вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"31" березня 2026 р. м. Рівне Справа № 918/1164/25
Господарський суд Рівненської області у складі судді А.Качура,
розглянув клопотання відповідача про ухвалення додаткового рішення
у справі за позовом: Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Столичний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"
до відповідача: Приватного підприємства "Надія"
про: стягнення 239 385,67 грн
секретар судового засідання: С.Коваль
представники сторін:
від позивача: І.Тимощук
від відповідача: П.Якобчук
Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі філії "Столичний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" звернулось до Господарського суду Рівненської області з позовом до Приватного підприємства "Надія" про стягнення 1 344 953,83 грн.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 17 березня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.
20 березня 2026 року відповідач звернувся до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення, у відповідності до якого заявник просить суд стягнути з відповідача 40 000,00 грн витрат понесених на професійну правничу допомогу.
Ухвалою суду від 23 березня 2026 року судове засідання для вирішення питання про судові витрати призначено на 31 березня 2026 року.
У судовому засідання заявник підтримав подану заяву.
Відповідно до правил частини 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Відзив на позов з вказанням попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат на надання правової допомоги відповідач суду не надав.
Згідно з нормами частини 3 статті 124 ГПК України попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Відповідно до частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Рішення суду першої інстанції у справі ухвалено 17 березня 2026 року, заява про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу подана до суду 20 березня 2026 року, а тому суд вважає, що наявні правові підстави для розгляду заяви про розподіл судових витрат по суті.
Розглянувши подану заяву про розподіл судових витрат суд зауважує таке.
Частинами 2-6 статті 126 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Також, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними.
Отже, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою та необхідною, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи.
Так, на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу відповідачем було подано копії: договору про надання правової допомоги №7/26-3 від 9 січня 2026 року, додаток №1 від 19 січня 2026 року до договору про надання правової допомоги №7/26-3 від 9 січня 2026 року, рахунок від 27 лютого 2026 року, акт приймання - передачі наданих послуг №1 від 19 березня 2026 року, платіжна інструкція №811 від 02 березня 2026 року.
Згідно з умовами договору про надання правової допомоги, який укладений між Адвокатським об'єднанням "Кобра" та ПП "Надія", за умовами цього договору клієнт замовляє, а адвокатське об'єднання забезпечує надання послуг адвокатом щодо захисту, представництва та надання іншої правової допомоги щодо представництва клієнта в будь-яких справах, що стосуються прав, свобод та інтересів клієнта.
Сторони домовилися, що гонорар за послуги, які будуть надаватися на виконання цього договору, визначені в додатку №1 до цього договору з описом конкретного доручення клієнта, яке буде надаватись адвокатом (пункт 3.2.).
До гонорару не включаються фактичні витрати, необхідні для виконання договору. види передбачуваних фактичних витрат, пов'язаних з виконанням доручення - оплата роботи фахівців, чиї висновки запитуються адвокатом, транспортні витрати, оплата друкарських, копіювальних та інших технічних робіт, перекладу та нотаріального посвідчення документів, телефонних розмов тощо (пункт 3.3.).
Гонорар оплачується готівкою або у безготівковій формі на рахунок адвокатського об'єднання. У разі проведення розрахунку (повного або часткового) за бажанням клієнта адвокатське об'єднання видає довідку. За фактом надання послуг сторонами складається акт наданих послуг (пункт 3.4.).
Додатком №1 до договору сторонами погоджено наступні послуги: вивчення матеріалів та підготовка правової позиції щодо захисту інтересів клієнта, підготовка письмових пояснень відповідача, участь у судових засіданнях, підготовка інших документів, та вчинення інших дій. Сторони погодили вартість послуг у формі гонорару в розмірі 40 000,00 грн.
9 січня 20216 року адвокатським об'єднанням виставлено рахунок клієнту в розмірі 40 000,00 грн.
19 березня 2026 року сторонами підписано та погоджено акт наданих послуг №1 відповідно до якого сторонами узгоджено: 1) вивчення матеріалів, підготовка правової позиції 6 годин, вартість 2500,00/год, загальна вартість 15 000,00 грн; 2) підготовка та подача письмових пояснень, доказів 5 годин, 2500,00/год, загальна вартість 12 500,00 грн; 3) участь адвоката у судових засіданнях 3 години, 2500,00/год, загальна вартість 7500,00 грн; 4) підготовка та подача заяви про стягнення судових витрат 2 години, 2500,00/год, загальна вартість 5 000,00 грн.
