31 березня 2026 року м. ЧернівціСправа № 926/4405/25
Суддя Господарського суду Чернівецької області Миронюк Сергій Олександрович, розглянувши матеріали справи
за позовом Групи по транспортно-господарському обслуговуванню міськрайрад, м. Чернівці
до товариства з обмеженою відповідальністю “Інтекс Інвест», м. Запоріжжя
про стягнення заборгованості в сумі 374600,00 грн
представники сторін:
від позивача - Зімніцька О.О. ордер серія СЕ №1130356 від 18.01.2026
від відповідача - не з'явився
Група по транспортно-господарському обслуговуванню міськрайрад звернулася до Господарського суду Чернівецької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю “Інтекс Інвест» про стягнення заборгованості в сумі 374600,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що між Групою по транспортно-господарському обслуговуванню міськрайрад (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю “Інтекс Інвест» (постачальник) укладено договір про закупівлю товарів №СК54/344 від 19.12.2022 та договір про закупівлю товарів за державні кошти №СК54/375 від 23.12.2022, згідно умов яких, постачальник зобов'язався поставити та передати у власність замовника дизельне паливо та бензин А-95 шляхом передачі довірчих документів (скретч-карток) на отримання палива, а замовник, у свою чергу, зобов'язався прийняти товар та сплатити його вартість у порядку та на умовах, що визначені цими договорами.
Відповідно до умов вищевказаних договорів, замовником було сплачено кошти за товар в повному обсязі на загальну суму 1282000,00 грн, а постачальником було передано довірчі документи на отримання палива, що підтверджується видатковими накладними, які підписані обома сторонами.
Однак, в подальшому, частину карток позивач не зміг обміняти на АЗС на відповідний вид палива, оскільки АЗС Energy як на території Чернівецької області так і на території України не працюють, внаслідок чого, частину скретч-карток на суму 374600,00 грн не можливо використати.
11.09.2025 на адресу відповідача було направлено претензію №01-06/135 з вимогою щодо повернення коштів за невикористані скретч-картки, однак, дана претензія залишена відповідачем без будь-якого реагування, у зв'язку з чим, позивач був змушений звернутися до суду за захистом свого порушеного права.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.12.2025 справу №926/4405/25 передано на розгляд судді Миронюку С.О.
Ухвалою від 29.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 20.01.2026.
19.01.2026 до суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів.
20.01.2026 до суду від позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання без участі представника позивача.
Ухвалою від 20.01.2026 відкладено підготовче засідання на 03.02.2026.
Ухвалою від 03.02.2026 відкладено підготовче засідання на 03.03.2026.
Ухвалою від 03.03.2026 закрито підготовче провадження, призначено справу до розгляду по суті на 31.03.2026.
У судове засідання 31.03.2026 представник відповідача не з'явився.
В силу приписів ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами.
Днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи (п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно довідки про доставку електронного листа ухвала від 03.03.2026 з повідомленням про дату, час і місце судового засідання 03.03.2026 доставлена до електронного кабінету відповідача.
Довідка про доставку документа в електронному вигляді до “Електронного кабінету» є достовірним доказом отримання адресатом судового рішення (правова позиція, викладена в постановах Верховного Суду від 30.08.2022 по справі № 459/3660/21, від 23.08.2023 по справі № 380/24487/21).
Оскільки скаржник має зареєстрований "Електронний кабінет" у підсистемі "Електронний суд" ЄСІТС і судом апеляційної інстанції копію ухвали про залишення апеляційної скарги без руху було направлено саме до такого "Електронного кабінету", колегія суддів Верховного Суду вважає, що порушень норм процесуального права, якими регулюється питання вручення судового рішення при такому направленні не відбулося (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.02.2024 у справі №904/4199/20).
Пунктом 1, 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Крім того, за змістом статті 2 Закону України “Про доступ до судових рішень», кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
Відтак, враховуючи належне повідомлення сторін про дату, час і місце проведення судового засідання, суд вважає за можливе провести судове засідання за відсутності представника відповідача.
Судом встановлено, що згідно відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалою Господарського суду Запорізької області від 18.12.2025 у справі №908/3497/25 відкрито провадження у справі про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю “Інтекс Інвест» (код ЄДРПОУ 39821153), введено процедуру розпорядження майном.
Повідомлення про відкриття провадження у справі про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю “Інтекс Інвест» №77982 опубліковано 18.12.2025 на офіційному веб-сайті ВГСУ.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (ч. 1 ст. 2 ГПК України).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України.
Згідно ч. 3 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи.
Таким чином, законодавець вкотре підкреслив, що розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і лише господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство в межах цієї справи (аналогічний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 607/6254/15-ц, від 18.02.2020 у справі № 918/335/17, від 15.06.2021 у справі № 916/585/18 (916/1051/20), постановах Верховного Суду від 30.01.2020 у справі №921/557/15-г/10, від 06.02.2020 у справі № 910/1116/18, від 12.01.2021 у справі №334/5073/19).
Таке урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.
Визначені ч. 2 ст. 7 КУзПБ спори розглядаються та вирішуються судом у відокремленому позовному провадженні за правилами ГПК України. Судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій за результатами розгляду заяв, скарг, клопотань, поданих в межах основного провадження у справі про банкрутство, розглядаються судом без застосування усіх стадій судового розгляду, притаманних виключно розгляду справ позовного провадження. Такий підхід повністю відображає конструкції статей 7, 9 КУзПБ щодо порядку розгляду як основної справи про банкрутство, так і спорів, стороною в яких є боржник, які хоча і вирішуються в межах основної справи про банкрутство, проте є справами позовного провадження, відокремленими від основної справи про банкрутство. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/97/20).
