01 квітня 2026 року
м. Київ
cправа № 926/3527/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,
розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ворзель»
на ухвалу Господарського суду Чернівецької області від 11.11.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 13.01.2026 у справі
за позовом Виконавчого комітету Чернівецької міської ради
до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Ворзель»,
2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Пантера ЛТД»,
про скасування державної реєстрації та визнання правочину недійсним.
1. Короткий зміст заяви про забезпечення позову
1.1. Виконавчий комітет Чернівецької міської ради (далі - Виконавчий комітет та/або позивач) звернувся до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ворзель» (далі - ТОВ «Ворзель» та/або відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Пантера ЛТД» (далі - ТОВ «Пантера ЛТД» та/або відповідач-2) про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 21.11.2024 № 341 і скасування рішення державного реєстратора від 21.11.2024 № 76206383, яким було внесено зміни до розділу об'єкта нерухомого майна 1039807573101 Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та здійснено перехід права власності на нерухомий об'єкт від ТОВ «Пантера ЛТД» до ТОВ «Ворзель».
1.2. Позов обґрунтовано тим, що 21.11.2024 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності ТОВ «Ворзель» на Автозаправний комплекс (далі - АЗК), розташований за адресою: вул. Сторожинецька, 196-А, м. Чернівці, на підставі договору купівлі-продажу від 21.11.2024 № 341.
Однак до моменту посвідчення приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бояринцевою О. В. укладеного між відповідачами договору купівлі-продажу та реєстрації права власності за відповідачем-1 на нерухоме майно такий об'єкт АЗС, розташований за адресою: вул. Сторожинецька, 196-А, м. Чернівці, не існував. У підставах набуття права власності будь-які документи дозвільного характеру, які давали б право здійснювати будівництво об'єкта нерухомості або свідчили б про введення його в експлуатацію, відсутні.
Вказане свідчить, що такий об'єкт нерухомості є самочинним будівництвом, що унеможливлює здійснення його державної реєстрації, а дії приватного нотаріуса при внесенні змін в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно порушують Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності», Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127, а також перешкоджають суб'єкту господарювання, який знаходиться за сусідньою адресою (вул. Сторожинецька, 192-А, м. Чернівці), здійснити нове будівництво відповідно до наявної документації.
1.3. Окрім того, Виконавчим комітетом подано заяву про забезпечення позову шляхом заборони ТОВ «Ворзель» чи будь-яким іншим фізичним або юридичним особам, будь-яким суб'єктам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, які уповноважені здійснювати реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, в тому числі нотаріусам, іншим акредитованим суб'єктам, посадовим особам здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо об'єкта нерухомого майна - АЗК в м. Чернівці на вул. Сторожинецькій, 196-А, а також шляхом накладення арешту на майно до набрання законної сили судовим рішенням у справі.
1.4. Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що відповідачі свідомо вчиняли протиправні дії, усвідомлюючи, що предметом правочину є об'єкт самочинного будівництва, а невжиття заходів забезпечення позову може призвести до подальшого відчуження спірного об'єкта нерухомості, що позбавить позивача можливості захистити свої порушені права в межах цього судового провадження без нових звернень до суду.
2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 11.11.2025 у справі № 926/3527/25 (суддя Ніколаєв М. І.), залишеною без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 13.01.2026 (Галушко Н. А. - головуючий, судді: Желік М. Б., Орищин Г. В.) заяву Виконавчого комітету про забезпечення позову задоволено частково; вжито заходи забезпечення позову шляхом заборони ТОВ «Ворзель» чи будь-яким іншим фізичним або юридичним особам, будь-яким суб'єктам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, які уповноважені здійснювати реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, в тому числі нотаріусам, іншим акредитованим суб'єктам, посадовим особам здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо об'єкта нерухомого майна - АЗК в м. Чернівцях на вул. Сторожинецькій, 196-А до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 926/3527/25; в решті вимог заяви Виконавчого комітету про забезпечення позову відмовлено.
