ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
10.03.2026Справа № 910/11602/25
За позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" м. Києва
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіаам фінансовий лізинг Україна" м. Києва, 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "БГС Рейл" м. Києва, 3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Девкаліон ЛТД" м. Києва
третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "Ізі Рейлвей Солюшнз" м. Києва
про відшкодування збитків, ціна позову 7500853,80 грн.
Суддя Паламар П.І.
Секретар судового засідання Григоряк М.С.
Представники:
від позивача: Сімчук І.А.,
від відповідачів: 1. не з'явився, 2. Гамей В.В., 3. Житченко О.В.,
від третьої особи: не з'явився.
у вересні 2025 року Акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі-позивач, українська залізниця) звернулося в суд з указаним позовом.
Позивач зазначав, що 3 січня та 19 березня 2020 р. на підставі заяв (акцепту) про прийняття пропозиції укладення договору між ним укладені договори про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом відповідно з Товариством з обмеженою відповідальністю "Девкаліон ЛТД" (далі-відповідач 3.) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БГС Рейл" (далі-відповідач 2.).
Предметом указаних договорів була організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника, пов'язаних з супутніх послуг і проведення розрахунків за ці послуги.
Указані відповідачі пов'язані між собою відносинами з договору оренди вагонів № 15-05/21 від 13 травня 2021 р., на підставі якого відповідач 2. (орендодавець) передав відповідачу 3. (орендар) у тимчасове платне користування залізничні вагони, зокрема, №№ 63901052, 63909915, 63918841, 63936611, 63936702, 63900328, 63902019.
Згодом йому стало відомо про належність цих вагонів Товариству з обмеженою відповідальністю "Авіаам фінансовий лізинг Україна" (далі-відповідач 1.), яке на підставі договір лізингу від 6 вересня 2019 р. передало їх у користування Товариству з обмеженою відповідальністю "БГС Рейл Ліз" (нині Товариство з обмеженою відповідальністю "Ізі Рейлвей Солюшнз", далі-третя особа) строком на 10 років., а також про спір між останніми з приводу повернення вагонів.
Протягом вересня-жовтня 2022 року ним надавались послуги з перевезення вищевказаних порожніх вагонів за відправками (накладними) №№ 98191, 98204, 97977, 98200, 45904703, 07055, 08664.
За змістом зазначених накладних платником цих перевезень виступав відповідач 3., вагони слідували до станції Дарниця, одержувачем вагонів №№ 63901052, 63909915, 63918841, 63936611, 63936702 визначено директора/начальника станції Дарниця із вказівкою про їх повернення власнику Товариству з обмеженою відповідальністю "Авіаам фінансовий лізинг Україна", одержувачем вагонів №№ 63900328, 63902019 визначено вагонне депо ВЧДЕ-5.
По прибуттю на станцію Дарниця указані вагони були затримані через невірне оформлення перевізних документів (невірне зазначення одержувача), не були витребувані вантажовласниками та простоюють там по теперішній час.
Спільні неподільні дії відповідачів завдали йому втрат через простій вагонів на станції призначення.
Станом на 17 лютого 2025 р. за час затримки вагонів ним нарахована плата у розмірі 7276982,40 грн., за зберігання цього вантажу понад нормативний термін також плата у розмірі 23871,40 грн., а всього 7500853,80 грн., які він просив стягнути солідарно з відповідачів на підставі ст. 22 ЦК України, ст. 119 Статуту залізниць України.
Також просив покласти на відповідачів понесені ним по справі судові витрати.
У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги.
Відповідач 1. відзив на позовну заяву не подав, його представник у судове засідання не з'явився, про час і місце його проведення повідомлений у встановленому порядку.
Відповідач 2. у відзиві на позовну заяву, його представник у судовому засіданні проти позову заперечив, посилаючись на безпідставність заявлених вимог.
Пояснив, що на підставі договору оренди вантажних вагонів № 16/09/2019 від 16 вересня 2019 р. він одержав у користування та управління від третьої особи спірні залізничні вагони з-поміж 200 інших, які йому передавалися на строк дії договору.
Ці вагони на підставі договору оренди вагонів №15-05/21 від 13 травня 2021 р. ним були передані у наступну оренду (суборенду) відповідачу 3.
