Справа №549/87/26
провадження № 2/549/121/26
30 березня 2026 року Чорнухинський районний суд Полтавській області
в складі головуючої судді Глущенко Н.М.
за участю секретаря судового засідання Бойко В.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у залі суду селища Чорнухи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів на утримання неповнолітніх дітей,
02 березня 2026 року представник позивача ОСОБА_1 адвокат Гуревич Р.Г. звернувся через систему «Електронний суд» до Чорнухинського районного суду Полтавської області із позовом до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів на утримання неповнолітніх дітей, в якому просив зменшити розмір аліментів, що підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , на утримання малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з 1/3 частини всіх видів заробітку (доходів) позивача на 1/6 частину заробітку (доходу) позивача, щомісячно, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Свої вимоги мотивував тим, що відповідно до судового наказу, виданого Чорнухинським районним судом Полтавської області від 08.01.2026 року з позивача стягуються на користь ОСОБА_2 , аліменти на утримання малолітнього
сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітнього
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/3 частини
заробітку (доходу) боржника, але не більше десяти прожиткових мінімумів на
дитину відповідного віку, починаючи з 01 січня 2026 року і до досягнення
дітей повноліття.
Однак, при видачі даного судового наказу судом не було враховано усіх
суттєвих обставин по справі.
Підставою даного позову про зменшення розміру аліментів є такі
обставини.
Відповідно до інформаційної довідки про склад зареєстрованих осіб у житловому приміщенні від 20.01.2026 № 10, виданої Виконавчим комітетом Чорнухинської селищної ради, за адресою його реєстрації, окрім нього та його дітей, проживає його мати - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Зазначає, що його мати є непрацездатною, на даний час не працює, що підтверджується даними трудової книжки від 25.09.1982 року, та є пенсіонеркою, що підтверджується пенсійним посвідченням від 24.09.2025 року, у зв'язку з чим отримує дохід виключно у вигляді пенсії.
Вказує, що його мати є фінансово залежною від нього та фактично перебуває на його утриманні.
Крім того, позивач зазначає, що у нього діагностовано знижений рівень гемоглобіну та встановлено діагноз - Fe-дефіцитна та постгеморагічна анемія тяжкого ступеня, що підтверджується випискою з медичної карти амбулаторного хворого терапевтичного відділення КП «ЛЛІЛ» ЛМР № 2058/190.
У зв'язку із зазначеним позивач вказує на необхідність постійного придбання лікарських засобів, що, на його думку, впливає на його матеріальне становище.
Також вказує про наявність у позивача іншої сім'ї, народження ще однієї дитини і необхідність їх утримання.
Тому просив зменшити розмір аліментів, які стягуються з нього на користь ОСОБА_2 на утримання малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з 1/3 частини всіх видів заробітку (доходів) позивача на 1/6 частину заробітку (доходу) позивача, щомісячно, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Ухвалою суду від 03.03.2026 року прийнято позов до розгляду та призначено судове засідання на 26.03.2026 року.
У судове засідання представник позивача адвокат Гуревич Р.Г. не з'явився надіслав на адресу суду клопотання в якому просив розглянути цивільну справу без участі позивача. Позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити в повному обсязі.
У судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з'явилася, надала на адресу суду заяву в якій просила розглянути справу без її участі. Позовні вимоги не визнає.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Судовим наказом Чорнухинського районного суду Полтавської області від 08 січня 2026 року з позивача на користь відповідача було стягнуто аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 в розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) боржника, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 01 січня 2026 року і до досягнення дітей повноліття.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог та встановлених обставин, суд керується таким.
Згідно зі ст. 27 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1989 p., батько або (і) інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здатностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Це положення відбите в українському законодавстві. Обов'язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов'язків (ч. 2 ст. 51 Конституції України) і традиційно закріплюється в сімейному законодавстві. Положення Сімейного кодексу України регулюють відносини з утримання між батьками й дітьми, між матір'ю й батьком дитини з метою затвердження почуття обов'язку батьків і дітей один перед одним і мають своєю спрямованістю створення в сім'ї сприятливих умов фізичного, розумового, морального, духовного й соціального розвитку дитини. Регулювання відносин батьків і дітей щодо утримання здійснюється відповідно до положень міжнародних правових актів, зокрема Декларації прав дитини від 20.11.1959 р., Конвенції про права дитини тощо і погоджується із загальними засадами регулювання сімейних відносин, закріпленими в ст. 7 Сімейного кодексу України.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.
Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї (ст.150 Сімейного кодексу України).
Відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно з положеннями статті 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Отже, сплата аліментів за рішенням суду є одним зі способів виконання обов'язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.
Частина третя статті 181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Відповідно до ст. 182 Сімейного кодексу України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу.
Відповідно до положень ст. 183 Сімейного кодексу України, розмір аліментів визначається у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини.
Крім того, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення (ч.1 ст. 184 Сімейного кодексу України).
