ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
01.04.2026Справа № 910/471/26
Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін господарську справу за позовом 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області (89600, Закарпатська обл., Мукачівський р-н, м. Мукачево, вул. Набережна Незалежності, 1 В, ідентифікаційний код 38107486)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДВІКСІМ" (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 82, оф. 256, ідентифікаційний код 44483994)
про стягнення 30 333,50 грн та зобов'язання здійснити заміну товару
Представники сторін: не викликались
2 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДВІКСІМ" (далі - відповідач) про стягнення 30 333, 50 грн та зобов'язання здійснити заміну товару.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання укладеного між сторонами договору про закупівлю № 13/1627-МТР/25 відповідачем здійснено поставку товару несвоєчасно та неналежної якості, у з чим позивач звернувся до суду з даним позовом про зобов'язання відповідача здійснити заміну на новий, якісний комплектний товар за власний рахунок а також стягнення 9 718, 50 грн - пені та 20 615, 00 грн - штрафу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2026 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі № 910/471/26 та вирішив здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
07.02.2026 (зареєстровано 09.02.2026) Товариством з обмеженою відповідальністю "БУДВІКСІМ" через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач не заперечує щодо порушення строку поставки товару та просить суд задовольнити позовні вимоги частково: в частині стягнення пені у розмірі 0,1 % за кожен день прострочення без урахування фактичного дня поставки товару та відмовити в частині позовних вимог про стягнення штрафу у зв'язку з відсутністю передбачених умов для його застосування, а також відмовити у задоволенні вимог про зобов'язання здійснити заміну поставленого товару у зв'язку з їх необґрунтованістю та недоведеністю, оскільки несправність воріт виникла внаслідок перепаду напруги в мережі живлення та подальших дій при переході з автоматичного режиму керування в ручний.
12.02.2026 2 Державним пожежно-рятувальним загоном Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" подано відповідь на відзив, у якій позивач не погоджується із доводами відповідача, наведеними у відзиві, зокрема наголосивши, що редакція пункту 8.2, договору щодо стягнення штрафу за поставку неякісного товару не відповідає умовам договору, викладеному у тендерній документації, а зміст пункту 8.3. договору, яким передбачено стягнення пені та штрафу за порушення строків поставки товару, взагалі не змінювався.
13.02.2025 (зареєстровано 16.02.2026) відповідачем через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" подано заперечення (на відповідь на відзив), в яких наголошено, що позивач у відповіді на відзив не спростував наведені відповідачем доводи.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:
14.07.2025 між Державним пожежно-рятувальним загоном Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області (далі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БУДВІКСІМ" (далі - постачальник) укладено договір про закупівлю товару №156 (далі - договір), за умовами пункту 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити замовнику товар згідно з Додатком 1, що є невід'ємною частиною договору (далі - товар), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах договору.
Найменування Товару: "Секційні промислові ворота". код згідно з ДК 021:2015: 44220000-8 "Столярні вироби", згідно зі специфікацією (Додаток 1) (пункт 1.2. договору).
Відповідно до пунктів 3.1., 3.2. договору постачальник повинен передати замовнику товар, якість якого відповідає вимогам, передбаченим для даного виду товару на території України. Технічні та якісні вимоги, а також вимоги до комплектності товару встановлені у Додатку 2, що невід'ємною частиною договору.
Умовами поставки товару погоджені сторонами у розділі IV. договору. Здача-приймання товару кожної поставки здійснюється у присутності представників сторін, згідно накладної в місці постачання товару (пункт 4.1. договору).
Приймання-передача товару здійснюється:
- по кількості, відповідно до Інструкції П.6 ("Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і ТНС по кількості") від 15.06.1965 року;
- по якості, відповідно до Інструкції П.7 ("Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і ТНС за якістю") від 25.04.1966 року.
- датою поставки партії товару є дата, коли партію товару було передано у власність замовника в місці поставки з моменту та на підставі підписаної сторонами видаткової накладної.
