САДГІРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЧЕРНІВЦІ
Справа № 726/668/26
Провадження №1-кс/726/209/26
Категорія
31.03.2026 м. Чернівці
Садгірський районний суд м. Чернівці у складі:
слідчого судді: ОСОБА_1 ,
за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2
адвоката ОСОБА_3
детектива ОСОБА_4
розглянувши скаргу ОСОБА_5 , який діє від імені та в інтересах ТОВ «МВ-Трансбуд» на дії старшого детектива ТУ БЕБ у Чернівецькій області ,-
ОСОБА_5 , який діє від імені та в інтересах ТОВ «МВ-Трансбуд» звернувся до слідчого судді із скаргою на дії старшого детектива ТУ БЕБ у Чернівецькій області у якій вказує, що внаслідок санкціонованого обшуку, проведеного у транспортному засобі - сідельний тягач марки «VOLVO FH 500», д.н.з. НОМЕР_1 з причепом д.н.з. НОМЕР_2 , який належить ТОВ «МВ-Трансбуд» (ЄДРПОУ 38949541), дане рухоме майно було вилучено. Крім того, було вилучено мобільний телефон, яким користувався водій ОСОБА_6 - Iphone XS, серійний номер НОМЕР_3 із SIM-картою та номером НОМЕР_4 .
Зазначає, що вказане рухоме майно використовується підприємством у його господарській діяльності, однак після його вилучення, товариство фактично позбавлене можливості використовувати вказані транспортні засоби.
Крім того, орган досудового розслідування не звертався до суду із клопотанням про арешт майна.
Таким чином існують дійсні підстави вважати, що вилучене майно утримується органом досудового розслідування без належної на те правової підстави, а сам факт утримання речей, які безпосередньо використовуються під час здійснення господарської діяльності, перешкоджає такій діяльності.
Представник підприємства звертався до детектива ТУ БЕБ у Чернівецькій області із клопотанням про повернення вилученого майна, однак постановою від 18.03.2026 року йому було відмовлено у задоволенні такого клопотання, майно не повернуто.
Враховуючи відсутність законних підстав утримувати вилучене майно, оскільки арешт на нього не накладено, просить суд зобов'язати детектива ТУ БЕБ у Чернівецькій області повернути вилучені речі та документи.
В судовому засіданні адвокат ОСОБА_3 , який діє від імені та в інтересах ТОВ «МВ-Трансбуд» надав пояснення аналогічні викладеним у скарзі, вимоги за скаргою підтримав.
Детектив ТУ БЕБ у Чернівецькій області у судовому засіданні заперечував проти задоволення скарги, вказав, що вилучені речі визнано речовими доказами, а їх повернення є передчасним.
Заслухавши доводи адвоката та детектива, дослідивши матеріали скарги, слідчий суддя дійшов висновку, що вказана скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Встановлено, що підрозділом детективів Територіального управління БЕБ у Чернівецькій області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №72025261010000020, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 06.05.2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 212, ч.1, ст.203-1 КК України.
Ухвалою слідчого судді Садгірського районного суду м. Чернівці від 02.03.2026 року було надано дозвіл на проведення обшуку у транспортному засобі - сідельний тягач марки «VOLVO FH 500», д.н.з. НОМЕР_1 з причепом д.н.з. НОМЕР_2 , який належить ТОВ «МВ-Трансбуд» (ЄДРПОУ 38949541).
Згідно з протоколом обшуку від 03.03.2026 року, в ході санкціонованого обшуку було виявлено та вилучено ряд речей і документів, серед яких:
- сідельний тягач марки «VOLVO FH 500», д.н.з. НОМЕР_1 ;
- напівпричеп з металевим контейнером д.н.з. НОМЕР_2 ;
- мобільний телефон Iphone XS, серійний номер НОМЕР_3 із SIM-картою та номером НОМЕР_4 .
Постановою старшого детектива ТУ БЕБ у Чернівецькій області ОСОБА_4 , вказані речі визнано речовим доказом.
Встановлено, що 17.03.2026 року представник ТОВ «МВ-Трансбуд» звертався до уповноважених осіб ТУ БЕБ у Чернівецькій області із клопотанням про повернення вищевказаного вилученого в ході обшуку майна. У своєму клопотанні вказав, що арешт на вилучене майно не накладено, а тому воно утримується органом досудового розслідування без відповідної правової підстави. Крім того утримання вилученого майна перешкоджає здійсненню законної підприємницької діяльності, отже є надмірних тягарем.
Постановою від 18.03.2026 року, старшим детективом ТУ БЕБ у Чернівецькій області було відмовлено у задоволенні клопотання про повернення майна.
