03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/4314/2025
05 листопада 2025 року м. Київ
Справа № 755/6388/24
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.,
за участю секретаря судового засідання Слив'юк С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2024 року, ухвалене у складі судді Галагана В.І.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав,
встановив:
У квітні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом до відповідача ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування вимог вказував, що від зареєстрованого шлюбу сторони мають спільну малолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23 березня 2023 року у справі № 755/589/23 шлюб між сторонами розірвано. Станом на день звернення з даним позовом до суду дитина проживає разом із позивачем.
Відповідач після початку повномасштабної війни залишила місце проживання та виїхала на територію Донецької області, а згодом на територію російської федерації до м. Москва, залишивши дитину на утриманні позивача. Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 15 листопада 2023 року у справі № 755/8839/24 визначено місце проживання дитини разом із позивачем, а також стягнуто з відповідача аліменти на утримання дитини у розмірі 2500 грн щомісячно, починаючи з 13 червня 2023 року до повноліття дитини.
Наразі відповідач має можливість відібрати дитину у позивача, вивезти її до держави-агресора, дитиною не цікавиться, не піклується про стан здоров'я, про фізичний та духовний розвиток дитини, її навчання, підготовкою до самостійного життя, не забезпечує першочергових потреб дитини, не спілкується з дитиною, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, створивши умови, за яких відповідач фактично самоусунулась від власних батьківських обов'язків, тому позивач, який піклується про дитину, вимушений звернутись з даним позовом до суду.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулась з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Вважає, що суд першої інстанції неповно з'ясував фактичні обставин справи щодо заявлених вимог, не в повній мірі дослідив та не надав належної правової оцінки зібраним у справі доказам, а саме те, що 05 жовтня 2022 року відповідач виїхала за межі України, покинувши свою маленьку доньку (якій на той момент було всього 1 рік), дані обставини підтверджуються листом Державної прикордонної служби від 02 серпня 2023 року. Крім того, в матеріалах справи наявні фотокопії паспорта ОСОБА_3 , що підтверджують факт отримання громадянства російської федерації та її виїзду. Заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 15 листопада 2023 року у справі № 755/8839/23 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання малолітньої дитини - не виконується, тому дитина знаходиться на повному утриманні батька.
Крім того, відповідач не цікавиться життям доньки, не забезпечує дитину необхідним харчуванням, одягом, медичним оглядом, лікуванням, не спілкується з дитиною в обсязі необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, не спілкується з нею та не висловлює такого наміру.
Звертає увагу на те, що позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє відповідача, яка буде позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав. Тобто, відповідач не позбавлена можливості все ж таки змінити своє ставлення до доньки та її виховання і у подальшому поставити питання про поновлення у батьківських правах (стаття 169 СК України).
Разом з тим, висновки суду першої інстанції про створення позивачем штучних правовідносин з метою звільнення з військової служби, не відповідають дійсності, оскільки судом в даному процесі не встановлювались обставини наявності інших підстав, що дають можливість для відстрочення мобілізації, його придатності до військової служби як обмежено так і в цілому, а наявність норми про підстави оформлення відстрочки від призову на військову службу відповідно до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не свідчить про те, що позивач має намір оформити відстрочку саме з цієї підстави або в принципі звернутись з заявою про наявність підстав для відстрочки.
Правом на подання відзиву інший учасник справи не скористався.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 вимоги апеляційної скарги підтримав, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідач в судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце слухання справи повідомлялась шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що здійснення постійного догляду за дитиною в період дії військового стану є підставою для отримання відстрочки від призову на військову службу, звільнення з військової служби. У даній категорії справ рішення щодо захисту сімейних справ та інтересів дитини наслідком є звільнення з військової служби, а також уникнення від призову на військову службу під час мобілізації, тоді як створення штучних правовідносин з метою звільнення з військової служби, є неприпустимим.
Також суд вказував, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження відсутності у відповідача наміру, бажання у подальшому продовжувати спілкування з дитиною та приймати участь у її вихованні, та, співставляючи інтереси окремої особи, у право якої здійснюється втручання, враховуючи суспільні інтереси та інтереси дитини, суд вважав, що відмова матері від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства й не відповідає інтересам дитини, та судом не встановлено переконливих доказів винної поведінки відповідача в умовах воєнного стану щодо нехтування нею своїми батьківськими обов'язками.
З висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог колегія суддів погоджується, проте вважає, що висновки суду першої інстанції у мотивувальній частині не у повному обсязі відповідають обставинам справи, що є підставою для зміни судового рішення.
Як встановлено з матеріалів справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є батьками малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено свідоцтвом про народження, виданим Печерським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 12 серпня 2021 року, актовий запис 3698.
Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23 березня 2023 року у справі № 755/589/23 розірвано шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований 30 липня 2021 року Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис № 1647.
Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 15 листопада 2023 року у справі № 755/8839/23 визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в твердій грошовій сумі у розмірі 2500 грн щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з подальшою індексацією, починаючи з 13 червня 2023 року і до досягнення дитиною повноліття.
Відповідно до листа від 02 серпня 2023 року Державної прикордонної служби України ОСОБА_3 залишила територію України через пропускний пункт Шегинці 05 жовтня 2022 року о 04:26 год, в'їхала на територію України через пропускний пункт Краківець 12 січня 2023 року о 19:33 год, та виїхала з України через пропускний пункт Рава-Руська 18 січня 2023 року о 04:58 год.
Згідно з договором оренди квартири від 01 січня 2024 року ОСОБА_1 разом з малолітньою дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживають за адресою АДРЕСА_1 , що також підтверджується довідками про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 04 січня 2023 року за № 3004-5002480639 та від 09 квітня 2022 року за № 3004-5000876778.
Характеристикою Комунального навчального закладу «Навчально виховний комплекс № 141 «Освітні ресурси та технологічний тренінг»» міста Києва від 26 березня 2024 року за № 303 підтверджено, що дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є вихованцем даного дошкільного навчального закладу, батько ОСОБА_1 приділяє увагу вихованню доньки, підтримує тісний зв'язок із закладом освіти, вихователями, цікавиться успіхами дитини. Дитина виглядає охайною, доглянутою. Мама, ОСОБА_3 , на контакт з вихователями не виходить.
За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 17 листопада 2023 року ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець.
Згідно з Сертифікатами про проходження профілактичного наркологічного огляду від 19 квітня 2023 року та про проходження обов'язкових попереднього та періодичного психіатричних оглядів від 13 квітня 2023 року щодо ОСОБА_1 наркологічних та психіатричних протипоказань не виявлено.
Згідно з Витягом з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості», виданої МВС України, станом на 27 березня 2024 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до кримінальної відповідальності не притягувався, незнятої чи непогашеної судимості не має та в розшуку не перебуває.
За даними акту обстеження житлових умов № 25 від 20 березня 2024 року, складеного головним спеціалістом відділу соціально-правового захисту дітей Служби у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, умови проживання в квартирі АДРЕСА_2 добрі, в квартирі чисто, прибрано, квартира обладнана необхідною побутовою технікою та меблями, побут родини організовано, дотримано санітарно-гігієнічних норм проживання, в квартирі створено належні умови для проживання дитини, що також підтверджено актом оцінки потреб сім'ї № 716 від 11 серпня 2023 року.
Згідно з Листом КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2 Дніпровського району м. Києва» від 20 березня 2024 року № 235 дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має укладену декларацію з лікарем-педіатром; до жовтня 2022 року з лікарем-педіатром контактувала та приводила на прийом дитину виключно мама - ОСОБА_3 ; з грудня 2022 року контактує та приводить на прийом до лікаря дитину виключно батько ОСОБА_1 ; дитині проведено всі планові щеплення; з грудня 2022 року на огляд та щеплення дитину приводив виключно батько; мати дитини востаннє виходила на контакт з лікарем-педіатром в грудні 2022 року (спілкування телефонним зв'язком та електронним листуванням) та в січні 2023 року (спілкування телефонним зв'язком).
За даними Довідки-розрахунку, складеної державним виконавцем Дніпровського ВДВС у м. Києві від 27 березня 2024 року, заборгованість ОСОБА_3 по аліментам за період з червня 2023 року по березня 2024 року становить 25 000 грн.
