Постанова від 16.02.2026 по справі 910/5742/25

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" лютого 2026 р. Справа№ 910/5742/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Алданової С.О.

Буравльова С.І.

за участю секретаря судового засідання: Замай А.О.,

за участю представників учасників справи:

від позивача: Головатюк С.А.

від відповідача: Кучерявий О.В. (в режимі відеоконференції)

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Житомирські ласощі»

на рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2025, повний текст якого складено та підписано 12.09.2025

у справі № 910/5742/25 (суддя Карабань Я.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТМ «Цукровий дім»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Житомирські ласощі»

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

07.05.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «ТМ «Цукровий дім» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Житомирські ласощі» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 2 884 929,93 грн, з яких: 1 570 000,00 грн основний борг, 835 367,40 грн пеня, 390 619,30 грн інфляційні втрати та 88 943,23 грн 3% річних.

Позовні вимоги, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов'язання за договором поставки №0108-24 від 01.08.2024, в частині своєчасної оплати отриманого товару.

Правовою підставою позову позивач обрав норми статей 509, 526, 530, 546, 549, 599, 610-612, 625, 655ЦК України, та статей 193, 218, 230, 265 ГК України.

Доводи та заперечення відповідача

Відповідач з позовом не погодився, посилаючись на те, що у період воєнного стану відповідач звільнений від відповідальності передбаченої ст. 625 Цивільного кодексу України, а також від обов'язку сплати неустойки. Вважає, що у нього наявні достатні правові підстави для зменшення розміру неустойки, нарахованої позивачем, на підставі положень ст. 233 Господарського кодексу України та ст. 551 Цивільного кодексу України. Враховуючи введений воєнний стан та те, що відповідач є критично важливим підприємством для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення Житомирської області в особливий період, тощо, просить закрити провадження у частині сплаченого боргу, зменшити розмір нарахованих позивачем пені, 3% річних та інфляційних втрат на 99%, а також зменшити розмір витрат позивача на правничу допомогу до 1 000,00 грн.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.09.2025 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Житомирські ласощі» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТМ «Цукровий дім» заборгованість за договором № 0108-24 від 01.08.2024 у розмірі 2 550 782,97 грн, яка складається з: 1 570 000 грн основного боргу, 501 220,44 грн пені, 390 619,30 грн інфляційних втрат, 88 943,23 3% річних. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Житомирські ласощі» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТМ «Цукровий дім» витрати по сплаті судового збору 34 619,16 грн та 100 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Рішення, з посиланням на ст.ст. 11, 255, 256, 258, 261, 267, 509, 530, 549, 551, 610, 611, 625 - 628, 692, 712 ЦК України, ст. 232 ГК України мотивоване доведеністю обставин отримання відповідачем товару, за який останній не розрахувався в повному обсязі. Оскільки станом на час ухвалення рішення в матеріалах справи відсутні докази оплати отриманого відповідачем товару, суд виснував про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу.

Крім того, у зв'язку із встановленням обставин прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання суд першої інстанції вважав обґрунтованими вимоги позивач про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Вирішуючи питання зменшення неустойки за клопотанням відповідача суд першої інстанції з урахуванням викладеними сторонами доводів та заперечень, принципу збалансованості інтересів сторін дійшов висновку про наявність підстав для застосування у даному випадку положень ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України та зменшення неустойки на 40 % від обґрунтованого їх розміру.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з цим рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить:

« 1. Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2025 у справі № 910/5742/25 в частині задоволення позовних вимог про стягнення 501 220,44 гривень пені, 390 619,30 гривень інфляційних втрат, 88 943,23 гривень 3% річних, а також в частині стягнення 100 000,00 гривень витрат на правничу допомогу та ухвалити у цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у цій частині.

2. У випадку відмови у задоволенні першого пункту прохальної частини апеляційної скарги, просимо скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2025 у справі № 910/5742/25 в частині задоволення позовних вимог про стягнення 501 220,44 гривень пені, 390 619,30 гривень інфляційних втрат, 88 943,23 гривень 3% річних, а також в частині стягнення 100 000,00 гривень витрат на правничу допомогу та ухвалити у цій частині нове рішення, яким:

- зменшити розмір пені, 3% річних та інфляційних втрат на 99%

- зменшити розмір витрат позивача на правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами до 1000 (одна тисяча) гривень.

У решті рішення залишити без змін.»

А саме апелянт посилається на те, що:

- у вказаний термін оплата не була проведена відповідачем у зв'язку з винятковими обставинами, які наведені у відзиві на позовну заяву, доданими до нього доказами та у клопотанні про зменшення розміру неустойки, яким суд першої інстанції оцінку не надав та не з'ясував обставини які мають істотне значення;

- заява про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності у один рік та шести місяців щодо нарахування неустойки подана до суду першої інстанції 09.07.2025 року окремим процесуальним документом:

- висновок суду першої інстанції про те, що наданий позивачем розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат (на загальну суму 1 314 929,95 гривень (835 367,40 + 390 619,30 + 88 943,2)) обґрунтований і арифметично вірний є помилковим, оскільки позивачем здійснено нарахування пені тричі на одну й ту ж суму заборгованості за один і той же період часу та поза межами шестимісячного строку;

- на думку скаржника, позивач має право нарахувати передбачену пунктом 5.2 договору поставки пеню лише за шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано;

- провадження у цій справі відкрито 12.05.2025, а відтак період, за який можливо нараховувати пеню рахується з 12.11.2024;

- в пункті 6.5 вказаного договору поставки зазначено, якщо вищевказані обставини та їх наслідки триватимуть більше 30 календарних днів, сторони вправі вимагати розірвання договору. Позивач свідомо уклав вказаний договір поставки без обмеження кількості продукції, що буде поставлятися, та без обмеження обсягу її вартості, але під час його укладання сторони домовились, що вони звільняються від відповідальності за неналежне виконання умов цього договору у зв'язку, в тому числі, з війною. Зміст пунктів 6.1 та п.6.5 змінені або скасовані не були. Незважаючи на виникнення щомісячної часткової заборгованості по платежам, позивач не поставив питання про розірвання договору, не вирішував питання оплати через суд, а протягом - з вересня 2024 року по грудень 2024 року включно щомісячно поставляв цукор у великих обсягах на суму більше 6 000 000,00 грн. відповідач щомісяця проводив оплату отриманої продукції, а заборгованість сплачував ще протягом березня та квітня 2025 року. Таким чином, зміст договору поставки, а саме пункту 6.1, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог позивача про стягнення неустойки;

- також апелянт вважає, що необхідно застосувати аналогію права, застосувавши до спірних правовідносин пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо звільнення від обов'язку сплати на користь позивача неустойки, оскільки вона нарахована у період перебування України у воєнному стані;

- суд має право зменшити розмір неустойки на 99 %.

Щодо нарахування пені, апелянт в апеляційній скарзі наводить свій розрахунок пені та зазначає, що розмір пені у розмірі подвійної ставки НБУ за його розрахунком складає 225 021,70 грн, а не 835 367,40 грн (заявлених позивачем) та не 501 220,44 грн (задоволених судом першої інстанції).

Щодо інфляційних втрат та 3 % річних апелянт зазначає, що договором не передбачена оплата покупцем штрафу та інших видів пені, а саме інфляційних втрат та 3% річних. Зокрема, апелянт послався на п. 5.2 договору поставки № 0108-24 від 01.08.2024, яким передбачено, що за несвоєчасну оплату товару, покупець сплачує постачальнику неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період, за який сплачується пеня, від своєчасно неоплаченої суми за кожен день прострочення. При цьому, апелянт зазначає, що у випадку якщо суд визнає нарахування інфляційних втрат та 3 % річних правомірним, то за його розрахунком загальний розмір інфляційних втрат та 3 % річних становить: 144 875,73 грн (121 407,88 (інфляційне збільшення) + 23 467,85 (штрафні санкції, 3% річних ) = 144 875,73 грн)).

Доводи та заперечення позивача

У своєму відзиві на апеляційну скаргу позивач з апеляційною скаргою не погодився, просить залишити оскаржене рішення без змін посилаючись на те, що:

- розрахунок розміру пені слід провести за кожною вимогою окремо в межах шести місяців від дня, наступного за днем, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане. Зокрема, позивач зазначив, що він здійснював поставку товару за окремими 39 видатковими накладними, при цьому відповідач порушив зобов'язання по оплаті товару за кожною видатковою накладною. Тому, позивач здійснив розрахунок пені за кожною видатковою накладною окремо в межах шести місяців (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України) від дня, наступного за днем, коли відповідне зобов'язання по оплаті товару мало бути виконане відповідачем, що вбачається з розрахунку доданого позивачем до позовної заяви;

- наведений відповідачем в апеляційній скарзі розрахунок пені у розмірі подвійної ставки НБУ на загальну суму 225 021,70 грн є хибним, невірним, не відповідає ні обставинам справи, ні умовам договору, ні вимогам передбаченим ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, ні усталеній судовій практиці Верховного Суду. До того ж у наведеному в апеляційній скарзі розрахунку пені, відповідач вказує невірні дати початку нарахування пені, невірні періоди для нарахування пені та невірні суми боргу, на які повинна нараховуватися пеня;

- позивач звернувся до суду з позовом 07.05.2025, тобто з дотримання строків позовної давності, як загальної, так і спеціальної. Клопотання та твердження відповідача про застосування загального та спеціального строку позовної давності до вимог позивача необґрунтовані, не відповідають обставинам справи та не підлягають задоволенню;

- оскільки відповідач не здійснював своєчасну оплату за поставлений товар, позивач правомірно на суми прострочених зобов'язань по оплаті за товар нарахував відповідачу згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України: 3% річних від суми боргу (за період з 18.09.2024 року по 06.05.2025 року) - 88 943,23 грн та інфляційні втрати (за період з жовтня 2024 року по квітень 2025 року) - 390 619,30 грн. Отже відсутні обставини одночасного стягнення з відповідача двох видів і більше пені. Наведений відповідачем в апеляційній скарзі розрахунок 3% річних та інфляційних втрат є хибним;

- Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 зазначила, що розмір процентів річних, який становить три проценти річних, не підлягає зменшенню судом. Таким чином, розмір процентів річних, нарахований позивачем до стягнення з відповідача, становить законодавчо встановлений мінімум у розмірі трьох процентів річних, а тому не може бути зменшений судом, як помилково вважає відповідач;

- У зв'язку з відсутністю в умовах договору поставки погодженої між сторонами черговості зарахування платежів, відсутністю в платіжних дорученнях відповідача вказівки на номер та дату видаткової накладної (зазначено лише номер та дату договору поставки), тому позивач правомірно застосував черговість зарахування коштів в рахунок погашення основної заборгованостей, що передбачена статтею 534 ЦК України, тобто в хронологічному порядку починаючи з тієї основної заборгованості, що виникла у найдавніший період, що вбачається з розрахунку доданого позивачем до позовної заяви;

- посилаючись на п.п. договору 6.2., 6.3 договору, позивач зазначив, що саме посилання відповідача на введення воєнного стану в країні не може слугувати підставою для звільнення відповідача від виконання грошового зобов'язання за укладеним між сторонами спору Договором. Відповідач доказів повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин, у разі їх наявності, в порядку пункту 6.2. Договору не надав, як і не надав сертифікат ТПП України та не надав жодних доказів об'єктивної неможливості виконати зобов'язання за договором;

- суд першої інстанції зменшив розмір пені аж на 40 %, тобто до 501 220,44 грн, тому відсутні будь-які підстави для додаткового зменшення розміру пені;

- відповідачем не було подано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження неспівмірності витрат на правничу допомогу в заявленому позивачем розмірі. Отже, витрати позивача на професійну правову допомогу у розмірі 100 000,00 грн є обґрунтованими та підлягають стягненню з відповідача.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.09.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Буравльов С.І., Алданова С.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2025 постановлено витребувати у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/5742/25 відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи № 910/5742/25. Копію ухвали надіслано суду першої інстанції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.10.2025 апеляційну скаргу залишено без руху на підставі ст.ст. 174, 234, 258, 260 ГПК України у зв'язку з відсутністю доказів сплати судового збору. Роз'яснено скаржнику, що протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали останній має право усунути недоліки зазначені у її мотивувальній частині, надавши суду відповідні докази.

28.10.2025 недоліки апеляційної скарги усунено.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.10.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Житомирські ласощі» на рішення Господарського суду міста Києва 03.09.2025 у справі №910/5742/25. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 01.12.2025. Роз'яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 24.11.2025 (включно). Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 24.11.2025 (включно). Участь у судовому засіданні для учасників справи не визнано обов'язковою.

У зв'язку з перебуванням судді Алданової С.О. на лікарняному, 01.12.2025 судове засідання не відбулося.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2025 справу призначено №910/5742/25 до розгляду на 09.02.2026. Явку учасників справи не визнано обов'язковою.

У судовому засіданні 09.02.2026, після судових дебатів, колегія оголосила про перехід до стадії таємниці ухвалення судового рішення у справі №910/5742/25, яка відбудеться 16.02.2026.

Явка представників учасників справи

У судовому засіданні 16.02.2026 проголошено короткий текст постанови за участі представника відповідача.

На стадії судових дебатів, у судовому засіданні 09.02.2026 представник відповідача підтримав вимоги своєї апеляційної скарги та просив її задовольнити. Представник позивача заперечив проти доводів апелянта з підстав, викладених у відзиві та просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Розгляд клопотань та заяв учасників справи

16.12.2025 відповідач подав заяву про закриття провадження у справі в частині основного боргу за відсутністю предмета спору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, посилаючись на те, що ним сплачено позивачу борг в рахунок оплати за цукор згідно договору № 0108-24 у сумі 1 570 000,00 грн, а саме:

12.12.2025 - 500 000,00 грн;

15.12.2025 - 500 000,00 грн;

16.12.2025 - 570 000,00 грн.

Відповідно до вказаного, відповідач вважає, що станом на 16.12.2025 боргу немає за поставку цукру по накладним.

Позивач у своїх запереченнях від 06.02.2026 проти закриття провадження зазначив, що відповідач рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2025 у справі №910/5742/25 в частині задоволення позовних вимог про стягнення 1 570 000 грн основного боргу не оскаржував. Лише після ухвалення судом першої інстанції вищезазначеного судового рішення, в грудні 2025 року відповідач сплатив на користь позивача основну суму заборгованості за Договором 1 570 000 грн:

- згідно платіжного доручення від 12.12.2025 №32183 - 500000,00 грн;

- згідно платіжного доручення від 15.12.2025 №32189 - 500000,00 грн;

- згідно платіжного доручення від 16.12.2025 №32194 - 570000,00 грн.

Отже, позивач зазначив, що оскільки на момент ухвалення оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2025 у справі №910/5742/25 предмет спору існував, тому відсутні підстави для закриття провадження у справі в частині основного боргу у зв'язку відсутністю предмета спору на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України.

Колегія суддів, розглянувши в нарадчій кімнаті клопотання про закриття провадження, відмовляє в його задоволенні, оскільки наведені заявником обставини не спростовують факт існування спору на момент його вирішення судом першої інстанції. Колегія наголошує, що апеляційний перегляд не є новим розглядом справи, а здійснюється в межах встановлених обставин та доказів, які були наявні на час ухвалення рішення. Подальше виконання відповідачем зобов'язання, у тому числі шляхом часткової чи повної сплати заборгованості після прийняття рішення, не усуває предмет спору та не створює підстав для закриття провадження.