2.2. Судові рішення із посиланнями на положення статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) аргументовані тим, що застосування обраного позивачем заходу забезпечення позову у виді заборони здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо спірного об'єкта нерухомого майна безпосередньо пов'язане із предметом позову, не є перешкодою в здійсненні ТОВ «Ворзель» господарської діяльності та не завдасть останньому збитків. Натомість невжиття вказаних заходів може призвести до подальшого відчуження спірного об'єкта нерухомості, що може позбавити позивача можливості захистити свої права в межах цього судового провадження без нових звернень до суду.
Водночас, відмовляючи в частині вимог про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, місцевий господарський суд виходив із того, що Виконавчий комітет у прохальній частині заяви про забезпечення позову не зазначив, на яке саме майно слід накласти арешт, хто його власник, та не обґрунтував, як ненакладення арешту може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
3.1. Не погоджуючись із ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 11.11.2025 та постановою Західного апеляційного господарського суду від 13.01.2026 у справі № 926/3527/25, ТОВ «Ворзель» звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить ці судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.
3.2. Підставами для скасування оскаржуваних судових рішень скаржник вважає те, що:
судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні рішень не було взято до уваги, що заходи забезпечення позову не є співмірними позовним вимогам позивача та між сторонами взагалі відсутній спір;
позивачем не наведено жодних аргументів щодо того, які ж його права порушені, який спір наявний між сторонами та які саме складнощі в нього можуть виникати під час виконання рішення суду (у разі задоволення судом його позовних вимог) у зв'язку з незабезпеченням позову;
судами не було повною мірою досліджено питання доцільності застосування заходів забезпечення позову при відсутності достатньої аргументації можливого порушення прав позивача та всупереч правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22, не було встановлено наявності спору між сторонами та дійсної мети звернення особи до суду із заявою про забезпечення позову, зокрема чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права.
Так, на думку скаржника, з огляду на відсутність належних доказів та аргументів щодо того, яким чином наявність або відсутність записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно порушує права позивача, неможливо зробити висновки, що незабезпечення позову може вплинути на відновлення таких прав.
3.3. Виконавчий комітет у відзиві просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу та постанову - без змін.
4. Позиція Верховного Суду
4.1. Здійснивши розгляд касаційної скарги у письмовому провадженні, дослідивши наведені у ній доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
4.2. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема, положень статей 136, 137 ГПК України.
Розглянувши наведені доводи, Верховний Суд зазначає таке.
Так, предметом судового розгляду є питання щодо наявності або, навпаки, правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову у цій справі шляхом заборони відповідачу чи будь-яким іншим фізичним або юридичним особам, будь-яким суб'єктам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, які уповноважені здійснювати реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, в тому числі нотаріусам, іншим акредитованим суб'єктам, посадовим особам здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо об'єкта нерухомого майна - АЗК в м. Чернівці на вул. Сторожинецькій, 196-А.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Аналогічні правові висновки щодо застосування положень статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19 та від 15.01.2026 у справі № 916/3668/25.
Підстави для забезпечення позову визначено у статті 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії (цей пункт виключено з 08.02.2020 на підставі Закону України від 15.01.2020 № 460-IX); 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору (цей пункт виключено з 08.02.2020 на підставі Закону України від 15.01.2020 № 460-IX); 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частиною третьою статті 137 ГПК України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.
У частині четвертій статті 137 ГПК України передбачено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості й адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення ефективного судового захисту порушених чи оспорюваних прав позивача та у подальшому виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення ефективного судового захисту та гарантії виконання майбутнього судового рішення.
Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Співмірність передбачає співвіднесення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та наслідків від заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази про наявність фактичних обставин, із якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність реальної загрози ефективному захисту порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся / має намір звернутися до суду, а також наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Тим часом обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.
Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.