Згідно з Висновком органу опіки та піклування Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації від 15 липня 2024 року № 103-5699, враховуючи рекомендації комісії з питань захисту прав дитини Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації , орган опіки та піклування Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_3 відносно малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку з тим, що мати ухилилась від виховання та утримання дитини.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частинами першою-четвертою статті 150 СК України передбачено, що батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину.
Статтею 155 СК України визначено загальні принципи здійснення батьківських прав та виконання батьківських обов'язків, а саме : здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності ; батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини; відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства; ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом
Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року ЄСПЛ вказав, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися.
У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) зазначено, що «ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці.
Відповідно до висновку Верховного Суду у постанові від 28 лютого 2023 року у справі № 363/1161/21, судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, приймають участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Відповідно до частин п'ятої, шостої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв'язку (постанови Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23).
Верховний Суд також звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справ, має оціночний характер, залежить від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22, від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23 та інші).
У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції посилався, зокрема, на те, що здійснення постійного догляду за дитиною в період дії військового стану є підставою для отримання відстрочки від призову на військову службу, звільнення з військової служби, тоді як створення штучних правовідносин з метою звільнення з військової служби, є неприпустимим.
Разом з тим, у даній категорії справ суд повинен дослідити наявність чи відсутність обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення відповідача батьківських прав, доведення яких покладено на позивача.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, підставою для подання цього позову ОСОБА_1 зазначав, серед інших обставин, виїзд матері у січні 2023 року за кордон України, коли дитині виповнився один рік, повну відсутність матері у житті дитини до цього часу, а також ризик вивезення матір'ю дитини за межі України.
Також в суді апеляційної інстанції, надаючи пояснення, ОСОБА_1 зазначив, що у січні 2023 року, коли ОСОБА_3 повернулась у м. Київ, то вона хотіла забрати дитину з собою, проте він доньку матері не віддав. В подальшому йому стало відомо про отримання ОСОБА_3 дублікату свідоцтва про народження дитини, що може підтверджувати намір відповідача забрати у нього дитину.
Однак, зазначені обставини не є підставою для задоволення позову, натомість спростовують доводи позивача про відсутність інтересу у матері до дитини та відсутність емоційного зв'язку між матір'ю та дитиною. Тоді як рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 15.11.2023 року у справі № 755/8839/23 визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 .
Колегія суддів зауважує, що міжнародні договори та національне законодавство гарантують батькам реалізацію принципу рівності щодо виховання дитини.
Особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 320/5094/19, від 22 листопада 2023 року у справі № 320/4384/18, від 07 березня 2024 року у справі № 947/7448/22, від 24 квітня 2024 року у справі № 726/433/23).
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 05 лютого 2025 року у справі № 144/924/24, суди мають здійснювати поглиблене дослідження всієї сімейної ситуації та цілого ряду факторів, зокрема фактичного, емоційного, психологічного, матеріального та медичного характеру, надавати збалансовану і розумну оцінку відповідних інтересів кожної особи при прийнятті найкращого для дитини рішення. Суди встановлюють справедливий баланс між різними конкуруючими правами та інтересами, забезпечуючи процесуальну справедливість усього процесу.
Необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання матері до належного виконання своїх батьківських обов'язків) позбавлення батьківських прав, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49).
Позивачем не доведено потреби у позбавленні ОСОБА_3 батьківських прав, оскільки винятково вибуття матір'ю за межі України не є безапеляційною підставою для визнання втрати нею інтересу щодо дитини. При цьому в матеріалах справи відсутні докази фактичного проживання відповідача в російській федерації.
У спірних правовідносинах позивач не надав достатніх доказів винної поведінки матері, яка б могла свідчити про втрату нею інтересу до дитини, а також доказів на підтвердження беззаперечних обставин, які свідчили б про те, що позбавлення відповідача батьківських прав буде в найкращих інтересах дитини.
Ухилення одного з батьків від виконання своїх обов'язків повинно бути навмисним, тобто коли особа повністю розуміє наслідки своєї винної поведінки; позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківські обов'язки та допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо.