Через складнощі з використанням залізничних вагонів в умовах військової агресії з боку Російської Федерації 18 серпня 2022 р. він за погодженням з третьою особою ініціював повернення відповідачем 3. цього майна з оренди, надавши тому відповідні інструкції, а саме:
листом № 25.08-1 від 25 серпня 2022 р. він наказав вагони №№ 63900328, 63901052, 63902019, 63909915, 63918841, 63936611, 63936702 направити на станцію Дарниця (код 320007), одержувач: начальник станції Дарниця (код 6302), призначення "вагони направляються на станцію їх приписки для повернення власнику Товариству з обмеженою відповідальністю "Авіаам фінансовий лізинг Україна";
листом № 14.09-8 від 14 вересня 2022 р. вагони №№ 63902019, №63900328 направити на станцію Дарниця (код 320007), одержувач: ВЧДЕ-5 Дарниця (код 9739).
Оскільки позивач допустив до курсування вагони власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіаам фінансовий лізинг Україна" коліями загального користування, не присвоївши останньому код вантажоодержувача/вантажовідправника та/або платника провізних платежів, він був позбавлений можливості вказати одержувачем вагонів безпосередньо їх власника і змушений був вказувати перевізника як особу, відповідальну за приписку вагонів і яка має визначальний вплив на організацію взаємовідносин учасників перевезень.
Оформлення перевезення в інакший спосіб не дозволяли автоматизовані системи самого позивача, використання яких унеможливлює внесення інформації про одержувача, який не уклав договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом з присвоєнням відповідного коду.
Фактичне ж прийняття вантажу до перевезення свідчить про те, що дефекти оформлення перевізних документів не стали перешкодою для переміщення вагонів до станції їх приписки. До того ж перевізні документи містили вказівку про дійсного вантажовласника, на якого й повинен покладатися тягар утримання майна та обов'язок не допускати затримок вагонів для вивантаження.
Протягом вересня-жовтня 2022 року на підставі актів він повернув спірні вагони третій особі, а 25 вересня 2022 р. вони уклали додаткову угоду, якою розірвали договір оренди між ними з 27 вересня 2022 р.
З того часу відповідальність за долю вагонів перейшла на третю особу, до якої вимог позивачем не заявлено.
Доказів заподіяння позивачеві збитків спільними неподільними діями відповідачів не подано, у зв'язку з чим підстави для покладення на нього та відповідача 3. солідарного обов'язку нарівні з відповідачем 1. відсутні.
Через безпідставність позову заявив про покладення на позивача 600000 грн. з попереднього розрахунку витрат по оплаті послуг адвоката.
Після подання відзиву у ході розгляду справи у судових дебатах відповідач 2. заявив про сплив позовної давності до часу звернення позивача в суд з указаним позовом.
Відповідач 3. у відзиві на позовну заяву, його представник у судовому засіданні проти позову заперечив, посилаючись на безпідставність заявлених вимог.
Пояснив, що у його користуванні на підставі договору оренди вагонів № 15-05/21 від 13 травня 2021 р. перебували належні відповідачу 2. спірні залізничні вагони.
Листами №№25.08-1 від 25 серпня 2022 р., 14.09-8 від 14 вересня 2022 р. останній заявив про повернення цих вагонів з оренди, надавши інструкції для таких дій.
Після повернення вагонів орендодавцю він втратив право володіння та користування ними, а тому не є особою, що порушила права позивача.
Також заявив про покладення на позивача 75000 грн. з попереднього розрахунку витрат по оплаті послуг адвоката.
У процесі розгляду до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Ізі Рейлвей Солюшнз" (далі-третя особа).
Третя особа у письмових поясненнях на позовну заяву проти позову заперечила, посилаючись на безпідставність заявлених вимог. Вказувала, що саме лізингодавець як власник перебуває у виключному правовому зв'язку зі спірними вагонами та несе всі ризики, пов'язані з володінням майном, включаючи відповідальність за простій вагонів перед українською залізницею.
