ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
25 березня 2026 року Справа № 924/933/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Філіпова Т.Л.
секретар судового засідання Кужель Є. М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Хмельницької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Хмельницької області від 19 січня 2026 року по справі № 924/933/25 (суддею Крамаром С.І.)
час та місце постановлення рішення: 19 січня 2026 року; м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1; повний текст виготовлено 21 січня 2026 року
за позовом Заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Полонської міської ради
до
відповідача 1 Фермерського господарства "Леві"
відповідача 2 Полонського фермерського господарства "Колос"
про розірвання договору оренди б/н від 21 червня 2012 року; визнання недійсним договору суборенди землі б/н від 27 травня 2025 року; зобов'язання звільнити та повернути територіальній громаді земельну ділянку з кадастровим номером 6823682000:05:003:0001 площею 50га; скасування державної реєстрації речових прав (номер запису про речове право 29253676; номер запису про речове право 60131701)
за участю представників сторін:
від Прокурора - Ковальчук І.Л.;
від Позивача, Відповідача 1 та Відповідача 2 - не з'явилися.
Заступник керівника Хмельницької обласної прокуратури (надалі - Прокурор) в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Полонської міської ради (надалі - Позивач) звернувся до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Фермерського господарства "Леві" (надалі - Відповідач 1) та Полонського фермерського господарства "Колос" (надалі - Відповідач 2) про:
· розірвання договору оренди б/н від 21 червня 2012 року земельної ділянки з кадастровим номером 6823682000:05:003:0001 площею 50 Га, номер запису про інше речове право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 29253676;
· визнання недійсним укладеного між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 договору суборенди землі б/н від 27 травня 2025 року щодо передачі в суборенду земельної ділянки з кадастровим номером 6823682000:05:003:0001 площею 50 Га;
· зобов'язання звільнити та повернути територіальній громаді в особі Позивача земельну ділянку з кадастровим номером 6823682000:05:003:0001 площею 50 Га, що розташована на території Великокаленицького старостату Полонської територіальної громади;
· скасування державної реєстрації речових прав за договором оренди б/н від 21 червня 2012 року (номер запису про речове право 29253676);
· скасування державної реєстрації речових прав за договором суборенди б/н від 27 травня 2025 року (номер запису про речове право 60131701).
В обгрунтування позову, Прокурор відзначив, що Відповідач 1 на умовах спрощеного порядку одержав у користування земельну ділянку державної (в подальшому комунальної) власності поза передбаченою Законом обов'язковою процедурою - без проведення земельних торгів саме для ведення фермерського господарства, та що вказану земельну ділянку було передано в суборенду іншим суб'єктам господарювання, спочатку ФГ "Подільський Аграрій", а згодом Відповідачу 2. Прокурор вказує, що в спірних правовідносинах ФГ "Подільський Аграрій" (з 3 грудня 2018 року по 31 грудня 2023 року), а потім Відповідач 2 (з 12 квітня 2024 року по 13 вересня 2024 року) фактично набули право користування земельними ділянками державної (комунальної) власності без проведення земельних торгів, що є порушенням вимог статтей 116, 118, 121, 124, 134 Земельного кодексу України. За доводами Прокурора, проведення таких торгів відповідно до законодавства значно збільшило б надходження коштів за оренду земельних ділянок до місцевого бюджету.
Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 19 січня 2026 року в справі №924/933/25 позов задоволено частково. Визнано недійсним договір суборенди землі б/н від 27 травня 2025 року щодо передачі в суборенду земельної ділянки з кадастровим номером 6823682000:05:003:0001 площею 50 Га. Провадження у справі №924/933/25 в частині скасування державної реєстрації речових прав за договором суборенди б/н від 27 травня 2025 року (номер запису про речове право 60131701) закрито. У решті позовних вимог відмовлено.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що укладений між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 Договір суборенди земельної ділянки з кадастровим номером 6823682000:05:003:0001 площею 50 Га порушує публічний порядок, оскільки фактично передає земельну ділянку набуту поза процедурою аукціону для чітко визначеної мети - ведення фермерського господарства, у користування третім особам, які б могли набути право користування нею лише на аукціоні. Місцевий господарський суд при цьому констатував, що Договір суборенди, укладений без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою, є нікчемним.
При зазначених обставинах суд першої інстанції виснував, що позовні вимоги Прокурора в частині визнання недійсним Договору суборенди щодо передачі в суборенду земельної ділянки з кадастровим номером 6823682000:05:003:0001 площею 50 Га підлягають задоволенню.