Крім того судом апеляційної інстанції враховано правову позицію Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладену в постанові від 30.08.2024 у справі № 916/3006/23, зокрема, у якій зазначено таке. У тому разі, коли суд першої інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, то встановлені апеляційним судом обставини припинення існування предмету спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, не можуть бути підставою для скасування судового рішення згідно зі статтею 278 ГПК України та закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України.

Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції

Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Суд першої інстанції, на підставі сукупності належних та допустимих доказів, встановив такі обставини правовідносин сторін.

01.08.2024 між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки № 0108-24 (надалі - договір № 0108-24). За цим договором постачальник (позивач) зобов'язується в порядку та строки, встановлені цим договором, передати у власність покупця (відповідача) продукцію - цукор (надалі - товар), в певній кількості, відповідної якості і за ціною вказаною в специфікації, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених у цьому договору (п.1.1 договору № 0108-24).

Відповідно до п.1.2 договору № 0108-24 кількість і асортимент товару, що поставляється вказуються у видатковій (товарній) накладній, складеній на підставі замовлення покупця, яка є невід'ємною частиною цього договору. Накладні оформляються на кожну партію товару.

Згідно з п.1.3 договору № 0108-24 загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, визначається як наростаюча кількість по всіх поставках, здійснених згідно з оформленими накладними.

Положенням п.2.1 договору № 0108-24 передбачено, що покупець оплачує товар поставлений постачальником за ціною вказаною в специфікації, рахунках-фактурах та/або видаткових накладних, які є невід'ємною частиною цього Договору.

За змістом пункту 2.2 договору № 0108-24 ціни на товар, що поставляється за цим договором, можуть бути змінені за згодою сторін. У разі якщо ініціатором зміни цін на товар є постачальник, то він повинен завчасно попередити про це покупця письмово та/або електронною поштою.

Пунктом 2.3 договору № 0108-24 передбачено, що у випадку зміни ціни в бік збільшення, без своєчасного повідомлення покупця, оплата поставленого товару здійснюється за раніше діючими цінами.

Загальна сума цього договору визначається як наростаюча сума за всіма поставками, які здійснювались протягом всього терміну дії цього договору (п.2.4 договору № 0108-24).

Відповідно до п 2.5 договору № 0108-24 покупець здійснює оплату на умовах відстрочки платежу на 15 (п'ятнадцять) календарних днів з моменту поставки товару шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний банківський рахунок постачальника в грошовій одиниці України - гривні. Порядок та умови оплати товару покупцем може бути змінено за взаємною домовленістю сторін, про що укладається додаткова угода.

Пунктом 3.1 договору № 0108-24 передбачено, що постачання кожної партії товару здійснюється на підставі замовлення покупця. Замовлення надаються постачальнику за допомогою факсимільного зв'язку, електронною поштою або в інший прийнятний для сторін спосіб, який дає змогу фіксувати момент (дату) отримання замовлення постачальником. Постачальник зобов'язаний підтвердити прийняття замовлення до виконання або надати мотивовану відмову протягом 1 (одного) робочого дня з моменту, коли замовлення було отримане постачальником.

Згідно п.3.2 договору № 0108-24 постачальник зобов'язується поставити товар протягом 3 (трьох) календарних днів, з моменту замовлення товару.

Відповідно до положення п.3.3 договору № 0108-24 постачання товару здійснюється на умовах DAP, місце доставки - м. Житомир, вул. Покровська. 67 (у відповідності з Міжнародними правилами тлумачення торгових термінів «ІНКОТЕРМС 2010»), За домовленістю сторін, постачання може здійснюватися на інших умовах. Така домовленість оформлюється додатковою письмовою угодою до цього договору.

Постачальник зобов'язаний надати належним чином оформлені документи на товар, що поставляється, відповідно до вимог чинного законодавства України, а саме: накладну на товар, товарно- транспортну накладну, документи, що підтверджують якість товару, що поставляється. Також постачальник зобов'язаний надати покупцю належним чином оформлену податкову накладну в порядку та строки, передбачені нормами чинного законодавства України (п.3.5 договору № 0108-24).

Пунктом 4.1 договору № 0108-24 сторони погодили, шо прийом товару, по кількості та якості проводиться на складі покупця на підставі фактичних даних якості і кількості відповідно до «Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і продукції народного споживання за кількістю», затвердженою постановою Держарбітражу при Ралі Міністрів СРСР від 15.06.1965 № 11-6 (із змінами та доповненнями) та «Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і продукції народного споживання за якістю», затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 № 11-7 (із змінами і доповненнями).

Згідно з пунктом 5.1 договору № 0108-24 у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань за цим договором, сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України. Винна сторона в повному обсязі відшкодовує прямі реальні збитки, заподіяні іншій стороні неналежним виконанням зобов'язань, а також сплачує штрафні санкції, передбачені розділом п'ять цього договору

Відповідно до п.5.2 договору № 0108-24 за несвоєчасну оплату товару, покупець сплачує постачальнику неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діє в період, за який сплачується пеня, від своєчасно неоплаченої суми за кожен день прострочення.

За змістом пункту 7.1 договору № 0108-24 цей договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до « 01» серпня 2025 року включно, але в будь-якому випадку, до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.

Будь-які зміни та/або доповнення до цього договору допускаються за взаємної згоди сторін і оформлюються додатковою угодою. Додаткові угоди до цього договору є його невід'ємною частиною і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі, підписані сторонами, скріплені їх печатками та вступають в силу з моменту належного оформлення сторонами відповідної додаткової угоди до цього договору, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді (п.7.2 договору № 0108-24).

01.08.2024 між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду до договору № 0108-24, якою сторони погодили, що у специфікації найменування товару сторони можуть визначити: цукор-пісок вироблений з цукрового буряку. Однак сторони погодили, що у видаткових накладних, у податкових накладних, у товаро-транспортних накладних, у довіреностях, у документах, що підтверджуються якість товару та в іншій документації номенклатура вищезазначеного товару може також визначатися як: цукор-пісок вироблений з цукрового буряку та/або цукор білий та або цукор білий кристалічний та/або цукор білий кристалічний з цукрових буряків та/або цукор білий, вироблений з цукрових буряків та/або іншим схожим найменуванням товару (цукру), якість якого відповідає вимогам ДСТУ 4623:2023 «Цукор. Технічні умови», при цьому вважається, що товар з такою номенклатурою є ідентичним та поставлений постачальником і прийнятий покупцем згідно укладених сторонами специфікацій до даного договору.

Згідно з пунктом 1 специфікації № 1 від 29.08.2024 постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця, а покупець прийняти і оплати цукор-пісок вироблений з цукрового буряку у кількості 240 тону із розрахунку 22 500,00 грн за одну тону (без ПДВ), та 27 000,00 грн (з ПДВ), всього 5 400 000,00 грн (без ПДВ), а 6 480 000,00 грн (з ПДВ).

Відповідно до пункту 2 специфікації № 1 від 29.08.2024 ціна товару діє протягом строків поставки визначених в даній специфікації. У разі невиборки (неотримання) покупцем Товару в строки поставки визначені в специфікації, постачальник має право на свій розсуд в односторонньому порядку змінити ціну та кількість товару, що підлягає поставці. Якщо даною специфікацією будуть визначені умови попередньої оплати за товар, і у разі несплати покупцем за товар в строки визначені в п. 2 даної специфікації, постачальник має право на свій розсуд в односторонньому порядку змінити ціну та кількість товару, що підлягає поставці.

Пунктом 3 специфікації № 1 від 29.08.2024 передбачено, що покупець здійснює оплату за кожну частину поставленого товару згідно видаткової накладної протягом 15 (п'ятнадцяти) календарних днів з дати поставки відповідної кількості товару на суму вартості товару, що визначається у видатковій накладній/акті приймання-передачі товару.

Строки поставки партії товару згідно наступного графіку: з 02.09.2024 по 30.09.2024 (п.4 специфікації № 1 від 29.08.2024).