При цьому, у тексті постанови детектив обмежився формальним викладенням змісту ст.ст. 100, 236, 201-3, 221, 220 КПК України та резюмував, що на підставі вищевикладених статтей клопотання адвоката не підлягає задоволенню. Слідчий суддя вважає, що такий формалізований підхід є необґрунтованим та порушує процесуальні права особи, майно якої вилучено та утримується органом досудового розслідування. Заявнику не повідомлено чи арештовано вилучене майно, чи необхідне його подальше утримання у повному обсязі, які слідчі дії проводяться із цим майном та чи проводяться взагалі, якою є нагальна необхідність, доцільність, правова підстава для подальшого утримання, тощо. По суті, у задоволенні клопотання відмовлено без обґрунтованого роз'яснення будь-яких причин.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності слідчого в порядку, передбаченому КПК України.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, дізнавача прокурора, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу.
Тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони:1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди;2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення;3) є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов'язаного з їх незаконним обігом;4) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.
За загальним правилом статус тимчасового вилученого майно набуває з моменту фактичного позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких воно перебуває, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися ним до вирішення питання про арешт майна або його повернення (ч. 1 ст. 167 КПК України).
Згідно з ч. 2 ст. 168 КПК України тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку.
Частиною 5 ст. 236 КПК України визначено, що обшук на підставі відповідного судового рішення, повинен проводитися в обсязі, необхідному для досягнення мети такого обшуку.
При обшуку слідчий має право оглядати і вилучати документи, тимчасово вилучати речі, які мають значення для кримінального провадження. Вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном (ч. 7 ст. 236 КПК України).
Виходячи із цих положень, можна зробити висновок про два види тимчасово вилученого майна: (1) майно, яке відповідає критеріям ч. 2 ст. 167 КПК України, і (2) вилучені під час обшуку речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, відповідно до ч. 7 ст. 236 КПК України.
Згідно з п. 6 ч. 2 ст. 235 КПК України ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи повинна містити відомості про речі, документи або осіб, для виявлення яких проводиться обшук.
З іншого боку, речі і документи, які вилучаються під час обшуку, в залежності від зазначення їх в ухвалі на обшук, можуть мати різний статус. Це обумовлює різницю в його подальшому процесуальному оформленні у кримінальному провадженні і, відповідно, відмінність в питанні повернення власнику. Майно, щодо якого ставиться питання про повернення, прямо заначено в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку.
Отже, таке майно не має правового статусу тимчасово вилученого майна і, на перший погляд, щодо нього не має ставитися питання про арешт.
Разом з тим, у відповідності до ст. 16 КПК України обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
На підставах та в порядку, передбачених цим Кодексом, допускається тимчасове вилучення майна без судового рішення.
Очевидно, що ухвала, якою надається дозвіл на обшук, таким судовим рішенням, спрямованим на обмеження права власності, не є, адже відповідно до ч. 1 ст. 234 КПК України обшук проводиться з метою: виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.
Положення ст. 235 КПК України встановлюють вимоги до ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи. В такій ухвалі, серед іншого, мають зазначатися речі, документи або осіб, для виявлення (а не вилучення) яких проводиться обшук.
Ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи з підстав, зазначених у клопотанні прокурора, слідчого, надає право проникнути до житла чи іншого володіння особи лише один раз. В свою чергу, тимчасове позбавлення за ухвалою слідчого судді права на відчуження, розпорядження та/або користування майном можливе внаслідок арешту майна як заходу забезпечення кримінального провадження (ч. 1 ст. 170 КПК України).
Арешт може застосовуватися до майна, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Отже, норми КПК України передбачають єдиний вид судового рішення, спрямованого на обмеження права власності особи під час досудового розслідування, - ухвалу про арешт майна (ч. 5 ст. 173 КПК України).
Так, у разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд постановляє ухвалу, в якій зазначає перелік майна, на яке накладено арешт; підстави застосування арешту майна; перелік тимчасово вилученого майна, яке підлягає поверненню особі, у разі прийняття такого рішення; заборону, обмеження розпоряджатися або користуватися майном у разі їх передбачення та вказівку на таке майно; порядок виконання ухвали із зазначенням способу інформування заінтересованих осіб. За таких обставин судовий контроль під час розгляду клопотання про дозвіл на проведення обшуку не може одночасно поширюватися і на вирішення питання про обмеження права власності особи, у якої цей обшук буде проведений. Адже предметом судового контролю в першому випадку є легітимність, необхідність і пропорційність втручання у право особи на приватність (в першу чергу, недоторканність житла чи іншого володіння особи), в той час як обмеження права власності потребує окремого судового вмотивованого рішення, ухваленого в порядку, передбаченому КПК України.
