Справа № 452/4423/25
Провадження № 2/455/164/2026
Іменем України
01 квітня 2026 року м.Старий Самбір
Старосамбірський районний суд Львівської області у складі:
головуючого судді Івасенко С.М.,
секретаря судового засідання Бобельської Н.М.,
за участі:
представниці відповідача - адвокатки Шелудьо О.О.( в режимі ВКЗ)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР КРЕДИТ ФІНАНС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Товариство з обмеженою відповідальністю "УКР КРЕДИТ ФІНАНС" (надалі - позивач, кредитор) звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 (надалі - відповідач, позичальник) про стягнення заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № 1153-5028 від 09.02.2023 року (надалі - кредитний договір) у розмірі 21500,00 грн. та судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач та відповідач уклали кредитний договір. Позивач надав кредит, а відповідач належним чином взяті на себе зобов'язання з повернення кредиту та процентів за користування кредитними коштами не виконав, що є підставою для стягнення заборгованості. При цьому, кредитором прийнято рішення просити суд стягнути не повну суму заборгованості за процентами, а лише частину.
29 грудня 2025 року суд відкрив провадження у справі та постановив слухати справу в порядку спрощеного позовного провадження.
26 лютого 2025 року представниця відповідача, адвокатка Шелудько О.О., подала відзив на позовну заяву. Звернула увагу, що на підтвердження обставин укладення з її довірителем кредитного договору позивач додав надав кредитний договір як зображення змісту договору у форматі pdf та стверджувала, що за відсутності демонстрації позивачем місця збереження кредитором електронних даних та інформації про вчиненні в системі дії неможливо встановити будь-який зв'язок між вказаними позивачем обставинами та діями, у тому числі створеній первісним кредитором односторонньо візуальній формі послідовності дій. Зокрема позивач не довів жодними належними та достовірними доказами того, що під час створення між кредитором та позичальником вищезазначених документів, вони були захищені від редагування/зміни будь-якими особами, а сама форма створюється автоматично системою та захищається від змін. З наданих позивачем документів не вбачається можливим встановити наявність волевиявлення відповідача щодо укладення кредитного договору та підписання його електронними підписами, зокрема шляхом використання одноразового ідентифікатора, оскільки відповідні докази відсутні, всі додані до заяви документи складені заявником одноособово. Вважала, що позивач не надав доказів, які б підтвердили укладення кредитного договору та перерахування її довірителю кредиту. Стверджувала, що відсутність доказів видачі кредиту унеможливлює здійснити перевірку суми заборгованості за кредитним договором. Поставила під сумнів надані позивачем в електронній формі копії доказів.
10 березня 2026 року суд в порядку ст. 100 ЦПК України, керуючись правовими висновками Верховного Суду по справі № 758/14925/23 від 04 лютого 2026 року, витребував у позивача оригінали доказів. Позивач виконав вимогу суду, 20.03 2026 року надало детальні пояснення щодо технології укладення кредитного договору в електронній формі, долучив копії моніторингу дій користувача (відповідача) в Інформаційно-телекомунікаційній системі, анкети клієнта-фізичної особи, двох фотографій відповідач з його паспортом громадянина України та оригінал кредитного договору на USB-носію НОМЕР_1 .
До заяви про виконання ухвали суду від 10 березня 2026 року позивач додав клопотання про витребування від АТ'Універсалбанк» підтвердження належності банківської картки НОМЕР_2 відповідачу та виписку за 09.02.2023 рік.
Суд протокольною ухвалою від 24 березня 2026 року залишив клопотання про витребування доказів без задоволення на підставі ч.1 ст. 84 ЦПК України, оскільки позивач подав клопотання з порушенням строку, передбаченого ч. 2 ст.83 ЦПК України, та не ставив питання про його поновлення. Роз'яснив, що така ухвала не підлягає окремому оскарженню, заперечення на цю ухвалу включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Судові засідання неодноразово відкладалися у зв'язку з неналежним повідомленням відповідача про дату, час та місце розгляду справу та необхідності надання можливості представниці відповідача ознайомитися з матеріалами справи. Також суд оголошував перерви у зв'язку з витребуванням доказів та їх надходження до суду.