З урахуванням вимог, передбачених статтями 73, 74, 76 ГПК України, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачеві ефективний захист його порушених чи оспорюваних прав та інтересів, за захистом яких він звернувся / має намір звернутися до суду, а також реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Крім того, суд має дослідити таку підставу вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, також об'єктом дослідження має бути така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, у постановах Верховного Суду, зокрема, від 25.02.2019 у справі № 924/790/18, від 11.10.2019 у справі № 910/4762/19, від 21.02.2020 у справі № 910/9498/19, від 21.05.2020 у справі № 906/20/20, від 30.09.2020 у справі № 910/19113/19, від 30.11.2020 у справі № 910/217/20, від 17.12.2020 у справі № 910/11857/20, від 15.01.2021 у справі № 914/1939/20, від 13.05.2021 у справі № 916/2761/20).
Водночас не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.
При цьому у разі звернення особи до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення, при задоволенні якої, не вимагатиме примусового виконання, то має застосуватися та досліджуватися не така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
У таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, позаяк позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Така правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18.
З урахуванням вимог, передбачених статтями 73, 74, 76 ГПК України, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, із якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, вирішуючи питання про забезпечення позову, суди перевіряють, а заявник відповідно повинен навести суду достатні підстави для застосування того чи іншого виду забезпечення позову.
4.3. Як зазначено вище, предметом цього спору є вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 21.11.2024 № 341 та скасування рішення державного реєстратора від 21.11.2024 № 76206383, яким було внесено зміни до розділу об'єкта нерухомого майна 1039807573101 Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та здійснено перехід права власності на нерухомий об'єкт від ТОВ «Пантера ЛТД» до ТОВ «Ворзель».
З огляду на те, що у цій справі позивач звернувся до суду з немайновими позовними вимогами, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в цьому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Має також досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, від 19.11.2020 у справі № 910/8225/20, від 13.01.2021 у справі № 910/9855/20, від 07.10.2021 у справі № 910/2287/21, від 15.01.2026 у справі № 916/3668/25.
Як зазначалося вище, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен встановити наявність обставин, які свідчать про те, що невжиття таких заходів може ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника
4.4. Суди попередніх інстанцій, вирішуючи заяву позивача про забезпечення позову, встановили, що у цій справі Виконавчим комітетом заявлено позов про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору купівлі-продажу від 21.11.2024 № 341 та скасування рішення державного реєстратора від 21.11.2024 № 76206383, яким було внесено зміни до розділу об'єкта нерухомого майна 1039807573101 Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та здійснено перехід права власності на нерухомий об'єкт, розташований у м. Чернівці на вул. Сторожинецькій, 196-А, від ТОВ «Пантера ЛТД» до ТОВ «Ворзель».
При цьому суди врахували, що позивач, звертаючись із позовом у цій справі, обґрунтовував свої вимоги, зокрема, тим, що до моменту посвідчення приватним нотаріусом спірного договору купівлі-продажу між відповідачами та реєстрації права власності за відповідачем-1 такий об'єкт, як АЗС, розташований за адресою: вул. Сторожинецька, 196-А, м. Чернівці, не існував, що вказує на протиправне здійснення державної реєстрації самочинного будівництва.
Одночасно у заяві про забезпечення позову позивач вказував, що ТОВ «Пантера ЛТД» та ТОВ «Ворзель» свідомо вчиняли протиправні дії, вже будучи обізнаними з тим, що предметом правочину став об'єкт самочинного будівництва. Незважаючи на це, вони, діючи з наміром приховати незаконні дії, зареєстрували право власності за ТОВ «Ворзель», на підставі чого були внесені зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Приймаючи оскаржувані судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій вірно зазначили про наявність зв'язку між заявленим до застосування заходом забезпечення позову у виді заборони здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо спірного об'єкта нерухомого майна та заявленими позовними вимогами про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 21.11.2024 № 341 і скасування рішення державного реєстратора від 21.11.2024 № 76206383, яким було внесено зміни до розділу об'єкта нерухомого майна 1039807573101 Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та здійснено перехід права власності на нерухомий об'єкт від відповідача-2 до відповідача-1.