Що ж до позовної вимоги про скасування державної реєстрації речового права суборенди, то судом першої інстанції зазначено, що згідно витягу від 10 грудня 2025 року з Державного реєстру речових прав 5 грудня 2025 року проведено реєстрацію угоди про розірвання Договору суборенди землі від 27 травня 2025 року № 23, з огляду на що місцвий господарський суд виснував, що провадження у справі в частині скасування державної реєстрації речових прав за Договором суборенди (номер запису про речове право 60131701) належить закрити у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Щодо позовних вимог Прокурора про розірвання договору оренди від 21 червня 2012 року земельної ділянки з кадастровим номером 6823682000:05:003:0001 площею 50 Га та зобов'язання звільнити та повернути територіальній громаді земельну ділянку, а також скасування державної реєстрації речового права, то суд першої інстанції зазначив, що підставою для розірвання Договору оренди у позовній заяві зазначено використання Відповідачем земельної ділянки не за цільовим призначенням, визначеним Договором оренди.
Суд першої інстанції зазначив, що судом враховується те, що ОСОБА_1 22 квітня 2013 року засновано Відповідача 1, а рішенням Позивача від 22 травня 2025 року було надано дозвіл Відповідачу 1 на передачу в суборенду для Відповідача 2 земельної ділянки сільськогосподарського призначення за кадастровим номером 6823682000:05:003:0001 площею 50 Га, та констатував, що рішення у встановленому законодавством порядку не скасоване.
Виходячи з наявності дозволу Позивача від 22 травня 2025 року на передачу в суборенду Відповідачу 2 земельної ділянки сільськогосподарського призначення за кадастровим номером 6823682000:05:003:0001 площею 50 Га, Позивач з позиції місцевого господарського суду усвідомлював, що передачею земельної ділянки в суборенду не будуть порушуватись її права та інтереси, а отже можливість отримувати очікуване за договором оренди.
Спираючись на принцип "збереження договору" (preservation of contract), за відсутності встановлених підстав для розірвання договору оренди землі, повернення Відповідачами спірної земельної ділянки її власнику та скасування державної реєстрації речових прав за Договором оренди, суд першої інстанції відмовив в задоволенні таких позовних вимог.
Що ж стосується обставин представництва Прокурором інтересів держави в особі Позивача, то місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні вказав, що зверненню Прокурора до господарського суду з позовом у даній справі передувало направлення до Позивача листів від 3 вересня 2024 року, 9 січня 2025 року, 27 березня 2025 року за № 15/1-1348-24 із інформацією про отримання ОСОБА_1 земельної ділянки за спрощеною, пільговою процедурою без проведення земельних торгів та формальному створенні фермерського господарства для роботи якого вона не використовувалась через передачу її в суборенду, а також щодо наміру звернутися до суду з позовом про повернення спірної земельної ділянки.
При цьому суд першої інстанції констаував, що Позивач листом від 29 січня 2025 року №250 повідомив, що 16 вересня 2024 року зареєстровано договір про дострокове припинення дії Договору суборенди землі з Відповідачем 2, у зв'язку з чим, Позивач не звертався та не планував звертатись до суду з підстав, викладених в листі Прокурора.
Зважаючи на викладене та з огляду на те, що Прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, та визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, місцевий господарський суд виснував, що Прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та обґрунтовано звернувся до господарського суду.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням Прокурор звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просив рішення Господарського суду Хмельницької області від 19 січня 2026 року в справі № 924/933/25 в частині відмови в задоволенні позовних вимог Прокурора скасувати та постановити нове, яким позов задовольнити повністю.
Прокурор зауважив, що всупереч вимоги законодавства, а саме статті 14 Закону України "Про фермерське господарство" та пункту 30 Договору щодо оренди, спірна земельна ділянка з 2018 року використовувалась не за цільовим призначенням, зокрема, була передана ОСОБА_1 як фізичною особою в суборенду спочатку ФГ "Подільський Аграрій" (з 3 грудня 2018 року по 31 грудня 2023 року) та Відповідачу 2 (з 12 квітня 2024 року по 13 вересня 2024 року), а в подальшому створеним ще у 2013 році Відповідачем 1 також передано в суборенду Відповідачу 2 (з 25 травня 2025 року та чинна на момент пред'явлення Прокурором позову). Наголосив, що в ході судового розгляду Відповідачами 5 грудня 2025 року (стадія розгляду справи по суті згідно з ухвалою від 2 грудня 2025 року) припинено дію Договору суборенди земельної ділянки щодо земельної ділянки загальною площею 50,0 Га.