Товариство з обмеженою відповідальністю "БГС Рейл Ліз" (після зміни найменування "Ізі Рейлвей Солюшнз") діяло добросовісно протягом усього періоду виникнення спірних правовідносин: своєчасно повідомило лізингодавця про повернення спірних вагонів, неодноразово інформувало його про їх місцезнаходження та виникнення заборгованості, просило надати інструкції щодо подальших дій. З моменту фактичного повернення спірних вагонів на станцію приписки у вересні-жовтні 2022 року товариство припинило будь-яке користування ними та не має жодних правових підстав для розпорядження вагонами. Натомість лізингодавець як власник спірних вагонів систематично порушував свої договірні зобов'язання, ігнорував численні звернення від нього, від відповідача 2, позивача та не вжив жодних заходів щодо свого майна.
Третя особа у судове засідання не з'явилася, про час і місце його проведення повідомлена у встановленому порядку.
Суд вважає можливим розглянути справу відповідно до вимог ст.ст. 165, 202 ГПК України у відсутності представника відповідача 1., третьої особи за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін та третьої особи.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що протягом вересня-жовтня 2022 року позивач прийняв до перевезення порожні залізничні вагони №№ 63901052, 63909915, 63918841, 63936611, 63936702, 63900328, 63902019, які рухалися власним ходом.
Перевезення цих вагонів здійснювалося за відправками (накладними) №№ 98191, 98204, 97977, 98200, 45904703, 07055, 08664.
Указані обставини підтверджуються поясненнями учасників, наявними у справі копіями зазначених залізничних накладних.
З наявних накладних вбачається, що платником цих перевезень виступав відповідач 3., вагони слідували до станції Дарниця, одержувачем вагонів №№ 63901052, 63909915, 63918841, 63936611, 63936702 визначено директора/начальника станції Дарниця із вказівкою про їх повернення власнику Товариству з обмеженою відповідальністю "Авіаам фінансовий лізинг Україна", одержувачем вагонів №№ 63900328, 63902019 визначено вагонне депо ВЧДЕ-5.
Поясненнями учасників справи стверджується, що позивач як перевізник, якому налажать залізнична станція Дарниця та вагонне депо ВЧДЕ-5, не був дійсним одержувачем вантажу, зазначеного у накладних.
Таким чином, перевізні документи за вищевказаними перевезеннями були оформлені невірно (невірне зазначення одержувача).
По прибуттю на станцію Дарниця указані вагони були затримані, не витребувані вантажовласниками та простоюють там до теперішнього часу, займаючи відповідний обсяг залізничних колій.
Це підтверджується поясненнями позивача, поданими ним актами загальної форми ГУ-23 за період 12 вересня 2022-21 лютого 2025 років та не заперечені іншими учасниками.
Спір між сторонами виник через заперечення обов'язку здійснити на користь позивача як перевізника плату за користування вагонами, розраховану за час затримки вагонів на станції призначення до 17 лютого 2025 р., а також плати за зберігання вантажу на станції понад пільговий термін.
Загальні умови перевезення вантажів залізничним транспортом регулюються Законами України "Про залізничний транспорт", "Про транспорт", Статутом залізниць України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 457 від 6 квітня 1998 р. (далі-Статут) та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно ст. 4 Статуту перевезення залізницями вантажів, пасажирів, багажу і вантажобагажу у міжнародному сполученні здійснюється відповідно до угод про залізничні міжнародні сполучення.
Правовідносини в Україні щодо перевезення вантажів у міжнародному сполученні регулюються Угодою про міжнародне залізничне вантажне сполучення від 1 листопада 1951 р., яка набула чинності для України з 5 червня 1992 р.
Згідно ст. 5 вказаної Угоди при відсутності відповідних положень в цій Угоді, застосовується національне законодавство тієї країни, в якій повноважна особа реалізовує свої права.
Відповідно ст. 909 ЦК України, ст. 6 Статуту укладення договору перевезення вантажу підтверджується складанням транспортної накладної, яка одночасно є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої особи - одержувача і одночасно є договором застави вантажу, як гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення.
Статутом встановлено, що суб'єктами відносин перевезення вантажів (сторонами договору перевезення) є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.
Таким чином, уклавши договір перевезення вантажу залізницею як відправник, так і одержувач зобов'язані виконувати вимоги Статуту як такі, що регулюють відносини між залізницею та ними.
Статтею 119 Статуту визначено, що за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата.