У постановах від 15.05.2019 у справі № 289/2217/17, від 12.06.2019 у справі № 289/233/18, від 19.06.2019 у справі № 289/718/18, від 15.06.2021 у справі 916/585/18 (916/1051/20) Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може за умови своєчасного звернення реалізувати свої права й отримати задоволення своїх вимог. До того ж, вирішуючи питання про необхідність розгляду спору, стороною якого є особа, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, суди мають виходити не тільки з того, чи підлягають такі вимоги вартісній оцінці з урахуванням положень статті 163 ГПК України, а також надати оцінку змісту заявлених вимог та порушеного права або інтересу, на захист якого такий позов подано.
Якщо наслідком задоволення вимоги, заявленої у справі, стороною якої є особа, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, може бути зміна розміру або складу ліквідаційної маси боржника, таку справу слід розглядати у межах справи про банкрутство на підставі статті 7 КУзПБ, а спір є майновим у розумінні положень цього Кодексу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі 916/585/18 (916/1051/20).
З моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми Кодексу України з процедур банкрутства мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.
За мови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів полягає в тому, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом, який розглядає справу про банкрутство, без порушення нових справ з метою судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.03.2018 року у справі №922/928/17).
Зі змісту норм Кодексу України з процедур банкрутства вбачається, що законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута. Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті.
Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Великої палати Верховного суду від 18.02.2020 у справі №918/335/17 (провадження №12-160гс19) з огляду на положення законодавства України, чинного на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, розгляд усіх спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.
Така правова позиція також відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у її постановах від 15.01.2020 у справі №607/6254/15-ц (провадження № 14-404цс19), від 28.01.2020 у справі №50/311-б (провадження № 12-143гс19), відступати від яких правових підстав немає.
В постанові Верховного Суду від 25.02.2021 року у справі №910/6729/20 викладено висновок, що враховуючи визначений законодавцем у зазначеній статті перелік спорів, вбачається обґрунтованим висновок, що такий перелік не обмежується лише майновими спорами, але й передбачає можливість розгляду спорів, в яких боржник є відповідачем та щодо інших категорій справ. Водночас, належним судом, до юрисдикції якого належить зазначена категорія спорів, є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача. Таке урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.
Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії" висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]".
Визначене Конвенцією поняття "суд, встановлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Суди повинні керуватися принципом визначеності і не допускати наявності проваджень, а відтак і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами, з того самого предмета судами різних юрисдикцій.
Згідно п. 3 ч. 3 ст.162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 163 Господарського процесуального кодексу України ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 907/9/17, від 25.08.2020 у справі № 910/13737/19).
Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.08.2020 у справі № 910/13737/19, майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об'єктом якої є благо, що підлягає грошовій оцінці. Будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов'язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання.
Суд зазначає, що у провадженні Господарського суду Чернівецької області перебуває справа №926/4405/25 за позовом Групи по транспортно-господарському обслуговуванню міськрайрад до товариства з обмеженою відповідальністю “Інтекс Інвест» про стягнення заборгованості за договором про закупівлю товарів №СК54/344 від 19.12.2022 та договором про закупівлю товарів за державні кошти №СК54/375 від 23.12.2022 в сумі 374600,00 грн.
Таким чином, оскільки у справі №926/4405/25 позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість в сумі 374600,00 грн., то, відповідно, ця позовна вимога має грошовий еквівалент, а тому, є вимогою майнового характеру.
Пунктом 8 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про банкрутство (неплатоспроможність) та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника.
Частиною першою статті 29 ГПК України передбачено, що право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.
Разом з тим, частиною 13 ст. 30 ГПК України встановлено виключну підсудність справ, передбачених пунктами 8 та 9 частини першої статті 20 цього Кодексу, які розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника.
У разі конкуренції правил підсудності (наприклад, при об'єднанні позовів, на один з яких поширюється дія правила про виключну підсудність) мають застосовуватися правила виключної підсудності. Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року в справі № 442/4490/18.
Отже, процесуальний закон встановив імперативне правило виключної підсудності справ про банкрутство та справ у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, незалежно від моменту виникнення таких вимог, серед іншого справ за позовами з грошовими вимогами до боржника.
З цими правилами кореспондуються приписи статті 7 КУзПБ, що визначає основні засади розгляду спорів, стороною в яких є боржник.
Відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 3 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. Передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п'яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п'яти днів після залишення її без задоволення.
Таким чином, з огляду на те, що з моменту порушення справи про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю “Інтекс Інвест», останнє перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми Кодексу України з процедур банкрутства мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України, з огляду на предмет спору у даній справі, суд дійшов висновку передати матеріали справи №926/4405/25 до Господарського суду Запорізької області для розгляду в межах справи №908/3497/25 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю “Інтекс Інвест» за правилами виключної підсудності та в порядку, встановленому Кодексом України з процедур банкрутства.
Керуючись ст. 20, 29, 30, 31, 162, 163, 202, 216, 234-235 Господарського процесуального кодексу України, ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, суд
Матеріали справи №926/4405/25 передати за підсудністю до Господарського суду Запорізької області для розгляду в межах справи №908/3497/25 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю “Інтекс Інвест».
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена у порядку та строки, встановлені ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя С.О.Миронюк