Прокурор в апеляційній скарзі зауважив, що істотність допущеного порушення полягає в недоотриманні місцевим бюджетом Полонської ОТГ орендних платежів, відсутністю справедливої плати за використання земель, право на які інші суб'єкти господарювання могли б отримати виключно на аукціоні.
При цьому, Прокурор в апеляційній скарзі зауважив, що в позові Прокурором наведено обставини, за яких дії Позивача щодо такого погодження не можна вважати добросовісними, так як власником Відповідача 2, який отримав в суборенду спірні землі Відповідача 1, є ОСОБА_2 , який є сином Полонського міського голови Скримського Франца Францовича. Крім того, Прокурор вважає, що наявність зазначеного погодження суперечити вимогам статтей 1, 8, 14 Закону України "Про фермерське господарство" та пунктам 1, 14, 28, 30 Договору оренди щодо цільового використання спірної земельної ділянки виключно для ведення фермерського господарства.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16 лютого 2026 року в справі №924/933/25 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Прокурора на рішення Господарського суду Хмельницької області від 19 січня 2026 року, запропоновано сторонам надіслати до Північно-західного апеляційного господарського суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому статтею 263 Господарського процесуального кодексу України та докази надсилання копії відзиву та доданих до нього документів Прокурору.
Ухвалою апеляційного господарського суду від 2 березня 2026 року проведення підготовчих дій закінчено, розгляд апеляційної скарги призначено на 25 березня 2026 року об 14:00 год..
В судове засідання від 18 березня 2026 року представники Позивача, Відповідача 1, Відповідача 2, Відповідача 3 не з'явилися.
Згідно частин 1-4 статті 120 Господарського процесуального кодексу України, суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою; суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою; виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень; ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п'ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи.
Зі змісту ухвали від 2 березня 2026 року вбачається, що суд в пункті 3 повідомив сторін про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.
Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Суд апеляційної інстанції констатує, що в силу дії статті 273 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.
Разом з тим, суд констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначене статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, що по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншим міркуваннями в судовому процесі.
У зв'язку із тим, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов'язковою, затягування розгляду скарги може призвести до порушення прав осіб, що з'явилися у судове засідання, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності інших учасників справи.
З огляду на все вищезазначене, колегія апеляційного господарського суду вбачає за можливе розглядати дану апеляційну скаргу на рішення без участі представників Позивача, Відповідача 1, Відповідача 2, за наявними в матеріалах справи доказами.
В судовому засіданні від 25 березня 2026 року, Прокурор підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі, та з підстав, висвітлених в ній, просив суд її задоволити, скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні позовної вимоги та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги в цій частині. Прокурор вказав, що стаття 14 Закону України «Про фермерське господарство» та пункту 30 договору оренди, спірна земельна ділянка з 2018 року використовувалась не за цільовим призначенням, зокрема, була передана ОСОБА_1 як фізичною особою в суборенду спочатку ФГ «Подільський Аграрій» з 3 грудня 2018 року по 31 грудня 2023 року та Відповідачу 2 з 12 квітня 2024 року по 13 вересня 2024 року, а в подальшому створеним ще у 2013 році Відповідачем 1 також передано в суборенду Відповідачу 2 з 25 травня 2025 року та чинна на момент пред'явлення Прокурором позову. Констатував, що в ході судового розгляду Відповідачами 5 грудня 2025 року припинено дію Договору суборенди земельної ділянки щодо земельної ділянки загальною площею 50,0 Га. Прокурор зауважив, що істотність допущеного порушення полягає в недоотриманні місцевим бюджетом Полонської ОТГ орендних платежів, відсутністю справедливої плати за використання земель, право на які інші суб'єкти господарювання могли б отримати виключно на аукціоні. Прокурор в апеляційній скарзі зауважив, що в позові Прокурором наведено обставини, за яких дії Позивача щодо такого погодження не можна вважати добросовісними, так як власником Відповідача 2, який отримав в суборенду спірні землі Відповідача 1, є ОСОБА_2 , який є сином Полонського міського голови Скримського Франца Францовича. Крім того, Прокурор акцентував увагу і на тому, що наявність зазначеного погодження суперечити вимогам статтей 1, 8, 14 Закону України «Про фермерське господарство» та пунктам 1, 14, 28, 30 Договору оренди щодо цільового використання спірної земельної ділянки виключно для ведення фермерського господарства.