При цьому підстави визначення розміру аліментів у частках до заробітку (доходу) або у твердій сумі визначаються з урахуванням як положень ст. 182 Сімейного кодексу України, так і положень статей 183, 184 Сімейного кодексу України.
Як вбачається зі копії свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 від 12.03.2019 року, батьками ОСОБА_4 , записані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Копії свідоцтва про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 позивач не надав.
Судовим наказом Чорнухинського районного суду Полтавської області від 08 січня 2026 року з позивача на користь відповідача стягуються аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 в розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) боржника, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 01 січня 2026 року і до досягнення дітьми повноліття.
Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з частиною 1 статті 192 Сімейного кодексу України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них.
За змістом положень ч.1 ст.192 Сімейного кодексу України наведено перелік обставин, за яких суд може винести рішення, зокрема, про збільшення (зменшення) розміру аліментів. Такими обставинами є: зміна матеріального стану, зміна сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я особи з якої стягуються аліменти, та в інших випадках, передбачених цим Кодексом, тому виходячи з вимог чинного законодавства, вказані обставини повинні бути суттєвими і відігравати значну роль у житті заявника, платника аліментів, при розгляді спору про зменшення або збільшення розміру аліментів, встановлених рішенням суду.
Як роз'яснено у п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», відповідно до ст.192 СК України розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.
Таким чином, положення ст. 192 Сімейного кодексу України регулює зміну розміру аліментів, тобто їх зменшення або збільшення.
Враховуючи зміст статей 181, 192 Сімейного кодексу України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
Відповідно до ст. ст. 183, 184 СК України за рішенням суду розмір аліментів визначається у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження (ч. 3 ст. 181 СК України). Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження за положеннями ст. 192 Сімейного кодексу України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини, на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі, та навпаки).
У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження. Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки). Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
З аналізу зазначених правових норм також вбачається, що при вирішенні питання про зменшення розміру аліментів, слід з'ясовувати чи змінилося матеріальне становище, сімейний стан та стан здоров'я сторін, і що ця зміна впливає на змогу сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі. Особа, яка сплачує аліменти - платник аліментів, вправі звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на дитину у тих випадках, коли погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров'я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров'я одержувача аліментів.
Аналогічні висновки містяться в постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 та постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 536/1557/17, від 30 червня 2020 року у справі № 343/945/19, від 12.01.2022 року у справі №545/3115/19 тощо, та відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України мають враховуватися судами при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними (стаття 77 ЦПК), допустимими (стаття 78 ЦПК), достовірними (стаття 79 ЦПК), а у своїй сукупності - достатніми (стаття 80 ЦПК ).
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (ч. 2 ст. 83 ЦПК України).
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов'язків.
Тобто, для зменшення розміру аліментів позивач повинен довести належними та допустимими доказами, що у нього змінився матеріальний або сімейний стан, погіршилось або поліпшилось здоров'я.
Обґрунтовуючи підстави звернення з цим позовом до суду з вимогою про зменшення розміру аліментів, позивач посилається на те, що у нього виявлена Fe-дефіцитна та постгеморагічна анемія тяжкого ступеня. Разом з тим, сам по собі факт наявності захворювання не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів.
Судом встановлено, що позивачем не надано доказів того, що вказане захворювання призвело до істотного зниження його працездатності, втрати доходу або неможливості отримувати дохід у розмірі, достатньому для виконання аліментних зобов'язань. Надані медичні документи не містять висновків про встановлення інвалідності, обмеження працездатності чи заборону трудової діяльності.
Крім того, позивачем не доведено, що його матеріальний стан зазнав істотного погіршення у порівнянні з моментом визначення розміру аліментів. Відомості про зменшення доходів, втрату роботи або інші обставини, що об'єктивно впливають на можливість сплати аліментів, суду не надано.
Водночас суд враховує, що аліменти стягуються на утримання дитини, яка потребує належного матеріального забезпечення для свого розвитку, а інтереси дитини відповідно до закону є пріоритетними.
При вирішенні даного спору суд враховує, що сам по собі стан здоров'я позивача, який погіршився, не може бути вирішальним при зменшенні розміру аліментів, оскільки такий стан здоров'я безпосередньо має впливати на погіршення матеріального стану позивача.
З матеріалів справи вбачається, що позивач є особою працездатного віку, посилання на перебування на стаціонарному лікуванні у КП «Лубенська лікарня інтенсивного лікування Лубенської міської ради Полтавської області» з 20 лютого 2025 року по 09 березня 2025 року та має діагноз Fe-дефіцитна та постгеморагічна анемія тяжкого ступеня не свідчать про погіршення матеріального стану позивача.
Так, за вимогами ст.24 Кодексу Законів про працю України, укладення трудового договору з громадянином, якому за медичним висновком запропонована робота протипоказана за станом здоров'я, - забороняється.
Пункт 2 статті 40 Кодексу Законів про працю України, передбачено розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця у такому випадку, зокрема: виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи.
