Справа № 368/213/26
2/368/687/26
Рішення
Іменем України
"26" березня 2026 р. Кагарлицький районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Іванюти Т.Є.
при секретарі Вареник О.Л.
розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в м.Кагарлику справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Виконавчий комітет Кагарлицької міської ради Обухівського району Київської області, як орган опіки та піклування про розірвання шлюбу, визначення місця поживання дітей, -
Позивачка звернулась до суду з позовом про розірвання шлюбу та визначення місця поживання дітей, посилаючись на те, що 15.10.2005 року зареєструвала шлюб з відповідачем, від якого мають неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та повнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Подружнє життя з Відповідачем у Позивача не склалося. За час перебування у шлюбі стало зрозуміло, що характери Сторін є різними, погляди Позивача та Відповідача на різні сторони життя та сімейні питання кардинально відрізняються, що унеможливило їхнє подальше співіснування як сім'ї. Позивач і Відповідач не можуть дійти взаєморозуміння, мають різні сімейні цінності. Враховуючи наведені обставини, Позивач вважає, що подальше збереження шлюбу між Сторонами є недоцільним та бажає розірвати шлюб.
Оскільки Позивач не бажає надалі перебувати у спільному шлюбі з Відповідачем, то Позивач вважає за доцільне визначити за рішенням суду місце проживання синів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 разом з Позивачем.
Позивачка в підготовчому засіданні свій позов визнала.
Відповідач в підготовчому засіданні позов визнав.
Представник третьої особи служби у справах дітей та сім'ї Кагарлицької міської ради в підготовчому засідання проти позову не зарепечувала.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов та зустрічний позов слід задоволити з слідуючих підстав.
Відповідно положень до ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке вона може здійснити шляхом звернення до суду у визначеному ЦПК України порядку (ст. 4 ЦПК України) і що також гарантовано ст.124 Конституції України.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до частини першої статті 81 зазначеного вище Кодексу кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 5 ст. 81 ЦПК України).
Під час розгляду цієї цивільної справи судом були створені всі умови для реалізації прав та виконання обов'язків учасниками справи, у тому числі й в частині подання ними доказів та заяви клопотань з приводу забезпечення доказів.
В судовому засіданні встановлено, що 15.10.2005 року ОСОБА_1 зареєструвала шлюб з ОСОБА_2 , від якого мають неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та повнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Подружнє життя з ОСОБА_2 у ОСОБА_1 не склалося. За час перебування у шлюбі стало зрозуміло, що характери сторін є різними, погляди на різні сторони життя та сімейні питання кардинально відрізняються, що унеможливило їхнє подальше співіснування як сім'ї. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не можуть дійти взаєморозуміння, мають різні сімейні цінності.
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дуже прив'язані до матері, яка дбає про їхнє побутове забезпечення, виховання, навчання, стан здоров'я та розвиток.
ОСОБА_1 присвячує синам більшість свого часу, забезпечує їх усім необхідним, надає материнську турботу та піклування.
Отже, наявні усі підстави для визначення місця проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з ОСОБА_1 .
Згідно ст. 51 Конституції України «Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки й чоловіка».
Згідно ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Згідно ч.2 ст.114 СК України у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішення суду про розірвання шлюбу.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 11 ЗУ «Про охорону дитинства» кожна дитина має право проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків, «батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини».
Відповідно до ч.2,8,9,10 ст.7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Згідно зі ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів.
Відповідно до ст.ст.18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою ВР від 27.02.91, держави-учасниці докладають усіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання й розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання й розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального й соціального розвитку дитини.
У п.1 ст.9 конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно із судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону та процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною чи не піклуються про неї або коли батьки проживають роздільно й необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, виконують їх державні чи приватні установи, що займаються питаннями соціального забезпечення, суди, адміністративні чи законодавчі органи, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч.1 ст.3 конвенції).
Відповідно до ч.4 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла 10 років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
У ст.2 Протоколу №4 до Конвенції «Про захист прав людина і основоположних свобод» передбачено, що кожна, яка законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на вільне пересування та свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, які запроваджуються згідно із законом і необхідні в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, з метою підтримання громадського порядку, запобігання злочинам, для захисту здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших людей.
Згідно зі ст.141 СК України мати й батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до ст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.
Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь в її вихованні й має право на особисте спілкування з нею.
Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь в її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Таким чином, суд вважає, що визначення за рішенням суду місця проживання дітей з матір'ю відповідатиме їхнім найкращим інтересам.
Таким чином, з урахуванням інтересів дітей, їх морального та психологічного стану, суд вважає за доцільне визначити місце проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з ОСОБА_1 .
Також, суд вважає, що шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 слід розірвати.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 10, 89, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд, -
Позов задоволити.
Розірвати шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що був зареєстрований 15.10.2005 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Кагарлицького районного управління юстиції Київської області, актовий запис про шлюб №123.
Визначити місце проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір'ю - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 289 ЦПК України.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом 30 днів.
Суддя: Т.Є. Іванюта.