Єдиний унікальний номер 722/145/26
Номер провадження 3/722/86/26
24 березня 2026 року Сокирянський районний суд Чернівецької області
в складі:
головуючого судді Унгуряна С.В.
секретаря судових засідань Ткач Н.П.
з участю:
особи, яка притягується до
адмін.відповідальності ОСОБА_1
та його захисника Симоненка В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Сокиряни справу про адміністративне правопорушення відносно
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, жителя АДРЕСА_1 , не одруженого, не працюючого,
про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП,-
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №556945, складеного 02.01.2026 року інспектором ВП №3 (м.Заставна) Чернівецького районного управління поліції ГУНП в Чернівецькій області Турляком І.С., вбачається, що 02.01.2026 року близько 00 год. 17 хв. на автодорозі Т-02-11, громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керував транспортним засобом «DAEWOO Lanos» д.н.з НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: різкий запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів. Від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку відмовився, що зафіксовано на технічний засіб нагрудний відеореєстратор №857681 та №856696. Від керування транспортним засобом відсторонений шляхом залишення його на місці зупинки. Таким чином, порушив п.2.5 ПДР України, за що передбачена відповідальність ч.1 ст.130 КУпАП України.
ОСОБА_1 в судовому засіданні свою вину у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення не визнав та пояснив суду, що вночі 02.01.2026 року рухався з м.Сокиряни в сторону м.Новодністровськ, при цьому не порушував правила дорожнього руху, однак був зупинений працівниками патрульної поліції у зв'язку із порушенням комендантської години. На вимогу працівників поліції пред'явив документи на право керування транспортним засобом, після чого один із поліцейських повідомив, що він перебуває в стані алкогольного сп'яніння та запропонував йому пройти на місці тест на визначення стану алкогольного сп'яніння за допомогою приладу «Драгер». Він одразу погодився пройти тест, однак перед його проходженням просив поліцейських надати йому можливість скористатись правовою допомого, адже вперше опинився в такій ситуації і не був достатньо обізнаний в юриспруденції, а тому потребував юридичної консультації. Натомість працівники поліції неодноразово відмовляли йому в цьому, мотивуючи тим, що йому були роз'ясненні його права, а адвокат йому тут не допоможе і його допомогою він зможе скористатись безпосередньо в суді під час розгляду справи. На той момент йому не було відомо, що саме йому загрожує за відмову від проходження тесту на місці, а також враховуючи моральний тиск працівників патрульної поліції, він розгубився, у нього виникли підозри, що поліцейські сфальсифікують відносно нього справу з метою притягнення до адміністративної відповідальності, а тому прийняв рішення відмовитись. Стверджує, що того дня не вживав алкогольні напої та був абсолютно тверезим, йому незрозуміло, яким чином працівники поліції виявили у нього ознаки сп'яніння, які зазначені в протоколі, адже жодним чином не перевіряли їх на місці. До прикладу у протоколі вони зазначили про запах алкоголю з роту, однак вони не могли його відчувати навіть якби він був, оскільки перебували на значній відстані від нього. Зазначав, що відмовою від проходження тесту на визначення стану алкогольного сп'яніння на місці, слугувало ненадання йому права скористатись правовою допомогою та моральний тиск відносно нього з боку поліцейських.
Під час розгляду справи захисник ОСОБА_1 - адвокат Симоненко В.М. заперечив вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, підтримав раніше подане письмове клопотання про закриття справи у зв'язку із відсутністю події та складу адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
З'ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення ОСОБА_1 , дослідивши письмові заперечення адвоката Симоненко В.М., суд вважає, що справа відносно ОСОБА_1 підлягає закриттю, виходячи з наступних підстав.
Так, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності (ст.245 КУпАП).
Відповідно до вимог ст.280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.
Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353-XII, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями, далі - ПДР).