В судове засідання, призначене на 01 квітня 2026 рік, З'явилася представниця відповідача в режимі ВКЗ.
Позивач повідомлений про місце, дату та час судового засідання через електронний суд.
В розділі ХІ позовної заяви та в заяві від 20.10.2025 року міститься повідомлення, що позивач не заперечує проти розгляду справи без його участі.
Відповідач повідомлений про місце, дату та час судового засідання в порядку ч. 5 ст. 130 ЦПК України шляхом вручення судової повістки через електронний суд його представниці.
Заслухавши пояснення представниці відповідачки, дослідивши докази та здійснивши оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також проаналізувавши їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, суд встановив такі фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.
09.02.2023 року кредитор та відповідач уклали кредитний договір.
Укладення кредитного договору відбулося в інформаційно-телекомунікаційній системі позивача.
Особу відповідача було ідентифіковано шляхом фотографування з паспортом громадянина України, які дають можливість ідентифікувати особу як громадянина України ОСОБА_1 , на чиє ім'я видано паспорт НОМЕР_3 .
Кредитор мав відкрити для позичальника невідновлювану кредитну лінію на умовах, визначених цим договором (п. 2.1.). Розмір кредитного ліміту, тобто загальний розмір кредиту: 4300,00 гривень. Дата надання/видачі кредиту: 09.02.2023 р. (п.4.1.). Мета отримання кредиту - для задоволення особистих потреб (п. 2.4.). Строк кредитування 300 календарних днів з моменту перерахування кредиту позичальнику. Дата повернення (виплати) кредиту 05.12.2023 року (п.4.8). Базовий період складає 14 календарних днів (п. 4.4.). Сплату процентів за користування кредитом позичальник зобов'язаний здійснювати не пізніше останнього дня кожного базового періоду (п.4.5.). Стандартна процентна ставка становить 3,0 % в день та застосовувалася протягом всього строку дії договору ( п. 4.6.). Детальні терміни ( дати) повернення кредиту та сплати процентів, визначені в графіку платежів, що є невід'ємним додатком до кредитного договору ( додаток №2 до кредитного договору).
Перед укладенням договору було здійснено електронну верифікацію відповідача для входу в особистий кабінет, відповідно до п.3.5. кредитного договору за допомогою селфі з паспортом. Кошти кредиту надавалися шляхом безготівкового переказу кредиту на банківський рахунок позичальника шляхом використання вказаних позичальником реквізитів електронного платіжного засобу (п. 4.2.). Номер особистого електронного платіжного засобу позичальника - НОМЕР_2 . Кредитний договір містить і інші умови, пов'язані з його укладенням та виконанням.
Позивач підписав кредитний договір КЕП 18:09:48 09.02.2023, що підтверджується протоколом створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису Відповідач підписав договір електронним цифровим підписом (одноразовим ідентифікатором A4244) 09.02.2023 року 18:09:48 . Одноразовий пароль A4244 кредитор направив на номер телефону позичальника у ІТС кредитора. Відповідач взяв на себе зобов'язання повернути в передбачені договором строки кредит та сплатити проценти за користування кредитом.
В ІТС позивача зафіксовано весь перелік дій здійснений відповідачем з метою укладення кредитного договору та отримання кредиту - від входу 09.02.2023 року в 18:07:06 до отримання коштів 09.02.2023 року в 18:09:50, що підтверджується моніторингом дій користувача в ІТЗ позивача. Відповідач надав позивачу свої персональні дані ( ПІБ, ІПН, дату народження, дані паспорта громадянина України, адресу реєстрації, номер телефону та адресу електронної пошти.
09.02.2023 року відповідач електронним цифровим підписом (одноразовим ідентифікатором A4244) підтвердила ознайомлення з Правилами відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів), паспортом споживчого кредиту та графіком платежів за кредитним договором.
