31 березня 2026 року
м. Київ
справа № 185/9619/25
провадження № 61-4131ск26
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 серпня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 лютого 2026 року у справі за позовом керівника Павлоградської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Павлоградської міської ради Дніпропетровської області до ОСОБА_1 , третя особа - Головне управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області, про стягнення заборгованості зі сплати орендної плати за договором оренди земельної ділянки комунальної форми власності,
Керівник Павлоградської окружної прокуратури Дніпропетровської області звернувся до суду в інтересах держави в особі Павлоградської міської ради з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості зі сплати орендної плати за договором оренди земельної ділянки комунальної форми власності про стягнення заборгованості зі сплати орендної плати за договором оренди земельної ділянки комунальної форми власності.
Крім того, керівник Павлоградської окружної прокуратури Дніпропетровської області звернувся до суду інтересах держави в особі Павлоградської міської ради з заявою про забезпечення позову, в якій просив заборонити ОСОБА_1 та будь-яким іншим особам, у тому числі суб'єктам державної реєстрації прав та державним реєстраторам прав на нерухоме майно, вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо відчуження, у тому числі, шляхом укладання договору купівлі-продажу, дарування, міни, іпотеки, здійснення поділу та об'єднання тощо щодо об'єкту нерухомого майна будівлі та споруди які складаються з: А - будівля (цегла), загальною площею 1 832,0 кв. м, Б - септік, № 1 - огорожа, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на які зареєстровано за ОСОБА_1
Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області ухвалою від 27 серпня 2025 року, яку залишив без змін Дніпровський апеляційний суд постановою від 26 лютого 2026 року, заяву керівника Павлоградської окружної прокуратури Дніпропетровської області про забезпечення позову задовольнив.
Забезпечив позов шляхом заборони ОСОБА_1 та будь-яким іншим особам, у тому числі суб'єктам державної реєстрації прав та державним реєстраторам прав на нерухоме майно, вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо відчуження, у тому числі, шляхом укладання договору купівлі-продажу, дарування, міни, іпотеки, здійснення поділу та об'єднання тощо щодо об'єкту нерухомого майна будівлі та споруди які складаються з: А - будівля (цегла), загальною площею 1 832,0 кв. м, Б - септік, № 1 - огорожа, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 55411412124), право власності на які зареєстровано за ОСОБА_1 . Номер відомостей про речове право 46482118.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з підстав того, що невжиття в цьому випадку заходів забезпечення позову призведе до унеможливлення ефективного захисту або поновлення порушених прав та інтересів держави в межах цієї справи. Крім того, несплата відповідачем впродовж тривалого часу в повному обсязі орендної плати за користування спірною земельною ділянкою комунальної власності може свідчити про наміри відчуження в подальшому зазначеного майна та ухилення від сплати коштів, які ОСОБА_1 мав би сплатити за користування такою земельною ділянкою.
27 березня 2026 року ОСОБА_2 , який діє від імені ОСОБА_1 , через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 серпня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 лютого 2026 року у зазначеній вище справі.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Частиною першою статті 150 ЦПК України визначено, що позов забезпечується:
1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 11) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно із частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
У частині десятій статті 150 ЦПК України передбачено, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При встановленні відповідності заходів забезпечення позову позовним вимогам слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
При цьому забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін.
Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.
Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.
При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Таким чином, держава Україна несе обов'язок перед заінтересованими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі
№ 1-33/2004, в якому зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.
Крім того, Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними для захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20 та від 31 січня 2023 року у справі № 295/5244/22.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) зазначено, що «жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить. Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії».
Суд встановив, що на підставі договору оренди земельної ділянки від 10 вересня 2015 року, який уклали Павлоградська міська рада та ФОП ОСОБА_3 , їй передали в користування земельну ділянку, кадастровий номер 1212400000:02:032:0065, загальною площею 0,6 га стоком на 10 років, тобто до 10 вересня 2025 року включно.
02 лютого 2022 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу нерухомого майна, серія та номер НРР 141617, а саме: будівлі та споруди А, Б, № 1, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на будівлі та споруди, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 02 лютого 2022 року, серія та номер НРР 141617. Номер відомостей про речове право 46482118.
Таким чином, починаючи з 02 лютого 2022 року до ОСОБА_1 перейшло право користування спірною земельною ділянкою комунальної форми власності, площею 0,6 га, та він є її користувачем.
На теперішній час ОСОБА_1 продовжує використовувати земельну ділянку, кадастровий номер 1212400000:02:032:0065, комунальної форми власності, як власник нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , яке розміщено на вказаній земельній ділянці. Однак орендну плату за використання земельної ділянки не сплачує. Розмір недоотриманої місцевим бюджетом Павлоградської міської ради орендної плати за використання ОСОБА_1 земельної ділянки комунальної форми власності за період з 02 лютого 2022 року по 31 травня 2025 року складає 1 273 318, 28 грн.
Згідно наданої прокурором інформації з мережі Інтернет (яка не заперечувалась іншою стороною), а саме на відкритій онлайн площадці з оголошень про продаж, надання послуг «ОLХ», встановлено, що 02 серпня 2025 року опубліковано оголошення про терміновий продаж нежитлової будівлі, загальною площею 1 839 кв. м. Ціна вказаного нерухомого майна зазначена 150 000 дол. США, що за офіційним курсом до іноземних валют Національного банку України (41,2839 грн за 1 дол. США) станом на 25 серпня 2025 року становить 6 192 585,00 грн.
Вказане у оголошенні нерухоме майно є будівлями та спорудами які складаються з: А - будівля (цегла), загальною площею 1 832,0 кв. м, Б септік, № 1 - огорожа, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та належать на праві власності ОСОБА_1 .
Керівник Павлоградської окружної прокуратури Дніпропетровської області звернувся до в суду інтересах держави в особі Павлоградської міської ради з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідача на користь місцевого бюджету міста Павлограда в особі Павлоградської міської ради заборгованість зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою комунальної форми власності з кадастровим номером 1212400000:02:032:0065, площею 0,6 га, за період з 02 лютого 2022 року по 31 травня 2025 року в сумі 1 273 318,28 грн.
ОСОБА_1 здійснює активні дії з метою термінового відчуження належного йому на праві власності нерухомого майна.
Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується із висновком суду, що врахувавши суть спору, можливість реальної загрози невиконання або утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, відповідність виду забезпечення позову позовним вимогам, вжиті заходи забезпечення позову є необхідними, достатніми та співмірними.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Згідно з частинами п'ятою та шостою статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження у випадку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, вирішує колегія суддів у складі трьох суддів. Ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись частинами четвертою, п'ятою та шостою статті 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 серпня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 лютого 2026 року у справі за позовом керівника Павлоградської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Павлоградської міської ради Дніпропетровської області до ОСОБА_1 , третя особа - Головне управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області, про стягнення заборгованості зі сплати орендної плати за договором оренди земельної ділянки комунальної форми власності - відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню не підлягає.
Судді: А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров