26 березня 2026 року
м. Київ
справа № 161/6973/20
провадження № 51-2962 км 23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
виправданих ОСОБА_7 і ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції)
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у провадженні в судах першої та апеляційної інстанцій, на ухвалу Рівненського апеляційного суду від 12 травня 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за 12019030000000763, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця й жителя АДРЕСА_1 ;
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця с. Семенівка Любарського району Житомирської області, жителя АДРЕСА_2 ,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України.
Рух справи, короткий зміст оскаржених судових рішень і встановлені обставини
За вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 лютого 2022 року ОСОБА_7 і ОСОБА_8 визнано невинуватими у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 27, ч. 4 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, та виправдано на підставі п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК України за недоведеністю вчинення ними кримінальних правопорушень.
Також у вироку суд розподілив процесуальні витрати і вирішив долю речових доказів.
Волинський апеляційний суд ухвалою від 16 лютого 2023 року залишив без змін указаний вирок.
Касаційний кримінальний суд Верховного Суду, задовольнивши касаційну скаргу прокурора, постановою від 05 вересня 2023 року скасував ухвалу апеляційного суду і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
За наслідками нового розгляду Рівненський апеляційний суд ухвалою від 12 травня 2025 року залишив без змін вирок місцевого суду.
Органом досудового розслідування ОСОБА_8 і ОСОБА_7 обвинувачувалися в тому, що вони, обіймаючи посади, відповідно, провідного інженера та провідного інспектора відділу технічного нагляду за будівництвом об'єктів управління капітального будівництва департаменту регіонального розвитку та житлово-комунального господарства Волинської обласної державної адміністрації, постійно здійснюючи функції представників органу державної влади, будучи наділеними організаційно-розпорядчими обов'язками щодо керування окремою ділянкою роботи - здійснення технічного нагляду кожного етапу будівництва по закріплених за ними об'єктах будівництва, та адміністративно-господарськими функціями щодо проведення перевірки та контролю за відповідністю обсягів та якості виконаних будівельних робіт проектній документації, будучи службовими особами, вчинили пособництво в заволодінні чужим майном у великих розмірах через усунення перешкод, шляхом зловживання своїм службовим становищем, за попередньою змовою групою осіб, а також службове підроблення, тобто видачу службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів.
Так, 27 вересня 2018 року між департаментом інфраструктури та туризму Волинської обласної державної адміністрації (Замовник) та ТОВ "АМіЛа" (Підрядник), укладено договір про закупівлю робіт №44-АМ/18, відповідно до умов якого Підрядник зобов'язувався виконати роботи з капітального ремонту автомобільної дороги місцевого значення "О 031590 /Р-15/ - Задиби - Клюськ- /Т-03-09/ км 1+000 - км 12 + 400 (окремими ділянками)" Турійського району Волинської області за рахунок бюджетних коштів відповідно до затвердженої проектно-кошторисної документації вартістю 14 018 775,6 грн (з ПДВ).
Повноваження щодо перевірки достовірності обсягів та якості виконаних робіт за вищевказаним об'єктом було покладено на ОСОБА_8 , здійснення технічного нагляду за станом та якістю робіт, які мали виконуватися в межах вищевказаного договору, було покладено на ОСОБА_8 та ОСОБА_7 .
Під час виконання договору у службових осіб ТОВ "АМіЛа" виник корисливий умисел на незаконне заволодіння чужим майном - бюджетними коштами, передбаченими для оплати робіт, шляхом внесення до актів форми КБ-2в відомостей про роботи, які фактично не мали виконуватися, а саме, влаштування дорожніх знаків та бар'єрного огородження.
Усвідомлюючи, що оплата згідно з актом виконаних робіт форми КБ-2в та довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати форми КБ-3 здійснюється після їх підписання уповноваженою службовою особою Замовника, достовірно знаючи про те, що провідному інженеру ОСОБА_8 та провідному інспектору ОСОБА_7 надано повноваження щодо перевірки достовірності обсягів виконаних робіт по вищевказаному об'єкту, службові особи ТОВ "АМіЛа" у невстановлені досудовим розслідуванням час та місці залучили останніх як пособників до реалізації свого незаконного умислу.
