03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/972/2025
23 квітня 2025 року м. Київ
Справа № 755/9677/23-ц
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.,
за участю секретаря судового засідання Мех В.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», яка подана представником Наконечною Альоною Вікторівною, на рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 березня 2024 року та апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», яка подана представником Гнатишак Олегом Володимировичем, на додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 січня 2025 року, ухвалені у складі судді Бусик О.Л.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
встановив:
У липні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживача, стягнення безпідставно списаних коштів та відшкодування моральної шкоди.
На обґрунтування своїх вимог посилалась на те, що відкрила картковий рахунок в АТ КБ «ПриватБанк» на підставі договору від 19 вересня 2012 року.
18 травня 2023 року о 19 год. 26 хв. та о 19 год. 27 хв. з її картки-рахунку відбулось несанкціоноване списання кредитних коштів на суму 75,28 грн. Вона відразу зателефонувала на гарячу лінію відповідача на номер 3700, що зазначений на сайті АТ КБ «ПриватБанк», для з'ясування ситуації. В телефонній розмові працівник банку запропонувала заблокувати її картку/рахунок та, отримавши згоду на блокування, повідомила, що картка заблокована о 19 год. 33 хв.
У подальшому 19 травня 2023 року у відділенні банку при отриманні нової картки, замість раніше заблокованої, від працівника банку дізналася, що з її картки 18 травня 2023 року в період з 19 год. 55 хв. до 22 год. 05 хв. (тобто після її телефонного дзвінка до банківської установи та блокування картки) відбулось повторне несанкціоноване списання кредитних грошових коштів у розмірі 20 275,66 грн.
Вважає, що саме через недбалість працівників АТ КБ «ПриватБанк» та незабезпеченість банком належної безпеки її особистих даних, стало можливим здійснення списання коштів з її кредитної картки (проведення транзакцій) шляхом авторизації за допомогою введення даних по її карткам, через її особистий кабінет в системі «Приват24», що було здійснене 18 травня 2023 року невстановленими особами.
Враховуючи викладене, позивач вважала, що її права, як споживача послуг, були порушені через непрофесійні дії працівників АТ КБ «ПриватБанк»,незабезпечення банком безпеки її рахунку, внаслідок чого їй заподіяно майнову шкоду у розмірі 1702,48 грн із урахуванням часткового повернення банком їй коштів.
Окрім того, їй заподіяно моральної шкоди. На обґрунтування моральної шкоди зазначала, що протиправна поведінка банку завдала значних душевних страждань та переживань, призвела до погіршення фізичного та емоційного самопочуття, зниження працездатності, погіршення якості її життя, зниження рівня платоспроможності. Зокрема, в неї погіршився стан здоров'я, після чого вона змушена була звертатися до закладу охорони здоров'я для отримання медичної допомоги, а на закриття боргу, який виник не з її вини, змушена була брати у позику грошові кошти.
Посилаючись на наведене, з урахуванням зменшених позовних вимог, просила суд стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на свою користь 1702,48 грн майнової шкоди, 1333,19 грн пені та 20 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 11 березня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 майнову шкоду у розмірі 1702,48 грн, на відшкодування моральної шкоди - 1000 грн та судовий збір - 1 154,12 грн.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року цивільну справу повернуто до Печерського районного суду м. Києва для прийняття процесуального рішення щодо вимог ОСОБА_1 про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» пені у розмірі 1333,19 грн.
Додатковим рішенням Печерського районного суду м. Києва від 21 січня 2025 року стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 пеню у розмірі 1 333,19 грн.
Не погоджуючись із таким рішенням, представник АТ КБ «ПриватБанк» - Наконечна А.В. звернулась з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Зазначає, що транзакції проведені з використанням декількох інтернет-ресурсів. Порядок здійснення платежів/транзакцій за допомогою інтернет-ресурсів вимагає введення певної інформації, яка б ідентифікувала власника карти, що доводить те, що платежі, ймовірно, вчинені самою позивачкою або третіми особами через розголошення позивачкою ідентифікуючих відомостей.