На виконання п. 4.1. кредитного договору 09.02.2023 року позивач перерахував кошти відповідачу в розмірі 4300,00 грн на платіжну картку НОМЕР_5 через систему платежів LiqPay, що підтверджується копією квитанції № 2214890374 від 09.02.2023 року та довідкою позивача про перерахування суми кредиту №1153-5028 від 09.02.2023 року. Призначення платежу - видача кредитних коштів за договором 1153-5028, 2 023-02-09. Платник - УКР КРЕДИТ ФІНАНС, отримувач - НОМЕР_5. Послуги системи LiqPay позивач отримує від АТ КБ'Приватбанк» на підставі договору № 4010 про надання послуг в системi LiqPay від 02.12.2019 року.
Заборгованість за кредитним договором, яка розрахована позивачем, станом на 07.10.2025 рік становить 42699,00 грн, з яких заборгованість по основному боргу - 4300,00 грн та по процентам - 38399,00 грн. Проценти нараховані з 09.02.2023 року до 05.12.2023 року. Відповідач жодних погашень не здійснював.
26 грудня 2023 року позивач затвердив правила акції під умовною назвою «Обмеження нарахування відсотків при примусовому стягненні заборгованості» для споживачів фінансових послуг ТОВ» "УКР КРЕДИТ ФІНАНС", якими визначив умови часткового списання заборгованості шляхом зазначення про це у позовній заяві.
У позовній заяві міститься повідомлення про те, що позивач прийняв рішення про можливість застосування до позичальника програми лояльності шляхом часткового списання заборгованості з процентів на суму 21199,00 грн. та просить суд стягнути з відповідача 21500,00 грн, з яких заборгованість за кредитом - 4300,00 грн та заборгованість за нарахованими процентами - 17200,00 грн.
Позивач зареєстрований як юридична особа, основним видом діяльності якої є кредитування, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Свідоцтвом № ІК №116 від 01.08.2013 підтверджується, що позивач зареєстрований як фінансова установа.
Представниця відповідача визнала, що її довіритель мав намір отримати кредит та вносив в анкету свої персональні дані. Підтвердила, що номер телефону, який міститься в анкеті належить відповідачу. Підтвердила, що дані маски карти НОМЕР_2 збігаються з даними банківської картки відповідача.
Із встановлених обставин вбачається, що спір виник щодо заборгованості, яка утворилася внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, укладеного в електронній формі. Між сторонами виникли зобов'язальні правовідносини на основі споживчого кредиту, що врегульовано статтею 1054 Цивільного кодексу України (далі ЦК), Законами України »Про споживче кредитування» та «Про електронну комерцію».
Обміркувавши встановлені обставини, їх правове регулювання, доводи, аргументи та заперечення сторін, суд вважав що позов підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Надані позивачем докази, суд визнає належними і допустимими, також достовірними і достатніми, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов'язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості.
Щодо підтвердження виникнення зобов'язальних правовідносини на основі кредитного договору.
Укладення кредитного договору відбулося в інформаційно-телекомунікаційній системі позивача. Представниця відповідача не заперечувала, що відповідач мав намір отримати кредит і заносив свої персональні дані в анкету, запропоновану позивачем. Особа позичальника була верифікована за допомогою селфі із своїм паспортом громадянина України. На фото зафіксовано особу чоловічої статті , яка зовнішньо відповідає фото особі на паспорті громадянина України. Представниця відповідача погодилася, що особа на селфі є особою її довірителя. А тому суд виснує, що позивач отримав селфі позивача з його паспортом саме в процедурі верифікації під час укладення кредитного договору та що саме відповідач звернувся до кредитора за послугою кредитування. Для укладення цього договору відповідач ідентифікувався в системі, зазначив свої персональні дані, зокрема, паспортні дані, номер картки платника податків, місце проживання, номер телефону, а також номер банківської картки, на який перераховуватимуться грошові кошти.
Натомість представниця відповідача побудувала своє заперечення на недоведеності позовних вимог, не навівши доказів в обґрунтування своєї позиції і не спростувавши докази надані позивачем. Стверджувала, що відповідач не отримав примірника кредитного договору, а тому не міг ознайомитися з його змістом та умовами. Суд відхиляє ці доводи, адже моніторинг дій відповідача в ІТС позивача підтверджує, що відповідач підписав кредитний договір одноразовим ідентифікатором, який отримав на свій номер телефону, тим самим підтвердивши що погодився на запропоновані умови кредитування. Ні відповідач, ні його довірителька не надали доказів, що відповідач звертався до позивача та висловлював претензії щодо неотримання примірника кредитного договору.