За змістом пунктів 5, 6 та 7 специфікації № 1 від 29.08.2024 товар/партія товару поставляється автомобільним транспортом на умовах DAP, склад покупця, згідно з Інкотермс 2020. Місцезнаходження складу покупця за адресою: Житомирська обл., м. Житомир, вул. Покровська, 67. Вантажоодержувачем товару є Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Житомирські ласощі». Вантажовідправником товару є Товариство з обмеженою відповідальністю «ТМ Цукровий дім».

Згідно з пунктом 1 специфікації № 2 від 10.10.2024 постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця, а покупець прийняти і оплати цукор-пісок вироблений з цукрового буряку у кількості 144 тони із розрахунку 20 625,00 грн за одну тону (без ПДВ), та 24 750,00 грн (з ПДВ), всього 2 970 000,00 грн (без ПДВ), а 3 564 000,00 грн (з ПДВ).

Відповідно до пункту 2 специфікації № 2 від 10.10.2024 ціна товару діє протягом строків поставки визначених в даній специфікації. У разі невиборки (неотримання) покупцем Товару в строки поставки визначені в специфікації, постачальник має право на свій розсуд в односторонньому порядку змінити ціну та кількість товару, що підлягає поставці. Якщо даною специфікацією будуть визначені умови попередньої оплати за товар, і у разі несплати покупцем за товар в строки визначені в п. 2 даної специфікації, постачальник має право на свій розсуд в односторонньому порядку змінити ціну та кількість товару, що підлягає поставці.

Пунктом 3 специфікації № 2 від 10.10.2024 передбачено, що покупець здійснює оплату за кожну частину поставленого товару згідно видаткової накладної протягом 21 (двадцяти одного) календарного дня з дати поставки відповідної кількості товару на суму вартості товару, що визначається у видатковій накладній/акті приймання-передачі товару.

Строки поставки партії товару згідно наступного графіку: з 11.10.2024 по 31.10.2024 (пункт 4 специфікації № 2 від 10.10.2024 року).

Згідно пунктів 5, 6 та 7 специфікації №2 від 10.10.2024 товар/партія товару поставляється автомобільним транспортом на умовах DAP, склад покупця, згідно з Інкотермс 2020. Місцезнаходження складу покупця за адресою: Житомирська обл., м. Житомир, вул. Покровська, 67. Вантажоодержувачем товару є Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Житомирські ласощі». Вантажовідправником товару є Товариство з обмеженою відповідальністю «ТМ Цукровий дім».

Згідно з пунктом 1 специфікації № 3 від 18.10.2024 постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця, а покупець прийняти і оплати цукор-пісок вироблений з цукрового буряку у кількості 144 тони із розрахунку 20 625,00 грн за одну тону (без ПДВ), та 24 750,00 грн (з ПДВ), всього 2 970 000,00 грн (без ПДВ), а 3 564 000,00 грн (з ПДВ).

Відповідно до пункту 2 специфікації № 3 від 18.10.2024 ціна товару діє протягом строків поставки визначених в даній специфікації. У разі невиборки (неотримання) покупцем Товару в строки поставки визначені в специфікації, постачальник має право на свій розсуд в односторонньому порядку змінити ціну та кількість товару, що підлягає поставці. Якщо даною специфікацією будуть визначені умови попередньої оплати за товар, і у разі несплати покупцем за товар в строки визначені в п. 2 даної специфікації, постачальник має право на свій розсуд в односторонньому порядку змінити ціну та кількість товару, що підлягає поставці.

Пунктом 3 специфікації № 3 від 18.10.2024 передбачено, що покупець здійснює оплату за кожну частину поставленого товару згідно видаткової накладної протягом 21 (двадцяти одного) календарного дня з дати поставки відповідної кількості товару на суму вартості товару, що визначається у видатковій накладній/акті приймання-передачі товару.

Строки поставки партії товару згідно наступного графіку: з 21.10.2024 по 10.11.2024 (п.4 специфікації № 3 від 18.10.2024).

Згідно пунктів 5, 6 та 7 специфікації № 3 від 18.10.2024 товар/партія товару поставляється автомобільним транспортом на умовах DAP, склад покупця, згідно з Інкотермс 2020. Місцезнаходження складу покупця за адресою: Житомирська обл., м. Житомир, вул. Покровська, 67. Вантажоодержувачем товару є Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Житомирські ласощі». Вантажовідправником товару є Товариство з обмеженою відповідальністю «ТМ Цукровий дім».

Згідно з пунктом 1 специфікації № 4 від 06.11.2024 постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця, а покупець прийняти і оплати цукор-пісок вироблений з цукрового буряку у кількості 250 тони із розрахунку 20 583,33 грн за одну тону (без ПДВ), та 24 700,00 грн (з ПДВ), всього 5 145 833,33 грн (без ПДВ), а 6 175 000,00 грн (з ПДВ).

Відповідно до пункту 2 специфікації № 4 від 06.11.2024 у ціна товару діє протягом строків поставки визначених в даній специфікації. У разі невиборки (неотримання) покупцем Товару в строки поставки визначені в специфікації, постачальник має право на свій розсуд в односторонньому порядку змінити ціну та кількість товару, що підлягає поставці. Якщо даною специфікацією будуть визначені умови попередньої оплати за товар, і у разі несплати покупцем за товар в строки визначені в п. 2 даної специфікації, постачальник має право на свій розсуд в односторонньому порядку змінити ціну та кількість товару, що підлягає поставці.

Пунктом 3 специфікації № 4 від 06.11.2024 передбачено, що покупець здійснює оплату за кожну частину поставленого товару згідно видаткової накладної протягом 21 (двадцяти одного) календарного дня з дати поставки відповідної кількості товару на суму вартості товару, що визначається у видатковій накладній/акті приймання-передачі товару.

Строки поставки партії товару згідно наступного графіку: з 08.11.2024 по 30.11.2024 (п.4 специфікації № 4 від 06.11.2024).

Згідно пунктів 5, 6 та 7 специфікації № 4 від 06.11.2024 товар/партія товару поставляється автомобільним транспортом на умовах DAP, склад покупця, згідно з Інкотермс 2020. Місцезнаходження складу покупця за адресою: Житомирська обл., м. Житомир, вул. Покровська, 67. Вантажоодержувачем товару є Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Житомирські ласощі». Вантажовідправником товару є Товариство з обмеженою відповідальністю «ТМ Цукровий дім».

Згідно з пунктом 1 специфікації № 5 від 09.12.2024 постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця, а покупець прийняти і оплати цукор-пісок вироблений з цукрового буряку у кількості 120 тон із розрахунку 20 833,33 грн за одну тону (без ПДВ), та 25 000,00 грн (з ПДВ), всього 2 500 000,00 грн (без ПДВ), а 3 000 000,00 грн (з ПДВ).

Відповідно до пункту 2 специфікації № 5 від 09.12.2024 у ціна товару діє протягом строків поставки визначених в даній специфікації. У разі невиборки (неотримання) покупцем Товару в строки поставки визначені в специфікації, постачальник має право на свій розсуд в односторонньому порядку змінити ціну та кількість товару, що підлягає поставці. Якщо даною специфікацією будуть визначені умови попередньої оплати за товар, і у разі несплати покупцем за товар в строки визначені в п. 2 даної специфікації, постачальник має право на свій розсуд в односторонньому порядку змінити ціну та кількість товару, що підлягає поставці.

Пунктом 3 специфікації № 5 від 09.12.2024 передбачено, що покупець здійснює оплату за кожну частину поставленого товару згідно видаткової накладної протягом 21 (двадцяти одного) календарного дня з дати поставки відповідної кількості товару на суму вартості товару, що визначається у видатковій накладній/акті приймання-передачі товару.

Строки поставки партії товару згідно наступного графіку: з 10.12.2024 по 30.12.2024 (п.4 специфікації № 5 від 09.12.2024).