Більше того, сам по собі факт надання дозволу на проведення обшуку з метою виявлення та вилучення певних речей та документів, предметів і грошових коштів ще не вказує на те, що вилучені речі, предмети та документи відповідають критеріям, визначеним ч. 2 ст. 167, ст. 98 КПК України. Зазначене також обґрунтовується тим, що у випадку вилучення майна, яке, за переконанням органу досудового розслідування, містить відомості про обставини вчинення кримінального правопорушення чи здобуте злочинним шляхом, тощо, він не пізніше наступного робочого дня зобов'язаний звернутись до слідчого судді з клопотанням в порядку ч. 5 ст. 171 КПК України про його арешт, довівши наявність обставин, визначених ст. 98, ч. 2 ст. 167, ст. 170 КПК України.
Будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися на умовах, передбачених законом, має переслідувати законну мету за допомогою засобів, які є їй пропорційними. Водночас, будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечувати "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. До цього слід додати правовий вакуум, в якому опиняється власник майна, вилученого під час обшуку, якщо дозвіл на відшукання відповідних речей і документів прямо наданий слідчим суддею в ухвалі. Адже КПК України містить лише три процесуальні механізми, за допомогою яких володілець може ставити перед слідчим суддею питання про обґрунтованість обмеження права власності: 1)заперечення арешту майна при розгляді відповідного клопотання і обґрунтування своєї позиції в судовому засіданні; 2)звернення з клопотанням про скасування арешту майна з доведенням того, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано; 3)оскарження бездіяльності щодо повернення тимчасово вилученого майна. Отже, якщо прийняти нормативно запропоновану концепцію, що речі, на відшукання яких надано дозвіл в ухвалі слідчого судді, не є тимчасово вилученим майном, і для подальшого утримання їх органом досудового розслідування не потрібне застосування арешту майна як заходу забезпечення кримінального провадження, власник цих речей залишається без належної правової процедури для захисту свого права власності в межах кримінального провадження. Очевидно, це суперечить завданням кримінального провадження. Крім того, досудове розслідування є динамічним процесом, в рамках якого актуальність та необхідність перебування вилученого на законних підставах майна може змінюватись. Враховуючи викладене, на вилучене під час обшуку майно, дозвіл на відшукання якого прямо наданий слідчим суддею, необхідно поширювати режим тимчасово вилученого майна з відповідними наслідками - накладення арешту або повернення особі, у якій воно було вилучене.
Враховуючи викладене можна виснувати, що статус тимчасово вилученого майна набуває усе майно, вилучене під час обшуку, незалежно від того чи надавався слідчим суддею дозвіл на його відшукання, оскільки фактично відбувається обмеження права особи щодо можливості володіти, користуватися та розпоряджатися усім майном, яке вилучається. Крім того, задля запобігання непомірного втручання у право власності особи законодавцем передбачено строк, протягом якого слідчий чи прокурор має звернутися із клопотанням про застосування заходу забезпечення у вигляді арешту майна відносно тимчасово вилученого під час обшуку майна, інакше таке майно негайно повертається особі, в якої воно вилучалося.
Статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
У разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої статтею 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено. При цьому, саме під час розгляду клопотання про арешт майна, підлягають доказуванню обставини, які обґрунтовують належність майна до такого, яке має значення для кримінального провадження (є предметом чи знаряддям злочину, доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації чи необхідне для забезпечення цивільного позову, можливої конфіскації майна, відшкодування шкоди, обґрунтовують їх походження, а необхідність їхнього утримання, обґрунтовують потреби провадження, тощо). За відсутності такого обґрунтування з боку органу досудового розслідування, яке перевірено та підтверджено в ухвалі слідчого судді про арешт майна, воно не може вважатись таким, яке утримується на достатній правовій підставі, а продовження його утримання буде свавільним та необґрунтованим.
Слідчим суддею встановлено, що згідно з свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів, НОМЕР_5 та НОМЕР_6 , власником вилучених сідельного тягача марки «VOLVO FH 500», д.н.з. НОМЕР_1 та спеціалізованого напівпричепа контейнеровоза марки «Krone» з металевим контейнером д.н.з. НОМЕР_2 є ТОВ «МВ-ТРАНСБУД».
Встановлено також, що арешт на вищевказане вилучене майно накладено не було.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».
