Справа № 127/9291/26
Провадження № 3/127/1930/26
01 квітня 2026 рокум. Вінниця
Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Бернада Є.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний матеріал про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною першою статті 156 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення 02.03.2026 ОСОБА_1 за адресою: вул. Келецька, 49 у м. Вінниці в приміщенні ТРЦ Premier Tower торгова точка My Device, будучи на посаді продавця-консультанта, здійснив реалізацію товару, а саме бустеру (тютюну) до електронної сигарети без марки акцизного податку.
ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить довідка про вручення судової повістки у формі смс-повідомлення. Зважаючи на ту обставину, що особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, належним чином повідомлення про час та місце розгляду справи, суд вважає за можливе здійснити судовий розгляд за її відсутності.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до такого висновку.
Згідно зі статтею 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП) завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до статті 280 КпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Зі змісту речення першого частини першої статті 251 КпАП випливає, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому реченням другим частини першої статті 251 КпАП визначено, що ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Суд враховує, що частиною другою статті 251 КпАП регламентовано, що обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Зі змісту частини першої статті 156 КпАП випливає, що склад зазначеного правопорушення має місце у разі роздрібної або оптової торгівлі, зокрема, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, без марок акцизного податку чи з підробленими марками цього податку.
Використання марок акцизного податку регламентоване Положенням про виготовлення, зберігання, продаж марок акцизного податку та маркування алкогольних напоїв, тютюнових виробів і рідин, що використовуються в електронних сигаретах, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 за № 1251.
На підтвердження винуватості ОСОБА_1 до протоколу про адміністративне правопорушення надані рапорт поліцейського (далі - Рапорт), письмові пояснення ОСОБА_1 (далі - Пояснення), копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців (далі - Витяг), копію листа з державної податкової служби (далі - Лист), квитанцію про продаж ароматизатора та гліцерину (далі - Квитанція), письмові пояснення ОСОБА_2 (далі - Пояснення 2), диск із записом (далі - Запис).
Оцінюючи лист в якості доказу винуватості ОСОБА_1 , суд враховує, що останній адресований ОСОБА_3 . Зі змісту Виписки випливає, що підприємницька діяльність за місцем, яке зазначене у протоколі про адміністративне правопорушення було здійснене ФОП ОСОБА_4 . Джерело походження листа на особу, яка є не учасником провадження у справі про адміністративне правопорушення наданими суду матеріалами не підтверджене. Тому суд вважає, що зазначений Лист не може бути предметом судової оцінки.
Суд вважає за доцільне зауважити, що у постанові від 20.05.2020 (справа № 524/5741/16-а) Верховний Суд (далі - ВС) зауважив, що рапорт працівника поліції не може слугувати однозначним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративних правопорушень. Аналогічний висновок ВС був зроблений у постанові від 12.07.2023 (справа 607/5610/23).
Тому Рапорт має бути оцінений у сукупності з іншими доказами, які надані суду.
З письмових Пояснень випливає, що ОСОБА_1 від дачі будь-яких пояснень на підставі статті 63 Конституції України відмовився. З Пояснень 2 випливає, що продавець здійснив відпуск трьох найменувань - гліцирину, ароматизатору та бустеру з рідиною бурого кольору на загальну суму 350 грн. Квитанцією підтверджений факт здійснення продажу двох найменувань - гліцирину та ароматизатора на загальну суму 350 грн.
Оглянутим Записом факт здійснення наведеного вище продажу не підтверджений, натомість підтверджений факт перевірки документів у ОСОБА_1 та оформлення матеріалів, які можуть свідчити про вчинення правопорушення.
Визначення «тютюнові вироби» регламентоване Законом України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» від 19.12.1995 № 481/95-ВР (далі - Закон № 481/95-ВР).
Зокрема, відповідно до абзацу одинадцятого статті 1 Закону № 481/95-ВР «тютюнові вироби» - це сигарети з фільтром або без фільтру, цигарки, сигари, сигарили, а також люльковий, нюхальний, смоктальний, жувальний тютюн, махорка та інші вироби з тютюну чи його замінників для куріння, нюхання, смоктання, жування чи вдихання без горіння шляхом нагрівання.
Термін «електронна сигарета» в Законі № 481/95-ВР вживається в значенні, наведеному у Податковому кодексі України та має таке значення - 14.1.563. - електронна сигарета - виріб, який може бути використаний для споживання (вдихання) парів, що утворюються внаслідок нагрівання компонентами такого виробу рідин, що містять або не містять нікотин. Електронні сигарети можуть бути одноразовими або багаторазовими.
Згідно з пунктом 215.1 статті 215 ПК до підакцизних товарів належать, зокрема, рідини, що використовуються в електронних сигаретах.