Водночас суди попередніх інстанцій вказали, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до подальшого відчуження спірного об'єкта нерухомості, що утруднить виконання рішення суду та може позбавити позивача можливості захистити свої права в межах цього судового провадження без нових звернень до суду.
При цьому як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначили, що вжиття заходу забезпечення позову у цьому випадку спрямоване на те, щоб протягом судового розгляду спору по суті суд мав змогу розглянути позов заявника за звичайною процедурою та забезпечив протягом розгляду справи продовження існування стану, який є предметом спору, а вжитий судом захід забезпечення позову, який стосується виключно предмета спору, не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача-1, оскільки майно фактично перебуває у володінні та користуванні власника, а обмежується лише можливість вчинення реєстраційних дій щодо нього.
Суди попередніх інстанцій також обґрунтовано зауважили, що обраний заявником і задоволений судом першої інстанції спосіб забезпечення позову є достатнім та співмірним стосовно предмета спору, не призведе до невиправданого обмеження прав і законних інтересів відповідачів та інших осіб, які не є учасниками справи, чи до блокування їх господарської діяльності, а лише запровадить тимчасові законні обмеження, наявність яких дозволить створити належні умови для запобігання перешкод для ефективного захисту прав позивача у разі задоволення позовних вимог.
При цьому як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції доцільно звернули увагу на те, що заборона вчинення реєстраційних дій є одним із визначених законом заходів забезпечення позову, який передбачений, зокрема, Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (див. постанови Верховного Суду від 09.11.2018 у справі № 915/508/18, від 12.03.2020 у справі № 916/3479/19, від 07.09.2020 у справі № 904/1766/20, від 19.10.2020 у справі № 916/30/20 від 16.12.2020 у справі № 915/2460/19).
На підставі викладеного Верховний Суд вважає вжиті заходи забезпечення позову такими, що відповідають процесуальним нормам, вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, а тому немає підстав для задоволення касаційної скарги.
Крім цього, доречним є застереження судів попередніх інстанцій про те, що заборона здійснювати реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно носить тимчасовий характер, не завдасть шкоди та збитків ТОВ «Ворзель» і не позбавить можливості здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплати податків тощо.
4.5. Доводи касаційної скарги щодо порушення судами попередніх інстанцій положень статей 136, 137 ГПК України не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних ухвали та постанови, оскільки зводяться до переоцінки встановлених судами обставин. Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.
З огляду на викладене, звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятих ухвали та постанови. Оцінка доводів касаційної скарги, спрямованих на заперечення встановлених судом обставин справи та переоцінку доказів у ній, перебуває поза межами перегляду справи в касаційній інстанції.
Доводи скаржника із покликаннями на правові висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22, стосовно того, що позивачем не доведено порушення його прав відповідачем-1, колегією суддів відхиляються, оскільки, як вірно вказав суд апеляційної інстанції, такі арґументи стосуються розгляду справи по суті. Саме внаслідок дослідження та встановлення вказаних обставин у суду будуть наявні / відсутні підстави для висновку щодо обґрунтованості або навпаки позову.
5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
5.1. Зважаючи на вищевикладене, Верховний Суд у межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи перевірив правильність застосування норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку, що оскаржувані ухвала та постанова є законними й обґрунтованими, а тому касаційна скарга не підлягає задоволенню.
5.2. З огляду на наведене Верховний Суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а ухвали місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції без змін через відсутність передбачених процесуальним законом підстав для їх скасування.
6. Розподіл судових витрат
6.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржника.
Ураховуючи наведене та керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ворзель» залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Чернівецької області від 11.11.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 13.01.2026 у справі № 926/3527/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Волковицька
Судді С. К. Могил
О. В. Случ