Пунктами 1.3 та 1.9. ПДР встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Пунктом 2.5 Правил дорожнього руху, передбачено, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, полягає у керуванні транспортними засобами особами у стані алкогольного сп'яніння, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також в передачі керування транспортним засобом особі, яка перебуває у стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських засобів, а так само у відмові особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Порядок проведення огляду на стан сп'яніння регулюється статтею 266 КУпАП, Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров'я України 09 листопада 2015 року №1452/735, та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 11 листопада 2015 року за №1413/27858 (надалі Інструкція), Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, та проведення такого огляду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року №1103 (надалі Порядок).
Відповідно до вимог ст.266 КУпАП передбачено, що особи, які керують транспортними засобами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані наркотичного сп'яніння підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами та оглядові на стан алкогольного сп'яніння.
Згідно із вимогами Інструкції, огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану. Відповідно до п.3 ч.1 зазначеної Інструкції ознаками алкогольного (наркотичного) сп'яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.
Пунктом 6 частини 1 визначено, що огляд проводиться двома альтернативними способами: - поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом (далі - спеціальні технічні засоби); - лікарем закладу охорони здоров'я (у сільській місцевості за відсутності лікаря - фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку).
Отже, поліцейський вправі пред'явити до водія транспортного засобу вимогу пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану сп'яніння за наявності підстав вважати, що водій перебуває в стані, зокрема, алкогольного сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Поліцейський зобов'язаний запропонувати водію транспортного засобу пройти огляд на стан сп'яніння на місці зупинки, а у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, провести такий огляд в найближчому закладі охорони здоров'я.
Згідно п.22 Розділу III Інструкції, висновки щодо результатів медичного огляду осіб на стан сп'яніння, складені з порушенням вимог цієї Інструкції, вважаються недійсними.
Так, згідно із даними протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №556945 від 02 січня 2026 року, що складений щодо ОСОБА_1 за ч.1 ст. 130 КУпАП, останньому, як водію, ставиться у провину порушення вимог п. 2.5 ПДР та вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, тобто відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння.
У протоколі зафіксовані відповідні ознаки алкогольного сп'яніння, які стали підставою для підозри на факт перебування водія у стані алкогольного сп'яніння та його подальшого направлення на огляд до медичного закладу, а саме: різкий запах алкоголю з порожнини рота та порушення координації рухів, а також зафіксовано факт відмови водія від проходження огляду на стан сп'яніння, у встановленому законом порядку.
Також до матеріалів справи та протоколу на підтвердження доведеності вини особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, та підтвердження дійсності обставин вчиненого правопорушення долучено Направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, виписане 02.01.2026 року о 00:30 год., про направлення водія ОСОБА_1 на огляд до закладу охорони здоров'я Сокирянську лікарню, у зв'язку із виявленими у нього ознаками сп'яніння: різкий запах алкоголю з порожнини роту, вираження тремтіння пальців рук, нестійка хода, а також Акт огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, від проходження якого ОСОБА_1 відмовився.
Слід зазначити, що згідно з останніми змінами до Інструкції про порядок виявлення у водіїв ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння (спільний наказ МВС та МОЗ №338/825 від 16.05.2025 року, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30.05.2025 року за №845/44251), форма бланка направлення була змінена, а саме додаток №1 викладений в новій редакції «Направлення на медичний огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції».
Зазначене, свідчить, що під час складання процесуальних документів по справі про адміністративне правопорушення, працівниками поліції було порушено Інструкцію про порядок виявлення у водіїв ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, оскільки як вбачається із матеріалів справи складено процесуальний документ, який не відповідає встановленій законодавством формі, у зв'язку з чим, на думку суду, є неналежним доказом.
На виконання вимог ст.266 КУпАП поліцейські долучили DVD-диск відеозапису події з нагрудної камери поліцейських, що мала місце під час складання матеріалів справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 .
Відповідно до даних дослідженого відео із нагрудних реєстраторів (боді камер) поліцейських №856696 та №856696, встановлено, що о 00:18 год. 02.01.2026 року поліцейські зупинили транспортний засіб «DAEWOO Lanos», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 за порушення комендантської години.
