19 березня 2026 року
м. Київ
справа № 706/1190/24
провадження № 51-1939 км 25
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12024250320001563 від 18 вересня 2024 року за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Херсонe, мешканця АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 Кримінального кодексу України (далі - КК),
за касаційною скаргою захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_6 , на вирок Христинівського районного суду Черкаської області від 09 грудня 2024 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 30 квітня 2025 року стосовно ОСОБА_6 .
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Христинівського районного суду Черкаської області від 09 грудня 2024 року ОСОБА_6 засуджено за ст. 336 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
За обставин, детально викладених у вироку, яким ОСОБА_6 було визнано винуватим і в якому наведено положення законів України та інших нормативно-правових актів, ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст. 336 КК, а саме ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Так, у вироку встановлено, що ОСОБА_6 , діючи з прямим умислом, протиправно, не будучи заброньованою особою на період мобілізації, не маючи поважних причин, визначених постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку поважних причин неприбуття чи несвоєчасного прибуття військовозобов'язаного до військового комісаріату для призову на збори», не маючи, згідно зі ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», підстав для звільнення чи відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та/або в особливий період, будучи належним чином ознайомлений про кримінальну відповідальність за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, переслідуючи мету ухилитися від її проходження, проігнорувавши виклик, у визначений у повістці день і час, тобто 05 вересня 2024 року о 16 год 00 хв, не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 , про обставини неприбуття не повідомив, чим ухилився від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Черкаський апеляційний суд ухвалою від 30 квітня 2025 року вирок місцевого суду залишив без зміни.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону і невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить змінити вирок місцевого суду й ухвалу суду апеляційної інстанції в частині призначеного ОСОБА_6 покарання та застосувати до останнього положення ст. 75 КК.
Так, захисник, наводячи детальні доводи, які зводяться до порушення судом першої інстанції положень ч. 3 ст. 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), серед іншого, стверджує, що:
- ОСОБА_6 визнав свою винуватість частково, мотивуючи таку позицію наявністю перешкод для мобілізації, а саме здійснення ним догляду за бабою ОСОБА_8 , яка є особою з інвалідністю 1 групи;
- отримавши ствердну відповідь від ОСОБА_6 щодо усвідомлення обов'язку явки за повісткою, головуючий суддя озвучив власну думку про те, що останній визнає вину в повному обсязі, при цьому зазначив про неважливість мотивів вчиненого, чим порушив ст. 91 КПК, що негативно позначилося на обсязі доказів, які підлягають дослідженню;
- довідка старости Верхняцького старостинського округу щодо здійснення ОСОБА_6 стороннього догляду за бабою не була досліджена та визнана у вироку неналежною;
- суд апеляційної інстанції не усунув помилки місцевого суду, не надав оцінки тій обставині, що вказана довідка була відкинута, при цьому не врахував, що зазначені вище обставини відповідно до положень статей 9, 91 КПК мали бути предметом доказування.
Також захисник посилається на те, що:
- баба ОСОБА_6 не змогла з'явитися до судів попередніх інстанцій для надання показань, однак надіслала на їх адресу письмові підтвердження здійснення ОСОБА_6 догляду за нею, яким в оскаржуваних судових рішеннях не було надано будь-якої оцінки;
- у матеріалах провадження відсутні дані про те, що такий догляд здійснюється іншими особами;
- раніше сторонній догляд за ОСОБА_8 здійснювався матір'ю ОСОБА_6 , яка в березні 2024 року виїхала за кордон на заробітки, після чого догляд за бабою почав здійснюватися саме ОСОБА_6 .