Порядок визначення плати за користування вагонами (контейнерами) та звільнення вантажовідправника від зазначеної плати у разі затримки забирання вагонів (контейнерів), що виникла з вини залізниці, встановлюється Правилами. Зазначена плата вноситься також за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх під вивантаження з причин, що залежать від вантажоодержувача, власника залізничної колії, порту, підприємства.
Пунктом 3 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 113 від 25 лютого 1999 р. (далі-Правила), встановлено, що облік часу користування вагонами на станції призначення та нарахування плати за користування ними провадиться на станціях відправлення та призначення за відомістю плати за користування вагонами форми ГУ-46, яка складається на підставі Пам'яток про подавання/забирання вагонів форми ГУ-45 , актів про затримку вагонів форми ГУ-23а, актів загальної форми ГУ-23.
Відповідно до абз. 5, 6, 7 п. 4, п. 8 Правил час користування вагонами обчислюється з моменту їх передачі вантажовласникові до моменту їх фактичного прийняття від вантажовласника. Час передання вагонів залізницею вантажовласнику, а також вантажовласником залізниці зазначається у Пам'ятці про подавання/забирання вагонів, яка оформляється після закінчення приймально-здавальних операцій. Пам'ятка підписується відповідальною особою станції і вантажовласника. Про закінчення вантажних операцій і готовність вагонів до забирання локомотивом залізниці вантажовласник повинен повідомити станцію.
Затримка вагонів на станції призначення з причин, які залежать від вантажовласника, оформляється актом загальної форми ГУ-23, який підписується працівниками станції і вантажовласника з зазначенням початку та закінчення затримки вагонів і їх номери.
Згідно ст. 46 Статуту одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти зі станції вантаж, що надійшов на його адресу. Термін вивезення і порядок зберігання вантажів установлюються Правилами. Вантажі, що прибули зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата встановлена тарифом.
Обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника та вантажоодержувача при перевезенні вантажів залізницею, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складаються у випадках, передбачених ст. 129 Статуту та Правилами складання актів, затверджених наказом міністерства транспорту України № 334 від 28 травня 2002 р.
Відповідно ст. 12 Закону України "Про транспорт" підприємства транспорту мають право вимагати від пасажирів, відправників та одержувачів вантажів виконання вимог цього Закону, кодексів (статутів) окремих видів транспорту, та інших нормативних актів України, що регулюють діяльність транспорту.
Згідно ч. 1 ст. 12 Закону України "Про залізничний транспорт" підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України.
За приписами п. 110 Статуту залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.
Згідно з пунктом 2 Правил розрахунків за перевезення вантажів, затверджених наказом Мінтрансу України № 644 від 21 листопада 2000 р., розрахунки за перевезення вантажу між залізницею і платником (відправником, одержувачем, експедитором) здійснюється на підставі Договору.
Пунктом 2.7 Правил розрахунків за перевезення вантажів передбачено сплату додаткових провізних платежів, зборів та штрафів, які виникли при перевезенні або на станції призначення незалежно від терміну видачі вантажу станцією.
Отже, чинне законодавство про залізничні перевезення покладає обов'язок сплатити за користування вагонами за час їх затримки на станції призначення, а також за зберігання вантажу на станції понад пільговий термін на вантажоодержувача, з вини якого виникла така затримка.
У цьому зв'язку підлягає вирішенню питання дійсного вантажоодержувача за провізними документами, оформленими у цій частині невірно.
Поясненнями сторін, наявними у справі договорами лізингу вантажних вагонів від 6 вересня 2019 р., оренди вантажних вагонів № 16/09/2019 від 16 вересня 2019 р., оренди вагонів № 15-05/21 від 13 травня 2021 р., рішенням Міжнародного комерційного арбітражного суду при ТПП України від 30 червня 2023 р., у справі № 213/2021 стверджуються наступні обставини.
Відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю "Авіаам фінансовий лізинг Україна" станом на час виникнення спірних відносин був власником 200 залізничних вагонів, у т.ч. спірних вагонів №№ 63901052, 63909915, 63918841, 63936611, 63936702, 63900328, 63902019.
Це майно було передане власником у лізинг третій особі, тією в оренду відповідача 2., а останнім у наступну оренду(суборенду) відповідачу 3.