- товар вважається переданим замовнику у кількості та якості в місці поставки з моменту та на підставі підписаної сторонами видаткової накладної. Зобов'язання постачальника щодо поставки партії товару вважаються виконаними у повному обсязі з моменту передання партії товару належної якості у власність замовника у місці поставки з моменту та на підставі підписаної сторонами видаткової накладної.
- право власності на партію товару переходить від постачальника до замовника з моменту підписання сторонами видаткової накладної та передання товару замовнику у місці поставки якщо під час здачі приймання товару виявиться, що якість (комплектність) товару не відповідає вимогам розділу II цього договору, то такий товар вважається непоставленим (пункт 4.2. договору).
При виявлені представником замовника невідповідності якості (комплектності) або кількості товару відвантажувальним документам, або документам про якість товару постачальник за свій рахунок в термін до 10 календарних днів здійснює заміну товару необхідної кількості, належної якості та комплектності. Неякісний товар вважається таким, що не поставлений (пункт 4.3. договору).
Постачальник повинен засвідчити якість товару, що постачається, належним чином оформленими документами, які надаються разом з товаром. Замовник не приймає товар за якістю без документів, що підтверджують його якість (пункт 4.4. договору).
Місце поставки товару: 89300, Закарпатська обл., м. Свалява, вул. Старолюбовняцька, 16 А (пункт 4.7. договору).
Граничний термін поставки (передачі) товару замовнику - "29" серпня 2025 року включно (пункт 4.8. договору).
Згідно з пунктом 5.1. договору замовник здійснює оплату постачальнику протягом 7 робочих днів після постачання товару, платежами у розмірах фактично поставленого товару у межах отриманого фінансування з державного бюджету України.
Відповідно до пункту 5.2. договору розрахунок за поставлений товар (частину товару) здійснюється замовником на підставі належним чином оформленої накладної, відповідно до статті 49 Бюджетного Кодексу України.
У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цим договором (пункт 8.1. договору).
Пунктом 8.2. договору у редакції, викладеній у додатковій угоді №1/231 від 27.01.2025, сторони встановили, що за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товару стягується штраф у розмірі 20% вартості неякісного (некомплектного) товару.
У пункті 8.3. договору сторони встановили, що за порушення строків виконання зобов'язань постачальник сплачує на користь замовника пеню у розмірі 0,1% вартості товару, з якого допущено прострочення виконання, за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого товару.
Специфікацією №1 (Додаток №1) сторони погодили найменування, кількість, ціну товару, а саме: Секційні промислові ворота 4000х3700 з хвірткою та автомийкою; Секційні промислові ворота 4000х3700 з автомийкою загальною вартістю 294 500, 00 грн.
У Додатку №2 сторонами погоджено технічні та якісні характеристики товару.
Позаяк відповідач у визначений договором строк поставку погодженого товару не здійснив, позивач звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДВІКСІМ" з листами: вих. №52.3 01-1528/52.3 від 29.08.2025, №52.3 01-1566/52.3-09 від 01.09.2025 (претензія №2), №52.3 01-1668/52.3-09 від 10.09.2025 (претензія №3), у яких просив надати письмові пояснення причин порушення строків поставки товару, а також сплатити нараховану пеню.
Як вбачається з матеріалів справи, та не спростовано відповідачем, 13.09.2025 відповідачем було доставлено товар, технічні характеристики якого не відповідали умовам договору, про що працівниками 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області складено акт №317 від 13.09.2025.
01.10.2025 відповідачем поставлено, а позивачем прийнято товар, визначений у специфікації №1 на суму 294 500, 00 грн, що підтверджується, зокрема видатковою накладною №5 від 01.10.2025.
В подальшому, позивач направив відповідачу листи: №52.3 01-1893/52.3-09 від 02.10.2025 (претензія №4), №52.3 01-2027/52.3-09 від 17.10.2025 (претензія №5), №52.3 01-2200/52.3-09 від 31.10.2025 (претензія №6), у яких просив сплатити нараховану пеню та штрафу за несвоєчасну поставку товару.
У відповідь на претензію №6 відповідач надіслав позивачу лист №270 від 07.11.2025, у якому повідомив, що через обстріли енергетичної інфраструктури АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі" було вимушено відновити планові відключення електроенергії, внаслідок чого виробництво воріт було фактично зупинене на 2 робочі дні. У зв'язку з вилаяним відповідач просив позивача відмовитися від вимог про сплату штрафних санкцій.