Крім того, захисник наводить детальні доводи щодо наявності в ОСОБА_6 перешкод для отримання відстрочки, а також стверджує, що:
- посилання судів попередніх інстанцій на ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» є неправильним, оскільки положення вказаної статті не містять приписів щодо відстрочки від мобілізації, натомість такі підстави містяться у ст. 23 вказаного Закону;
- підтвердження обставин забезпечення постійного догляду за особою, яка перебуває в безпорадному стані, що стало перешкодою для мобілізації, містить ознаки ст. 39 КК (крайня необхідність), що, на думку сторони захисту, виключає кримінальну відповідальність;
- підтвердження письмовими доказами обставини здійснення ОСОБА_6 догляду унеможливлено;
- староста Верхняцького старостинського округу відмовляється повторно видати довідку через застереження головуючого судді місцевого суду та працівників прокуратури.
Разом з тим, обґрунтовуючи свою позицію, сторона захисту посилається на те, що суд апеляційної інстанції порушив положення ч. 2 ст. 404 КПК, оскільки вийшов за межі мотивації призначеного місцевим судом покарання (хоча про це не йшлося в апеляційних скаргах), чим погіршив становище обвинуваченого, а суди попередніх інстанцій, призначаючи ОСОБА_6 покарання:
- допустили надмірний формалізм;
- вільне тлумачення положень ст. 50 КК;
- надали покаранню надмірне превентивне значення для інших осіб, оскільки суд апеляційної інстанції, серед іншого, зазначив, що звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням знизить рівень військової дисципліни і боєздатність підрозділів Збройних Сил України, проте не врахували, що останній був звільнений від строкової служби за станом здоров'я.
Водночас сторона захисту, посилаючись на те, що ОСОБА_6 :
- раніше до кримінальної відповідальності не притягувався;
- діяння, яке містить ознаки ст. 336 КК, вчинив вперше, при цьому негативних наслідків від такого діяння не настало;
- позитивно характеризується за місцем проживання;
- не перебуває на обліку в лікарів нарколога та психіатра;
- за станом здоров'я у мирний час не придатний до служби у Збройних Силах України, у зв'язку із чим не проходив військову службу;
- демонструє щире каяття у вчиненому та готовність до мобілізації після прибуття з-за кордону матері, яка буде здійснювати догляд за його бабою,
вважає, що існують підстави для звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням, оскільки підзахисний не є суспільно небезпечною особою, а його виправлення можливе без відбування покарання.
Від учасників касаційного провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 заперечував щодо задоволення касаційної скарги захисника, просив оскаржувані судові рішення залишити без зміни, а подану касаційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, з'ясувавши позицію учасника судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Частиною 2 цієї статті визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. При вирішенні питання про наявність зазначеної у п. 1 ч. 1 цієї статті підстави суд касаційної інстанції має керуватися ст. 412 КПК.
Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК).
За приписами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Статтею 94 КПКпередбачено, що суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв'язку.
Згідно з положеннями пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню в тому числі подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.
Пунктом 2 ч. 3 ст. 374 КПК визначено, що у разі визнання особи винуватою у мотивувальній частині вироку зазначаються формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.
На переконання колегії суддів, доводи касаційної скарги захисника щодо порушення судом першої інстанції положень ч. 3 ст. 349 КПК є обґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Обов'язковими передумовами можливості здійснення судового розгляду провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК є повне визнання винуватості, незаперечення фактичних обставин кримінального провадження, правильне розуміння та усвідомлення змісту обставин інкримінованого злочину, наслідків такого розгляду, а також відсутність сумнівів у добровільності позиції щодо усвідомлення обвинуваченим цих обставин. Слід звернути увагу, що роз'яснення учасникам судового провадження такого розгляду не повинно мати формальний характер.
Виходячи зі змісту ч. 3 ст. 349 КПК, якщо обставина, яка підлягає доказуванню у кримінальному провадженні, заперечується стороною, відсутні підстави для застосування спрощеної процедури судового розгляду в цій частині.
Згідно з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року в справі № 521/11693/16-к (провадження № 51-380 км 17), відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Однак ця норма не звільняє суд від обов'язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні та визначені ст. 91 КПК. Тобто законодавець зобов'язує суд встановити усі обставини, що мають значення для кримінального провадження, а ст. 349 КПК лише визначає обсяг та порядок дослідження доказів на підтвердження цих обставин.