Відповідач підписав кредитний договір за допомогою електронного підпису, що відповідає положенням та абзацу другого частини другої статті 639 ЦК України та ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Вказану позицію детально розкрив Верховний Суд у своїй постанові від 12 січня 2021 року по справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243 св 20), яка враховується судом при застосуванні відповідних норм права згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК України.
Також 09.02.2023 року відповідач електронним цифровим підписом (одноразовим ідентифікатором A4244) підтвердив, що ознайомився з Правилами відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів), паспортом споживчого кредиту та графіком платежів за кредитним договором.
Суд враховує, що представниця відповідача не стверджувала про те, що відповідач не укладав кредитний договір, а лише зазначила, що надані позивачем докази не доводять волевиявлення її довірителя на укладення спірного договору та що під час створення між кредитором та відповідачем електронних документів, вони були захищені від редагування/зміни будь-якими особами, а сама форма створюється автоматично системою та захищається від змін. Іншими словами підставою для відмови у позові зазначила не про безпідставність позову, а про його недоведеність.
На виконання ухвали суду від 10 березня 2026 року, позивач надав примірник кредитного договору на матеріальному носії - USB-носію Wibrand 4 GB, який відповідно до ч.2 ст. 7 Закону України» «Про електронні документи та електронний документообіг» вважається оригіналом.
За допомогою сайту Центрального засвідчувального органу ( https://czo.gov.ua/verify) суд пересвідчився, що позивач підписав кредитний договір одночасно з відповідачем 18:09:48 09.02.2023 року. Перевірка КЕП позивача підтверджує, що підпис створено та перевірено успішно. Цілісність даних підтверджено. Ні відповідач, ні його представниця не клопотали про залучення спеціаліста або призначення відповідної судової комп'ютерно-технічної експертизи на підтвердження своїх доводів про порушення цілісності даних кредитного договору (статті 74, 103 ЦПК України).
Відповідно до ч.1,3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог. Простіше кажучи, позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази.
Суд вважає, що позивач надав достатньо доказів, які відповідають критерію належності, достовірності та допустимості, на підтвердження факту укладення кредитного договору між позивачем та відповідачем та відхиляє аргументи представниці відповідача про протилежне, оскільки такі не підкріплені доказами, переконливість яких переважала б переконливість доказів позивача.
Щодо підтвердження надання кредиту.
Факт перерахування відповідачу кредитних коштів від позивача підтверджується копією квитанції № 2214890374 від 09.02.2023 року про перерахування кошти в розмірі 4300,00 грн на платіжну картку НОМЕР_5 через систему платежів LiqPay.
У квитанції міститься інформація про ID (операції) транзакції - 2214890374 , cума та валюта операції - 4300,00 грн: дата та час операції - 2023.02.09 18:09; призначення платіжної операції - видача кредитних коштів за договором 1153-5028, 2023-02-09; номер платіжного інструменту отримувача - НОМЕР_5, ідентифікатор еквайра - АТ КБ ПриватБанк, Order ID: 81e18d9a-2145-4f8c-903d-51a078abff55.
Цей номер платіжної картки відповідає номеру платіжної картки, яку зазначив відповідач в кредитному договору.
Представниця відповідача підтвердила, що дані маски карти НОМЕР_2 належать відповідачу, хоча і зазначила, що такі дані властиві для великої кількості карткових рахунків. Запевняла, що її довіритель звертався в техпідтримку банку і йому повідомили, що 09.02.2023 року трансакції з призначенням платежу видача кредитних коштів за договором 1153-5028, 2023-02-09 не було.
Суд вважав цю копію квитанції достатньою для підтвердження факту перерахування кредиту кредитором. Натомість представниця відповідача не спростувала докази надані позивачем про те, що платіжна картка з маскою НОМЕР_2 належить її довірителю і що 09.02.2023 року на неї не було зараховано коштів в сумі 4300,00 грн. Враховуючи, шо емітентом картки НОМЕР_2 є Monobank ( на що вказують перші шість цифр 537541), отримати виписку в мобільному застосунку Monobank відповідач міг миттєво.