Також позивач зазначає, що 20.10.2025 у процесі експлуатації поставлених промислових воріт було виявлено, що встановлені ворота працюють з істотними технічними несправностями, а саме: не відкриваються та не закриваються (ані в автоматичному, ані в механічному режимі), у зв'язку з чим 06.11.2025 звернувся до відповідача з листом з вимогою усунути недоліки поставленого товару або здійснити його заміну відповідно до умов договору №156.
У своєму листі вих. від 25.11.2025 відповідач повідомив позивача про наступне: "Для з'ясування характеру несправності та визначення типу ремонтних робіт, спеціалістами постачальника було здійснено виїзд на огляд та діагностику. За результатами вжитих заходів встановлено наступне: Ворота №1, знаходяться в непрацездатному стані (заклинювання у верхньому положенні зі сходженням тросу). Дана обставина виникла з причини недотримання вимог інструкцій з експлуатації, а саме при переході/вимкненні автоматичного приводу через перепад напруги в мережі живлення та переведенні керування в ручний режим, при піднятті воріт у відкрите положення, полотно пройшло "верхню кінцеву точку" - що призвело до спрацювання Храпового механізму (захист зриву пружин), сходу тросу та в кінцевому результаті перекосу й заклинюванні полотна воріт; Ворота №2, знаходяться в непрацездатному стані (некоректна робота полотна воріт й привода автоматики, надлишковий перегрів та нехарактерний шум). Вищезазначені поломки виникли з обставин підвищеного порога чутливості встановлених на воротах автоматичних приводів італійського виробництва, робота яких не повинна знаходитись під впливом хаотичних перепадів напруги й відключень, що наразі відбувається в країні. Тому, за для недопущення подібного, наша сторона рекомендує дообладнання автоматики воріт стабілізаторами напруги, з функцією автоматичного відключення приводу від мережі при зміні показників в плюс мінус згідно паспорту. Ґрунтуючись на результати поломок, інформуємо що дані випадки не є гарантійними та не підлягають усуненню за рахунок постачальника на безоплатній основі для Замовника".
27.11.2025 працівниками позивача складено акт, у якому вказано, що під час проведення огляду встановлених секційних промислових воріт з хвірткою та автоматикою придбаних за договором №156 від 14.07.2025 комісією за результатами візуального та технічного огляду були встановлені технічні несправності: ворота перебувають у непрацездатному стані, а саме автоматика (привід італійського виробництва BFT, модель Pegaso BCJA620L01 230V) знаходиться в несправному стані, не реагує на кнопку підйому/опущення воріт.
У зв'язку з викладеним в сукупності позивач звернувся до суду з даним позовом, у якому просить суд стягнути з відповідача пеню за несвоєчасну поставку товару за період з 30.08.2025 по 01.10.2025 в сумі 9718, 50 грн та додатково штраф в сумі 20 615, 00 грн на підставі пункту 8.3 договору, а також з вимогою зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "БУДВІКСІМ" здійснити заміну поставлених секційних промислових воріт з хвірткою та автоматикою їх на новий, якісний та комплектний товар відповідно до п. 4.4 договору за власний рахунок.
В свою чергу відповідач у відзиві, визнаючи факт порушення ним строків поставки товару, просить суд задовольнити позовні вимоги частково: в частині стягнення пені у розмірі 0,1 % за кожен день прострочення без урахування фактичного дня поставки товару, відмовити в частині позовних вимог про стягнення штрафу на підставі пункту 8.3. договору у зв'язку з відсутністю передбачених умов для його застосування та відмовити у задоволенні вимог про зобов'язання здійснити заміну поставленого товару у зв'язку з їх необґрунтованістю та недоведеністю, оскільки сам факт виявлення несправності товару не дає можливості зробити висновок про його неналежну якість у розумінні статей 673, 678 ЦК України та умов договору без встановлення причин та умов виникнення такої несправності.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 цієї ж статті унормовано, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Так, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.
Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Пунктом 4.8. договору сторони погодили, що граничним терміном поставки (передачі) товару замовнику є "29" серпня 2025 року включно.
Тоді як, відповідач поставку обумовленого договором товару здійснив несвоєчасно, що підтверджується банківськими виписками по рахунку позивача від 29.06.2022 та від 19.08.2022.
Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки.
Відповідно до ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 8.3. договору сторони встановили, що за порушення строків виконання зобов'язань постачальник сплачує на користь замовника пеню у розмірі 0,1% вартості товару, з якого допущено прострочення виконання, за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого товару.
Відтак, оскільки відповідач допустив порушення строків постачання, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню за період з 30.08.2025 по 01.10.2025 в сумі 9718, 50 грн та штраф в сумі 20 615, 00 грн за прострочення понад 30 днів.
При цьому, суд зазначає про необґрунтованість заперечень відповідача, наведеним у відзиві, що строк, визначений пунктом 4.8. договору, мав визначатись саме робочими днями.
Відповідно до ст. 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Згідно зі ст. 252 Цивільного кодексу України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Умовами договору чітко встановлено кінцевий термін поставки товару - до 29.08.2025 включно, отже в даному випадку має місце прострочення поставки товару понад 30 днів, що є підставою для застостування штрафу відповідно до пункту 8.3. договору.
За результатами перевірки наданого позивачем розрахунку пені суд дійшов висновку про його часткову обґрунтованість, оскільки позивачем не було враховано, що день поставки товару не включається в період часу, за який здійснюється сплата пені, за розрахунком суду з відповідача підлягає стягненню пеня в сумі 9 424, 00 грн.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, тому вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню в заявленому розмірі.
Разом з цим суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання відповідача здійснити заміну поставлених секційних промислових воріт з хвірткою та автоматикою їх на новий, якісний та комплектний товар відповідно до п. 4.4 договору за власний рахунок.
Відповідно до статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Частинами 1, 2 статті 673 Цивільного кодексу України встановлено, що продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети.
Відповідно до пункту пункт 4.2. договору приймання-передача товару здійснюється:
- по кількості, відповідно до Інструкції П.6 ("Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і ТНС по кількості") від 15.06.1965 року;
- по якості, відповідно до Інструкції П.7 ("Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і ТНС за якістю") від 25.04.1966 року.
- датою поставки партії товару є дата, коли партію товару було передано у власність замовника в місці поставки з моменту та на підставі підписаної сторонами видаткової накладної.
- товар вважається переданим замовнику у кількості та якості в місці поставки з моменту та на підставі підписаної сторонами видаткової накладної. Зобов'язання постачальника щодо поставки партії товару вважаються виконаними у повному обсязі з моменту передання партії товару належної якості у власність замовника у місці поставки з моменту та на підставі підписаної сторонами видаткової накладної.
- право власності на партію товару переходить від постачальника до замовника з моменту підписання сторонами видаткової накладної та передання товару замовнику у місці поставки якщо під час здачі приймання товару виявиться, що якість (комплектність) товару не відповідає вимогам розділу II цього договору, то такий товар вважається непоставленим.
За умовами пункту 4.3. договору при виявлені представником замовника невідповідності якості (комплектності) або кількості товару відвантажувальним документам, або документам про якість товару постачальник за свій рахунок в термін до 10 календарних днів здійснює заміну товару необхідної кількості, належної якості та комплектності. Неякісний товар вважається таким, що не поставлений.
Як встановлено судом, 01.10.2025 відповідачем поставлено, а позивачем прийнято товар: Секційні промислові ворота 3950x3600 з хвірткою та автоматикою на суму 162083, 33 грн та Секційні промислові ворота 4000x3620 з автоматикою, що підтверджується, зокрема видатковою накладною №5 від 01.10.2025.
В той же час жодних належних доказів, які б свідчили, що товар, поставлений відповідачем 01.10.2025 був неналежної якості, матеріали справи не містять, зокрема не є таким доказом односторонній акт позивача від 27.11.2025, який містить лише відомості про непрацездатність воріт станом на момент складення акту.