Також суд першої інстанції не звернув увагу на те, щобанк, у свою чергу, зробив усе можливе для того, щоб з карти позивачки несанкціоновано не були зняті кошти. Крім того, за заявою позивача працівники АТ КБ «ПриватБанк» провели внутрішню перевірку за фактом можливого шахрайства відносно позивача та встановили, що проведення 18 травня 2023 року видаткових операцій по карті позивача «Універсальна», а також оформлення заявок на отримання кредитних коштів відбулися з власної вини або особисто позивачем, а саме: позивач був зареєстрований в ПК «Приват24» з логіном НОМЕР_1 ; номер телефону не змінювався позивачем, або третіми особами, у зв'язку із чим на номер телефону в разі проведення транзакцій та інших операцій, приходять повідомлення.
Так, SMS-повідомлення використовуються банками у процесі двофакторної автентифікації клієнтів, що передбачає використання додаткової інформації , яка приходить у вигляді SMS - повідомлення на телефон клієнта. При кожній спробі надходить нове SMS - повідомлення з іншою інформацією. Двофакторна автентифікації вважається більш захищеним способом проти однофакторної.
Таким чином, відповідач заробив висновок, що перекази коштів по картці позивача було здійснено особисто позивачем. 12 червня 2023 року позивачу надано відповідь про відмову у задоволенні її запиту та рекомендовано звернутись до правоохоронних органів із приводу шахрайських дій.
Заявник також звернув увагу на те, що банк не несе відповідальності у випадку, якщо інформація, що передається по відкритих каналах зв'язку, в тому числі за допомогою SMS-запитів, стане відомою третім особам у результаті прослуховування або перехоплення каналу зв'язку, а також у разі несумлінного виконання користувачем умов зберігання та використання карти, мобільного телефону, сім-карти зв'язку.
Відтак, вважає, що позивач не довела помилкового або неналежного переказу грошових коштів, що є її процесуальним обов'язком.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що після її звернення на гарячу лінію АТ КБ «ПриватБанк» належну їй картку було заблоковано 18 травня 2023 року о 19:34, проте, внаслідок технічної помилки, картку було розблоковано та проведено ще декілька операцій на загальну суму 20 275,66 грн.
Про наявність технічної помилки свого працівника відповідач повідомив їй 23 травня 2023 року в телефонній розмові, а також регулятору - Національному банку України, що підтверджується листом НБУ від 15 червня 2023 року за № 14- 004/42162.
Суд першої інстанції, серед іншого, врахував, що емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.
Також представник АТ КБ «ПриватБанк» - Гнатишак О.В. подав апеляційну скаргу на додаткове рішення суду першої інстанції від 21 січня 2025 року, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні вимог у повному обсязі.
Вважає помилковим висновок суду про стягнення майнової шкоди у розмірі 1702,48 грн, оскільки різниця між сплаченою позивачем заборгованості за кредитом у розмірі 20 064,72 грн та сумою повернутих АТ КБ «ПриватБанк» позивачу коштів у розмірі 19 906,37 грн, становить 158,35 грн (20 064,72 грн - 19 906,37 грн = 158,25 грн).
Крім того, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що заявлений стороною позивача розмір пені обґрунтовано частиною 12 статті 86 Закону України «Про платіжні послуги», проте право на таке застосування належить виключно у випадку заявлення вимоги про відновлення залишку особистих коштів на рахунку до стану, який існував на момент порушення.
За спірних правовідносин кошти були саме кредитними, а позовні вимоги заявлено про стягнення матеріальної та моральної шкоди, відтак, у силу заперечення позивачем видаткових операцій щодо кредитних коштів, банк не несе відповідальності за це з підстав, визначених частиною 12 статті 86 Закону України «Про платіжні послуги», а про стягнення пені із інших підстав позивач не заявляла, тому суд безпідставно задовольнив ці вимоги.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а додаткове рішення Печерського районного суду м. Києва - без змін, вважає його законним і обґрунтованим.
Вказує, що у частині 12 статті 86 Закону України «Про платіжні послуги» законодавець прямо встановив відповідальність надавачів платіжних послуг за здійснення неакцептованих платіжних операцій, не визначаючи різницю між тим, чи є це кредитні кошти чи особисті кошти платника. Крім того, твердження відповідача про те, що позов не містить вимог майнового характеру, не відповідає дійсності, оскільки предметом позову було відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
В судове засідання учасники справи не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, тому колегією суддів визнано за можливе розглянути справу за їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з такого.