Заслухавши пояснення Прокурора, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги Прокурора слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін. При цьому суд апеляційної інстанції виходив з наступного.
Під час дослідження матеріалів справи апеляційним судом встановлено наступне.
Розпорядженням Полонської районної державної адміністрації від 13 серпня 2011 року №307/2011-р "Про передачу в оренду земельної ділянки ОСОБА_3 для ведення фермерського господарства" затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано ОСОБА_3 в користування на умовах оренди терміном на 20 років земельної ділянки загальною площею 50 Га із земель державної власності (землі сільськогосподарського призначення (рілля, сіножаті)) за межами населеного пункту на території Великокаленецької сільської ради для ведення фермерського господарства. Власником зазначеної земельної ділянки на даний час є територіальна громада Полонської об'єднаної територіальної громади (номер запису про речове право 29848980 від 9 січня 2019 року).
На підставі вказаного розпорядження 21 червня 2012 року між Полонською районною державною адміністрацією та ОСОБА_1 укладено Договір щодо оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6823682000:05:003:0001 площею 50 Га (надалі - Договір; том 1, а.с. 23-25), яка розташована на території Великокаленецької сільської ради Шепетівського району (на даний час - Позивач), який зареєстровано в Відділі Держкомзему у Полонському районі в Державному реєстрі земель 17 грудня 2012 року за № 682360004004296.
Відповідно до пунктів 1, 2, 8 Договору, земельна ділянка передана ОСОБА_3 в користування для ведення фермерського господарства строком на 20 років.
Пунктом 9 Договору визначено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та у розмірі 283 грн 46 коп. за 1 Га землі в рік, що становить 3% від нормативно-грошової оцінки. Всього до оплати 14 тис. 173 грн.
Згідно з пунктом 30 Договору, Орендар наділений лише правом самостійно господарювати на земельній ділянці з дотриманням умов договору оренди землі.
22 квітня 2013 року ОСОБА_1 засновано Відповідача 1 з місцем реєстрації: АДРЕСА_1 . ОСОБА_3 є єдиним засновником Відповідача 1, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 26 березня 2025 року.
Речове право (оренди) Відповідача 1 на вказану земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 4 грудня 2018 року, номер запису про речове право - 29253676.
3 грудня 2018 року між ОСОБА_1 та ФГ "Подільський Аграрій" укладено Договір суборенди щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6823682000:05:003:0001 площею 50 Га, на території Великокаленецької сільської ради Шепетівського району (на даний час - Позивач). Строк суборенди до 31 грудня 2023 року (надалі - Договір суборенди № 1, том 1, а.с. 32-35).
12 квітня 2024 року між ОСОБА_1 та Відповідачем 2 укладено Договір суборенди №23 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6823682000:05:003:0001 площею 50 Га, на території Великокаленецької сільської Шепетівського району (на даний час - Позивач; надалі - Договір суборенди №2, том 1, а.с. 37-39). Строк дії Договору суборенди №2 на 5 років. 13 вересня 2024 року між цими ж сторонами підписано угоду про дострокове припинення дії Договору суборенди землі №2.
Рішенням Позивача від 22 травня 2025 року надано дозвіл Відповідачу 1 на передачу в суборенду для Відповідача 2 земельної ділянки сільськогосподарського призначення за кадастровим номером 6823682000:05:003:0001 площею 50 Га.
27 травня 2025 року Відповідачем 1 укладено договір суборенди зазначеної земельної ділянки з Відповідачем 2. Строк дії договору - 5 років (надалі - Договір суборенди; том 1, а.с. 44-49).
З даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 6823682000:05:003:0001 площею 50 Га перебуває в оренді Відповідача 1 та в суборенді Відповідача 2.
Згідно інформації Головного управління ДПС у Хмельницькій області від 21 квітня 2025 року №5211/5/22-01-24-11 податкові зобов'язання з орендної плати в період дії Договору з 21 червня 2012 року до 2024 року обчислювались ОСОБА_3 як фізичній особі.
