Справа № 362/2379/26
Провадження № 2-о/362/101/26
30.03.2026 року суддя Васильківського міськрайонного суду Київської області Лебідь-Гавенко Г.М., розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про встановлення факту постійного проживання на території України,
Через систему «Електронний суду від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до суду надійшла заява в якій він просить встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Перевіривши позовну заяву й додані до неї матеріали, приходжу до висновку про те, що вона підлягає залишенню без руху, виходячи з наступного.
Так, згідно ч. 3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.
Відповідно до ч. 9 ст. 10 ЦПК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутністю такого суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
Оскільки чинне цивільне процесуальне законодавство не регулює залишення без руху заяви, поданої в порядку окремого провадження, - при вирішенні даного питання суд керується положеннями ЦПК України, якими врегульовано порядок залишення без руху позовної заяви, зокрема, положеннями статті 185 ЦПК України.
Відповідно до п. 5 ч.1 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Перелік фактів, що мають юридичне значення, які можуть встановлюватись судом, міститься в частині 1 статті 315 ЦПК України. Водночас, за положенням частини 2 статті 315 ЦПК України, в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Згідно вимог статті 318 ЦПК України у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, повинно бути зазначено: 1) який факт заявник просить встановити та з якою метою; 2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; 3) докази, що підтверджують факт.
До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.
У листі Верховного Суду України від 01.01.2012 «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» зазначено, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за умови, зокрема, відсутності у заявника іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо).
Аналогічне положення міститься і у п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення № 5 від 31.03.95, згідно із яким, вирішуючи питання про прийняття заяв про встановлення фактів, що мають юридичне значення, судам необхідно враховувати, що ці заяви повинні відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, встановленим ЦПК України, так і вимогам щодо її змісту, передбаченим ЦПК. Якщо в заяві не зазначено, який конкретно факт просить встановити заявник, з яких причин неможливо одержати або відновити документ, що посвідчує даний факт, якими доказами цей факт підтверджується або до заяви не приєднано довідки про неможливість одержання чи відновлення необхідних документів, суддя відповідно до ст.139 ЦПК постановляє ухвалу про залишення заяви без руху і надає заявникові строк для виправлення недоліків. У разі невиконання цих вказівок заява вважається неподаною і повертається заявникові, про що суддя постановляє мотивовану ухвалу.
Із поданої заяви про встановлення особи та факту постійного проживання на території України вбачається, що встановлення цього факту має для заявника юридичне значення, оскільки надає право на встановлення особи та отримання паспорта громадянина України.
Разом з тим, всупереч п. 2 ч. 1 ст. 318 ЦПК України, у заяві не зазначено причин неможливості одержання документів, що посвідчують відповідні факти, та не додано до заяви доказів неможливості їх одержання чи відновлення. Представником заявниці зазначено, що у 04.02.2026 року вона звернулася до Обухівського об'єднаного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області з метою оформлення паспорта громадянина України замість втраченого паспорта колишнього СРСР зразка та отримала офіційну відмову, копія якої додана до заяви.
Зі змісту цієї відповіді вбачається, що начальником Обухівського об'єднаного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області було детально роз'яснено заявнику порядок отримання паспорта громадянина України. Крім того, рекомендовано, з метою вирішення питання щодо можливого встановлення/оформлення належності до громадянства України, звернутись до органу Державного реєстру актів цивільного стану для внесення відповідних змін до відомостей про дату народження заявника, оскільки за результатами перевірки встановлено невідповідність інформації щодо дати народження заявника, у даних внесеним до Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження та актових записів про шлюб, а саме: 21.06.1963 та 21.07.1963.
Ця відповідь не є відмовою заявнику в оформленні паспорта.
Суд звертає увагу заявника на положення п.п. 43-44 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою КМУ від 25.03.2015 р. № 302 (далі - Порядок №302), ст. 10 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» та п.п. 20, 33, 34 Порядку розгляду заяв про визнання особою без громадянства, затвердженого постановою КМУ від 24.03.2021 р. № 317 (далі - Порядок № 317).
Цими положеннями передбачено, що встановлення особи - це процедура, яку проводять співробітники ДМС в межах процедури видачі паспорта громадянина України та розгляду заяви про визнання особою без громадянства, за умови відсутності документів, які дозволяють впевнитися в особі заявника, та неможливості ідентифікації особи, метою якої є ототожнення особи заявника із заявленими ідентифікаційними даними та видачі документа, що посвідчує особу.
Порядок № 302 містить детальний покроковий алгоритм оформлення паспорта громадянина України як вперше, так і замість втраченого або викраденого.
За результатами проведення процедури встановлення особи, підтвердження факту державної реєстрації народження, а також перевірки факту належності особи до громадянства України працівником територіального підрозділу ДМС складається висновок за встановленою МВС формою, який затверджується керівником територіального органу ДМС або його заступником (п. 44 Порядку № 302).
Матеріали заяви не містять даних про те, що заявниця скористалася передбаченим законом порядком для встановлення її особи і отримання паспорта громадянина України, після усунення недоліків вказаних в листі, а саме, що вона зверталася до органу Державного реєстру актів цивільного стану для внесення відповідних змін до відомостей про дату народження заявника, а після цього вона звернулася до ДМС та їй в цьому було відмовлено, а тому застосування положення частини 2 статті 315 ЦПК України для встановлення відповідного факту судом неможливе. Як наслідок - без встановлення особи заявника неможливим є і встановлення факту його постійного проживання на території України.
Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 08 квітня 2020 року у справі № 757/44694/17-ц, провадження № 61-14495св18 за результатами розгляду касаційної скарги Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві. Судом касаційної інстанції було ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, оскільки заявником не надано доказів ініціювання питання щодо проведення процедури встановлення особи, а також доказів звернення заявника до міграційної служби із заявою про видачу паспорта замість втраченого, на підставі якої приймають рішення про відмову чи задоволення такої заяви, що буде відповідати Порядку. В зв'язку з чим, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для встановлення зазначеного факту, оскільки заявником не використано досудового врегулювання даного питання відповідно до Порядку № 302.
Згідно ч. 1 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Враховуючи наведені вище недоліки заяви, суддя вважає за необхідне надати заявнику п'яті денний строк з дня вручення йому даної ухвали для усунення вказаних недоліків у спосіб подання суду заяви в новій редакції із наведенням причин неможливості одержання або відновлення заявником паспорта громадянина України в порядку, визначеному чинним законодавством України, із долученням належних доказів такої неможливості, наданих уповноваженими органами Державної міграційної служби в порядку і у спосіб, передбачені Порядком № 302.
Слід зазначити, що саме звернення особи до суду з позовною заявою не спричиняє безумовне відкриття провадження у справі. Адже суддя, відкриваючи провадження, перевіряє, зокрема, чи дотрималася особа, яка подала позовну заяву, порядку здійснення права на звернення до суду. Процесуальним наслідком недотримання позивачем умов реалізації права на звернення до цього суду з позовною заявою є залишення її без руху або її повернення в разі не усунення недоліків.
Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві, що встановлено положеннями частини третьої ст. 185 ЦПК України.
З урахуванням викладеного та керуючись ст. ст. 2, 175-177, 185, 260, 261, 293, 294, 315, 316, 318 ЦПК України, суддя,
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про встановлення факту постійного проживання на території України- залишити без руху та надати строк для усунення зазначених недоліків, який не може перевищувати п'яті днів з дня вручення ухвали.
Роз'яснити, що у разі не усунення недоліків у встановлений в ухвалі строк, заява буде вважатись неподаною та повертається заявникові.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Г.М. Лебідь-Гавенко