Договором лізингу визначено відповідача 2. погодженим оператором предмету лізингу (п. 1.1 договору лізингу).
Також встановлений обов'язок лізингоодержувача (третьої особи) не покидати вантажні вагони та не здійснювати і не дозволяти здійснювати будь-які дії, які можуть нести для вантажних вагонів або будь-якої їхньої частини ризик пошкодження, знищення, арешту, конфіскації, стягнення, вилучення, затримання або привласнення; зареєструвати право власності на вантажні вагони від імені лізингодавця в автоматизованому банку даних вантажних вагонів компаній-операторів та/або зареєструвати право лізингу вантажних вагонів автоматизованому банку даних парку вантажних вагонів (за необхідності) (п. 14.1 п.п. f та і договору лізингу).
Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань України протягом відносин лізингу третя особа, яка тоді іменувалася Товариство з обмеженою відповідальністю "БГС Рейл Ліз", та відповідач 2. Товариство з обмеженою відповідальністю "БГС Рейл" були пов'язаними особами, мали одних і тих самих керівника Даріуса Закараускаса, кінцевого бенефіціарного власника (контролера) ОСОБА_1 та засновника Закрите акціонерне товариство "BGS RAIL HOLDINGS" (Литовська Республіка).
За усталеним підходом доктрина "зняття корпоративної вуалі" застосовується у випадку використання юридичної особи в якості фасаду для прикриття недобросовісної (протиправної) діяльності як групи учасників (засновників), так і одного учасника (засновника).
За наведених обставин вбачається, що у відносинах з іншими учасниками спірних правовідносин під час володіння та користування спірними вагонами третя особа та відповідач 2. діяли спільно, узгоджено та неподільно з метою одержання доходу для їх засновника/кінцевого бенефіціара.
У вересні 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "БГС Рейл Ліз" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Авіаам фінансовий лізинг Україна" виник спір, результатом вирішення якого стало розірвання за рішенням арбітражного суду договору лізингу вантажних вагонів від 6 вересня 2019 р. між його сторонами з 1 січня 2023 р.
За змістом указаного рішення (п. 223) наслідком розірвання договору лізингу є обов'язок третьої особи повернути вантажні вагони їх власнику, а також сплатити орендну плату до моменту розірвання договору.
Відправлення протягом вересня-жовтня 2022 року залізничних вагонів №№ 63901052, 63909915, 63918841, 63936611, 63936702, 63900328, 63902019 насправді становило дострокове повернення третьою особою через пов'язаного з нею відповідача 2. предмета лізингу його власнику.
Зазначені обставини підтверджуються листами відповідача 2. №№25.08-1 від 25 серпня 2022 р., 14.09-8 від 14 вересня 2022 р. на адресу відповідача 3. з указівками про порядок повернення майна за суборенди, вказаним рішенням арбітражного суду (п.п. 179, 186, 188).
При цьому, дострокове повернення предмету лізингу за рішенням арбітражного суду визнане таким, що не відповідає умовам договору лізингу (п.п. 222, 223).
Убачається, що відповідач 1., третя особа, а також через неї відповідач 2. визнали юрисдикцію арбітражу, який урегулював наявний між ними спір з приводу розірвання договору, повернення предмету лізингу та стягнення плати за користування цим майном.
Доказів скасування або втрати чинності цього арбітражного рішення суду не надано.
Тому заперечення щодо обставин, що виникли між згаданими в ньому відповідачами та третьою особою, суд вважає необгрунтованими.
Враховуючи пояснення відповідачів та третьої особи про те, що метою спірного перевезення було повернення залізничних вагонів з лізингу лізингодавцю (власнику), то дійсним одержувачем такого вантажу слід вважати особу/осіб, у якої/яких на час прибуття вантажу на станцію призначення існував обов'язок забезпечувати раціональне утримання (володіння та користування) таким майном.
У відповідності до вимог ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Власність зобов'язує.
Тягар утримання майна згідно з ст. 322 ЦК України покладається на його власника. Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, дбати про його збереження та нести витрати, пов'язані з цим, якщо інше не встановлено договором або законом.
До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом (ч. 2 ст. 806 ЦК України),
За правилами ст.ст. 759, 773, 780 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Наймач зобов'язаний володіти та/або користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору. Шкода, завдана третім особам у зв'язку з володінням та/або користуванням річчю, переданою у найм, відшкодовується наймачем на загальних підставах.