Поліцейські повідомили причину зупинки, а також зазначили про відеофіксацію розмови на нагрудний реєстратор. Після цього у ОСОБА_1 з'ясовували наявність документів на право керування транспортним засобом. Під час перевірки документів о 00:21 поліцейський запідозрив ОСОБА_1 у вживанні алкогольних напоїв та повідомив йому про виявлені у нього ознаки сп'яніння, які назвав (різкий запах алкоголю з порожнини роту, виражене тремтіння пальців рук).
Слід зазначити, що для цілей притягнення особи до адміністративної відповідальності за ст.130 КУпАП (зокрема щодо відмови водія від проходження огляду) визначальними є встановлення факту керування особою транспортним засобом з ознаками сп'яніння, вчинення працівниками поліції дій задля проходження водієм належної процедури огляду на стан сп'яніння, з'ясування його відмови від проходження огляду на стан сп'яніння. Лише після цього може відбутися складання протоколу про адміністративне правопорушення за відмову від проходження огляду на стан сп'яніння.
Виявлення ознак алкогольного сп'яніння має здійснюватися не стороннім спостерігачем на його суб'єктивний погляд, а уповноваженою посадовою (службовою) особою Національної поліції України. Тобто повноваження самостійно виявляти й оцінювати ознаки сп'яніння у водія має виключно поліцейський уповноваженого підрозділу Нацполіції. Однак здійснюючи фіксацію вчиненого правопорушення, з метою забезпечення повноти та об'єктивності провадження у справі про адміністративне правопорушення, поліцейський повинен не лише формально зазначити ці ознаки у протоколі про адміністративне правопорушення, а й повинні бути наявні відповідні вихідні дані, які дозволять суду достовірно установити наявність правових підстав для ініціювання процедури огляду на стан відповідного сп'яніння.
Аналізуючи долучений до матеріалів справи відеозапис суд констатує, що на ньому не зафіксовано, що саме слугувало підставою та які саме дії вчиняв поліцейський для встановлення вищевказаних ознак алкогольного сп'яніння у водія ОСОБА_1 . При цьому, з відеозапису не вбачається вираженого тремтіння пальців рук, порушення координації рухів, навпаки, вбачається, що поведінка водія є спокійною та відповідає обстановці, мова зрозуміла та чітка.
Так, згідно з п. 2 Загальних положень та п.3 розд.Інструкції №1452/735, огляду підлягають водії, щодо яких у поліцейського є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з вичерпним переліком ознак (запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації, мови, тремтіння пальців рук тощо).
Крім цього, на місці події ознаки сп'яніння та вказані у протоколі про адміністративне правопорушення ознаки різняться, що свідчить про відсутність у суб'єкта владних повноважень впевненості у наявності конкретних ознак сп'яніння у водія.
Тобто, не конкретизація ознак та безпідставність підозри, є суттєвим порушенням порядку виявлення ознак сп'яніння, що передували проведенню огляду, а тому суд вважає незаконною підставою для висунення підозри водію та ініціювання процедури його огляду.
Суд також зазначає, що поліцейським було порушено порядок проведення огляду водія ОСОБА_1 на стан сп'яніння, який регулюється вищезазначеною Інструкцією.
Так, вказаною Інструкцією визначено чіткий алгоритм дій поліцейського під час процедури проведення огляду водіїв транспортних засобів на стан алкогольного сп'яніння та оформлення результатів такого огляду, який складається з наступних дій: 1) встановлення (виявлення) ознак алкогольного сп'яніння; 2) пропозиція водію пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів; 3) у разі відмови водія від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду - пропозиція водію пройти такий огляд в найближчому закладі охорони здоров'я з оформленням відповідного направлення за формою, наведеною в додатку 1 до вказаної Інструкції; 4) у разі відмови водія від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння в найближчому закладі охорони здоров'я - оформлення відповідного акту огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів за формою, наведеною в додатку 2 до вказаної Інструкції, у двох примірниках, один з яких вручається водію.