Ухвалюючи оскаржувані рішення, суд першої інстанції виходив іздоведеності позивачем заявлених нею вимог, водночас відповідач не спростував тієї обставини, що ОСОБА_1 , як користувач платіжної картки, своїми діями чи бездіяльністю сприяла у доступі до відомостей за платіжною карткою, її особового рахунку, акаунту чи додатку Приват24, незаконному використанню номеру платіжної карти, CVV коду та терміну дії та іншу інформацію, яка дала змогу ініціювати платіжну операцію.
Суд вважав доведеним той факт, що позивачу були спричинені моральні страждання, які змінили її нормальний життєвий стан, мало місце настання негативних наслідків у вигляді недостатньої кількості грошових коштів та погіршення стану її здоров'я. Суд зменшив розмір моральної шкоди порівняно із заявленими вимогами з урахуванням принципів законності, справедливості та виваженості.
Встановивши, що з рахунку позивачки відбулося незаконне списання коштів, суд, пославшись на частину 12 статті 86 Закону України «Про платіжні послуги», дійшов висновку про наявність у банку обов'язку щодо сплати платнику пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день від дня списання з рахунку платника коштів за неакцептованою платіжною операцією до дня повернення коштів на рахунок платника. Стягнення пені у розмірі 1333,19 грн за списання грошових коштів у розмірі 20 275,66 грн підлягають задоволенню.
Колегія суддів не може у повній мірі погодитись із такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є клієнтом АТ КБ «ПриватБанк» за договором банківського обслуговування. Зокрема, на підставі договору від 19 вересня 2012 року № SAMDN50000068180734 банк відкрив ОСОБА_1 картковий рахунок № НОМЕР_2 .
18 травня 2023 року з картки-рахунку позивача № НОМЕР_2 о 19:26:40 та 19:27:57 були здійснені фінансові операції у переказі коштів на сторонніх інтернет-ресурсах на загальну суму 75,28 грн.
Після звернення позивача на гарячу лінію АТ КБ «ПриватБанк» її картку № НОМЕР_2 було заблоковано 18 травня 2023 року о 19:34, проте, внаслідок технічної помилки, картку було розблоковано та проведено ще декілька операцій на загальну суму 20 275,66 грн.
19 травня 2023 року позивач у відділенні АТ КБ «ПриватБанк» отримала нову картку НОМЕР_3 замість заблокованої.
25 червня 2023 року ОСОБА_1 сплатила заборгованість за кредитом у розмірі 20 064,72 грн, що підтверджується випискою по картці/рахунку НОМЕР_3 .
Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилалась на те, що вказані операції проведені без її відома невідомими особами, у зв'язку з чим вона звернулася із заявою до правоохоронних органів з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення - шахрайства відносно неї, а саме заволодіння невідомими особами грошовими коштами у розмірі 20 275,66 грн.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду ( постанова Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту ( постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 ).
У справі, яка переглядається, встановлено, що ОСОБА_1 є клієнтом АТ КБ «ПриватБанк» та користувачем послуг банку, має поточний кредитний рахунок.
Відповідно до частини першої статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частиною першою статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Частиною першою статті 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.
Відповідно до статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (тут і далі в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин), платіжною карткою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.
Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу.
Неналежним переказом для цілей цього Закону вважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Неналежним платником є особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, а неналежним отримувачем особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.
Відповідно до статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» користувач зобов'язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень.
Банк зобов'язаний у спосіб, передбачений договором: повідомляти користувача про здійснення операцій з використанням електронного платіжного засобу; забезпечити користувачу можливість інформувати банк про втрату електронного платіжного засобу.
Відповідно до пункту 11 Розділу VI Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 705 від 05 листопада 2014 року, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Банк зобов'язаний розглядати заяви (повідомлення) користувача, що стосуються використання електронного платіжного засобу або незавершеного переказу, ініційованого з його допомогою, надати користувачу можливість одержувати інформацію про хід розгляду заяви (повідомлення) і повідомляти в письмовій формі про результати розгляду заяви (повідомлення) у строк, установлений договором, але не більше строку, передбаченого Законом України «Про звернення громадян» (пункт 10 розділу VI Положення № 705).
У постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року усправі № 686/17744/21 вказано, що встановлення точного часу повідомлення банку клієнтом (користувачем) про втрату фінансового номеру телефону, при підозрі доступу третіх осіб до фінансового номеру телефону та інших неправомірних дій таких осіб, має вирішальне значення при визначені того, за проведення яких операцій несе відповідальність клієнт, оскільки до моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк.
У постановах Верховного Суду: від 03 липня 2019 року у справі № 537/3312/16, від 24 липня 2019 року у справі № 753/16954/16-ц, від 01 липня 2020 року у справі № 712/9107/18 , від 21 квітня 2021 року у справі № 751/6050/18, від 07 липня 2021 року у справі № 370/476/16, від 17 грудня 2021 року у справі № 263/3704/19 від 13 червня 2022 року у справі № 587/586/21, від 24 січня 2024 року у справі № 758/14517/18 викладені правові висновки про те, що сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для притягнення його до цивільно-правової відповідальності.
Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, які беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. У разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.
З матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, 18 травня 2023 року з картки-рахунку позивачки № НОМЕР_2 о 19:26:40 та 19:27:57 були здійснені фінансові операції у переказі коштів на сторонніх інтернет-ресурсах на загальну суму 75,28 грн.
Після звернення позивачки на гарячу лінію АТ КБ «ПриватБанк» її картку № НОМЕР_2 було заблоковано 18 травня 2023 року о 19:34, проте, внаслідок технічної помилки, картку було розблоковано та проведено ще декілька операцій на загальну суму 20 275,66 грн.
Задовольняючи вимоги позивача та стягуючи з відповідача на її користь 1702,48 грн майнової шкоди, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що відповідач здійснив добровільне повернення частини коштів за заявою позивача на загальну суму 19 906,37 грн. Вказану обставину не заперечувала й сама ОСОБА_1 , надаючи докази повернення коштів та зменшуючи розмір позовних вимог у цій частині.
Так, після відкриття провадження у справі відповідно до ухвали суду від 03 серпня 2023 року, відповідач здійснив добровільне повернення частини коштів на загальну суму 7740 грн. 08 коп., а саме: 09.08.2023 року - 4695 грн. 51 коп., 14.08.2023 року - 3044 грн. 57 коп.
05 вересня 2023 року АТ КБ «Приватбанк» здійснив добровільне повернення частини коштів додатково на загальну суму 12 166 грн. 29 коп., що підтверджується випискою по картці/рахунку позивача ( а.с. 118, т. 1).
З огляду на те, що грошові кошти в сумі 20 275,66 грн були списані з рахунку позивача невстановленими особами і банк здійснив добровільне повернення частини коштів за заявою позивача на загальну суму 19 906,37 грн, що сторони не заперечували, невідшкодованою залишилась сума коштів 369,29 грн. : 20 275 грн. 66 коп. - 7740 грн. 08 коп. - 12 166 грн. 29 коп. = 369 грн. 29 коп., тому саме ця сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, а не 1702,48 грн, як помилково вважав суд першої інстанції.
Погоджуючись із розрахунком позивача, суд першої інстанції не звернув увагу, що кошти у розмірі 1702 грн. 48 коп. є різницею від загальної суми списаних коштів і нарахованої позивачем пені ( 20 275 грн. 29 коп. + 1333 грн. 19 коп. = 21 608 грн. 85 коп.) та розміром повернутих коштів ( 7740 грн. 08 коп. + 12 166 грн. 29 коп. ), а саме: 21 608 грн. 85 коп. - 19 906 грн. 37 коп. = 1702 грн. 48 коп., що є необґрунтованим, оскільки до вказаного розрахунку можуть бути включені лише безпідставно списані кошти, а не пеня.
Відповідно до вимог частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зміни оскаржуваного рішення та зменшення стягнутої судом першої інстанції майнової шкоди з суми 1702 ,48 грн до 369,29 грн.
Окрім того, стягуючи пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день від дня списання з рахунку платника коштів за неакцептованою платіжною операцією до дня повернення коштів на рахунок платника, суд першої інстанції керувався частиною 2 статті 86 Закону України «Про платіжні послуги».