Згідно з платіжною інструкцією №811 від 02 березня 2026 року клієнт сплатив адвокатським бюро 40 000,00 грн.
Таким чином суд констатує, що відповідачем надано докази про понесення витрат на професійну правничу допомогу у справі в розмірі 40 000,00 грн.
Суд відзначає, що виходячи з аналізу положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Водночас, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.
Одним із принципів господарського судочинства, який передбачено положеннями статті 129 ГПК України, є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Як встановив суд, загальний розмір понесених відповідачем судових витрат становить 40 000,00 грн.
При цьому додаток №1 від 19.01.2026 року до договору про надання правової допомоги встановлює обсяг надання правової допомоги за представництво інтересів клієнта у справі №918/1164/25 та не містить виключення щодо надання послуг в певній частині позовних вимог.
Водночас суд ураховує, що предмет даного спору складали вимоги про стягнення 1 105 568,16 грн заборгованості, 203 424,54 грн інфляційних втрат та 35 961,13 грн відсотків річних.
Проте, ухвалою від 17 березня 2026 року суд прийняв відмову Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Столичний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" від позовних вимог в частині стягнення 1 105 568,16 грн заборгованості, у зв'язку з чим закрив провадження у справі у частині вимог про стягнення 1 105 568,16 грн на підставі пункту 4 частини 1 статті 231 ГПК України (позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом).
Одним із принципів господарського судочинства є принцип пропорційності, який полягає в тому, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Тобто, судові витрати відповідача, понесені на професійну правничу допомогу та які складають 40 000,00 грн в пропорції до розміру позовних вимог, в частині яких суд закрив провадження у справі складають 32 880,48 грн, решта витрат на професійну правничу допомогу складає 7 119,52 грн у відношенні до вимог про стягнення інфляційних втрат та відсотків річних.
Суд враховує, що положеннями статті 130 ГПК України передбачено, що у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
У разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
У випадках, встановлених частинами третьою - п'ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини восьмої статті 129 цього Кодексу.
В супереч наведеному заява про розподіл судових витрат не містить посилань на положення статті 130 ГПК України, в тому числі не містить доводів / обґрунтувань необґрунтованих дій позивача.
ГПК України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача, однак очевидно, що під такими діями можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду.
Схожа правова позиція знайшла своє відображення у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 910/16777/20.
Обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Отже, відповідачу слід було довести, а суду встановити, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред'явив необґрунтований позов; чи протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - порушення прав та інтересів відповідача, тощо (аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17, від 09.07.2019 у справі № 922/592/17, від 24.03.2021 у справі № 922/2157/20, від 21.01.2020 у справі № 922/3422/18, від 26.04.2021 у справі № 910/12099/17, від 19.04.2021 у справі № 924/804/20).
Натомість матеріалами справи не підтверджено, а відповідачем не доведено як необґрунтованості дій позивача, так і того, що поданий в цій справі позов був завідомо безпідставним, а позивач протидіяв правильному і швидкому вирішенню справи, зловживаючи своїми процесуальними правами.
Суд вважає, що в даному випадку відповідач, заявляючи про стягнення судових витрат, повинен був довести неправомірність дій позивача та в частині розподілу судових витрат за вимогами про стягнення основного боргу та керуватись положеннями статті 130 ГПК України, а в решті позовних вимог про стягнення інфляційних та річних щодо стягнення судових витрат керуватись положеннями статей 129, 221 ГПК України.
В іншому випадку нівелювалося б положення закону щодо покладення на відповідача тягаря доведення необґрунтованих дій позивача у випадку часткового закриття провадження у справі.
Водночас необхідно зазначити, відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду.
У постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала такі висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу:
1) за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу);
2) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи;
3) загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. За таких умов, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат;
4) під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
У частині 5 статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Таким чином, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. Розмір таких витрат також повинен бути обґрунтованим. У зв'язку з наведеним суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову та предмету спору, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
На думку суду цей спір про стягнення заборгованості за договором поставки не відноситься до категорії складних.
На переконання суду, підготовка до справи не потребувала дослідження значного обсягу законодавства, судової практики чи опрацюванню великого обсягу документів.