Інформація щодо оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6823682000:05:003:0001 площею 50 Га Відповідачем 1 відповідно до баз даних ДПС України відсутня. Відповідно до інформації наданої Позивачем на виконання вимог статті 288 Податкового кодексу України щодо переліку орендарів та укладених договорів оренди на 2025 рік, інформація щодо договорів оренди землі, укладених з Відповідачем 1 на земельну ділянку з кадастровим номером 6823682000:05:003:0001 відсутня.
Згідно з інформаційно-комунікаційної системи ДПС "Податковий блок", Відповідачем 1 до Шепетівської ДПІ подано податкові декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за 2024-2025 роки, оподатковано земельну ділянку загальною площею 50 Га та задекларовано орендну плату за землю, зокрема, за 2024 рік в сумі 5 953 грн 61 коп., за 2025 рік в сумі 25 005 грн 15 коп.. Земельна ділянка площею 50 Га упродовж 2024-2025 років включена до оподаткування.
У відповідності із щорічними деклараціями особи уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що подаються ОСОБА_1 , як директором Спеціалізованого лісокомунального сільськогосподарського підприємства "Лісовик", останнім задекларовано отримання доходу від надання майна в оренду від ФГ "Подільський Аграрій": за 2019 рік в сумі 32 646 грн; за 2020 рік в сумі 40 000 грн; за 2021 рік - 40 000 грн; за 2022 рік - 40 000 грн; 2023 рік - 40000 грн; та від Відповідача 2 за 2024 рік - 56 151 грн та 43790 грн.
Згідно з деклараціями ОСОБА_3 за період з 2016 року по 2024 рік прибутків від діяльності Відповідача 1 не було, лише доходи від суборенди земельної ділянки, основним місцем його роботи є Спеціалізоване лісокомунальне сільськогосподарське підприємство "Лісовик" (керівник), що опосередковано вказує на те, що вести фермерське господарство самостійно він не міг.
Позивач листом від 29 січня 2025 року №250 повідомив, що 16 вересня 2024 року зареєстровано договір про дострокове припинення дії Договору суборенди з Відповідачем 2, у зв'язку з чим, Позивач не звертався та не планує звертатись до суду з підстав, викладених в листі Хмельницької обласної прокуратури. Згідно витягу з Державного реєстру речових прав від 10 грудня 2025 року, 5 грудня 2025 року проведено реєстрацію угоди про розірвання Договору суборенди від 27 травня 2025 року.
З огляду на зазначене, враховуючи укладення вищеописаних Договорів суборенди та передання земельної ділянки ОСОБА_1 для інших підприємств в суборенду, Позивач звернувся з позовом, з метою, захисту порушених, на його думку, прав до Відповідачів 1 та 2 з позовом про розірвання Договору, визнання недійсним Договору суборенди та зобов'язання звільнити та повернути територіальній громаді земельну ділянку з кадастровим номером 6823682000:05:003:0001 площею 50 Га, а також щодо скасування державної реєстрації речових прав (номер запису про речове право 29253676; номер запису про речове право 60131701).
Оцінивши в сукупності матеріали справи, надаючи правову оцінку правовідносинам враховуючи положення діючого законодавства України, колегія суддів зауважує таке.
За змістом статті 22 Земельного кодексу України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
В той же час статтею 31 Земельного кодексу України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).
У відповідності до положень статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам.
За змістом частин 1, 2, 3 статті 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами 2, 3 статті 134 цього Кодексу.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами 2, 3 статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.
Згідно із частиною 2 статті 134 Земельного кодексу України, не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.
Відповідно до частин 2, 3 статті 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
Стаття 123 Земельного кодексу України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.
В той же час, оцінюючи позов Прокурора з призми доводів апеляційної скарги колегія суду констатує наступне.
Частиною 1 статті 25 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що апеляційні господарські суди переглядають в апеляційному порядку судові рішення місцевих господарських судів, які знаходяться у межах відповідного апеляційного округу (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного господарського суду).
Колегія суддів констатує, що статтею 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що: суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї; суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
З урахуванням меж розгляду справи судом апеляційної інстанції, визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд здійснює перегляд справи за наявними у ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що за результатами розгляду справи та дослідження поданих доказів, задоволено позовні вимоги щодо визнання недійсним Договору суборенди (від 27 травня 2025 року) щодо передачі в суборенду земельної ділянки з кадастровим номером 6823682000:05:003:0001 площею 50 Га. Провадження у справі №924/933/25 в частині скасування державної реєстрації речових прав за Договором суборенди (номер запису про речове право 60131701) закрито. Також в оскаржуваному рішенні підтверджено підставність представництва Прокурором інтересів держави в особі Позивача.