Однак, матеріали справи не містять достатніх доказів тієї обставини, що ОСОБА_3 саме свідомо та умисно ухиляється від виконання обов'язків по вихованню дитини. Також не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_3 категорично не бажає спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунулась від виконання своїх обов'язків з виховання дочки.
Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 не вплине ні на обставини щодо виховання і розвитку дитини, не створить додаткових умов щодо її безпечного виховання, захисту її здоров'я, не сприятиме захисту її прав взагалі, а навпаки невжиття такого заходу має створити умови дитині і матері для належного їх спілкування і розвитку дитини, особливо в тій ситуації, коли мати виявляє таке бажання, що, відповідно, створить умови для додаткових гарантій дитини.
Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо критичної оцінки наданих позивачем копій особистих документів відповідача - копію першої сторінки паспорту громадянина РФ та копію сторінки із паспорту громадянина для виїзду за кордон, з відміткою про перетин кордону 11 січня 2023 року, оскільки матеріали справи не містять даних щодо джерела отримання позивачем цієї копії паспорту відповідача за відсутності зв'язку із нею.
При цьому апеляційний суд звертає увагу, що дані про реєстраційний номер облікової картки платника податків ОСОБА_3 надано позивачем у вигляді копії скріншоту із застосунку «Дія», що також належить до особистих документів у електронному вигляді, доступ до якого має лише власник такого документу.
Згідно з висновком від 15.07.2024 року № 103-5699, орган опіки та піклування Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації вважав за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_3 відносно малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку з тим, що мати ухилилась від виховання та утримання дитини
Проте вказаний висновок Органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав не може бути безумовною підставою для задоволення позову та позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки висновок є поверхневим, не містить в собі відомостей, які об'єктивно характеризують відповідача, яка не здійснює своїх батьківських обов'язків; не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми обов'язками, та які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав.
З врахуванням наведених обставин колегія суддів визнає необґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо недослідження судом першої інстанції доказів у справі стосовно ухилення матері від виховання дитини, оскільки такі обставини не є достатніми для задоволення цього позову за умови недоведеності винної поведінки відповідача, втрати нею інтересу до участі у вихованні та утриманні дитини.
З огляду на цю обставину колегія суддів визнає також суперечливими доводи апеляційної скарги щодо того, що відповідач не буде позбавлена можливості спілкуватися та бачитися з дитиною після позбавлення її батьківських прав, оскільки визнання такої обставини позивачем в контексті вимог статті 82 ЦПК України спростовує нагальну потребу у застосуванні такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, метою якого як правило є обмеження особи у контактуванні з дитиною, впливі на фізичний та духовний стан і розвиток дитини.
Колегія суддів наголошує на тому, що цивільно-правовий спір в частині вирішення питання про позбавлення батьківських прав спрямований на обмеження впливу одного з батьків на фізичний та духовний розвиток дитини саме за умови доведеності винної поведінки одного з батьків, спрямованої на розірвання контакту з дитиною.
Суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. У свою чергу у цій справі, з урахуванням доказів, які є в матеріалах справи, в найкращих інтересах дитини зберегти зв'язок між матір'ю та дочкою, не позбавляючи відповідача батьківських прав щодо малолітньої ОСОБА_4 .
Отже, позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено. За викладених обставин висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову є правильним.
Разом з тим, судом при розгляді даної справи не встановлювались обставини щодо можливого призову позивача на військову службу, наявності підстав, які дають можливість позивачу для відстрочки від мобілізації, обставини щодо придатності позивача до військової служби, відтак, посилання суду першої інстанції на створення штучного спору та намір позивача використати рішення у даній справі задля ухилення від мобілізації, колегія суддів вважає необґрунтованими.
Враховуючи викладене, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, у зв'язку з чим рішення суду необхідно змінити шляхом викладення мотивувальної частини рішення в редакції цієї постанови.
Згідно з ч.4 ст. 376 ЦПК України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 376, 381 - 383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , - задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2024 року - змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 01 квітня 2026 року.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Кирилюк Г.М.
Рейнарт І.М.