Дослідивши опис наданих послуг суд не знаходить підстав повного покладення на позивача витрат щодо зазначених у акті наданих послуг, зокрема зазначаючи про підготовку правової позиції відповідача відповідачем не вчинено дій щодо подання заяв по суті з відображенням його правової позиції. Суд ураховує, що позиція відповідача щодо предмету спору має відображається у відзиві на позов, а проте матеріали справи не містять відзиву відповідача. Письмові пояснення які були подані відповідачем суд залишив без розгляду, а докази суд не прийняв з огляду на порушення порядку їх подання.
Також суд вважає, що подання стороною заяви про розподіл судових витрат не може бути ототожнено з витратами на професійну правничу допомогу, які пов'язані з розглядом справи по суті спору, вказаний висновок знаходить своє відображення у численній судовій практиці, зокрема постанові ОП КГС ВС від 02 лютого 2024 року у справі № 910/9714/22, постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №914/1564/20 та у додаткових постановах від 20.09.2023 у справі №922/838/22, від 14.09.2023 у справі №911/3076/21, від 06.09.2023 у справі №914/131/22, від 30.08.2023 у справі №911/3586/21, від 25.07.2023 у справі №914/4092/21, від 07.02.2023 у справі №922/4022/20, від 23.08.2022 у справі №909/328/18, від 05.07.2022 у справі №910/10507/21 щодо застосування статей 123, 126 ГПК України, про те, що заява сторони про розподіл судових витрат є фактично заявою про подання доказів щодо витрат, які понесені стороною у зв'язку з необхідністю відшкодування правової допомоги, а тому витрати на підготовку такої заяви не підлягають відшкодуванню.
По суті надані відповідачу послуги зводяться до вивчення матеріалів справи його представником та участі у трьох судових засіданнях.
Щодо обґрунтованості та пропорційності судових витрат до предмету спору та їх завищення щодо іншої сторони спору суд відзначає, що такий спір про стягнення заборгованості за договором поставки є типовим спором, що не потребує залучення значних ресурсів для здійснення представництва та надання послуг із правового захисту.
Водночас відповідачем не було подано заяви по суті з відображенням його позиції з посиланням на норми права чи судову практику. За таких обставин суд вважає, що вартість послуг з представництва не у повній мірі відповідає принципу пропорційності судових витрат.
Отже, при здійсненні розподілу витрат судом надано правову оцінку обґрунтованості заявлених витрат з врахуванням критеріїв: пов'язаності витрат з розглядом справи; обґрунтованості та пропорційності їх розміру до предмета спору та ціни позову; важливості та значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
З огляду на такі обставини суд вважає за можливе застосувати положення частини 5 статті 129 ГПК України та врахувати під час вирішення питання про розподіл судових витрат наведені вище обставини. На думку суду заявлений відповідачем розмір витрат на правову допомогу не є в повній мірі обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.
Оцінюючи витрати відповідача з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також час, який міг би витратити адвокат, суд робить висновок про те, що обґрунтованим, розумним, справедливим та співрозмірним у даному випадку є призначення відповідачу 5 000,00 грн компенсації витрат на професійну правничу допомогу.
Решту витрат суд покладає на відповідача.
Керуючись статтями 123, 126, 129, 238, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Заяву Приватного підприємства "Надія" про ухвалення додаткового рішення та відшкодування витрат, понесених на правову допомогу задоволити частково.
2. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (01601, місто Київ, вул.Руставелі Шота, будинок 9А, ідентифікаційний код 44768034) в особі філії "Столичний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (03115, місто Київ, вул.Святошинська, будинок 30, ідентифікаційний код ВП 45530596) на користь Приватного підприємства "Надія" (34200, Рівненська обл., Рокитнівський р-н, селище міського типу Рокитне, вул. Міцкевича, будинок 72, квартира 2, ідентифікаційний код 22555603) 5 000 (п'ять тисяч ) грн 00 коп витрат на професійну правничу допомогу.
Позвиач (Стягувач): Приватне підприємство "Надія" (34200, Рівненська обл., Рокитнівський р-н, селище міського типу Рокитне, вул. Міцкевича, будинок 72, квартира 2, ідентифікаційний код 22555603).
Відповідач (Боржник): Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" (01601, місто Київ, вул.Руставелі Шота, будинок 9А, ідентифікаційний код 44768034) в особі філії "Столичний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (03115, місто Київ, вул.Святошинська, будинок 30, ідентифікаційний код ВП 45530596).
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).
Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.
повне рішення складене 01 квітня 2026 року
Суддя Андрій КАЧУР