Суд погоджується з твердженням відповідача, що сам по собі факт виявлення несправності товару не дає можливості зробити висновок про його неналежну якість у розумінні статей 673, 678 Цивільного кодексу України та умов договору без встановлення причин та умов виникнення такої несправності.
У матеріалах справи наявні Технічний паспорт та інструкція з експлуатації, які визначають умови гарантійної відповідальності. Згідно з паспортом секційних воріт («Умови гарантії» та «Гарантійний ремонт не проводиться у випадках»), гарантія діє виключно за умови дотримання встановлених правил експлуатації та не поширюється на випадки порушення таких правил, механічних пошкоджень або експлуатації обладнання в умовах нестабільного електроживлення.
Обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 року в справі від 22.02.2024 року в справі № 915/1723/21, від 28.09.2023 року в справі № 910/19206/21, від 28.09.2022 року в справі № 910/1539/21 (910/9303/21) та від 18.05.2021 року в справі №916/2255/18.
Обов'язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.07.2021 року в справі № 916/2620/20, від 04.12.2019 року в справі № 917/2101/17, від 18.11.2019 року в справі № 902/761/18 та від 23.10.2019 року в справі № 917/1307/18.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") наголошено, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.12.2023 року в справі № 910/14817/22, від 05.12.2023 року в справі № 920/659/22, від 01.12.2020 року в справі № 904/1103/20 та від 25.06.2020 року в справі № 924/266/18.
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
В контексті наведеного суд зазначає, що позивачем під час розгляду справи не надано жодних належних доказів постачання відповідачем товару, якість якого не відповідає умовам договору.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідач під час розгляду справи фактично визнав позовні вимоги в частині стягнення 9 424, 00 грн пені, зазначивши про це у відзиві на позовну заяву.
Згідно зі статтями 46, 191 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право визнати позов повністю або частково. Господарський суд не приймає визнання позову відповідачем, якщо його дії суперечать закону або порушують права чи інтереси інших осіб.
За результатами розгляду справи судом встановлено законність і обґрунтованість позовних вимог позивача у розмірі 9 424, 00 грн пені, тому визнання відповідачем позову не суперечить законодавству, чиїх-небудь прав і охоронюваних законом інтересів не порушує, а відтак приймається судом. При цьому, відповідачем не були визнані позовні вимоги в частині стягнення штрафу в сумі 20 615, 00 грн.
З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині своєчасної поставки товару підтверджений матеріалами справи, та не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
В той же час, відповідно до частини першої статті 130 Господарського процесуального кодексу України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Згідно з ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
У той же час, відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
З огляду на положення Закону України "Про судовий збір", оскільки позивач звернувся до суду з позовом в електронній формі через підсистему "Електронний суд", розмір судового збору за подання позивачем до Господарського суду міста Києва вказаної позовної заяви має визначатись з урахуванням наведених приписів.
Однак, при зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір без урахування коефіцієнту 0,8.
Враховуючи викладене, суд звертає увагу позивача, що згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
З огляду на те, що відповідачем визнано позовні вимоги частково до початку розгляду справи по суті, суд на підставі п. 2 ч. 1 ст. 129, ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України дійшов висновку про покладення на відповідача судового збору в розмірі 1 835, 25 грн.
Керуючись ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДВІКСІМ" (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 82, оф. 256, ідентифікаційний код 44483994) на користь 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області (89600, Закарпатська обл., Мукачівський р-н, м. Мукачево, вул. Набережна Незалежності, 1 В, ідентифікаційний код 38107486) пеню в сумі 9 424 грн 00 коп., штраф в сумі 20 615 грн 00 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 835 грн 25 коп.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Після набрання рішенням суду законної сили видати позивачу наказ
5. Повернути 2 Державному пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області (89600, Закарпатська обл., Мукачівський р-н, м. Мукачево, вул. Набережна Незалежності, 1 В, ідентифікаційний код 38107486) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 827 грн 15 коп., сплачений згідно з платіжною інструкцією №1509 від 26.12.2025.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 01.04.2026
Суддя Л.Г. Пукшин