ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
26 березня 2026 року Справа № 918/1221/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуюча суддя Романюк Ю.Г., суддя Коломис В.В. , суддя Миханюк М.В.
секретар судового засідання Порєчна Т.Г.
за участю представників:
стягувача: Блищик О.І. (в режимі відеоконференції)
боржника: Твердий М.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АС-ВУДСЕРВІС" на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 12.02.2026 (суддя Мовчун А.І.)
у справі № 918/1221/25
за заявою Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"
про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "АС-ВУДСЕРВІС" грошової заборгованості у розмірі 41 008, 36 грн, яка виникла за договором купівлі - продажу необробленої деревини № UUB-19419-2 від 28.02.2025, укладеного у письмовій формі
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції; процесуальні дії у справі:
Ухвалою суду від 12.02.2026 у справі № 918/1221/25 задоволено частково заяву представника ТзОВ "АС-ВУДСЕРВІС" про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, у справі № 918/1221/25; визнано судовий наказ Господарського суду Рівненської області від 07.01.2026 у справі № 918/1221/25 про стягнення з ТзОВ "АС-ВУДСЕРВІС" на користь ДСГП "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" ДСГП "Ліси України" в частині стягнення 30 853, 14 грн основного боргу таким, що не підлягає виконанню; в іншій частині у задоволенні заяви представника ТзОВ "АС-ВУДСЕРВІС" відмовлено.
Не погодившись із постановленою ухвалою ТзОВ "АС-ВУДСЕРВІС" звернулося із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Рівненської області від 12.02.2026 у цій справі та постановити нову, якою визнати таким, що не підлягає виконанню, судовий наказ, виданий Господарським судом Рівненської області 07.01.2026 у справі за заявою ДСГП "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" ДСГП "Ліси України" про стягнення з ТзОВ "АС-ВУДСЕРВІС" заборгованості, в частині стягнення 7 677, 79 грн пені, 1 374, 41 грн інфляційних втрат та 743, 01 грн штрафу.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.02.2026 апеляційну скаргу ТзОВ "АС-ВУДСЕРВІС" на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 12.02.2026 у справі № 918/1221/25 - залишено без руху; запропоновано скаржнику усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки, шляхом подання до суду доказів сплати судового збору в розмірі 2 662, 40 грн протягом 10 днів із дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.
18.02.2026 до суду апеляційної інстанції скаржником подано заяву у якій зазначено, що, на його думку, судовий збір за подання апеляційної скарги у даній справі сплаті не підлягає.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.02.2026, серед іншого, визнано необґрунтованою заяву ТзОВ "АС-Будсервіс" від 18.02.2026 у справі № 918/1221/25; запропоновано ТзОВ "АС-ВУДСЕРВІС" в строк до 27.02.2026 виконати вимоги ухвали Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.02.2026 у справі № 918/1221/25 про залишення апеляційної скарги без руху.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.02.2026, серед іншого, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "АС-ВУДСЕРВІС" на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 12.02.2026 у справі № 918/1221/25.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.03.2026, серед іншого, ухвалено закінчити проведення підготовчих дій; розгляд апеляційної скарги у справі № 918/1221/25 призначено на "26" березня 2026 р. о 14:30 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59, у залі судових засідань №4.
Узагальнений виклад доводів апеляційної скарги та заперечень учасників справи:
Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвала місцевого господарського суду в частині відмови у визнанні судового наказу таким, що не підлягає виконанню щодо стягнення штрафних санкцій та інфляційних втрат, є незаконною та необґрунтованою.
Скаржник зазначає, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про набрання судовим наказом законної сили, не врахував своєчасність подання боржником заяв про його скасування, а також неправильно застосував норми процесуального права.
Крім того, на думку боржника, відсутність основного боргу виключає можливість нарахування та стягнення похідних вимог (пені, інфляційних втрат та 3% річних), оскільки такі вимоги є залежними від наявності та розміру основного зобов'язання. Також апелянт вказує на спірність самої заборгованості та порушення порядку повідомлення про судовий наказ, що, на його думку, вплинуло на можливість реалізації права на його оскарження.
У зв'язку з наведеним апелянт просить скасувати ухвалу в оскаржуваній частині та визнати судовий наказ таким, що не підлягає виконанню також і в частині стягнення штрафних санкцій та інфляційних втрат
У відзиві на апеляційну скаргу стягувач заперечує проти її задоволення, посилаючись на правомірність висновків суду першої інстанції. Зазначає, що підстави для визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, визначені статтею 328 ГПК України та відсутні у даному випадку, оскільки скасування або зміна судового акта не відбувались.
Наголошує, що боржник не скористався належним чином процесуальним правом на скасування судового наказу, а подані ним заяви були обґрунтовано повернуті судом.
При цьому часткове визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, зумовлено добровільним погашенням основного боргу, що не впливає на правомірність нарахування штрафних санкцій та інших платежів, здійснених відповідно до умов договору та чинного законодавства.
Також заявник заперечує доводи про повторне стягнення боргу та зазначає, що виконавчі дії здійснювались з урахуванням факту його часткової сплати. У зв'язку з цим просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржувану ухвалу без змін.
У судовому засіданні представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги у повному обсязі та просив її задовольнити з підстав, викладених у ній.
Представник стягувача у судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги, підтримав правову позицію, викладену у відзиві на апеляційну скаргу, та просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засідані представників, обговоривши доводи апеляційної скарги та доводи/заперечення учасників провадження, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали з урахуванням повноважень, визначених в ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів апеляційного господарського суду встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Обставини справи, встановлені судами:
До Господарського суду Рівненської області 31.12.2025 надійшла заява Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "АС-ВУДСЕРВІС" грошової заборгованості у розмірі 41 008, 36 грн, яка виникла за договором купівлі - продажу необробленої деревини № UUB-19419-2 від 28.02.2025.
07.01.2026 Господарським судом Рівненської області видано судовий наказ про стягнення з ТзоВ "АС-ВУДСЕРВІС" на користь ДСГП "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" ДСГП "Ліси України" заборгованості у розмірі 41 008,36 грн, та судового збору в розмірі 302,80 грн.
Оскаржувана ухвала мотивована тим, що процесуальне законодавство визначає порядок скасування судового наказу із підстав невизнання такого наказу боржником. Зокрема, частиною 3 статті 158 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено у разі відсутності підстав для повернення заяви про скасування судового наказу суддя не пізніше двох днів після її подання постановляє ухвалу про скасування судового наказу, в якій роз'яснює заявнику (стягувачу) його право звернутися до суду із тими самими вимогами в порядку спрощеного позовного провадження.
З огляду на вказане, наведені боржником підстави, як "інші", не відповідають критеріям вказаним у статті 328 ГПК України, які вказують на необхідність визнання виконавчого документу таким що не підлягає виконанню.
Відтак судом першої інстанції задоволено заяву ТзОВ "АС-ВУДСЕРВІС" про визнання судового наказу від 07.01.2026 у справі № 918/1221/25 таким, що не підлягає виконанню, лише в частині стягнення 30 853,14 грн основного боргу, в частині визнання наказу таким, що не підлягає виконанню щодо 7 677,79 грн пені, 1 734 ,41 грн інфляційних втрат та 743,01 грн 3% річних - відмовлено.
Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції керувався наступними нормами права з урахуванням фактичних обставин справи.
Стаття 129-1 Конституції України вказує, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Керуючись змістом частини 1 статті 327 ГПК України, виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" наказ є виконавчим документом.
Частиною 1 статті 328 ГПК України унормовано, що суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.
Згідно з частиною 2 вказаної статті суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково в зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Отже, закон передбачає можливість визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, якщо він виданий компетентним судом і є належним виконавчим документом, однак наявними є обставини, які виключають необхідність проведення виконавчих дій за цим виконавчим документом.
Наведені підстави для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально - правові (зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання) та процесуально - правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом наказу, зокрема, видача наказу за рішенням, яке не набрало законної сили; помилкової видачі наказу, якщо вже після видачі наказу у справі рішення суду було скасоване; видачі наказу двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу наказу вже після видачі його дубліката; пред'явлення наказу до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього наказу до виконання. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.01.2018 у справі № 755/15479/15-ц.
Зокрема керуючись правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові № 910/9026/13 від 12.10.2018, у межах розгляду заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, встановлюється лише наявність чи відсутність чіткого та однозначного факту припинення обов'язку боржника добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Доводи, за якими суд апеляційної інстанції надавав оцінку висновкам суду першої інстанції; мотиви прийняття або відхилення аргументів учасників справи:
Щодо доводів апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість ухвали місцевого господарського суду в частині відмови у визнанні судового наказу таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3% річних, колегія суддів зазначає наступне.
У частині першій статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
До того ж, у силу вимог частини першої статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. Такий висновок наведено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.
При цьому, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 року у справі № 910/4590/19 зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.
Як зазначено вище, ДСГП "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" ДСГП "Ліси України" звернулося до Господарського суду Рівненської області із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ТзОВ "АС-ВУДСЕРВІС" грошової заборгованості у розмірі 41 008,36 грн, яка виникла за договором купівлі-продажу необробленої деревини № UUB-19419-2 від 28.02.2025.
Матеріалами справи встановлено та сторонами не заперечується, що боржником частково погашено заборгованість у вигляді основного боргу в сумі 30 853,14 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 1472 від 31.12.2025 на суму 25 000 грн та № 1488 від 23.01.2026 на суму 5 853,14 грн (призначення платежу: деревина, договір № UUB-19419-2 від 28.02.2025).
Відповідно до умов договору № UUB-19419-2 від 28.02.2025 (пункти 7.4, 7.6, 7.10), у разі порушення строків оплати або вивезення товару покупець зобов'язаний сплатити на користь продавця пеню та неустойку, розраховані виходячи з подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, при цьому нарахування таких санкцій припиняється лише з моменту повного виконання зобов'язання або настання інших передбачених договором підстав. Оскільки боржником не доведено належного виконання зобов'язань у відповідній частині, право на нарахування штрафних санкцій реалізовано заявником правомірно.
Водночас належних та допустимих доказів на підтвердження погашення заборгованості в частині 7 677,79 грн пені, 1 734,41 грн інфляційних втрат та 743,01 грн 3% річних матеріали справи не містять; такі докази не подані ані під час розгляду справи судом першої інстанції, ані під час апеляційного перегляду.
Колегія суддів також враховує, що заява про видачу судового наказу сформована та надіслана заявником 30.12.2025 о 17:42 і зареєстрована судом першої інстанції 31.12.2025, тоді як перше часткове погашення заборгованості здійснено боржником 31.12.2025 о 11:39, що підтверджується платіжною інструкцією № 1472 від 31.12.2025.
За таких обставин, суд констатує, що часткове виконання зобов'язання відбулося фактично вже після звернення стягувача до суду, що не впливає на правомірність заявлених вимог станом на момент такого звернення.
Доводи апелянта про неможливість стягнення штрафних санкцій та інфляційних втрат у зв'язку з відсутністю основного боргу колегія суддів відхиляє як безпідставні.
Суд враховує, що сам по собі факт часткового погашення основного боргу не свідчить про відсутність порушення грошового зобов'язання та не звільняє боржника від відповідальності за його неналежне виконання. Нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних є правовим наслідком прострочення виконання грошового зобов'язання.
Отже, встановлені обставини свідчать про наявність підстав для визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, лише в частині фактично погашеної суми основного боргу.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення заяви про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правомірних висновків суду у їх сукупності, позаяк ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального права та неправильній оцінці характеру спірних правовідносин.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги:
?За змістом статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").
Згідно з ч.1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з ч.1 ст. 276? ГПК України України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваної у цій справі ухвали суду першої інстанції - відсутні. Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
На підставі вищезазначеного судова колегія дійшла висновку, що ухвалу Господарського суду Рівненської області від 12.02.2026 у справі № 918/1221/25 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АС-ВУДСЕРВІС" без задоволення.
Розподіл судових витрат:
У зв'язку із відмовою в задоволенні апеляційної скарги судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АС-ВУДСЕРВІС" залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду Рівненської області від 12 лютого 2026 року у справі № 918/1221/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Справу № 918/1221/25 повернути до Господарського суду Рівненської області.
Повний текст постанови складено "31" березня 2026 р.
Головуюча суддя Романюк Ю.Г.
Суддя Коломис В.В.
Суддя Миханюк М.В.