Аналіз указаних положень законодавства свідчить про те, що відповідальність за шкоду завдану іншим особам у зв'язку з володінням та/або користуванням річчю покладається на власника, а в разі передачі ним цієї речі в найм (оренду) - на наймача (орендаря).
Таким чином, за період до 1 січня 2023 р. обов'язок утримувати спірні залізничні вагони покладався на третю особу та відповідача 2. як спільних володільців та користувачів цих речей, а після 1 січня 2023 р. - відповідача 1. як їх власника.
Заперечення відповідача 2., пов'язані з розірванням його договору оренди з третьою особою з 27 вересня 2022 р., не спростовують його обов'язку, зазначеного вище.
За встановлених обставин спільних, узгоджених та неподільних дій відповідача 2. та третьої особи на користь їх єдиного власника у відносинах з іншими учасниками справи щодо володіння та користування предметом лізингу, у т.ч. їх дострокового повернення, виконання ними обов'язку щодо утримання спірних вагонів, піклування за їх долю відповідно до вимог ст. 541 України мало характер солідарного.
Правова природа передбаченої ст.ст. 46, 119 Статуту плати за зберігання та користування вагонами носить характер компенсації витрат залізниці, пов'язаних з уповільненням вантажообороту, понаднормативним зайняттям залізничних колій, обмеженням пропускної спроможності залізничних шляхів загального користування, необхідністю докладати додаткових зусиль на їх утримання, а також на збереження вантажу.
Такі витрати у розумінні ст. 22 ЦК України є збитками, тобто майновою шкодою, обов'язок відшкодування якої покладається на особу, яка порушила право. Її розмір нормативно врегульований, що узгоджується з положеннями ч. 3 вищевказаної статті.
У договірних відносинах відшкодування збитків регулюється правилами ст. 623 ЦК України.
У позадоговірних відносинах відшкодування збитків як спосіб відшкодування майнової шкоди врегульовано положеннями ст. 1212 ЦК України, згідно з якими особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Обидві норми визначають тотожний розмір відповідальності за завдану шкоду.
У відносинах, що склалися, відповідач 2. та третя особа, зобов'язання яких належним чином утримувати спірні вагони до часу виникнення підстав для їх повернення власнику становить неподільний предмет, є солідарними боржниками.
Їх вина полягає у залишенні предмета лізингу без догляду до настання підстав для його повернення власнику (лізингодавцю). Це виразилося у наданні ними невірних вказівок про дійсного вантажоодержувача у перевезенні, яке призвело до затримання вагонів.
Заявлені позивачем втрати до 1 січня 2023 р. прямо пов'язані з поведінкою цих учасників, які, не дочекавшись результату вирішення ініційованого ними спору, вчинили дії, які суперечили прийнятим ними зобов'язанням.
У відповідності до вимог ч. 1 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Ураховуючи наведене заявлений лише до відповідача 2. позов підлягає задоволенню в частині відшкодування збитків позивача, завданих йому за період затримки вагонів та зберігання цього вантажу до 1 січня 2023 р.
Згідно з детальним розрахунком заборгованості від 6 березня 2026 р. розмір плати за затримку вагонів за цей період становить 825325,40 грн., плати за зберігання - 25468,90 грн., а всього 850794,30 грн. збитків, які на підставі ст. 22 ЦК України підлягають стягненню з відповідача 2.
Заперечення проти позову, висловлені в установленому порядку відповідачем 2. та третьою особою належними доказами не підтверджені, суперечать зібраним у справі доказам, тому є необгрунтованими.
Подану відповідачем 2. після спливу строку для подання заяв по суті та доказів заяву про застосування позовної давності суд залишає без розгляду, оскільки доказів поважності причин пропуску указаного строку та вчинення відповідної процесуальної дії вже на стадії судових дебатів не подано.
При цьому, суд вважає за необхідно врахувати наступні обставини.
Згідно ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Відповідно до ч. 5 ст. 315 ГК України, чинного на час виникнення спірних правовдіносин, п. 137 Статуту для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.