Згідно пунктів 5, 6 та 7 специфікації № 5 від 09.12.2024 товар/партія товару поставляється автомобільним транспортом на умовах DAP, склад покупця, згідно з Інкотермс 2020. Місцезнаходження складу покупця за адресою: Житомирська обл., м. Житомир, вул. Покровська, 67. Вантажоодержувачем товару є Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Житомирські ласощі». Вантажовідправником товару є Товариство з обмеженою відповідальністю «ТМ Цукровий дім».

Згідно з пунктом 1 специфікації № 6 від 24.12.2024 постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця, а покупець прийняти і оплати цукор-пісок вироблений з цукрового буряку у кількості 48 тон із розрахунку 21 500,00 грн за одну тону (без ПДВ), та 25 800,00 грн (з ПДВ), всього 1 032 000,00 грн (без ПДВ), а 1 238 400,00 грн (з ПДВ).

Відповідно до пункту 2 специфікації № 6 від 24.12.2024 у ціна товару діє протягом строків поставки визначених в даній специфікації. У разі невиборки (неотримання) покупцем Товару в строки поставки визначені в специфікації, постачальник має право на свій розсуд в односторонньому порядку змінити ціну та кількість товару, що підлягає поставці. Якщо даною специфікацією будуть визначені умови попередньої оплати за товар, і у разі несплати покупцем за товар в строки визначені в п. 2 даної специфікації, постачальник має право на свій розсуд в односторонньому порядку змінити ціну та кількість товару, що підлягає поставці.

Пунктом 3 специфікації № 6 від 24.12.2024 передбачено, що покупець здійснює оплату за кожну частину поставленого товару згідно видаткової накладної протягом 21 (двадцяти одного) календарного дня з дати поставки відповідної кількості товару на суму вартості товару, що визначається у видатковій накладній/акті приймання-передачі товару.

Строки поставки партії товару згідно наступного графіку: з 25.12.2024 по 30.12.2024 (п.4 специфікації № 6 від 24.12.2024).

Згідно пунктів 5, 6 та 7 специфікації № 6 від 24.12.2024 товар/партія товару поставляється автомобільним транспортом на умовах DAP, склад покупця, згідно з Інкотермс 2020. Місцезнаходження складу покупця за адресою: Житомирська обл., м. Житомир, вул. Покровська, 67. Вантажоодержувачем товару є Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Житомирські ласощі». Вантажовідправником товару є Товариство з обмеженою відповідальністю «ТМ Цукровий дім».

Отже, з викладено вбачається, що строк оплати товару за специфікацією № 1 від 29.08.2024 становить 15 календарних днів з дати поставки з дати поставки відповідної кількості товару на суму вартості товару, що визначається у видатковій накладній/акті приймання-передачі товару, за специфікаціями № 2 від 10.10.2024, № 3 від 18.10.2024, № 4 від 06.11.2024 року, № 5 від 09.12.2024 року, № 6 від 24.12.2024 - 21 календарний день з дати поставки відповідної кількості товару на суму вартості товару, що визначається у видатковій накладній/акті приймання-передачі товару.

Так, на виконання умов договору поставки №0108-24 позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 23 920 100,00 грн, що підтверджується:

- товарно-транспортними накладними (надалі - ТТН): ТТН № Р910 від 02.09.2024 на суму 648 000,00 грн з ПДВ;ТТН № Р929 від 04.09.2024 на суму 648 000,00 грн з ПДВ; ТТН № Р935 від 05.09.2024 на суму 648 000,00 грн з ПДВ; ТТН № Р950 від 10.09.2024 на суму 648 000,00 грн з ПДВ; ТТН № Р951 від 10.09.2024 на суму 648 000,00 грн з ПДВ; ТТН № Р693 від 12.09.2024 на суму 648 000,00 грн з ПДВ; ТТН № Р973 від 17.09.2024 на суму 648 000,00 грн з ПДВ; ТТН № Р977 від 17.09.2024 на суму 648 000,00 грн з ПДВ; ТТН № Р985 від 19.09.2024 на суму 621 000,00 грн з ПДВ; ТТН № Р995 від 24.09.2024 на суму 648 000,00 грн з ПДВ; ТТН № Р1068 від 14.10.2024 на суму 544 500,00 грн з ПДВ; ТТН № Р1074 від 16.10.2024 на суму 544 500,00 грн з ПДВ; ТТН № Р1084 від 17.10.2024 на суму 643 500,00 грн з ПДВ; ТТН № Р1089 від 18.10.2024 на суму 544 500,00 грн з ПДВ; ТТН № Р1092 від 21.10.2024 на суму 544 500,00 грн з ПДВ; ТТН № Р1093 від 21.10.2024 на суму 569 250,00 грн з ПДВ; ТТН № Р1094 від 21.10.2024 на суму 643 500,00 грн з ПДВ; ТТН № Р1106 від 23.10.2024 на суму 643 500,00 грн з ПДВ; ТТН № Р1119 від 24.10.2024 на суму 544 500,00 грн з ПДВ; ТТН № Р1126 від 28.10.2024 на суму 643 500,00 грн з ПДВ; ТТН № Р1127 від 28.10.2024 на суму 544 500,00 грн з ПДВ; ТТН № Р1141 від 29.10.2024 на суму 618 750,00 грн з ПДВ; ТТН № Р1204 від 11.11.2024 на суму 642 200,00 грн з ПДВ; ТТН № Р1205 від 11.11.2024 на суму 543 400,00 грн з ПДВ; ТТН № Р1215 від 12.11.2024 на суму 642 200,00 грн з ПДВ; ТТН № Р1239 від 18.11.2024 на суму 642 200,00 грн з ПДВ; ТТН № Р1252 від 19.11.2024 на суму 642 200,00 грн з ПДВ; ТТН № Р1264 від 21.11.2024 на суму 642 200,00 грн з ПДВ; ТТН № Р1278 від 25.11.2024 на суму 592 800,00 грн з ПДВ; ТТН № Р1293 від 27.11.2024 на суму 617 500,00 грн з ПДВ; ТТН № Р1306 від 02.12.2024 на суму 642 200,00 грн з ПДВ; ТТН № Р1315 від 03.12.2024 на суму 592 800,00 грн з ПДВ; ТТН № Р1349 від 10.12.2024 на суму 600 000,00 грн з ПДВ; ТТН № Р1353 від 11.12.2024 на суму 600 000,00 грн з ПДВ; ТТН № Р1356 від 12.12.2024 на суму 600 000,00 грн з ПДВ; ТТН № Р1375 від 17.12.2024 на суму 600 000,00 грн з ПДВ; ТТН № Р1378 від 17.12.2024 на суму 600 000,00 грн з ПДВ; ТТН № Р1412 від 25.12.2024 на суму 619 200,00 грн з ПДВ; ТТН № Р1418 від 26.12.2024 на суму 619 200,00 грн з ПДВ;

- видатковими накладними (надалі - ВН): ВН № 910 від 02.09.2024 на суму 648 000,00 грн з ПДВ; ВН № 929 від 04.09.2024 на суму 648 000,00 грн з ПДВ; ВН № 935 від 05.09.2024 на суму 648 000,00 грн з ПДВ; ВН № 950 від 10.09.2024 на суму 648 000,00 грн з ПДВ; ВН № 951 від 10.09.2024 на суму 648 000,00 грн з ПДВ; ВН № 963 від 12.09.2024 на суму 648 000,00 грн з ПДВ; ВН № 973 від 17.09.2024 на суму 648 000,00 грн з ПДВ; ВН № 977 від 17.09.2024 на суму 648 000,00 грн з ПДВ; ВН № 985 від 19.09.2024 на суму 621 000,00 грн з ПДВ; ВН № 995 від 24.09.2024 на суму 648 000,00 грн з ПДВ; ВН № 1068 від 14.10.2024 на суму 544 500,00 грн з ПДВ; ВН № 1074 від 16.10.2024 на суму 544 500,00 грн з ПДВ; ВН № 1084 від 17.10.2024 на суму 643 500,00 грн з ПДВ; ВН № 1089 від 18.10.2024 на суму 544 500,00 грн з ПДВ; ВН № 1092 від 21.10.2024 на суму 544 500,00 грн з ПДВ; ВН № 1093 від 21.10.2024 на суму 569 250,00 грн з ПДВ; ВН № 1094 від 21.10.2024 на суму 643 500,00 грн з ПДВ; ВН № 1106 від 23.10.2024 на суму 643 500,00 грн з ПДВ; ВН № 1119 від 24.10.2024 на суму 544 500,00 грн з ПДВ; ВН № 1126 від 28.10.2024 на суму 643 500,00 грн з ПДВ; ВН № 1127 від 28.10.2024 на суму 544 500,00 грн з ПДВ; ВН № 1141 від 29.10.2024 на суму 618 750,00 грн з ПДВ; ВН № 1204 від 11.11.2024 на суму 642 200,00 грн з ПДВ; ВН № 1205 від 11.11.2024 на суму 543 400,00 грн з ПДВ; ВН № 1215 від 12.11.2024 на суму 642 200,00 грн з ПДВ; ВН № 1239 від 18.11.2024 на суму 642 200,00 грн з ПДВ; ВН № 1252 від 19.11.2024 на суму 642 200,00 грн з ПДВ; ВН № 1264 від 21.11.2024 на суму 642 200,00 грн з ПДВ; ВН № 1293 від 27.11.2024 на суму 617 500,00 грн з ПДВ; ВН № 1278 від 25.11.2024 на суму 592 800,00 грн з ПДВ; ВН № 1306 від 02.12.2024 на суму 642 200,00 грн з ПДВ; ВН № 1315 від 03.12.2024 на суму 592 800,00 грн з ПДВ; ВН № 1349 від 10.12.2024 на суму 600 000,00 грн з ПДВ; ВН № 1353 від 11.12.2024 на суму 600 000,00 грн з ПДВ; ВН № 1356 від 12.12.2024 на суму 600 000,00 грн з ПДВ; ВН № 1375 від 17.12.2024 на суму 600 000,00 грн з ПДВ; ВН № 1378 від 17.12.2024 на суму 600 000,00 грн з ПДВ; ВН № 1412 від 25.12.2024 на суму 619 200,00 грн з ПДВ; ВН № 1418 від 26.12.2024 на суму 619 200,00 грн з ПДВ.

Вказані товарно-транспортні накладні та видаткові накладні підписані представниками з обох сторін без зауважень та заперечень щодо обсягу та якості виконаних робіт.

У свою чергу відповідачем було здійснено оплату на загальну суму 22 350 100,00 грн, що підтверджується випискою банку про рух коштів за період з 09.10.2024 по 30.04.2025 (т. І, а.с.181-185).

27.01.2025 позивач звернувся до відповідач з вимогою (т.І, а.с.156-158), в якій просить останнього сплати суму боргу у розмірі 8 270 000,00 грн шляхом її перерахування на банківський рахунок позивача, що підтверджується описом вкладення у цінний лист, накладною АТ «Укрпошта» №2500600483382 та фіскальним чеком від 27.01.2025.

У відповідь на вказану вимогу відповідач листом від 06.03.2025 № 95 повідомив позивача про те, що він частково сплатив грошові кошти у розмірі 6 670 000, 00 грн (з ПДВ) (т.І, а.с.159).

Спір у даній справі виник з підстав неналежного виконання відповідачем свого грошового зобов'язання за договором поставки №0108-24 у частині своєчасної та повної оплати поставленого товару, з огляду на що, позивач просить суд стягнути з відповідача 1 570 000,00 грн основного боргу (23 920 100,00 грн (загальна сума поставленого товару) - 22 350 100,00 грн (загальна сума здійснених відповідачем оплат), 835 367,40 грн пеню, 390 619,30 грн інфляційні втрати та 88 943,23 грн 3% річних, а разом 2 884 929,93 грн.

Мотиви і джерела права, з яких виходить апеляційний суд при ухваленні судового рішення

Згідно з частиною 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За змістом пункту першого частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

За своєю правовою природою договірні відносини, які склалися між сторонами у цій справі, мають ознаки договору поставки, за яким, у відповідності до статті 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною другою цієї статті визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

За змістом частини 1 статті 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.

Суд першої інстанції на підставі наявних у справі документів вірно встановив, що у період з 02.09.2024 по 26.12.2024 позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 23 920 100,00 грн, а саме цукор-пісок вироблений з цукрових буряків (видаткові накладні та ТТН - т.І, а.с.25-63, 64-102). Зазначені обставини в суді апеляційної інстанції не оспорюються.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За змістом специфікації № 1 від 29.08.2024 покупець здійснює оплату за кожну частину поставленого товару згідно видаткової накладної протягом 15 (п'ятнадцяти) календарних днів з дати поставки відповідної кількості товару на суму вартості товару, що визначається у видатковій накладній/акті приймання-передачі товару. Строки поставки партії товару згідно наступного графіку: з 02.09.2024 по 30.09.2024.

За змістом специфікації № 2 від 10.10.2024 покупець здійснює оплату за кожну частину поставленого товару згідно видаткової накладної протягом 21 (двадцяти одного) календарного дня з дати поставки відповідної кількості товару на суму вартості товару, що визначається у видатковій накладній/акті приймання-передачі товару. Строки поставки партії товару згідно наступного графіку: з 11.10.2024 по 31.10.2024.

За змістом специфікації № 3 від 18.10.2024 покупець здійснює оплату за кожну частину поставленого товару згідно видаткової накладної протягом 21 (двадцяти одного) календарного дня з дати поставки відповідної кількості товару на суму вартості товару, що визначається у видатковій накладній/акті приймання-передачі товару. Строки поставки партії товару згідно наступного графіку: з 21.10.2024 по 10.11.2024.

За змістом специфікації № 4 від 06.11.2024 покупець здійснює оплату за кожну частину поставленого товару згідно видаткової накладної протягом 21 (двадцяти одного) календарного дня з дати поставки відповідної кількості товару на суму вартості товару, що визначається у видатковій накладній/акті приймання-передачі товару. Строки поставки партії товару згідно наступного графіку: з 08.11.2024 по 30.11.2024.

За змістом специфікації № 5 від 09.12.2024 покупець здійснює оплату за кожну частину поставленого товару згідно видаткової накладної протягом 21 (двадцяти одного) календарного дня з дати поставки відповідної кількості товару на суму вартості товару, що визначається у видатковій накладній/акті приймання-передачі товару. Строки поставки партії товару згідно наступного графіку: з 10.12.2024 по 30.12.2024.

За змістом специфікації № 6 від 24.12.2024 покупець здійснює оплату за кожну частину поставленого товару згідно видаткової накладної протягом 21 (двадцяти одного) календарного дня з дати поставки відповідної кількості товару на суму вартості товару, що визначається у видатковій накладній/акті приймання-передачі товару. Строки поставки партії товару згідно наступного графіку: з 25.12.2024 по 30.12.2024.

Колегія суддів погоджується з виснуванням суду попередньої інстанції про те, що строк оплати отриманого товару за вказаними товарно-транспортними накладними настав. А відтак, з огляду на відсутність в матеріалах справи станом на час ухвалення оскаржуваного рішення доказів належного виконання відповідачем зобов'язань з оплати поставленого товару в повному обсязі, колегія суддів вважає, що підстави для відмови в задоволенні позову в частині стягнення основного боргу в сумі 1 570 000,00 грн відсутні.

Відносно доводів апелянта про погашення ним заборгованості станом на час перегляду справи в апеляційній інстанції колегія зазначає, що сторона на стадії виконання судового рішення не позбавлена права вирішити це питання шляхом представлення відповідних доказів.