Однак, апеляційна скарга Прокурора не містять доводів щодо заперечення обставин задоволення позовних вимог та закриття провадження в цих частинах, а також відсутні заперечення сторін щодо підставності представництва Прокурором інтересів держави в особі Позивача. Відтак, з огляду на те, що судове рішення не оспорюється у відповідних частинах, суд апеляційної інстанції не переглядає судове рішення у відповідних частинах, так як не встановив порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, як і не встановив неправильне застосування норм матеріального права у вищеописаних частинах судового рішення, що не оспорена апелянтом.
Відтак зважаючи на предмет оскаржених позовних вимог стосовно відмови в задоволенні позову про розірвання Договору та скасування речового права оренди та обставин, котрими Прокурор обгрунтовує підставність таких позовних вимог, а Відповідач їх заперечує, колегія суддів переглядає справу в межах вищеописаних позовних вимог.
Зважаючи на межі та доводи апеляційної скарги щодо оскарження судового рішення в частині відмови в розірванні Договору оренди в розрізі доводів Прокурора щодо припинення орендних правовідносин та припинення користування спірною земельною ділянкою шляхом передачі її Позивачу, судова колегія зауважує наступне.
Частиною першою статті 2 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
В силу дії статті 1 Закону України "Про оренду землі", яка кореспондується з положеннями частини першої статті 93 Закону України "Про оренду землі" орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Положеннями статтей 24, 25 Закону України "Про оренду землі" визначено права та обов'язки орендодавця і орендаря, а саме: орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди, дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання норм і правил. Орендар має право, зокрема, самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження.
Згідно зі статтею 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.
У відповідності до частини другої статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом.
Зокрема, істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Таким чином, йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.
Іншим критерієм істотного порушення договору Закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.
Доходячи відповідних висновків колегія апеляційного господарського суду враховує правову позицію викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року в справі №912/1385/17.
Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Розглядаючи позов про розірвання договору у зв'язку із істотним порушенням його умов, суд зобов'язаний оцінити істотність допущених порушень та з'ясувати, якою мірою розірвання договору сприятиме відновленню прав позивача, дотримуючись розумного балансу із можливими збитками від такого розірвання.
Як вбачається із матеріалів справи, підставою для розірвання Договору в позовній заяві зазначено використання Відповідачем земельної ділянки не за цільовим призначенням, визначеним Договором. Прокурор зазначає, що йдеться про таке порушення Договору однією із сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей Договору. В той же час, колегія суду не погоджується з такими доводами та вважає їх такими, що не підтверджені як доказами, долученими до матеріалів справи так і нормами матеріального права, з огляду на таке.
За змістом статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частинами першою, другою статті 18 Земельного кодексу України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.
Згідно із частинами першою, другою статті 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
У відповідності до абзаців першого, другого частини п'ятої статті 20 Земельного кодексу України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33 -37 цього Кодексу.
З наведених норм права вбачається, що за цільовим призначенням землі України поділяються на категорії. Однією з таких категорій є землі сільськогосподарського призначення. У межах кожної категорії земель виділяються види використання земельної ділянки, які визначаються її власником або користувачем самостійно, крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33 - 37 цього Кодексу.
В силу дії частини першої статті 31 Земельного кодексу України, землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам -членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.
Відповідно до статті 33 Земельного кодексу України земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.
Згідно зі статтею 34 Земельного кодексу України громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.
У відповідності до частин першої, третьої статті 35 Земельного кодексу України громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва. Земельні ділянки, призначені для садівництва, можуть використовуватись для закладання багаторічних плодових насаджень, вирощування сільськогосподарських культур, а також для зведення необхідних будинків, господарських споруд тощо.
Згідно із частинами першою, другою статті 36 Земельного кодексу України громадянам або їх об'єднанням із земель державної або комунальної власності можуть надаватися в оренду земельні ділянки для городництва. На земельних ділянках, наданих для городництва, закладання багаторічних плодових насаджень, а також спорудження капітальних будівель і споруд не допускається.
