав постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 11.02.2026 року.
Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що ОСОБА_1 нібито втратив свій військово-обліковий документ (військовий квиток).
Із зазначеною постановою він не погоджується та вважає притягнення його до адміністративної відповідальності безпідставним, оскільки не порушував вимоги законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, військовий квиток ніколи не втрачав.
Вказував, що він є особою з інвалідністю ІІІ групи.
На початку березня 2025 року прийшов до ІНФОРМАЦІЯ_2 для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі п.2 ч.1 ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Зазначив, що разом із документами, які посвідчують особу та підтверджують наявність інвалідності, ним було надано військовий квиток серії НОМЕР_1 .
06.03.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_3 видано довідку №4666 про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі п.2 ч.1 ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» на строк до 01.01.2027 року. У тексті вказаної довідки вказано, що вона дійсна при пред'явлені військового квитка НОМЕР_1 .
Вважає, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст.211 КУпАП, оскільки військовий квиток він не втрачав.
Просив визнати протиправною та скасувати постанову №115 від 31.03.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_1 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст.211 КУпАП.
Ухвалою суду від 17.03.2026 року провадження по справі було відкрито та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідачем відзиву подано не було.
Позивач у судове засідання не з'явився. Подав до суду заяву, в якій просив розглянути справу за його відсутності. Позов підтримав та просив задовольнити.
Представник відповідача, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явився, про причини відсутності не повідомив.
Згідно з частиною 3 статті 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши письмові матеріали справи, приходить до наступних висновків.
Як було встановлено судом, 18.03.2025 року офіцером відділення військового обліку та бронювання було складено протокол ЧМТЦК №115 про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 . Згідно вказаного протоколу, 18.03.2025 року в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 встановлено факт адміністративного правопорушення, а саме: ОСОБА_1 втратив свій військово-обліковий документ, чим порушив ст.211 КУпАП, а саме зіпсуття військово-облікових документів чи втрата їх з необережності, тягне за собою накладення штрафу у розмірі від п'ятдесяти до ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Своїми протиправними, винними діями (бездіяльністю) ОСОБА_1 порушив вимоги ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу», ч.3 ст.22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ч.ч.1,2 ст.17 ЗУ «Про оборону України», що призвело до порушення ним законодавства про оборону та мобілізацію, вчиненого в особливий період. Тобто, ОСОБА_1 скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ст.211 КУпАП (а.с.10).
Постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , підполковника ОСОБА_2 №115 від 31.03.2025 року ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності за ст.211 КУпАП (а.с.6-7).
Із вказаної постанови вбачається, що 18.03.2025 року в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 офіцером військового обліку та бронювання ІНФОРМАЦІЯ_2 лейтенантом ОСОБА_3 було складено протокол ЧМТЦК про адміністративне правопорушення №115 за ознаками адміністративного правопорушення, передбаченого ст.211 КУпАП.
Згідно протоколу, громадянин ОСОБА_1 втратив свій військово-обліковий документ.
Своїми протиправними винними діями (бездіяльністю) ОСОБА_1 порушив вимоги ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу», ч.3 ст.22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ч.ч.1,2 ст.17 ЗУ «Про оборону України», що призвело до порушення ним законодавства про оборону та мобілізацію, вчиненого в особливий період. Тобто, скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ст.211 КУпАП (а.с.6-7).
Згідно ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Відповідно до ч. 2 ст. 254 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається у двох екземплярах, один з яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Згідно із статтею 235 Кодексу України про адміністративні правопорушення, вбачається, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки має право, зокрема, розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначені статтею 235 Кодексу України, і накладати адміністративні стягнення та визначати функціональні (посадові) обов'язки підлеглого йому особового складу (п.п. 12-13 Положення № 154).
Порядок притягнення осіб до адміністративної відповідальності встановлений Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Частиною 1 статті 211 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за зіпсуття або недбале зберігання призовниками, військовозобов'язаними і резервістами військово-облікових документів (посвідчень про приписку до призовних дільниць, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов'язаних), яке спричинило їх втрату.
Частиною 2 статті 211 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за повторне протягом року вчинення порушення з числа передбачених частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, а також вчинення такого порушення в особливий період.
Згідно з абз. 11ст. 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
17.03.2014 року оприлюднено Указ Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію»,Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, який в подальшому продовжувався та триває на теперішній час.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закони України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію».
Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Згідно з ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях.
Частиною 6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов'язані мати при собі військово-обліковий документ та пред'являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України.
Згідно пункту 1 Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою КМУ від 16 травня 2024 р. № 559, військово-обліковий документ є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов'язку, який оформляється (створюється) та видається громадянину України, який є призовником, військовозобов'язаним або резервістом, у тому числі, якщо він був виключений з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідно до пунктів 3 і 4 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та не отримував такий документ до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 559 «Про затвердження Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів і форми такого документа».