Щодо позовних вимог про стягнення пені

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За змістом ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 193 ГК України (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України унормовано, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Беручи до уваги те, що в матеріалах справи відсутні докази оплати поставленого відповідачу товару, строк оплати якого настав, то відповідач є таким, що припустив порушення грошового зобов'язання, а тому до нього підлягають застосуванню штрафні санкції встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нормами ст. 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Частиною 1 статті 216 ГК України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частиною 6 статті 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п.5.2 договору № 0108-24 за несвоєчасну оплату товару, покупець сплачує постачальнику неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діє в період, за який сплачується пеня, від своєчасно неоплаченої суми за кожен день прострочення.

За результатами дослідження поданого до матеріалів справи розрахунку пені колегією суддів встановлено, що позивачем здійснено її нарахування по кожній партії окремо в межах визначених частиною 6 статті 232 ГК України шестимісячного строку, а також з врахуванням здійснених часткових оплати та вірно визначених періодів прострочення.

При цьому, як вірно констатовано судом першої інстанції, найбільший період нарахування пені по видатковій накладній № 1378 від 17.12.2024 дорівнює 119 днів (з 08.01.2025 по 06.05.2025), що є менше ніж шість місяців.

За наведеного, доводи апеляційної скарги про нарахування позивачем пені без врахуванням встановленого частиною 6 статті 232 ГК України шестимісячного строку відхиляються за їх неспроможності.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені апеляційна інстанція погоджується з виснуванням суду першої інстанції про обґрунтованість та вірність нарахування даного виду неустойки. Тож визнання судом обґрунтованими вимог про стягнення пені в сумі 835 367,40 грн є правомірним та таким, що узгоджується з матеріалами справи і нормами закону.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Зобов'язання зі сплати 3 % річних та інфляційних втрат є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю та входить до складу грошового зобов'язання і право кредитора на нарахування та стягнення з боржника 3 % річних та інфляційних втрат закріплено у частині другій статті 625 ЦК України.

Аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.12.2024 у справі № 910/20091/23 у подібних правовідносинах.

Звертаючись до суду з цим позовом, ТОВ «ТМ «Цукровий дім» пред'явлено вимогу про стягнення 390 619,30 грн інфляційних втрат та 88 943,23 грн 3% річних. Зазначене нарахування здійснено позивачем в порядку статті 625 ЦК України, яка має імперативний характер та підлягає застосуванню незалежно від наявності чи відсутності відповідної умови в договорі.

Відтак доводи апелянта в частині посилань на відсутність у договорі умов щодо нарахування інфляційних, 3% річних оцінюються судом апеляційної інстанції критично та не враховуються під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Доводи апелянта про тотожність пені з інфляційними втратами та 3% річних є юридично неспроможними та ґрунтуються на неправильному розумінні правової природи відповідних нарахувань. Адже здійснене в порядку статті 625 ЦК України нарахування є самостійним видом цивільно-правової відповідальності, який має компенсаційний характер та застосовується незалежно від наявності чи відсутності неустойки. Натомість пеня є різновидом штрафної санкції (неустойки), що має іншу правову природу та функціональне призначення. Зазначені правові інструменти не є взаємозамінними, а їх одночасне застосування прямо допускається законом та усталеною судовою практикою.

Посилання апелянта на подвійне притягнення до відповідальності у зв'язку із нарахуванням позивачем пені, інфляційних втрат та 3% річних є безпідставним, оскільки у розумінні статті 61 Конституції України забороняється подвійна відповідальність одного виду, тоді як у спірних правовідносинах застосовуються різні за своєю правовою природою заходи впливу на правопорушника.

Здійснивши перевірку проведеного позивачем розрахунку даної частини позовних вимог колегія суддів визнає його вірним та таким, що відповідає матеріалам справи. Відтак висновки суду про обґрунтованість пред'явлених вимог про стягнення 390 619,30 грн інфляційних втрат та 88 943,23 грн 3% річних є правомірними.

Щодо поданої заяви про застосування загальних і спеціальних строків позовної давності

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

При цьому, у разі якщо зобов'язання передбачає виконання частинами (зокрема, шляхом здійснення окремих поставок товару), перебіг позовної давності визначається окремо щодо кожного самостійного зобов'язання, строк виконання якого встановлений договором або випливає з відповідних первинних документів.

Отже, право на звернення до суду виникає окремо щодо кожної поставки, а відтак і позовна давність обчислюється з моменту порушення строку оплати за кожною конкретною поставкою, що виключає можливість висновку про її пропуск у цілому.

Пунктом 19 «Прикінцевих та перехідних положень» Цивільного кодексу України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, в зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, який неодноразово продовжувався Указами Президента України.

Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.07.2025 № 478/2025 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 7 серпня 2025 року строком на 90 діб, тобто до по 5 листопада 2025 року.

У цій справі судом першої інстанції вірно встановлено, що дата настання прострочення відповідачем оплати за першою видатковою накладною № 910 від 02.09.2024 є 18.09.2024. Позов у цій справі пред'явлено 07.05.2025. Отже строки позовної давності, як загальної, так і загальної, - пропущені не були.

З урахуванням вищевикладеного, посилання апелянта на строки позовної давності є безпідставними, а відтак відсутні підстави для застосування наслідків пропуску цих строків.

Щодо поданого відповідачем клопотання про зменшення неустойки

Матеріалами справи підтверджується, що розглядаючи заявлене відповідачем клопотання суд першої інстанції виснував про відсутність правових підстав для його задоволення в частині зменшення позовних вимог про стягнення інфляційних та річних. За висновками суду інфляційні втрати є компенсаційними та не підлягають зменшенню, оскільки відображають втрати кредитора від знецінення грошових коштів. Щодо процентів річних суд встановив відсутність очевидної неспівмірності із сумою боргу.

В контексті аргументів апелянта про незгоду з висновками суду попередньої інстанції про часткове задоволення його клопотання колегія суддів зауважує на такому.

Частина друга статті 625 ЦК України визначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини друга статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.

При цьому положення вказаної норми стосовно 3 % річних, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов'язання, є диспозитивними та застосовуються у разі, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

У постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, зробила висновок про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю.

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 161/12771/15-ц, від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13, від 23.06.2020 у справі № 536/1841/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17.

Таким чином, зобов'язання зі сплати 3 % річних та інфляційних втрат є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю та входить до складу грошового зобов'язання і право кредитора на нарахування та стягнення з боржника 3 % річних та інфляційних втрат закріплено у частині другій статті 625 ЦК України.

Аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.12.2024 у справі № 910/20091/23 у подібних правовідносинах.

Верховний Суд у постановах від 31.07.2019 у справі № 910/3692/18, від 27.04.2018 у справі № 908/1394/17 та від 22.01.2019 у справі № 905/305/18 вказав, що з аналізу положень статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України вбачається, що ними передбачено право суду на зменшення штрафних санкцій (штрафу, пені), в той час як стягнення 3% річних та інфляційних витрат не є штрафними санкціями, зокрема неустойкою, а є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Колегія суддів також звертається до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24, де Велика Палата Верховного Суду вказала, що розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), - це законодавчо встановлений та мінімальний розмір процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником, не підлягає зменшенню судом. Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони входять до складу грошового зобов'язання і виступають способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат.

Враховуючи наведене вище нормативно-правове регулювання спірних правовідносин, а також з огляду на встановлені обставини прострочення виконання відповідачем основного зобов'язання, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов заснованого на правильному застосуванні статті 625 ЦК України висновку про наявність правових підстав для стягнення 3 % річних та інфляційних втрат у заявленому розмірі та цілком правомірно відмовив у задоволенні заяви відповідача про зменшення розміру річних та інфляційних втрат.

Відносно незгоди з висновками суду про часткове задоволення клопотання та зменшення пені на 40%, а не на 99% як просив апелянт, - колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Системний аналіз приписів статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України свідчить, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання господарським судом оцінки поданим учасниками справи доказам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій.

