Виноградівський районний суд Закарпатської області
_______________________________________________________________________________________________ Справа № 299/6406/25
Номер провадження 2/299/2459/25
(заочне)
01.04.2026 року м.Виноградів
Виноградівський районний суд Закарпатської області в складі: головуючого судді: Леньо В.В., при секретарі судового засідання: Казимірська Н.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Виноградів цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за процентами та стягнення 3% річних та інфляційних втрат,-
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за процентами та стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10.09.2019 року Виноградівським районним судом Закарпатської області у справі 299/2478/19 ухвалене рішення про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 8287,25 гривень заборгованості у еквіваленті гривні та 768,40 гривень відшкодування судового збору всього 9055,65 гривень, яке набуло законної сили 11.10.2019 року.
Зазначає, що відповідач належним чином не виконує рішення суду, у зв'язку з чим, за період 30.08.2019 року по 29.12.2025 року (2313день) нараховані проценти 1,42857*2314 = 3304,28 дол.США що за курсом НБУ станом на 29.12.2025 року (42,0637грн/ дол. США) дорівнює 138 990, 30гривень.
Зазначає, що на підставі положень ст.625 ЦК України, позивач за період 12.11.2019 по 29.12.2025 року має право на 3% річних у розмірі 1665,74 грн., а також інфляційні втрати у розмірі 7431,52 грн.
На підставі наведеного, просить суд, стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за відсотками згідно розписки від 23 березня 2019 року нарахованих за період з 30.08.2019 року по 29.12.2025 року в сумі 3304,28 дол. США (на день позову відповідає еквівалент 138 990,30грн.) за курсом НБУ на день виконання судового рішення та Стягнути з відповідача на користь позивача, у зв'язку з невиконанням зобов'язання, визначеного Рішенням Виноградівського районного суду від 10.09.2019 року у справі 299/2478/19, заборгованість загальним розміром 9087,26 гривень, що складається з 7431,52 гривень втрат від інфляції за період з листопада 2019 по листопад 2025 року включно та 1665,74 гривень трьох процентів річних за період з 12.11.2019 по 29.12.2025 року.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився. До суду подав клопотання про підтримання позовних вимог та розгляд справи без його участі
Відповідач у судове засідання не з'явився.
Судові повістки про виклик, надіслані поштою за адресою реєстрації місця проживання відповідача та повернуті з відміткою про відсутність адресата за вказаною адресою. Суд вжив усі можливі передбачені заходи з метою сповіщення відповідача про судовий спір. Інформація про справу розміщена у відкритому доступі на офіційному веб-сайті Виноградівського районного суду. Проте відповідач проявив пасивну процесуальну поведінку. Не з'явився в судове засідання, причин неявки суду не повідомив, клопотань не надходило. Відзив не подано.
Відтак, у відповідності до порядку, встановленого ст.ст. 280-282 ЦПК України суд, приймаючи до уваги, що позивач не заперечує щодо такого вирішення справи, вважає за можливе провести заочний розгляд справи на підставі наявних у ній доказів.
Вивчивши доводи позовної заяви, дослідивши наявні у справі письмові докази, суд вирішив наступне.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).
Частиною другою статті 95 ЦПК України передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
У судовому засіданні встановлено, що заочним рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 10 вересня 2019 року у цивільній справі № 299/2478/19, стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса АДРЕСА_2 заборгованість за договором позики від 23.03.2019 року у розмірі 328,57 доларів США, що за курсом НБУ на 29.08.2019 року складає 8287,25 гривень, з якої 100 доларів США - заборгованість за позикою та 228,57 доларів США - заборгованість за відсотками.
В матеріалах справи відсутні і під час розгляду справи сторонами не надано будь-яких доказів виконання вищезазначеного рішення суду відповідачем.
Відповідно до ст.526ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Згідно вимог ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст.625ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, законом встановлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Статтею 625ЦК України передбачені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання які поширюються на всі види грошових зобов'язань.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.
За вимогами ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.
Таким чином, грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, зокрема, і факту наявності боргу, встановленого рішенням суду.
Виходячи із положень ст. 625 ЦК України, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.
Отже, у розумінні наведених приписів, позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Звертаючись до суду із вимогою про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат позивач базою (основою) для нарахування 3% річних та інфляційних втрат, визначив суму 9055,65 гривень, яка включає в себе 8287,25 гривень заборгованості за основним зобов'язанням та 768,40 гривень судового збору
При цьому, базою (основою) для нарахування 3% річних та інфляційних втрат, згідно з вимогами наведеної норми, є сума основного боргу, необтяжена іншими нарахуваннями, що спростовує доводи позивача про зворотне.