Відповідно до 15 Порядку, громадяни зобов'язані надійно зберігати військово-обліковий документ на бланку, стежити за своєчасним і точним внесенням до нього змін та дотримуватися правил військового обліку.
Пунктом 25 Порядку встановлено, що за зіпсування або недбале зберігання військово-облікового документа на бланку громадянин України несе відповідальність відповідно до закону.
У ході судового розгляду встановлено, що підставою для притягнення позивача до відповідальності та прийняття оскаржуваної постанови стало встановлення відповідачем факту втрати ОСОБА_1 військово-облікового документу.
При цьому, в матеріалах справи наявна копія військового квитка серії НОМЕР_1 , виданого на ім'я ОСОБА_1 . Військовий квиток був виданий 16.11.1989 року (13-15).
Крім того, на сторінці НОМЕР_2 військового квитка наявна відмітка ІНФОРМАЦІЯ_2 від 18.03.2025 року про взяття ОСОБА_1 на військовий облік.
Суд звертає увагу, що протокол ЧМТУК №115, згідно якого було встановлено, що ОСОБА_1 втратив свій військово-обліковий документ винесено також 18.03.2025 року (15зв.).
Тобто, протокол було складено в той же день коли і уповноваженими особами ІНФОРМАЦІЯ_2 у військовому квитку позивача було внесено відмітку про взяття його на військовий облік.
Згідно із ч.1 ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ст.245 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження у справах про адміністративні правопорушення, у тому числі й віднесених до компетенції органів внутрішніх справ, здійснюється на основі додержання принципу законності.
Водночас, стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
У справах щодо застосування суб'єктом владних повноважень чи створення ним загрози застосування негативних заходів впливу до позивача (звільнення, примушування до звільнення, притягнення до дисциплінарної відповідальності, переведення, атестація, зміна умов праці, відмова в призначенні на вищу посаду, зменшення розміру заробітної плати тощо) у зв'язку з повідомленням ним або його близькими особами про можливі факти корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою обов'язок доказування, що прийняті рішення, вчинені дії є правомірними і не були мотивовані діями позивача чи його близьких осіб щодо здійснення цього повідомлення, покладається на відповідача.
Згідно із ч.6 ст.77 КАС України якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Відповідно до ч.4 ст.159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
В ухвалі про відкриття провадження у справі від 17.03.2026 року відповідачу з урахуванням особливостей розгляду справ даної категорії, визначених ст.286 КАС України, запропоновано у п'ятиденний строк з дня одержання копії ухвали про відкриття спрощеного провадження у справі подати до суду відзив на адміністративний позов разом з усіма доказами, що обґрунтовують доводи, які в ньому наведені або заяву про визнання позову.
Вказану ухвалу, представником відповідача було отримано 19.03.2026 року (а.с.25).
Однак, відповідач не подав до суду відзиву на адміністративний позов, а також доказів вчинення позивачем вказаного порушення.
В оскаржуваній постанові констатується вчинення позивачем правопорушення та єдиним доказом, що це підтверджує, зазначено протокол, складений 18.03.2025 року в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 лейтенантом ОСОБА_3 .
Однак, матеріали справи не містять будь-якого іншого доказу вчинення позивачем вказаного порушення.
Також відповідачем не подано відзив на позовну заяву.
З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що встановлені у ході судового розгляду обставини свідчать про невиконання відповідачем процесуального обов'язку щодо доведеності правомірності оскаржуваної постанови, та вважає, що з огляду на приписи ч.4 ст.159 КАС України неподання відповідачем відзиву на позовну заяву у даному випадку фактично свідчить про визнання ним позову.
Зазначене узгоджується із висновком постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11.03.2026 року у справі №727/2/26.
Крім того, частинами 1,2 ст.283 КУпАП передбачено, що розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виноситьпостанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб'єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов'язки для особи, щодо якої вона винесена.
Таке рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб'єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб'єкта владних повноважень.
Суд зазначає, що у провину ОСОБА_1 , згідно оскаржуваної постанови, ставиться те, що він втратив віймськово-обліковий документ, за що передбачено відповідальність за ст.211 КУпАП.
При цьому стаття 211 КУпАП складається з двох частин.
Таким чином, відповідач в оскаржуваній постанові кваліфікував дії позивача лише вказавши статтю, без зазначення її частини, що є істотним порушенням права позивача на захист.
Відповідно до ч.3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У відповідності до вимог п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
За таких підстав, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши їх кожний окремо та взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить висновку, що позов ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення підлягає задоволенню.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 5, 9, 72, 77, 80, 90, 94 242, 245, 246, 250, 255, 271, 286, 295 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення - задовольнити.
Скасувати постанову №115 від 31.03.2025 року, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 , підполковником ОСОБА_4 , про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст.211 КУпАП.
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 211 КУпАП - закрити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя Одовічен Я.В.