Далі ОСОБА_8 в невстановлені час і місці, діючи за попередньою змовою зі службовими особами ТОВ «АМіЛа", посвідчив своїм підписом і печаткою складені службовими особами вказаного товариства акти приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в за листопад і грудень 2018 року (код 158_1_7-1_ПД_Кб-2в, код 187_1_7-1_ПД_ Кб-2в), до яких було внесено завідомо недостовірні відомості про роботи з влаштування дорожніх знаків та бар'єрного огородження на згаданій вище автомобільній дорозі загальною вартістю 319 223,75 грн. Зі свого боку ОСОБА_7 не повідомив Замовника про недостовірність відомостей, відображених у вищевказаних актах, а також підписав згаданий акт за грудень 2018 року. Тим самим ОСОБА_8 і ОСОБА_7 , реалізовуючи повноваження щодо здійснення технічного нагляду за станом та якістю робіт відповідно до проектної та кошторисної документації, достовірно знаючи про фактичне невиконання вказаних робіт, зловживаючи своїм службовим становищем, діючи з прямим умислом, шляхом підписання видали завідомо підроблені офіційні документи, що посвідчували виконання ТОВ "АМіЛа" підрядних робіт, які фактично були не виконані.
Згідно з цими актами було складено довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати форми КБ-3 та разом з платіжними дорученнями скеровано до Управління Державної казначейської служби у Волинській області, на підставі чого 04 та 27 грудня 2018 року перераховано грошові кошти на банківський рахунок ТОВ «АМіЛа" на загальну суму 1 866 009,6 грн, з яких 359 443,72 грн - оплата за проведення робіт з влаштування дорожніх знаків та бар'єрного огородження, які не виконані на суму 319 223,75 грн.
Після цього службові особи ТОВ "АМіЛа" перевели отримані кошти на інші банківські рахунки з метою незаконного заволодіння ними та обернення їх на свою користь.
Тим самим ОСОБА_8 і ОСОБА_7 , використовуючи своє службове становище, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб із службовими особами ТОВ "АМіЛа", виконуючи роль пособників, усунули перешкоди, що унеможливлювали реалізацію злочинного наміру співучасників у заволодінні чужим майном (бюджетними коштами) у великому розмірі.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор на підставах істотного порушення вимог кримінального процесуального закону і неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Не погоджується з висновками цього суду стосовно залишення без змін виправдувального вироку суду першої інстанції.
Зазначає, що апеляційний суд не навів обґрунтованих мотивів відхилення чи спростування доводів, наведених в апеляційній скарзі прокурора, щодо наявності між ОСОБА_8 та директором ТОВ «АМіЛа» попередньої домовленості про непроведення робіт з влаштування дорожнього обладнання та намагання приховати умисне невиконання договору в цій частині, тоді як ці факти, на думку прокурора, підтверджено дослідженими під час апеляційного розгляду доказами, зокрема протоколами НСРД і висновками експертиз, які суд апеляційної інстанції не оцінив за правилами ст. 94 КПК України.
До того ж, як твердить прокурор, апеляційний суд дав оцінку показанням свідків, які повторно не допитувалися в судовому засіданні, чим порушив засаду безпосередності дослідження цих доказів.
Далі прокурор навів доводи щодо незгоди з оцінкою апеляційним судом достовірності деяких письмових доказів, показань виправданого ОСОБА_8 і свідків, які, на його думку, стали вирішальними під час ухвалення оскаржуваного судового рішення.
Відтак прокурор вважає, що суд апеляційної інстанції, порушуючи вимоги статей 404, 419, 439 КПК України не перевірив доводів, викладених в апеляційній скарзі сторони обвинувачення, не дав на них обґрунтованих відповідей, не виконав вказівок суду касаційної інстанції, зазначених у постанові від 05 вересня 2023 року, внаслідок чого невмотивовано залишив вирок місцевого суду без змін.
Позиції інших учасників судового провадження
У письмових запереченнях на касаційну скаргу прокурора захисник ОСОБА_6 просить залишити ухвалу апеляційного суду без зміни як законну, а скаргу - без задоволення як необґрунтовану.
Під час касаційного розгляду прокурор ОСОБА_5 просила задовольнити касаційну скаргу прокурора на викладених у ній підставах.
Захисник ОСОБА_6 , виправдані ОСОБА_7 та ОСОБА_8 заперечували проти задоволення касаційної скарги.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого (ст. 438 КПК України).
Касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість вказані обставини належать до предмету перевірки суду апеляційної інстанції в межах вимог апеляційних скарг.
У силу статей 370, 419 КПК України ухвала апеляційного суду повинна бути законною, обґрунтованою і вмотивованою. Виходячи із законодавчих приписів, суд апеляційної інстанції зобов'язаний проаналізувати й зіставити з наявними у кримінальному провадженні всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на норму прав; при залишенні заявлених вимог без задоволення в ухвалі належить зазначити підстави, на яких скаргу визнано неприйнятною.
Водночас, якщо суд апеляційної інстанції переглядає вирок місцевого суду після скасування судом касаційної інстанції попереднього рішення апеляційного суду, то за приписами ч. 2 ст. 439 КПК України вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов'язковими для суду апеляційної інстанції при новому розгляді.
