Справа № 473/1480/26
"01" квітня 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі судді Ротар М.М., розглянувши матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Територіальна громада міста Вознесенська в особі Вознесенської міської ради Миколаївської області про стягнення безпідставно збережених грошових коштів
встановив:
у березні 2026 року позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення безпідставно збережених грошових коштів
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачі є власниками нерухомого майна 1026741448000 за адресою АДРЕСА_1 у відповідних частках. Під об'єктом нерухомого майна сформована земельна ділянка площею 0,0225 га, якій присвоєно кадастровий номер 4810200000:11:034:0222, що знаходиться в комунальній власності Територіальної громади міста Вознесенська.
Відповідно до Рішення Вознесенської міської ради від 19 квітня 22019 року №54 було вирішено надати в оренду ОСОБА_1 , ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 земельну ділянку розташовану за адресою АДРЕСА_1 площею 0,0224 га із категорії земель за основним цільовим призначенням землі житлової та громадської забудови, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, кадастровий номер земельної ділянки 4810200000:11:034:0222 пропорційно розміру часток у праві спільної часткової власності на нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці.
На підставі вказаного рішення між Територіальної громадою міста Вознесенська в особі Вознесенської міської ради Миколаївської області з однієї сторони та ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були укладені договори оренди землі.
В свою чергу відповідач ОСОБА_4 , є власницею нерухомого майна підвального приміщення, яке розташоване за адресою АДРЕСА_2 , яке розташоване на земельні ділянці з кадастровим номером 4810200000:11:034:0222.
Оскільки договір оренди між Територіальною громадою міста Вознесенська та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 не укладався, то позивачі вважають, що відповідач ОСОБА_4 ,. як власниця підвального приміщення розташованого по АДРЕСА_2 ( яке фізично розташоване під нерухомим майном по АДРЕСА_1 ) має відшкодувати свою частку орендної плати позивачам (так як окремий договір оренди на земельну ділянку з обслуговування підвального приміщення не може бути укладений у зв'язку з неможливістю формування окремої земельної ділянки.
Під час вирішення питання про відкриття провадження у справі, суд встановив наступне.
Згідно ч.1 ст. 15 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.
За змістом ч.1 ст. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2022 у справі №183/4196/21, від 08.06.2022 у справі № 362/643/21, від 23.11.2021 у справі №641/5523/19 та інші).
Згідно ч.ч.1,2 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до п.п. 1,6 ч.1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Критеріями належності справи до господарського судочинства, за загальними правилами, є одночасно суб'єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 в справі №916/2791/16 зроблено висновки про те, що спір є підвідомчим господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі правової норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми права, що безпосередньо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні враховувати суб'єктний склад такого спору, суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі.
Визначення позивачем у позові такого складу сторін у справі (позивача та відповідача), який не відповідає реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах, не може змінювати вид судочинства, в якому слід розглядати такий спір.
Згідно даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач ОСОБА_2 зареєстрована як фізична особа-підприємець з 26.08.2003 року основним видом діяльності є торгівля, позивач ОСОБА_3 зареєстрована як фізична особа-підприємець з 13.04.2011 року основним видом діяльності є торгівля, позивач ОСОБА_1 припинила статус фізичної особи-підприємця з 30.01.2019 року. В свою чергу відповідач ОСОБА_4 згідно даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зареєстрована як фізична особа-підприємець з 12.01.2022 року основним діяльності торгівля.
При цьому, зі змісту позову, доданих до нього документів вбачається, що даний спір виник з правовідносин, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності суб'єктами господарювання, тому такий спір, відповідно до положень ст.20 ГПК України належить до юрисдикції господарських судів.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Про відмову у відкритті провадження у справі постановляється ухвала не пізніше п'яти днів з дня надходження заяви. Така ухвала надсилається заявникові не пізніше наступного дня після її постановлення в порядку, встановленому статтею 272 цього Кодексу.
Відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи (ч.ч. 2, 5 ст. 186 ЦПК України).
За встановлених обставин у відкритті провадження слід відмовити на підставі п. 1 ч. 1ст. 186 ЦПК України (справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства) та роз'яснити позивачеві, що розгляд таких вимог віднесено до компетенції суду господарської юрисдикції.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 149,152,186, 258-260 ЦПК України, суд
постановив:
відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення безпідставно збережених грошових коштів.
Роз'яснити позивачам, що розгляд вказаних вимог віднесено до компетенції суду господарської юрисдикції.
Ухвала може бути оскаржена до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя М.М. Ротар