Аналогічна правова позиції викладена у постанові Верховного Суду № 914/712/16 від 12.03.2018 року.
Таким чином, оскільки, відповідач не виконує рішення суду, з нього на користь позивача слід стягнути 3% річних та інфляційні втрати.
При цьому, за основну при розрахунку суд бере заборгованість, яка стягнута судом саме за тілом кредиту у розмірі 8287,25 грн., оскільки, нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму судового збору, договірні відсотки та пеню, які також були стягнуті рішенням суду, чинним законодавством не передбачено.
Разом з тим, договірні відсотки за користування кредитними коштами, не є грошовим зобов'язанням, в розумінні ст. 625 ЦК України, а є винагородою кредитора за правомірне користування боржником позикою (кредитом), згідно приписів ст.ст. 536, 1048 ЦК України.
Крім того, неустойка у формі пені є одним із способів забезпечення виконання зобов'язання (ст. 549 ЦК України), тобто, також не входить до складу основного зобов'язання, і на неї не можуть нараховуватися 3% та інфляційні втрати згідно правил ст.625 ЦК України.
Що стосується періоду розрахунку, суд приходить до висновку, що відсутні правові підстави для нарахування 3% річних та інфляційних втрат починаючи із дня введення на території України воєнного стану (24 лютого 2022 року), оскільки відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.
Враховуючи використання позивачем періоду нарахування штрафних санкцій, а саме з листопада 2019 року по листопад 2025 року для розрахунку, тому суд здійснює самостійний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат починаючи з жовтня 2019 року по 23 лютого 2022 року (день, якому передує запровадження воєнного стану в Україні), беручи за основу для нарахування заборгованість за тілом кредиту у розмірі 8287,25 грн.
Індекс інфляції за жовтень 2019 року становив - 100,7 %, листопад 2019 року - 100,1 %, грудень 2019 року - 99,8 %, січень 2020 року - 100,2 %, лютий 2020 року - 99,7 %, березень 2020 року - 100,8 %, квітень 2020 року - 100.8 %, травень 2020 року - 100,3 %, червень 2020 року - 100,2 %, липень 2020 року - 99,4 %, серпень 2020 року - 99,8 %, вересень 2020 року - 100,5 %, жовтень 2020 року - 101,0 %, листопад 2020 року - 101,3 %, грудень 2020 року = 100,9 %, січень 2021 року - 101,3 %, лютий 2021 року - 101,0 %,
березень 2021 року - 101,7 %, квітень 2021 року - 100,7 %, травень 2021 року - 101,3 %, червень 2021 року - 100,2 %, липень 2021 року - 100,1 %, серпень 2021 року = 99,8 %, вересень 2021 року - 101,2 %, жовтень 2021 року - 100,9 %, листопад 2021 року - 100,8 %, грудень 2021 року - 100,6 %, січень 2022 року - 101,3 %, лютий 2022 року - 101,6 %.
Загальний відсоток інфляції розраховується шляхом множення усіх показників інфляції за відповідний період.
Отже, сукупний індекс інфляції за період з жовтня 2019 року по лютий 2022 року включно становить 1,19593626.
Сума інфляції розраховується за формулою: сума боргу х процент інфляції - сума боргу.
Таким чином, інфляційні втрати відповідно до суми заборгованості у розмірі 8287,25 грн за період з 12 жовтня 2019 року по 23 лютого 2022 року складають 9911,02 грн (8287,25 х 1,19593626 - 9911,02).
Розрахунок трьох процентів річних здійснюється за формулою: Сума санкції = С x 3 x Д : 365 : 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення.
За період з 12 жовтня 2019 року по 23 лютого 2022 року три проценти річних складають 589,02 грн, з яких: з 12 жовтня 2019 року по 31 грудня 2019 року - 55,02 грн. (8287,25 х 3 х 81 : 100 : 365), з 01 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - 248,61 грн. (8287,25 х 3 х 366 : 100 : 366), з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - 248,61 грн. (8287,25 х 3 х 365 : 100 : 365), з 01 січня 2022 року по 23 лютого 2022 року - 36,78 грн. (8287,25 х 3 х 54 : 100 : 365).
Всього 3% річних 589,02 грн.
Вирішуючи вимогу позивача про стягнення з відповідача процентів згідно розписки від 23 березня 2019 року нарахованих за період з 30.08.2019 року по 29.12.2025 року в сумі 3304,28 дол. США, суд приходить до наступного висновку.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (частина перша статті 1048 ЦК України).
Згідно з абзацом першим частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (стаття 551 ЦК України).
