16 березня 2026 року
м. Київ
справа № 336/1275/25
провадження № 61-2245ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Ситнік О. М., Фаловської І. М.,
розглянув касаційну скаргу Запорізької обласної прокуратури на постанову Запорізького апеляційного суду від 11 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Запорізькій області, Запорізької обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з держави за рахунок коштів Державного бюджету України на свою користь 800 000 грн у відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 жовтня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнено з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури у розмірі 608 000 грн.
Судовий збір компенсовано за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 17 грудня 2025 року апеляційні скарги Запорізької обласної прокуратури та ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 жовтня 2025 року змінено, резолютивну частину рішення викладено в наступній редакції:
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури
у розмірі 608 000 грн. Судовий збір компенсовано за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
21 січня 2026 року засобами поштового зв'язку до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Запорізької обласної прокуратури на постанову Запорізького апеляційного суду від 17 грудня 2025 року.
Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2026 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Запорізької обласної прокуратури на постанову Запорізького апеляційного суду від 17 грудня 2025 року відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Постановою Запорізького апеляційного суду від 11 лютого 2026 року апеляційні скарги Запорізької обласної прокуратури та Державної казначейської служби України задоволено частково.
Додаткове рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 03 грудня 2025 року скасовано, ухвалено постанову наступного змісту.
Заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Середи А. А. про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.
Стягнено з Головного управління Національної поліції України в Запорізькій області та Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 17 480 грн, тобто по 8 740 грн з кожного.
17 лютого 2026 року засобами поштового зв'язку до Верховного Суду подана касаційна скарга Запорізької обласної прокуратури на постанову Запорізького апеляційного суду від 11 лютого 2026 року.
Колегія суддів вважає за необхідне відмовити у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню, з огляду на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд, який відповідно до частини третьої
статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні цивільних спорів (абзац п'ятий
пункту 7.7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України
від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Частина третя статті 389 ЦПК України визначає випадки, за яких рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанова суду апеляційної інстанції не підлягають касаційному оскарженню, а саме не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства); 4) справи про розірвання шлюбу; 5) справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує шістдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Додатково у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України конкретизовано випадки, за яких касаційне провадження має бути відкрите попри те, що справу визнано малозначною.
Такими випадками, зокрема, є наявність у касаційній скарзі питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики (підпункт «а»); особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи (підпункт «б»); значний суспільний інтерес або винятковість її значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу
(підпункт «в»); віднесення судом першої інстанції справи до категорії малозначних помилково (підпункт «г»).
Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
У цій справі предметом позову є вимога про відшкодування моральної шкоди
у розмірі 800 000 грн, що не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на день звернення з касаційною скаргою
(3 328 грн х 250 = 832 000 грн).
З інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що 02 лютого 2026 року ухвалою Верховного Суду відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Запорізької обласної прокуратури на постанову Запорізького апеляційного суду від 17 грудня 2025 року, оскільки касаційну скаргу подано на судове рішення в справі з ціною позову, що не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму.
Касаційна скарга подана на судове рішення апеляційного суду в малозначній
справі № 336/1275/25, яким скасовано додаткове рішення суду першої інстанції та вирішено питання про відшкодування позивачу судових витрат.
Тлумачення положень статті 270 ЦПК України дає змогу виснувати, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, його невід'ємною складовою, ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й первісне судове рішення. Додаткове судове рішення - засіб усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати, складовою частиною яких є компенсація стороні витрат правничої допомоги.
Оскільки Верховний Суд ухвалою від 02 лютого 2026 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Запорізької обласної прокуратури на рішення по суті на підставі пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України, у зв'язку з тим, що касаційна скарга подана на судоверішення в малозначній справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на день звернення з касаційною скаргою (832 000 грн), тому не підлягає касаційному оскарженню і оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції у вказаній справі.
Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) в справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваного судового рішення, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для його касаційного оскарження відповідно до
вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Касаційна скарга мотивована тим, що що вона стосується питання, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також справа має виняткове значення для заявника, оскільки стягнення коштів за зобов'язаннями держави безпосередньо з рахунків органів прокуратури може сформувати негативну судову практику щодо покладення судових витрат на обласну прокуратуру та призведе до ускладнення реалізації нею своїх конституційних функцій.
Верховний Суд звертає увагу, що фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики означає, що заявник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий в часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Заявником належним чином не обґрунтовано, в чому саме полягає фундаментальне значення справи (в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу) для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовано не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин. Прикладів неоднакового застосування судами одних і тих самих нормпроцесуальногоправа у касаційній скарзі не наведено; також не зазначено про наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному.
Незгода заявника з судовим рішенням, відповідно до якого відшкодовано позивачу судові витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції за рахунок відповідачів, не свідчить про фундаментальність питання права, яке порушено в касаційній скарзі.
Суд звертає увагу на те, що однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Крім того, доводи касаційної скарги також не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки незгода заявника з оскаржуваним судовим рішенням не свідчить про винятковість справи для нього і не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що має виняткове значення для нього, адже це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є.
Учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі
будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як
від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Водночас використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», тощо
не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики,
а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження
(про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Такий висновок відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги,
відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).
При цьому, застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris
(ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лишесправ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain»
(Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).
Оскільки заявник подав касаційну скаргу на судове рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною шостою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Запорізької обласної прокуратури на постанову Запорізького апеляційного суду від 11 лютого
2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Запорізькій області, Запорізької обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Ігнатенко
О. М. Ситнік
І. М. Фаловська