Відповідно до пункту 4, 20, 23 Положення про виготовлення, зберігання, продаж марок акцизного податку та маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1251 від 27.12.2010, марка для алкогольних напоїв, крім виноробної продукції (лікеро-горілчана продукція), вітчизняного виробництва виготовляється у зеленій кольоровій гамі, для алкогольних напоїв, які є виноробною продукцією, вітчизняного виробництва - червоній, для алкогольних напоїв, крім виноробної продукції (лікеро-горілчана продукція), імпортного виробництва - фіолетовій, для алкогольних напоїв, які є виноробною продукцією, імпортного виробництва - оранжевій, для тютюнових виробів вітчизняного виробництва з фільтром та без фільтра (сигарети, цигарки) - зеленій, для тютюнових виробів вітчизняного виробництва (сигарили) - смарагдово-зеленій, для тютюновмісних виробів для електричного нагрівання (ТВЕН) за допомогою підігрівача з електронним управлінням вітчизняного виробництва - бузковій, для інших тютюнових виробів вітчизняного виробництва - помаранчевій, для тютюнових виробів імпортного виробництва з фільтром та без фільтра (сигарети, цигарки) - синій, для тютюнових виробів імпортного виробництва (сигарили) - рожево-смарагдовій, для інших тютюнових виробів імпортного виробництва - бордовій, для тютюновмісних виробів для електричного нагрівання (ТВЕН) за допомогою підігрівача з електронним управлінням імпортного виробництва - зелено-помаранчевій, для рідин, що використовуються в електронних сигаретах, вітчизняного виробництва - вохристо-зеленій, для рідин, що використовуються в електронних сигаретах, імпортного виробництва - рожево-синій кольоровій гамі. Для алкогольних напоїв вітчизняного виробництва використовуються марки із зазначенням суми акцизного податку, сплаченого за одиницю маркованої продукції, з точністю до тисячного знака, яка відповідає сумі, визначеній з урахуванням діючих на дату розливу продукції ставок акцизного податку, міцності продукції та місткості тари. Для рідин, що використовуються в електронних сигаретах, передбачено наклеювання марки на ємності (упаковки) з рідиною, що використовуються в електронних сигаретах, у такий спосіб, щоб марки обов'язково розривалися під час відкривання.
У постанові від 02.12.2025 (справа № 160/2614/25) ВС зазначив, що для застосування пункту 21 частини другої статті 73 Закону № 481/95-ВР достатньо лише здійснювати торгівлю нікотином (токсичним алкалоїдом, екстрагованим з тютюну або отриманим шляхом хімічного синтезу, який відповідає товарній позиції 2939 згідно з УКТЗЕД).
Зі змісту пункту 21 частини другої статті 73 Закону № 481/95-ВР випливає, що до суб'єктів господарювання за вчинені правопорушення застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу в таких розмірах, зокрема, роздрібна торгівля або безоплатне розповсюдження тютюнової сировини, сировини для рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та/або нікотину (токсичного алкалоїду, екстрагованого з тютюну або отриманого шляхом хімічного синтезу), який відповідає товарній позиції 2939 згідно з УКТЗЕД, окремо чи в наборах - 200 відсотків вартості реалізованих або безоплатно наданих товарів (продукції), але не менше 3 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року.
Отже, здійснення продажу рідинами без марок акцизного податку може свідчити про наявність відповідних правопорушень. Разом з тим, як суд зазначив вище, у протоколі про адміністративне правопорушення та наданих суду матеріалах наявне посилання на те, що ОСОБА_1 здійснив такий продаж, будучи на посаді продавця-консультанта, а торговельний майданчик зареєстрований за ФОП ОСОБА_4 .
Відповідно до приписів частини двадцять третьої статті 15 Закону № 481/95-ВР роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин, а для малих виробників виноробної продукції алкогольних напоїв без додавання спирту: вин виноградних, вин плодово-ягідних, напоїв медових), тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, або пальним може здійснюватися суб'єктами господарювання (у тому числі іноземними суб'єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій на роздрібну торгівлю.
Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК) під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Визначення суб'єкта господарювання наведене у статті 55 ГК. Зокрема, зі змісту частини першої статті 55 ГК випливає, що суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. При цьому пунктом 2 частини другої статті 55 ГК визначено, що суб'єктами господарювання є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Згідно з частиною першою статті 58 ГК суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом. Такий порядок регламентований Законом України № 755-IV від 15.05.2003 «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» (далі - Закон № 755-IV) з послідуючими змінами та доповненнями. Зі змісту положень наведеного Закону випливає, що відповідного статусу суб'єкт господарювання набуває з моменту внесення відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що підтверджується відповідною випискою.
Аналіз наведених норм свідчить, що суб'єктом правопорушення, передбаченого частиною першою статті 156 КпАП є спеціальний, тобто суб'єкт господарювання, а не будь-яка фізична особа, яка досягла віку адміністративної відповідальності. Відповідальність працівника підприємства (організації) торгівлі або громадського харчування за порушення правил торгівлі визначена частиною другою статті 156 КпАП.