Частиною 12 статті 86 Закону України «Про платіжні послуги» передбачено, що надавачі платіжних послуг, що обслуговують платників, несуть перед ними відповідальність за неакцептованими платіжними операціями. У разі виконання неацептованої платіжної операції надавач платіжних послуг зобов'язаний негайно після виявлення факту невиконання неакцептованої платіжної операції або після отримання повідомлення платника (незалежно від того, що відбувалося раніше) повернути за рахунок власних коштів суму неакцептованої платіжної операції на рахунок платника, а також сплатити йому пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день від дня списання з рахунку платника коштів за неакцептованою платіжною операцією до дня повернення коштів на рахунок платника. Надавач платіжних послуг зобов'язаний також відшкодувати платнику суму утриманої/сплаченої неналежним платником комісійної винагороди за виконану неакцептовану платіжну операцію (за наявності такої комісійної винагороди).
Водночас, суд не звернув уваги на те, що списання коштів здійснено банком із кредитної картки позивача, тобто зазначені кошти є саме кредитними, вимоги позивача не стосуються відновлення залишку її особистих коштів на рахунку. Відтак, з огляду на заявлені позивачем вимоги, норми частини 12 статті 86 Закону України «Про платіжні послуги» є незастосовними у спірних правовідносинах, а вимоги про стягнення пені із інших підстав не заявлялись.
Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги відповідача на додаткове рішення суду, оскільки висновки суду про наявність підстав для стягнення пені на підставі частини 2 статті 86 Закону України «Про платіжні послуги» зроблені з порушенням норм матеріального права, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню в частині вирішення позовної вимоги про стягнення пені з ухваленням нового судового рішення в цій частині про відмову у задоволенні вказаної позовної вимоги.
Що стосується вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про їх часткове задоволення.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати ( постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).
По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди ( постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18).
У постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження №61-1132св22), від 24 січня 2024 року у справі № 755/3443/21 (провадження № 61-11295св23) зазначено, що: «зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи».
Суд першої інстанції під час розгляду справи, встановивши порушення прав позивача через, зокрема незабезпечення банком безпеки її рахунку, вважав доведеним той факт, що позивачу були спричинені моральні страждання, які змінили її нормальний життєвий стан, мало місце настання негативних наслідків у вигляді недостатньої кількості грошових коштів та необхідності прикладати зусилля для захисту порушених майнових прав. Визначаючи розмір моральної шкоди, суд урахував конкретні обставини справи, глибину заподіяної моральної шкоди, характер та обсяг душевних, психологічних страждань, яких зазнала позивач, та вважав, що сума в розмірі 1000 грн є достатнім розміром відшкодування спричиненої моральної шкоди.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги в цій частині не ґрунтуються на доказах та законі, зводяться до переоцінки доказів, яким було надано належної оцінки судом, і не спростовують висновків суду першої інстанції.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, відсутні.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за подання цього позову на підставі частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», а суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, то витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі, яка є пропорційною до суми, у стягненні якої суд відмовляє, необхідно компенсувати АТ КБ «Приватбанк» за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи, що відповідачем було сплачено за подання апеляційної скарги 1384 грн. 95 коп., а за результатами апеляційного перегляду справи, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені на 34% порівняно із сумою, яка була стягнута судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні, то сума судового збору, яка підлягає компенсації відповідачу, становить : 1384 грн. 95 коп. х 66% = 914 грн. 07 коп.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 376, 381 - 383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», яка подана представником Наконечною Альоною Вікторівною, - задовольнити частково.
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», яка подана представником Гнатишак Олегом Володимировичем, - задовольнити.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 березня 2024 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення пені та додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 січня 2025 року - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення:
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення пені - відмовити.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 березня 2024 року - змінити в частині розміру майнової шкоди та визначити, що з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню майнова шкода в сумі 369 ( триста шістдесят дев'ять) грн. 29 коп.
В іншій частині рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 березня 2024 року - залишити без змін.
Компенсувати Акціонерному товариству Комерційному банку «Приватбанк» витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 914 грн. 07 коп. за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 01 квітня 2026 року.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Кирилюк Г.М.
Рейнарт І.М.