Відповідно до статті 37 Земельного кодексу України приватні несільськогосподарські підприємства, установи та організації можуть набувати у власність або оренду землі сільськогосподарського та іншого призначення для ведення підсобного господарства. Державні та комунальні несільськогосподарські підприємства, установи та організації можуть набувати в оренду землі сільськогосподарського та іншого призначення для ведення підсобного господарства.
Указаними нормами права визначені види використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, зокрема для фермерського господарства, для ведення особистого селянського господарства, для сінокосіння і випасання худоби, для ведення індивідуального або колективного садівництва, для городництва, для ведення підсобного господарства. Власники або користувачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення певного виду використання мають використовувати їх виключно в межах вимог, встановлених статтями 31, 33 - 37 ЗК України для такого виду використання.
Отже, зазначені норми права розрізняють категорії земель за їх цільовим призначенням та види використання земельної ділянки в межах кожної категорії земель. Зміна цільового призначення земельних ділянок сільськогосподарського призначення на іншу категорію цільового призначення здійснюється за погодженими проектами землеустрою щодо їх відведення. При цьому такої процедури для зміни виду використання земельної ділянки, зокрема на землі фермерського господарства, без зміни її категорії цільового призначення (землі сільськогосподарського призначення) чинним законодавством не передбачено.
Разом з тим, користувачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення повинні використовувати такі земельні ділянки відповідно до того виду використання, за яким ці земельні ділянки були передані їм власником.
Судом апеляційної інстанції враховується, що ОСОБА_1 22 квітня 2013 року засновано Відповідача 1 з місцем реєстрації: Данила Галицького, 56, м.Полонне Хмельницької області, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 26 березня 2025 року (том 1, а.с. 109-110).
Разом з тим з дослідження Договорів суборенди вбачається, що пунктом 1.1 Договору суборенди передбачено, що суборендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення фермерського господарства, що вказує на те, що зміна цільового використання земельної ділянки не мала місце, так як спірна земельна ділянка використовувалася саме за такими цільовим призначенням як зазначено в Договорі та відповідно до підстави отримання земельної ділянки.
Колегія суду зауважує, що орендарі можуть передавати земельні ділянки в суборенду, якщо це дозволено договором оренди або письмовою згодою орендодавця. Суборенда має відповідати цільовому призначенню землі та не перевищувати строк дії основного договору.
З досліджених умов Договору щодо оренди вбачається відсутність пунктів, які б забороняли чи встановлювали певні умови щодо передачі земельної ділянки за наявності дозволу власника земельної ділянки в суборенду без зміни її цільового призначення.
З огляду на що колегією суддів враховується, що рішенням Позивача як особи, котра здійснює повноваження власника щодо спірної земельної ділянки, від 22 травня 2025 року надано дозвіл Відповідачу 1 на передачу в суборенду для Відповідача 2 земельної ділянки сільськогосподарського призначення за кадастровим номером 6823682000:05:003:0001 площею 50 Га. Дане рішення у встановленому законодавством порядку не скасоване.
Також колегією суддів враховується, що згідно з інформацією висвітленою в інформаційно-комунікаційній системі ДПС "Податковий блок", Відповідачем 1 до Шепетівської ДПІ подано податкові декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за 2024-2025 роки, оподатковано земельну ділянку загальною площею 50 Га та задекларовано орендну плату за землю, зокрема: за 2024 рік в сумі 5 953 грн 61 коп., за 2025 рік в сумі 25 005 грн 15 коп. Земельна ділянка площею 50 Га упродовж 2024-2025 року включена до оподаткування.
Окрім того, колегією суддів враховується, що 5 грудня 2025 року проведено державну реєстрацію угоди розірвання Договору суборенди, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав від 10 грудня 2025 року.
Зазначені обставини спростовують доводи Прокурора щодо розірвання Договору оренди саме з підстав нецільового використання такої земельної ділянки, а також з огляду на те, що відсутні обставини, котрі б вказували, що порушення стороною Договору було таким, коли внаслідок завданої шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при його укладенні.
Відтак суд апеляційної інстанції виходячи з наявності факту існування дозволу Позивача від 22 травня 2025 року на передачу в суборенду Відповідачу 2 земельної ділянки сільськогосподарського призначення за кадастровим номером 6823682000:05:003:0001 площею 50 Га вважає, що в даному випадку Позивач усвідомлював, що передачею земельної ділянки в суборенду не будуть порушуватись права та інтереси Позивача, а отже можливість отримувати очікуване за Договором оренди (орендної плати).