Разом з тим, як вбачається із наявних в матеріалах справи відеозаписів, під час процедури проведення огляду ОСОБА_1 на стан алкогольного сп'яніння, поліцейським порушено визначений вказаною Інструкцією порядок проведення такого огляду та оформлення його результатів, оскільки після відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу, поліцейський, не оформляючи відповідне направлення за формою, наведеною в додатку 1 до Інструкції, одразу пропонує водію пройти такий огляд в найближчому закладі охорони здоров'я, а оформлення такого направлення фактично здійснює вже одночасно із складенням акту огляду та протоколу про адмінправопорушення.
Крім цього, як вбачається із змісту складеного акту огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів від 02.01.2026 року, вказаний документ, в порушення визначеної Інструкцією форми, не підписано поліцейським, яким його складено.
Також, як вбачається із відеозапису ОСОБА_1 було запропоновано пройти огляд на визначення стану алкогольного сп'яніння на місці за допомогою технічного засобу «Драгер», на що останній спочатку погодився, але при цьому усно клопотав перед поліцейськими про те, що потребує консультації юриста та просить надати йому можливість скористуватись правовою допомогою. Проте, працівники поліції проігнорували усне клопотання ОСОБА_1 , у зв'язку із чим останній повідомив, що відмовляється проходити тест на місці та після пропозиції пройти огляд в медичному закладі, також відмовився.
При правовій оцінці процедури збору доказів у даному провадженні, суд встановив істотне ігнорування базових процесуальних гарантій особи, що притягається до адміністративної відповідальності. Відповідно до ст. 268 КУпАП та ст. 63 Конституції України, обов'язок щодо роз'яснення прав не є формальним елементом оформлення протоколу, а виступає імперативною вимогою закону та фундаментом справедливого розгляду справи.
Дослідженими відеозаписами встановлено, що з моменту першого контакту працівників поліції з ОСОБА_1 і до моменту пропозиції пройти огляд на стан сп'яніння, з відео не вбачається, що особі було роз'яснено її процесуальні права у повному обсязі. Зокрема, матеріали відеофіксації не містять підтвердження роз'яснення права на професійну правничу допомогу, права не свідчити проти себе, а також права надавати пояснення та заявляти клопотання.
Більше того, на відео зафіксовано, що поліцейські ігнорували неодноразові клопотання водія про участь адвоката, яке було спрямоване на реалізацію права на захист та одразу перейшли до висунення підозри у вчиненні правопорушення та пропозиції пройти тест, фактично розпочавши оформлення події, оминувши обов'язкову стадію роз'яснення прав, яка має передувати будь-яким діям під час документальної фіксації події. Разом з тим, вже тільки після оформлення протоколу про адміністративне правопорушення та складання інших процесуальних документів, ОСОБА_1 було роз'яснено його права, передбачені ст.268 КУпАП.
Слід зазначити, що відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами. Конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному. Реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом (Рішення Конституційного Суду від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №815/3591/17.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать також консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У даному випадку відмова поліцейського у задоволенні клопотання особи про участь захисника адвоката не була достатньо обґрунтованою та вмотивованою. Право на правову допомогу гарантовано ст.59 Основного закону України.
Складання протоколу про адміністративне правопорушення, оформлення події та розгляд уповноваженим органом (посадовою особою) справи про таке правопорушення належать до різних стадій адміністративного провадження. Вказані положення ст.59 Конституції України є законодавчими гарантіями об'єктивного і справедливого розгляду справи про адміністративне правопорушення, реалізація яких спрямовується також і для підготовки до захисту кожному, хто притягається до адміністративної відповідальності.
У даному випадку недотримання гарантій права на захист особи на первинній стадії притягнення особи до адміністративної відповідальності ставлять під сумнів законність наступних дій проведених при оформленні події та складанні відповідного протоколу.
Відповідно до ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису та інше, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому КУпАП.
Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні рішення.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
При цьому, суд зазначає, що складання протоколу про адміністративне правопорушення - це процесуальні дії суб'єкта владних повноважень, які спрямовані на фіксацію адміністративного правопорушення та, в силу положень статті 251КУпАП, є предметом оцінки суду в якості доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності. Тобто, протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №1556945 від 02.01.2026 року, складений відносно ОСОБА_1 , сам по собі не є головним доказом події правопорушення.
Частиною 5 ст.266 КУпАП визначено, що огляд особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним.
Протокол про адміністративне правопорушення, серії ЕПР1 №1556945 від 02.01.2026 року суд не бере до уваги як доказ вини ОСОБА_1 , оскільки викладені в ньому обставини про керування ОСОБА_1 , 02.01.2026 року, о 00:17 год. на автодорозі Т-02-11, транспортним засобом автомобілем марки ««DAEWOO Lanos» д.н.з НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп'яніння, достовірно не підтверджені належними та допустимими доказами.
Частиною 1 ст.254 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що при вчиненні адміністративного правопорушення складається протокол. За своїм призначенням адміністративний протокол є процесуальним документом, який з припущенням свідчить про вчинення особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, проступку. Правильність та точність складання адміністративного протоколу впливає на набування ним доказової сили, однак, виходячи з приписів статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення, наявність протоколу не є достатньою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Слід зазначити, що протокол про адміністративне правопорушення не може бути визнаний належним доказам у даній справі, у розумінні статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення, оскільки за своєю правовою природою він не є самостійним та беззаперечним доказом, а обставини викладені в ньому, повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, і не викликали сумнівів у суду.
Отже, протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №556945, складений відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, не може бути підставою для притягнення його до адміністративної відповідальності, оскільки фактичні обставини, викладені у протоколі, не підтверджуються сукупністю доказів, а отже, протокол не відповідає вимозі його достовірності.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, яка, згідно зі ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовується при розгляді справ як джерело права, зокрема справу «Пол і Одрі Едвардс проти Об'єднаного Королівства» (Paul and Audrey Edwards v. the United Kingdom) від 14 березня 2002 р., заява № 46477/99, суд зазначив, що компетентні органи завжди повинні докладати серйозних зусиль для з'ясування обставин справи і не повинні керуватись необдуманими або необґрунтованими висновками для розслідування, або в якості підстав для прийняття рішень.
До складеного протоколу про адміністративне правопорушення не долучено відповідних доказів, що відображають об'єктивну та суб'єктивну сторону правопорушення, а тому з урахуванням вказаного рішення ЄСПЛ, суд вважає, що фабула адміністративного протоколу не відповідає обставинам справи.
В силу принципу презумпції невинуватості, діючого і при розгляді справ про адміністративні правопорушення, всі сумніви у винності особи, що притягується до адміністративної відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Щодо формулювання суті адміністративного правопорушення, то Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суд не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену в протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винність у скоєнні якого певною особою має доводитись в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винності особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (п.34 рішення у справі Тейшейра де Кастор проти Португалії від 09.06.1998 року, п.54 рішення у справі Шабельник проти України від 19.02.2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод. Також ЄСПЛ неодноразово наголошував, зокрема, в рішеннях у справах Гурепка проти України (N2) від 08 квітня 2010 року, Лучанінов проти України від 09 червня 2011 року на необхідність суворого дотримання процедури притягнення особи до відповідальності (як кримінальної, так і адміністративної).
Згідно з положеннями ст.62Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Салабіаку проти Франції» від 07 жовтня 1988 року зазначив, що тягар доведення вини покладається на обвинувачення і будь - які сумніви повинні бути на користь обвинуваченого. З метою судового переслідування необхідно приєднати до справи достатньо доказів для засудження обвинуваченого.
У свою чергу, наявність сумнівів не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», про котрий наголошує Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» («Ireland v. The United Kingdom», заява № 5310/71), та котрий застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту», на чому, власне, наголошується Європейським Судом з прав людини у його рішенні від 21 липня 2011 року у справі «Коробов проти України» («Korobov v.Ukraine», заява № 39598/03).