Вказаним правилом законодавець створює додаткові процесуальні засоби усунення порушень матеріального чи процесуального закону, допущених судами першої та апеляційної інстанцій у випадках, коли за наслідками касаційного розгляду судом касаційної інстанції не ухвалюється кінцеве рішення у кримінальному провадженні. Тому дотримання цього правила має важливе значення як гарантія дієвості судового контролю, що здійснюється вищою судовою інстанцією, за законністю та обґрунтованістю рішень судів першої та апеляційної інстанцій. Отже, під час нового розгляду апеляційний суд хоча і розглядає справу у звичайному порядку, водночас обов'язковою умовою є виконання вказівок суду касаційної інстанції, а їх ігнорування є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Однак апеляційний суд, переглянувши вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , не дотримався вказаних законодавчих вимог.
Так, місцевий суд за наслідками дослідження наданих сторонами доказів установив, що ремонтні роботи автомобільної дороги, про які йдеться в пред'явленому обвинуваченні, виконано в повному обсязі, жодних збитків державному бюджету не завдано, докази заволодіння підрядником бюджетними коштами відсутні, а твердження сторони обвинувачення про те, що виконання робіт пов'язане з проведенням досудового слідства з метою уникнення відповідальності за вчинені дії не підтверджено, тому вчинення ОСОБА_8 і ОСОБА_7 інкримінованих кримінальних правопорушень не доведено.
На вирок суду першої інстанції прокурор подав апеляційну скаргу, в якій указував на невідповідність висновків цього суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просив скасувати виправдувальний вирок і ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 і ОСОБА_8 винуватими у пред'явленому обвинуваченні за ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України та призначити відповідне покарання. Зокрема, він зазначав, що висновок суду щодо невинуватості ОСОБА_7 і ОСОБА_8 зроблено лише на підставі показань, наданих ними та свідками, водночас суд не дав належної оцінки іншим дослідженим у судовому засіданні доказам сторони обвинувачення та не зіставив їх з точки зору взаємозв'язку.
Відхиляючи аргументи скаржника, апеляційний суд в ухвалі послався на те, що показання ОСОБА_8 про виконання станом на 2018 рік усіх передбачених договором з підрядником робіт з влаштуванням дорожніх знаків та бар'єрного огородження, які потім було санкціоновано демонтовано у зв'язку з необхідністю ремонту дороги, і його заперечення щодо внесення недостовірних відомостей до відповідних актів виконаних робіт узгоджуються з показаннями допитаних як свідків директора і працівників товариства - підрядника. Водночас, як зазначив цей суд, представники Департаменту інфраструктури Волинської обласної державної адміністрації, будучи допитаними як свідки, зазначили, що за результатами аудиту, проведеного у вересні 2020 року за фактом капітального ремонту автомобільної дороги, не було виявлено зауважень щодо завдання державі будь-яких збитків. Крім того, як зазначив апеляційний суд, відповідно до наданих підрядником видаткових накладних, до грудня 2018 року останній придбав стовпчики направляючі та дорожні знаки, жодних відомостей, які б свідчили про наявність претензій до підрядника щодо виконання умов договору матеріали справи не містять, а навпаки, відомості щодо виконання відповідних робіт зафіксовано в протоколах огляду місця події від 20 листопада і 27 грудня 2019 року.
Далі апеляційний суд зазначив, що відхиляє висновок будівельно-технічної експертизи від 13 грудня 2019 року №3.7-17-19, згідно з яким загальна вартість невиконаних будівельних робіт з влаштування дорожніх знаків та бар'єрного огородження на об'єкті становить 319 223,75 грн, оскільки він суперечить висновкам судової будівельно-технічної експертизи від 28 січня 2021 року № 8433 та судово-економічної експертизи від 29 січня 2021 року № 8434, відповідно до яких ремонтні роботи було виконано в повному обсязі, а жодних збитків бюджету не завдано.
Також апеляційний суд відхилив відомості, зафіксовані в протоколах про зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж і висновок семантико-текстуальної експертизи 15 квітня 2020 року №54/15/6-63 щодо об'єктивного змісту розмов, зафіксованих у цих протоколах, зазначивши, що уривки розмов, зафіксовані під час НСРД, не спростовують показань виправданих і свідків, а висновок експерта має суб'єктивний характер, тому самі собою ці докази не можуть бути покладені в основу обвинувачення.
Крім цього, апеляційний суд зазначив, що обвинувачення ОСОБА_7 підтверджено лише висновком судової почеркознавчої експертизи від 29 квітня 2020 року № 127 року щодо ймовірного підписання ним акту виконаних будівельних робіт з нібито недостовірними даними, що не є достатнім доказом його винуватості у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень.
З огляду на все це апеляційний суд дійшов висновку, що достатніх доказів, як б свідчили про умисні дії ОСОБА_8 і ОСОБА_7 у пособництві в заволодінні чужим майном у великих розмірах через усунення перешкод, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, за попередньою змовою групою осіб, а також у службовому підробленні, тобто, видачі службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, стороною обвинувачення не надано, а можливість здобуття інших доказів вичерпана і не пропонується стороною обвинувачення.
Однак наведені в ухвалі мотиви її постановлення не можна визнати переконливими й достатніми для прийняття рішення про залишення виправдувального вироку без змін, оскільки доводи, на які посилався прокурор під час його оскарження, залишилися без вичерпної відповіді та переконливо не спростовані, про що слушно йдеться в касаційній скарзі.
Так, погоджуючись із висновками місцевого суду про недоведеність винуватості ОСОБА_7 і ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушеннях, суд апеляційної інстанції не проаналізував змісту всіх доказів і не зіставив усіх фактичних даних, які належать до предмета доказування і мають значення для справедливого вирішення справи, натомість знову обрав вибірковий підхід до оцінки доказів.
Відповідно до ч. 10 ст. 101 КПК України висновок експерта не є обов'язковим для особи або органу, яка здійснює провадження, але незгода з висновком експерта повинна бути вмотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку.
Суд апеляційної інстанції, відхиляючи наданий стороною обвинувачення висновок будівельно-технічної експертизи з підстав його неузгодження з наданими стороною захисту висновками експертів, жодним чином не проаналізував змісту відомостей і матеріалів, які досліджені в кожній з цих експертиз та причини суперечностей у висновках. Сама собою констатація факту, що наданий стороною висновок експертизи суперечить іншому висновку експертизи без наведення жодних мотивів та зіставлення з іншими доказами в цьому випадку не може бути достатньою підставою для його відхилення.
Не отримав належної оцінки апеляційного суду також зміст протоколів НСРД, на які посилався прокурор, обґрунтовуючи попередню змову між виправданими і директором ТОВ «АМіЛа» щодо непроведення робіт з влаштування дорожнього обладнання, натомість вжиття заходів щодо приховання ознак злочинних дій.
Водночас, невмотивовано відхиляючи вказані докази, апеляційний суд проігнорував указівки Верховного Суду, який у постанові від 05 вересня 2023 року чітко акцентував увагу на доказах, яким суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки за правилами ст. 94 КПК України під час попереднього розгляду, хоча вони мають вагоме значення для встановлення дійсних обставин кримінального провадження,а саме матеріалам проведення негласних слідчих (розшукових) дій, протоколам про зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж з додатками, протоколу огляду місця події, а саме ділянки автомобільної дороги місцевого значення «О 031590/Р-15/ - Задиби - Клюськ - /Т-03-09/» Турійського району Волинської області, висновку семантико-лінгвістичної експертизи за результатами дослідження змісту розмов між обвинуваченим ОСОБА_8 та директором ТОВ «АМіЛа», висновку судової будівельно-технічної експертизи від 13 грудня 2019 року № 3.7-17/19, висновку судової економічної експертизи, якою доводився факт спричинення збитків Департаменту інфраструктури Волинської області державної адміністрації на суму 319 223,75 грн внаслідок невиконаних будівельних робіт з влаштування дорожніх знаків та бар'єрного огородження, висновку судової почеркознавчої експертизи, якою доводився факт підписання ОСОБА_8 актів приймання виконаних будівельних робіт форми № КБ-2 за листопад і грудень 2018 року.
Отже, вимог ч. 2 ст. 439 КПК України не було виконано, а постановлена апеляційним судом ухвала не відповідає ст. 419 цього Кодексу, про що слушно йдеться в касаційній скарзі прокурора.
За таких обставин оспорювана ухвала апеляційного суду не може вважатися законною й обґрунтованою, а допущені судом порушення вимог кримінального процесуального закону відповідно до норм ст. 412 КПК України є істотними, та потягнули за собою неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, тому вона підлягає скасуванню на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 КПК України, із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Отже, подану касаційну скаргу слід задовольнити частково.
Під час нового апеляційного розгляду суду необхідно врахувати викладене, ретельно з використанням усіх процесуальних можливостей перевірити доводи, наведені в апеляційній скарзі сторони обвинувачення, дати на них вичерпну відповідь і з урахуванням ст. 439 КПК України прийняти справедливе рішення, яке відповідатиме ст. 370 цього Кодексу.
Керуючись статтями 433, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.
Ухвалу Рівненського апеляційного суду від 12 травня 2025 року щодо ОСОБА_7 і ОСОБА_8 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді
ОСОБА_9 ОСОБА_2 ОСОБА_3