За змістом частини першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, тобто суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
В постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13 (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16 (провадження № 14-318цс18), на які послалася заявник в касаційній скарзі, викладено правові висновки про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
В постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22) Велика Палата Верховного Суду наголосила, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за "користування кредитом" (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).
Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.
Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно "користуватися кредитом", натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за "користування кредитом") за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.
Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.
Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за "користування кредитом" поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов'язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов'язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.
За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважала, що підстав для відступу від таких висновків немає.
Вирішуючи питання щодо можливості нарахування процентів поза межами стоку кредитування Велика Палата Верховного Суду зауважила, що особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.
Приписи частин другої та третьої статті 6 і статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд і коли вони не вправі цього робити.
У частині третій статті 6 ЦК України зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тобто частина третя статті 6 ЦК України не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону.
У статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.
Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх.
Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за "користування кредитом", так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов'язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов'язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя).
Несправедливість цього підходу стає особливо очевидною у випадках, коли ринковий розмір процентів за "користування кредитом" за час після укладення кредитного договору істотно знизився. У таких випадках кредитор стає навіть більше зацікавлений у невиконанні договору, ніж у задоволенні своїх вимог. За такого підходу кредитор може продовжувати нарахування процентів за "користування кредитом" (який при цьому навіть не надавався на новий строк) у розмірі, якого вже не існує на ринку. Цим самим створюються штучні передумови для банкрутства підприємств та збільшення кількості фізичних осіб, які не мають надії повернутися до нормального життя інакше, як через банкрутство, що негативно відбивається на економіці та підвищує соціальну напруженість.
У цивільних та господарських відносинах, які регулює глава 71 ЦК України, важливо дотримати баланс інтересів позичальника та позикодавця в межах кредитних відносин, так само як і банку та вкладника у межах відносин за договором банківського вкладу.
Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов'язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (див. пункт 6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19).
Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов'язанні має створити умови для виконання боржником свого обов'язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту (див. частину першу статті 613 ЦК України). Вказаного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 57).
Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за "користування кредитом"). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
Рішенням Виноградівського районного суду встановлено, що 23 березня 2019 року відповідач позичив у позивача 100 доларів США, які зобов'язався повернути на умовах, згідно з якими у разі повернення коштів за 70 днів (до 01.06.2019 року включно) проценти не сплачуються у іншому разі за такий період (за 70 днів) сплачуються проценти у розмірі суми боргу - тобто із розрахунку 100 доларів за 70 днів, що складає 1,42857 доллара США в день.
Тобто, умовами договору позики визначений строк погашення позики - 01 червня 2019 року, а в разі порушення зобов'язання за період 70 днів сплачуються проценти у розмірі суми боргу - тобто із розрахунку 100 доларів за 70 днів.
З наданих позивачем розрахунків убачається, що за період поза межами строку кредитування одночасно нараховано як проценти за "користування кредитом", так і пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, тобто проценти як міру відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.
Вказане вище унеможливлює тлумачення нарахованих позивачем процентів за "користування кредитом" поза межами строку кредитування як міри відповідальності за прострочення грошового зобов'язання та, як наслідок - унеможливлює визнання ОСОБА_1 кредитором боржника в частині заявлених процентів, нарахованих поза межами строку кредитування.
Таким чином,суд вважає,що позовні вимоги позивача підлягають до часткового задоволення, та з відповідача на користь позивача слід стягнути 9911,02 грн - інфляційних втрат, та 3% річних що складає 589,02 грн., а разом 10500,04 гривень.
Відповідно до ч. 1, пункту 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
За подання позовної заяви майнового характеру позивач сплатив судовий збір у розмірі 1480,88 грн, що є судовими витратами позивача, які суд вирішує стягнути на його користь із відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог: 10500,04*1480,88/148087,56 = 105,00 грн.
Керуючись ст.ст.10,12,13,77,78,81,133,141,259,263-265,268,354,355ЦПК України,на підставіст.ст.11-14,15,16,526, 598, 599, 625 Цивільного кодексу України, суд,-
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , мешканця АДРЕСА_3 - 3% річних у розмірі 589,02 грн (п'ятсот вісімдесят дев'ять гривень 02 копійок), а також інфляційні втрати у розмірі 9911,02 грн (дев'ять тисяч дев'ятсот одинадцять гривень 02 копійок).
В задоволенні решти вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , мешканця АДРЕСА_3 судовий збір у розмірі 105,00 грн. (сто п'ять гривень).
Відповідачем може бути подано заяву про перегляд заочного рішення протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його прийняття безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його прийняття до Закарпатського апеляційного суду.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне найменування сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , мешканець АДРЕСА_3
Відповідач: ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Головуючий Леньо В. В.