ЄСПЛ зазначав, що його рішення, які до речі є джерелом права в Україні, фактично слугують не лише для вирішення справ, направлених до Суду, але, взагалі, для роз'яснення, захисту та розвитку правил, встановлених Конвенцією, що сприяє дотриманню державами зобов'язань, які вони взяли на себе як Договірні Сторони (Ireland v. the United Kingdom, § 154).
Таким чином, місія системи, створеної Конвенцією, полягає у визначенні питань державної політики в загальних інтересах, що підвищує стандарти захисту прав людини та розширює судову практику в сфері прав людини у всьому суспільстві держав-членів Конвенції (Konstantin Markin v. Russia [ВП], § 89).
Доктрина «плодів отруйногодерева» (fruit of the poisonous tree) сформульована Європейським судом з прав людини у справах «Гефген проти Німеччини», «Тейксейра де Кастро проти Португалії», «Шабельник проти України» «Балицький проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України». Іноді використовується також фраза: «плід отруєного дерева».
Відповідно до цієї доктрини, якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з його допомогою, будуть такими ж («Гефген проти Німеччини»).
Недопустимими є докази, здобуті із суттєвим порушенням прав та свобод людини. На думку ЄСПЛ, надається оцінка допустимості всього ланцюжка доказів, що базуються один за іншим, а не кожного окремого доказу автономно.
Окрім того, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26 лютого 2019 року в справі №1-р/2019 вказав, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «indubioproreo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов'язок доведення вини особи покладається на державу.
Розглядаючи справу про притягнення особи до адміністративної відповідальності слід керуватися принципом, згідно якого винність особи не може ґрунтуватись на припущеннях. Будь-які сумніви у винуватості особи повинні тлумачитися на її користь. Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення». Відповідно до ч.2 ст.6 Конвенції «кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку». Варто зазначити, що «кримінальним обвинуваченням» у розумінні Конвенції слід розглядати протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, санкція якої передбачає стягнення у вигляді накладення штрафу з позбавленням особи спеціального права на певний строк. Крім того, аналіз положення частини третьої статті 62 Конституції України «обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом» дає підстави для висновку, що обвинувачення у вчиненні злочину (адміністративного правопорушення) не може бути обґрунтоване фактичними даними, одержаними в незаконний спосіб, а саме: з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина; з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних; не уповноваженою на те особою тощо. Статтею 62 Конституції України також передбачено, що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. В той же час, у справі «Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain» від 06.12.1998 (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.
Однак, у даній справі, зібрані особою, уповноваженою відповідно до ст.255 КУпАП на складання протоколу про адміністративне правопорушення, докази за своєю суттю залишають місце сумнівам, і як наслідок не узгоджуються із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», з огляду на наведене вище.
Як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові у справі № 463/1352/16-а від 08.07.2020 у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Як зазначено в п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Оцінивши в сукупності надані докази, а також врахувавши встановлені в судовому засіданні обставини, суд приходить до висновку про недоведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення.
Таким чином, у суда відсутні підстави для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, зважаючи на те, що достатніх доказів, які достовірно свідчать про наявність складу адміністративного правопорушення, визначеного ч. 1 ст.130 КУпАП під час розгляду адміністративних матеріалів в суді - не здобуто, а ті, що надані в якості підтвердження суд оцінює критично з наведених вище обставин.
За таких обставин та враховуючи зазначені норми закону, суд приходить до висновку, що провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст.130 КУпАП слід закрити відповідно до п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст.247 268, 284 ч.1 п.3, 294 КУпАП, суд,-
Справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП закрити у зв'язку із відсутністю складу даного адміністративного правопорушення.
Вилучене посвідчення водія серії НОМЕР_2 , видане 24.08.2022 року ТСЦ 7345, - повернути ОСОБА_1 .
Постанова набирає законної сили після закінчення строку її оскарження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня її винесення шляхом подачі апеляційної скарги до Чернівецького апеляційного суду через Сокирянський районний суд Чернівецької області.
Суддя С.В.Унгурян
Повний текст постанови складено 31.03.2026 року.