Суд вважає за доцільне звернути увагу, що у прецедентній практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема у справі «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013, заява № 36673/04), звертає увагу, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
У справі «Карелін проти Росії» (заява № 926/08), рішення від 20.09.2016) ЄСПЛ зазначив, що, за умови відсутності сторони обвинувачення та при наявності певної неповноти чи суперечностей, суду не залишилося нічого іншого, як взяти на себе функції сторони обвинувачення, самостійно відшукуючи докази винуватості особи, що становить порушення частини першої статті 6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу (за цих умов особа позбавлена можливості захищатися від висунутого проти нього обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки вона має захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується).
Крім того, у пункті 43 рішення від 06.02.2025 (справа «Гайдашевський проти України») ЄСПЛ звернув увагу на те, що шукаючи докази винуватості особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, за власною ініціативою та засуджуючи заявника на основі доказів, отриманих таким чином, суд створив враження плутанини між ролями прокурора та судді та, відповідно, дав підстави для законних сумнівів щодо неупередженості суду за об'єктивною перевіркою.
Суд також враховує рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 відповідно до якого адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтуються на конституційних принципах і правових презумпція, в тому числі й закріпленою в статті 62 Конституції України.
При цьому суд враховує, що у рішенні № 5-р(II)/2025 від 26.11.2025 Конституційний Суд України звернув увагу на те, що з огляду на системну єдність Конституції України принцип індивідуалізації юридичної відповідальності (частина друга статті 61 Конституції України) пов'язаний із принципом презумпції невинуватості (стаття 62 Основного Закону України), та зауважує, що під час застосування санкцій, які за суттю співмірні з кримінальним покаранням, вирішальним є встановлення законодавцем обов'язку для правозастосовного органу довести вину суб'єкта, якого притягують до юридичної відповідальності. У цьому випадку форма (ступінь) вини є однією з тих обставин, яку мають урахувати і контролюючий орган, і суд під час дослідження всіх фактичних і юридичних аспектів справи.
Із Конституції України, як зазначив Конституційний Суд України, випливає, що поняття «вина“ і обов'язок її доведення державними органами є стрижневими для розуміння статті 62 Основного Закону України. Презумпція невинуватості є процесуальною гарантією, яка, зокрема, покладає тягар доказування на правозастосовні органи та передбачає правові презумпції факту й права під час притягнення суб'єкта до відповідальності. Увесь зазначений конституційний принцип презумпції невинуватості, безперечно, буде порушено, якщо законодавче регулювання не міститиме вимоги щодо установлення вини суб'єкта, якого притягують до юридичної відповідальності.
ЄСПЛ у рішенні від 10.02.1995 у справі «Аллене де Рибемон проти Франції» зазначив, що сфера застосування принципу невинуватості значно ширше, ніж це представляється: презумпція невинуватості обов'язкова не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, але і для всіх інших суспільних відносин.
Згідно з висновком ЄСПЛ, викладеним у Постанові від 19.11.2015 (справа №46998/8) «Михайлов проти Росії» у разі, коли особі загрожує стягнення (покарання) у виді адміністративного арешту на строк 15 діб, за загальним правилом цього вже достатньо, щоб прийти до висновку, що інтереси правосуддя потребують надання йому послуг захисника безоплатно за умови відсутності у неї засобів на оплату таких послуг (пункт 92).
Крім того, у справі «Гурепка проти України» (рішення від 06.09.2005, заява № 61406/00) ЄСПЛ констатував, що в силу суворості санкції дана справа (накладення адміністративного арешту строком на 7 діб) є кримінальною, а адміністративне покарання фактично мало кримінальний характер, а тому на провадження у справі по цьому адміністративному правопорушенню слід поширювати гарантії права на справедливий суд (пункт 55).
Санкція правопорушення, за фактом вчинення якого складений протокол, передбачає з-поміж іншого такий вид стягнення як штраф у розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян з конфіскацією з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва, сировини і грошей, одержаних внаслідок вчинення цього адміністративного правопорушення, чи без такої. Тому при розгляді зазначеної справи суду слід керуватись гарантіями, передбаченими Конвенцією, як по відношенню до обвинуваченої особи у кримінальному провадженні.
Суд також враховує рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010, відповідно до якого адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтуються на конституційних принципах і правових презумпція, в тому числі й закріпленою в статті 62 Конституції України.
З огляду на викладене, суд вважає, що за результатами судового розгляду підтверджений факт здійсненне продажу ОСОБА_1 рідин для електронних сигарет саме на посаді продавця-консультанта. Такий продаж, як суд встановив за результатами судового розгляду, був здійснений від імені ФОП ОСОБА_4 . Також вище суд зазначив, що працівник підприємства (організації) торгівлі за порушення правил торгівлі несе відповідальність за іншою нормою закону про адміністративні правопорушення. Саме тому суд вважає, що провадження у справі в цій частині відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КпАП має бути закрите у зв'язку з недоведеністю наявності в діянні ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого частиною першою статті 156 КпАП.
Керуючись статтями 22, 156, 283, 284 КпАП, суд
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 адміністративне стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 156 Кодексу України про адміністративні правопорушення, - закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення у зв'язку з відсутністю в його діях складу правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення.
Суддя: