24 березня 2026 року
м. Київ
справа № 128/2430/23
провадження № 51-4377км25
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
потерпілого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_8 на вирок Вінницького апеляційного суду від 20 серпня 2025 року щодо
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Джугастра Крижопільського району Вінницької області, громадянина України, жителя АДРЕСА_1 ,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, і
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Вінницького районного суду Вінницької області від 25 квітня 2025 року ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, та призначено йому покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. На підставі ст. 75 КК звільнено його від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік та покладено на нього обов'язки, передбачені ст. 76 КК.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_6 в частині стягнення із засудженого матеріальної шкоди залишено без розгляду, а в частині відшкодування моральної шкоди задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_8 на користь потерпілого 100 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, а також 8 000 грн у рахунок відшкодування витрат на правову допомогу.
Вироком Вінницького апеляційного суду від 20 серпня 2025 року вказаний вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_8 покарання та вирішення цивільного позову скасовано, постановлено в цій частині новий вирок, яким призначено ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 286 КК покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. Цивільний позов потерпілого задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_8 на його користь 250 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. В решті вирок місцевого суду залишено без змін.
Судами попередніх інстанцій ОСОБА_8 визнано винуватим у тому, що він 31 березня 2023 року приблизно о 16 год 22 хв керував автомобілем марки «АUDІ А4» (д.н.з. НОМЕР_1 ) та під час проїзду нерегульованого перехрестя, а саме виїзду з другорядної дороги на головну та повороті ліворуч в напрямку м. Вінниця, у межах населеного пункту смт. Вороновиця, Вінницького району, Вінницької області, усупереч вимогам пунктів 10.1, 16.13 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР), не надав перевагу в русі автомобілю марки «ЗАЗ 968М» (д.н.з. НОМЕР_2 ) під керуванням ОСОБА_6 та допустив із ним зіткнення, в результаті чого водію автомобіля «ЗАЗ 968М» ОСОБА_6 були спричинені середньої тяжкості тілесні ушкодження.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник посилається на невідповідність призначеного апеляційним судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить вирок суду апеляційної інстанції змінити в частині призначеного ОСОБА_8 покарання та звільнити останнього від його відбування на підставі положень ст. 75 КК з іспитовим строком 1 рік. Свої вимоги мотивує тим, що апеляційний суд дійшов безпідставного висновку про невідшкодування ОСОБА_8 потерпілому заподіяної шкоди та невисловлення вибачень ОСОБА_6 . Наголошує, що поза увагою суду апеляційної інстанції залишилося те, що він вчинив необережний злочин, під час якого не перебував в стані алкогольного сп'яніння, за місцем проживання характеризується позитивно, має на утриманні дружину та трьох неповнолітніх дітей, визнав свою винуватість та щиро розкаявся у вчиненому, частково відшкодував заподіяну потерпілому шкоду, яка наразі не сплачена ОСОБА_6 через скрутне матеріальне становище засудженого.
Позиції учасників судового провадження
В судовому засіданні захисник підтримав вимоги касаційної скарги, просив її задовольнити, а прокурор та потерпілий просили вирок апеляційного суду залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не прибули.
Мотиви суду
Колегія суддів заслухала суддю-доповідача, пояснення учасників судового провадження, перевірила матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи і дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Таким чином, Суд під час оцінки касаційних доводів виходить із фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, встановлених судами попередніх інстанцій.
Касаційна скарга сторони захисту стосується застосування до засудженого положень ст. 75 КК.
Доводи захисника про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, яке виразилося у призначенні засудженому судом апеляційної інстанції покарання без застосування положень ст. 75 КК, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.
Суд визначає форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання тощо.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК, якщо суд, крім визначених у цій частині статті випадків, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, прокурор оскаржував вирок суду першої інстанції у частині призначення ОСОБА_8 покарання, зокрема застосування ст. 75 КК, а потерпілий - у частині призначення покарання та визначення розміру моральної шкоди.