За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Виходячи з наведеного право вимагати відшкодування майнової шкоди виникло у позивача після прибуття спірних вагонів на станцію Дарниця та їх затримку у вересні-жовтні 2022 року.
Таким чином, шестимісячний строк позовної давності обмежений березнем-квітнем 2023 року.
На підставі п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, введеного Постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" № 211 від 11 березня 2020 року, строки визначені, зокрема ст. 258 цього Кодексу, продовжувалися на строк дії такого карантину. Дія указаних положень охоплює період з 2 квітня 2020 до 30 червня 2023 років.
Згідно п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України строки, визначені, зокрема, ст. 258 ЦК України продовжувалися, а згодом зупинялися на строк дії воєнного стану.
Дія указаних положень в частині продовження строків охоплює період з 17 березня 2023 до 29 січня 2024 років, а в частині зупинення - з 30 січня 2024 до 4 вересня 2025 років.
Запроваджене законом продовження строку позовної давності дозволило не вважати строк позовної давності таким, що сплив за минуванням шести календарних місяців у березні-квітні 2023 року. Законодавче зупинення перебігу строку позовної давності в силу положень ст. 263 ЦК України - не враховувати визначений проміжок часу під час обчислення позовної давності.
При цьому, від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжився з урахуванням часу, що минув до зупинення.
Виходячи з наведеного, тривалості часу до зупинення позовної давності (близько 1 року) та після припинення обставин, що зупиняли перебіг позовної давності до звернення позивача в суд з позовом (4-16 вересня 2025 р. = 12 днів), строк позовної давності, який підлягає врахуванню становить понад 1 рік.
З урахуванням викладеного, з моменту виникнення у позивача права на позов минув строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги.
При цьому, враховуючи характер порушення, яке триває на час розгляду справи судом, обставини перебігу незначного часу (12 днів) після припинення обставин, що зупиняли перебіг позовної давності до звернення позивача в суд з позовом, його статус підприємства, яке має стратегічне значення для економіки та обороноздатності держави, суд вважає, що порушене з боку відповідачів його право підлягає захисту.
Через бездіяльність відповідача 1. як власника затриманих позивачем вагонів (обізнаність про затримку вагонів підтверджується згаданим вище рішенням арбітражного суду), в якого після розірвання за рішенням арбітражного суду договору лізингу виник обов'язок прийняти спірні вагони у володіння та було наявне право на власний розсуд здійснювати право власності, позивачу завдана майнова шкода протягом заявленого періоду з 1 січня 2023 до 17 лютого 2025 р.р.
Згідно вказаного вище детального розрахунку заборгованості розмір плати за затримку вагонів за цей період становить 6451657 грн., плати за зберігання - 198402,90 грн., а всього 6650059,90 грн. збитків, які на підставі ст. 1212 ЦК України підлягають стягненню на користь позивача з відповідача 1.
У ході розгляду справи доказів заподіяння позивачеві майнової шкоди спільними неподільними діями усіх заявлених ним відповідачів не було подано. Також відсутні докази заподіяння такої шкоди з вини відповідача 3.
Тому у задоволенні позову у відповідній частині відповідно до вимог ст. 22, 543, 1212 ЦК України слід відмовити.
Питання відшкодування витрат по оплаті правової допомоги адвоката підлягає вирішенню в порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України.
Оскільки позов задоволено частково, понесені по справі судові витрати стосовно до вимог ст. 129 ГПК України слід покласти на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст.ст. 86, 129, 232, 233, 236-241 ГПК України, суд
позов Акціонерного товариства "Українська залізниця" м. Києва задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БГС Рейл" (01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 33Б, нежитлове приміщення 38, код 30944148) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця. 5, код 40075815) 850793,90 грн. безпідставно збережених коштів, 12761,91 грн. витрат по оплаті судового збору.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіаам фінансовий лізинг Україна" (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 77 А, поверх 8, код 42958054) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця. 5, код 40075815) 6650059,90 грн. безпідставно збережених коштів, 99750,90 грн. витрат по оплаті судового збору.
У позові в іншій частині відмовити.
Рішення набирає законної сили та підлягає оскарженню у строк і порядку, визначені ст. 241 та розділом ІV ГПК України.
Повне судове рішення складене 31 березня 2026 р.
Суддя господарського суду міста Києва П.І.Паламар