За правилами статті 170 Кодексу Законів про працю України, працівників, які потребують за станом здоров'я надання легшої роботи, роботодавець повинен перевести, за їх згодою, на таку роботу у відповідності з медичним висновком тимчасово або без обмеження строку. При переведенні за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу за працівниками зберігається попередній середній заробіток протягом двох тижнів з дня переведення, а у випадках, передбачених законодавством України, попередній середній заробіток зберігається на весь час виконання нижчеоплачуваної роботи або надається матеріальне забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.
Натомість, позивачем не надано належних та допустимих доказів того факту, що його стан здоров'я свідчить про його повну непрацездатність. Доказів про розірвання трудового договору, переведення на легшу нижчеоплачувану роботу, теперішній матеріальний стан, відсутність доходу чи зменшення заробітку внаслідок погіршення стану здоров'я та встановлення 3-ї групи інвалідності, позивач не надав, як і доказів того, що через погіршення стану здоров'я він несе значні додаткові витрати на лікування чи оздоровлення.
Крім того, позивачем не надано доказів відсутності у нього нерухомого чи рухомого майна, а також не отримання ним державної та соціальної допомоги.
Оцінюючи доводи позивача щодо перебування його матері на утриманні, суд зазначає, що сам по собі факт проживання разом із матір'ю пенсійного віку та надання їй матеріальної допомоги не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів.
Суд враховує, що ОСОБА_5 є пенсіонеркою та отримує самостійний дохід у вигляді пенсії, що підтверджується матеріалами справи. Доказів того, що вона не має інших джерел існування або перебуває у такому стані, який потребує значних додаткових витрат, позивачем не надано.
Крім того, відповідно до положень сімейного законодавства України, обов'язок батьків утримувати своїх дітей є пріоритетним та не може бути обмежений за рахунок інших добровільно взятих на себе витрат, у тому числі пов'язаних із наданням матеріальної допомоги іншим членам сім'ї.
Таким чином, наведені позивачем обставини щодо утримання матері не свідчать про істотне погіршення його матеріального стану та не можуть бути підставою для зменшення розміру аліментів.
Суд зазначає, що наявність у позивача іншої сім'ї, народження ще однієї дитини та необхідність їх утримання не є самостійною підставою для зменшення розміру аліментів.
Створення нової сім'ї та народження дітей стало наслідком свідомого вибору позивача і не звільняє його від обов'язку належним чином утримувати дитину від попередніх відносин.
Зокрема, батьки не мають компенсувати зменшення розміру аліментів за рахунок збільшення утримання однієї дитини порівняно з іншою.
Позивачем не надано доказів того, що ці обставини істотно погіршили його матеріальне становище настільки, щоб виконання обов'язку щодо сплати аліментів стало неможливим.
Також суд звертає увагу на той факт, що позивач не довів належними та допустимими доказами покращення матеріального стану відповідача.
Таким чином, наведені обставини не можуть бути підставою для зменшення розміру аліментів.
Враховуючи те, що позивач доказів про погіршення його матеріального стану з моменту стягнення аліментів на утримання дитини не надав, а також обставини, що наводить позивач в обґрунтування та на підтвердження заявлених вимог, в розумінні вищезазначених норм матеріального закону (ст. 192 СК України) та позиції Верховного Суду України, на думку суду, не є істотними та достатніми для зменшення визначеного за рішенням суду розміру аліментів, адже факт погіршення у позивача стану здоров'я, без змін умов праці та матеріального становища, не може слугувати самостійною підставою для зменшення їх розміру, та те, що розмір стягуваних аліментів за рішенням не є завищеним та відповідає розміру, передбаченому нормами діючого СК України, а тому суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
При цьому, суд враховує, що як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 756/3115/17 (провадження № 61-18653св20) реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Європейський суд з прав людини зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. RUSSIA, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20.02.2014).
Відмовляючи в задоволенні позову, суд також керується практикою Європейського суду з прав людини, який в пункті 54 свого Рішення від 7 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» зазначав, «що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у справі Olsson v. Sweden (N 2), від 27 листопада 1992 року, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків».
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд враховує наступне.
Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі відмови в позові судові витрати, понесені відповідачем, можуть бути стягнуті з позивача, якщо вони підтверджені належними доказами.
Позивачем під час подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 1065 грн.
У зв'язку з наведеним, враховуючи, що суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, судові витрати у частині сплати судового збору необхідно покласти на позивача.
Відповідачем доказів понесення витрат, пов'язаних із розглядом справи до матеріалів справи не подано.
За таких обставин підстав для стягнення будь-яких судових витрат із позивача немає, у зв'язку з чим судові витрати розподілу не підлягають.
Виходячи з наведеного, керуючись ст.ст. 2-5,11-13,141,279, 352,354,430 ЦПК України, ст. ст. 18, 180-182, 184, 188, 191 СК України, суд,
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів на утримання неповнолітніх дітей, відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.М.Глущенко