Апеляційний суд переглянув вирок у межах доводів апеляційних скарг і дійшов висновку про безпідставність застосування місцевим судом до ОСОБА_8 положень ст. 75 КК та звільнення його від відбування основного покарання з іспитовим строком у зв'язку з тим, що потерпілому в результаті ДТП було спричинено фізичної та моральної шкоди. Суд зазначив, що ОСОБА_6 переніс операцію та продовжує відчувати біль під час руху, звернувся за стоматологічними послугами, втратив працездатність та можливість керувати транспортним засобом, а засуджений з моменту ДТП і до розгляду справи апеляційним судом не відшкодував навіть частково потерпілому моральну шкоду та не попросив вибачення, що свідчить про відсутність в ОСОБА_8 щирого та дієвого каяття.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду апеляційної інстанції та вважає їх обґрунтованими з огляду на таке.
У цьому кримінальному провадженні суди встановили обставину, що пом'якшує покарання (визнання винуватості) та не встановили обставин, які його обтяжують. Це у сукупності із іншими даними по провадженню стало підставою для призначення засудженому мінімального розміру основного покарання у вигляді обмеження волі, визначеного санкцією інкримінованої йому статті.
Рішення суду про неможливість застосування до ОСОБА_8 інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням є належним чином мотивованим, а тому доводи касаційної скарги сторони захисту про необхідність застосування до засудженого положень ст. 75 КК колегія суддів відхиляє.
В ході касаційної перевірки матеріалів кримінального провадження потерпілий повідомив, що в ході судового розгляду, в тому числі на момент касаційного розгляду, засуджений не почав відшкодовувати потерпілому моральної шкоди, яка визначена судовим рішенням. Захисник не заперечував цього факту.
Отже, як правильно наголосив апеляційний суд, з чим погоджується і колегія суддів, ОСОБА_8 не вжив заходів для того, щоб хоча б частково відшкодувати шкоду потерпілому, сплатити кошти за реабілітацію, яка для ОСОБА_6 є тривалою.
Крім того, в ході дослідження звуко-, відеозаписів судових засідань як місцевого, так і апеляційного судів Судом встановлено, що засуджений ОСОБА_8 хоча і визнавав винуватість у вчиненому ним ДТП, однак не вибачився перед потерпілим.
Засуджений не виявив бажання і в ході касаційного розгляду долучитися до судового засідання та вибачитися перед потерпілим.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово висловлював позицію, що розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині. Також ця обставина може бути визнана такою, що пом'якшує покарання лише в тому разі, коли щире каяття було дієвим і включало в себе активні дії.
Отже, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у ОСОБА_8 щирого та дієвого каяття, що підтверджується наявними у матеріалах провадження доказами.
Посилання у касаційній скарзі захисника про неврахування судом апеляційної інстанції відомостей про особу засудженого, зокрема, перебування на його утриманні трьох неповнолітніх дітей та наявність позитивних характеристик його особи, що є підставою для застосування положень ст. 75 КК, як про це просить захисник, на думку Суду, є необґрунтованими, оскільки вказані обставини були враховані судом апеляційної інстанції під час призначення ОСОБА_8 мінімального розміру основного покарання у виді обмеження волі, визначеного у санкції ч. 1 ст. 286 КК, у сукупності з іншими даними про особу засудженого, однак за встановлених фактичних обставин кримінального провадження, про що зазначено вище, є недостатніми для застосування до останнього інституту звільнення від відбування покарання.
Підстав зробити інші висновки у суду апеляційної інстанції не було і з такою позицією цього суду погоджується колегія суддів Верховного Суду.
Матеріалами касаційної перевірки не встановлено таких відомостей про засудженого, які б дали підстави дійти висновку про можливість його виправлення без відбування покарання, тобто прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням із застосуванням положень ст. 75 КК.
На переконання колегії суддів, призначене ОСОБА_8 основне покарання у виді обмеження волі у наближеному до мінімального розміру, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 286 КК, відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, принципу справедливості та співмірності, таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_8 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Колегія суддів вважає, що під час розгляду цього кримінального провадження суд апеляційної інстанції не допустив істотних порушень вимог процесуального закону і правильно застосував норми матеріального закону.
Відтак Суд вважає, що вирок апеляційного суду є законним та обґрунтованим, відповідає вимогам щодо нього та ухвалений відповідно до положень частин 1, 2 ст. 420 КПК.
Керуючись статтями 433, 436, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд
Вирок Вінницького апеляційного суду від 20 серпня 2025 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3