Позивач надав кредит шляхом використання платіжної системи та інтернет-еквайрингу від АТ КБ «ПРИВАТБАНК , що надає фінансові послуги з прийому платежів за допомогою системи LiqPay, а також забезпечує технологічне обслуговування з прийому платежів та перерахування грошових коштів за розпорядженням ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» на банківські картки третіх осіб. У цьому і полягає відмінність між обставинами у цій справі з обставинами справ № 161/16891/15-ц, 553/1325/14-ц, 364/737/17 та інших, на які посилалася представниця відповідача.
У всіх цих справах мова йшла про надання кредитів банками, а позивач не є банківською установою і його діяльність не підпадає під регулювання Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 № 75. його діяльність регулювалась Законом України» Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а після втрати ним чинності - Законом України» Про фінансові послуги та фінансові компанії».
Суд виснує, що кредитор виконав належним чином взятий на себе обов'язок надати кредит, що підтверджується квитанцією № 2214890374 від 09.02.2023 року. У квитанції зазначено дату видачі, суму, номер договору та номер платіжної картки. Цей номер платіжної картки відповідає номеру платіжної картки, яку зазначив відповідач в кредитному договорі. Ні відповідач, ні його представниця не надали доказів того, що на платіжну картку НОМЕР_2 кошти від позивача в сумі 4300,00 грн не надходили.
Щодо заборгованості за кредитом
Необхідність виконання належним чином взятих на себе зобов'язань, обов'язковість договору і наслідки не виконання зобов'язання передбачені статтями 525, 526, 530 , 610, 611 ЦК.
У порушення вимог Закону, відповідач в односторонньому порядку відмовився від належного виконання договірних зобов'язань, в установлені строки заборговані суми не повернула.
Визначаючи розмір заборгованості відповідачки, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань Вказану позицію висловив Верховний Суд у своїй постанові від 12 січня 2021 року по справі № 462/5025/20 (провадження № № 61-11608св22), яка враховується судом при застосуванні відповідних норм права згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК.
Суд перевірив розрахунок заборгованості та погодився із розрахованою сумую заборгованості по тілу кредиту та процентів, які нараховані відповідно до п. 4.6. кредитного договору.
За розрахунками суду, проценти, які мав сплатити відповідач за користування кредитом в розмірі 4300,00 грн впродовж 360 днів (строк кредитування, п.4.8) із сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 3 % в день ( п. 4.6.) становить (4300,00 грн Х 3% /100%) Х360 днів=38700,00 грн.
Суд, керуючись принципом диспозитивності, розглядає справи в межах заявлених вимог. Позивач прийняв рішення списати ( відмовитися від стягнення) частину нарахованих процентів та просив стягнути не повну суму боргу, а її частину - 17 200,00 грн. Таке рішення кредитора покращило становище відповідача, оскільки зменшило його фінансовий тягар за кредитним договором.
Враховуючи вищенаведене суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити повністю та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 21500,00 грн, з яких заборгованість за кредитом - 4300,00 грн та заборгованість за нарахованими процентами - 17200,00 грн.
Крім того, у відповідності до вимог ст.141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача в користь позивача понесені ним та документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору на суму 2422,40 грн.
Керуючись ст.12, 13, 81, 89, 141, 247, 259, 263-265, 268, 280-282, 352, 354 ЦПК України,
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР КРЕДИТ ФІНАНС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР КРЕДИТ ФІНАНС" заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії №1153-5028 від 09.02.2023 року в розмірі 21 500,00 гривень, з яких:
- прострочена заборгованість за кредитом - 4 300,00 гривень;
- прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 17 200,00 гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР КРЕДИТ ФІНАНС" судові витрати, що становлять 2 422 грн. 40 коп. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок) судового збору.
Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 01 квітня 2026 року.
Учасники справи:
позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР КРЕДИТ ФІНАНС", електронна пошта esud@creditkasa.ua, місцезнаходження: м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 26, офіс 407, код юридичної особи в ЄДР 38548598.
відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .
Суддя С.М. Івасенко