Нормою ст. 41 Конституції України встановлюється непорушність права особи на володіння, користування і розпорядження своєю власністю.
Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення ЄСПЛ у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» від 23.09.1982) Таким чином, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986).
Водночас, у п. 38 рішення по справі «Ісмайлов проти Росії» від 16.10.2008 ЄСПЛ встановив, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи».
Разом з тим, слідчий суддя зауважує, що утримання органом досудового розслідування речей, правомірно належних певним особам, має бути спрямоване виключно на досягнення завдань кримінального провадження.
Слідчий суддя враховує, що вилучений транспортний засіб а причіп використовуються суб'єктом господарювання у його повсякденній діяльності. Фактичне позбавлення підприємства можливості користуватися вказаним автотранспортом створює об'єктивні перешкоди для здійснення його законної господарської діяльності, у тому числі для виконання безпосередніх функцій підприємства - здійснення перевезень вантажів, що, у свою чергу, покладає на підприємство надмірний та невиправданий тягар.
При цьому сам факт утримання вказаного рухомого майна, без вчиненя будь-яких процесуальних дій щодо нього не відповідає принципу пропорційності втручання у право власності особи та не забезпечує баланс між інтересами кримінального провадження та правами суб'єкта господарювання.
За таких умов подальше утримання вилучених автотранспортних засобів не ґрунтується на належній правовій підставі, є непропорційним втручанням у право мирного володіння майном та суперечить вимогам кримінального процесуального закону.
Аналогічної думки слідчий суддя дотримується і щодо утримання вилученого мобільного телефону Iphone XS, серійний номер НОМЕР_3 із SIM-картою та номером НОМЕР_4 . Із матеріалів скарги не вбачається, що після його вилучення органом досудового розслідування було призначено будь-які слідчі (розшукові) дії чи експертні дослідження, проведення яких об'єктивно потребувало б даного пристрою.
Разом із тим, у своїй скарзі представник ТОВ «МВ-Трансбуд» констатує, що вилучений телефон є особистою власністю водія ОСОБА_6 . Як було вказано вище, виключно власник майна або його законний володілець, право якого порушується діями чи бездіяльністю органом досудового розслідування, може звернутись до слідчого судді із відповідною скаргою. Разом із тим, із матеріалів скарги не може бути встановлено та однозначно констатовано, що власником мобільного телефону є саме ОСОБА_6 , адже відсутні процесуальна можливість дізнатись його думку з цього приводу.
Крім того, ОСОБА_6 самостійно не звертався до суду із відповідною скаргою, не значиться у якості співскаржника у скарзі яка розглядається, а також матеріали скарги не містять підтверджень того, що представники ТОВ «МВ-Трансбуд» ОСОБА_5 та ОСОБА_3 уповноважені представляти інтереси ОСОБА_6 . За умов, коли, зі слів скаржника, вилучений мобільний телефон належить інщій особі, ані ж сам скаржник, то саме така особа буде належним суб'єктом звернення до слідчого судді із відповідною скаргою. Натомість ТОВ «МВ-Трансбуд» та її представники таких повноважень, наразі, не мають. Відтак, у частині повернення мобільного телефону його власнику, скарга задоволенню не підлягає.
Враховуючи викладене, слідчий суддя приходить до висновку, що транспортні засоби, вилучені під час обшуку, підлягають поверненню особі, у якої вони були вилучені, оскільки їх подальше утримання органом досудового розслідування є безпідставним та таким, що порушує права власника. У іншій же частині, скарга задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 24, 7, 16, 167-168, 170, 173, 234-236, 171, 303-310, 372, 376 КПК України, слідчий суддя,-
Скаргу ОСОБА_5 , який діє від імені та в інтересах ТОВ «МВ-Трансбуд» на дії старшого детектива ТУ БЕБ у Чернівецькій області - задовольнити частково.
Зобовязати старшого детектива ТУ БЕБ у Чернівецькій області ОСОБА_4 повернути ТОВ «МВ-Трансбуд» речі, вилучені 03.03.2026 року під час обшуку у рамках кримінального провадження №72025261010000020, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 06.05.2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 212, ч.1, ст.203-1 КК України, а саме:
- сідельний тягач марки «VOLVO FH 500», д.н.з. НОМЕР_1 VIN НОМЕР_7 ;
- спеціалізований напівпричеп контейнеровоз марки «Krone» з д.н.з. НОМЕР_2 , VIN НОМЕР_8 .
У задоволенні інших вимог за скаргою - відмовити.
Ухвала слідчого судді набирає законної сили з моменту її оголошення.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддяОСОБА_1