Однак місцевий суд наведених вимог кримінального процесуального закону належним чином не дотримався.
Як убачається з аудіозапису судового засідання від 09 грудня 2024 року, ОСОБА_6 спочатку визнавав свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення частково, а згодом хоча і визнав повністю, однак пояснив мотиви ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період наявністю перешкод для мобілізації, а саме здійсненням ним догляду за бабою, яка є особою з інвалідністю 1 групи, та незадовільним станом його здоров'я.
Згідно з ч. 1 ст. 337 КПК судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.
Зі змісту матеріалів провадження видно, що орган досудового розслідування пред'явив ОСОБА_6 обвинувачування у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК, а саме в тому, що ОСОБА_6 , діючи з прямим умислом, протиправно, не будучи заброньованою особою на період мобілізації, не маючи поважних причин, не маючи підстав для звільнення чи відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та/або в особливий період, будучи належним чином ознайомлений про кримінальну відповідальність за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, переслідуючи мету ухилитися від її проходження, проігнорувавши виклик, у визначений у повістці день і час не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 , про обставини неприбуття не повідомив, чим ухилився від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Відповідно до матеріалів провадження, за згодою учасників судового провадження місцевий суд, визнавши недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оскаржуються, вирішив здійснювати судовий розгляд у порядку ч. 3 ст. 349 КПК, а саме допитати ОСОБА_6 та дослідити дані, що характеризують його особу.
Проте під час судового розгляду обвинувачений, надаючи показання про наявність обставин, з огляду на які він ухилився від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, фактично не погодився з мотивом вчинення кримінального правопорушення, зазначеним в обвинувальному акті, тобто не визнав своєї вини в повному обсязі.
За таких обставин, ухваливши рішення про можливість проведення розгляду справи в порядку ч. 3 ст. 349 КПК, тобто без дослідження доказів у цій частині, суд першої інстанції допустив порушення вимог кримінального процесуального закону, яке, на думку колегії суддів, є істотним, оскільки могло перешкодити ухвалити законне й обґрунтоване рішення, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК є підставою для скасування вироку стосовно ОСОБА_6 .
Ураховуючи те, що суд апеляційної інстанції під час розгляду зазначене порушення не усунув, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону (ч. 1 ст. 412 КПК), ухвалу цього суду не можна визнати законною, обґрунтованою та вмотивованою, у зв'язку із чим відповідно до положень, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК, така ухвала суду апеляційної інстанції також підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції (п. 2 ч. 1 ст. 436 КПК).
З огляду на наявність указаних вище підстав для скасування судових рішень, колегія суддів уважає за необхідне акцентувати на обґрунтованості доводів касаційної скарги захисника про те, що ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не містить приписів щодо відстрочки від мобілізації, натомість такі зазначено у ст. 23 вказаного Закону.
Разом з тим через вказані істотні порушення вимог процесуального закону, які і є приводом для скасування судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції, Верховний Суд не бачить підстав для надання оцінки доводам касаційної скарги захисника в іншій частині, адже оцінку таким доводам можливо буде надати після усунення цих істотних порушень КПК.
Під час нового розгляду суду першої інстанції необхідно врахувати наведене, розглянути кримінальне провадження відповідно до вимог КПК, ухвалити законне й обґрунтоване рішення.
Також у разі підтвердження винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення суд має перевірити доводи захисника щодо призначеного останньому покарання та звільнення від його відбування з випробуванням з урахуванням даних про особу обвинуваченого.
За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що вимоги касаційної скарги захисника (з огляду на положення ч. 2 ст. 433 КПК) підлягають частковому задоволенню, аоскаржувані вирок суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції стосовно ОСОБА_6 - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.
Керуючись статтями 369, 412, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_6 , задовольнити частково.
Вирок Христинівського районного суду Черкаської області від 09 грудня 2024 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 30 квітня 2025 року стосовно ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3