Разом з тим колегія суду бере до уваги і те, що спираючись на принцип "збереження договору" (preservation of contract), Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2024 року в справі №918/391/23 наголосила, що розірвання договору чи його зміна в судовому порядку має бути крайнім заходом задля мінімізації витрат, пов'язаних з укладенням та виконанням договору.
Власник земельної ділянки не позбавлений права на звернення до суду з позовом про стягнення орендних платежів, відсотків річних, інфляційних втрат, неустойки тощо. Такий спосіб захисту буде ефективним та пропорційним, відновлюватиме порушене право орендодавця та зберігатиме договір оренди землі виходячи з балансу інтересів обох сторін.
Що ж стосується покликання Прокурора в позовній заяві та апеляційній скарзі на те, що дії Позивача по прийняттю рішення про надання дозволу на передачу земельної ділянки в суборенду є недобросовісними, так як власником Відповідача 2, який отримав в суборенду спірні землі Відповідача 1, є ОСОБА_2 , який є сином Полонського міського голови Скримського Франца Францовича, то колегія суду вважає такі доводи такими, що не підтверджені жодним доказом з огляду на наступне.
Із дослідженого акта приймання-передачі земельної ділянки від 21 червня 2012 року вбачається, що передача земельної ділянки для ведення фермерського господарства відбулася від голови Полонської районної державної адміністрації Станіслава Г.В. до орендаря - ОСОБА_3 (том 1, а.с. 30).
Із витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що засновником та єдиним учасником Відповідача 1 є ОСОБА_4 , який і отримав спірну земельну ділянку.
При цьому спорідненість голови Позивача та власника Відповідача 2 в даних правовідносинах (щодо Договору) не досліджується та немає вирішального значення так як земельну ділянку в оренду для ведення фермерського господарства отримував ОСОБА_3 який і є засновником Відповідач 1, з діями якого не погоджуючись Прокурор звернувся до суду з даними позовними вимогами.
Суд апеляційної інстанції оцінивши істотність вказаного порушення, докази, котрі вказують про відсутність обставин щодо нецільового використання земельної ділянки, усунення порушень щодо самостійного розірвання Договору суборенди, доходить висновку про відсутність підстав для розірвання Договору щодо оренди землі саме у зв'язку із істотним порушенням його умов.
Підсумовуючи усе описане вище, колегія суду доходить висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про розірвання Договору оренди з огляду на не доведення підставності таких вимог, які б надали можливість розірвати Договір оренди саме щодо істотного порушення його умов, як вказує Прокурор.
Дане рішення в цій частині прийнято і місцевим господарським судом, а тому Північно-західний апеляційний господарський суд залишає без змін судове рішення у оспореній частині щодо розірвання Договору.
Відтак, за відсутності встановлених судом підстав для розірвання Договору щодо оренди землі, повернення Відповідачами 1 та 2 спірної земельної ділянки її власнику та скасування державної реєстрації речових прав суборенди, позовні вимоги про скасування державної реєстрації речового права оренди є безпідставними та недоведеними (оскільки дана позовна вимога є похідною від вимоги про розірвання Договору).
У відповідності до частини 1 статті 173 Господарського процесуального кодексу України, в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Оскільки позовна вимога про скасування державної реєстрації речового права оренди є похідною від позовної вимоги про розірвання Договору оренди, то колегія суду доходить висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації речового права оренди .
Відповідне рішення у цій справі прийнято і місцевим господарським судом з огляду на що апеляційний господарський суд залишає без змін судове рішення і в цій частині.
Згідно до пункту 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи.
Зазначені норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Таким чином, колегія суддів вважає посилання Прокурора, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, та такими, що спростовані з підстав, вказаних вище в даній постанові.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
Відтак, виносячи дану постанову та враховуючи те, що апеляційним господарським судом залишено без задоволення апеляційну скаргу Прокурора, апеляційний господарський суд, відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, залишає судовий збір за розгляд апеляційної скарги за Прокурором.
Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Хмельницької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Хмельницької області від 19 січня 2026 року по справі № 924/933/25 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Хмельницької області від 19 січня 2026 року по справі № 924/933/25 - залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
5. Справу №924/933/25 повернути Господарському суду Хмельницької області.
Повний текст постанови виготовлено 1 квітня 2026 року.
Головуючий суддя Василишин А.Р.
Суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Філіпова Т.Л.