Отже, суд при вирішенні питання щодо зменшення неустойки повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення.

Тлумачення частини третьої статті 551 ЦК України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них. Таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі № 467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі № 367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі № 752/15421/17.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №924/709/17, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (пункт 88 постанови Верховного Суду від 02.03.2023 у справі № 905/1409/21).

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013, за своєю правовою природою штрафні санкції виконують стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання своїх зобов'язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності, та стягується в разі порушення такого зобов'язання. Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії. Крім цього, наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

У п.п. 8.22 - 8.25 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, зазначено, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.

Колегія суддів наголошує, що зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статей 86, 210 ГПК України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

За змістом постанов Верховного Суду від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 27.01.2020 у справі №916/469/19, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права, наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Поряд із цим, Суд звертає увагу на те, що неустойка - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Водночас, неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Вона не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Такі висновки Верховний Суд виклав, зокрема, у постановах від 08.06.2023 у справі №917/5/22, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22.

Також у постанові від 19.02.2020 у справі №910/1199/19 Верховний Суд, зокрема вказував на те, що, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 ЦК України, статтею 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Ухвалюючи рішення про зменшення неустойки судом першої інстанції було, зокрема, враховано ступінь виконання основного зобов'язання, яке виконано на 93,43% (22 350 100,00грн (загальна сума здійснених відповідачем платежів в рахунок оплати за договором № 0108-24) / 23 920 100,00грн (загальна сума поставленої позивачем товару відповідачу за договором № 0108-24) * 100), поведінку відповідача щодо виконання зобов'язання за договором, незначний строк прострочення, відсутність збитків у позивача (доказів протилежного матеріали справи не містять), його майновий стан. В сукупності з цими обставинами, а також з огляду на принципи справедливості, балансу інтересів сторін, захисту прав позивача від знецінення коштів через пред'явлення вимог про стягнення інфляційних втрат та 3%, суд першої інстанції виснував про зменшення неустойки на 40%.

Колегія суддів не вбачає підстав для незгоди з таким виснувнням, а також враховуючи економічні і правові інтереси сторін у швидкому виконанні рішення і збереженні платоспроможності сторін як гарантії виконання судового рішення, з огляду на передбачене законом право суду на зменшення розміру неустойки, як засобу недопущення використання санкцій ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності, вважає, що у даному випадку цілком правомірно було визначено наведений вище відсоток зменшення неустойки.

Зменшення штрафних санкцій до визначених в рішенні відсотків (40%), на переконання колегії суддів, є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов'язань в розрізі врахування збалансованості інтересів кредитора і боржника.

Отже, враховуючи доводи обох сторін та загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність), а також необхідність забезпечення балансу інтересів сторін, та беручи до уваги дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд зменшує штрафні санкції, колегія суддів погоджується з висновком суду про зменшення пені до 501 220,44 грн.

У цьому зв'язку підлягають відхиленню щодо неправильного застосування судом попередньої інстанції положень статті 233 Господарського кодексу України, статті 551 Цивільного кодексу України. Адже суд першої інстанції, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням встановлені обставини та подані докази, з урахуванням розумного балансу інтересів сторін у спорі, вірно визнав їх винятковими та достатніми для зменшення неустойки на 40 %.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу

В апеляційній скарзі в частині непогодження з висновком суду про стягнення витрат на правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції, апелянт зазначив таке:

- апелянт вважає, що матеріали справи не містять підписаного між сторонами акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг), інших доказів, за якими можливо встановити реальність виконання договору з боку адвоката/адвокатів та дійсності домовленості щодо розміру адвокатського гонорару;

- позовна заява у цій справі №910/5742/25 подана через електронний кабінет представника позивача Кулик А.М. у справі, підписана з боку адвоката Кулик Ади Миколаївни, яка участі у трьох судових засіданнях у цій справі № 910/5742/25 не приймала. Апелянт вважає, що це спростовує можливість визнання наданого суду ордеру адвоката Кулик А.М. на здійснення представництва інтересів позивача в Господарському суді міста Києва, як належний доказ на підтвердження представництва шляхом безпосередньої участі в суді як під час судових засідань так і, в разі необхідності, під час ознайомлення з матеріалами справи;

- матеріали справи не містять будь-яких запитів адвоката/адвокатів щодо збору доказів правової позиції позивача. На думку скаржника, це свідчить про те, що усі документи додані до позовної заяви були наявними у позивача, тобто адвокату/адвокатам не потрібно було вчиняти буд-яких додаткових дій щодо складання позовної заяви, яка за категорією справ є найпростішою і не потребує ні особливих знань, ні тривалого часу для вивчення документів;

- доданий до позовної заяви розрахунок основної суми боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат є нарахованим через калькулятор мережі Інтернету (https://ips.ligazakon.net/calculator/ff). Вказане підтверджує, що проведення такого розрахунку здійснювалось не особисто адвокатом, а калькулятором Інтернету;

- на думку скаржника обсяг тексту позовної заяви на одинадцяти сторінках штучно збільшений, обсяг тексту у відповіді на відзив та запереченнях також умисно збільшений задля уявності наданих послуг;

- у цій справі приймали участь лише два учасника: представник позивача та представник відповідача; було призначено та проведено лише три судові засідання; при цьому спір і справа є нескладними. Ця справа не є резонансною і публічної особи як сторони у цій справі немає;

- заявлена фіксована сума гонорару у 100 000,00 грн є явно неспівмірною, зокрема з послугами п.1.2. договору про надання правової допомоги;

- доказів щодо часу витраченого адвокатом позивача на виконані роботи матеріали справи не містять;

- на думку скаржника витрачений адвокатом час на візит до суду й участь у засіданні - одне з найбільш спірних питань, зокрема апелянт звертає увагу на те, що згідно договору про надання правової допомоги №28/04/25 від 28.04.2025 місцем знаходження Адвокатського об'єднання «ЛІГОАЛКОМ» є місто Київ, вулиця Патріарха Мстислава Скрипника, 40, приміщення 1001. Місцем знаходження Господарського суду міста Києва є м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В. Таким чином, для участі у судових засіданнях адвокату позивача не потрібно витрачати значний час для прибуття у судове засідання. Апелянт порахував час трьох судових засідань та зазначив, що усі три судові засідання у справі №910/5742/25 були розпочаті вчасно і разом всього тривали 1 годину 20 хвилин.

З зазначеними доводами апеляційної скарги колегія не погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).

Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено, що за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви").

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

Тобто процесуальним законодавством передбачені такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (пункти 33- 34; 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята, шоста статті 126 ГПК України).

Згідно з положеннями частини шостої статті 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як встановлено судом першої інстанції, на підтвердження здійснених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу, позивачем надано:

- копію договору про надання правової допомоги №28/04/25, укладений 28.04.2025 між Адвокатським об'єднанням «ЛІГАЛКОМ», в особі голови (керуючого партнера) Головатюка Сергія Анатолійовича, та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТМ ЦКРОВИЙ ДІМ»;

- копію ордеру на надання правничої допомоги серія ВА №1112602 від 06.05.2025.

Згідно з п.1.1. договору №28/04/25 клієнт доручає та зобов'язується оплачувати, а Адвокатське об'єднання приймає на себе зобов'язання надавати клієнту правову допомогу (послуги) в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.

Відповідно до п.1.2 договору №28/04/25 правова допомога надається у Господарському суді міста Києва у справі за позовом ТОВ «ТМ ЦУКРОВИЙ ДІМ» до ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «ЖИТОМИРСЬКІ ЛАСОЩІ» про стягнення основної суми заборгованості, пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Пунктом 2.1 договору №28/04/25 сторони погодили, що за надання правової допомоги клієнт сплачує на користь Адвокатського об'єднання гонорар, який є винагородою Адвокатського об'єднання.

Гонорар за даним Договором встановлюється у фіксованому розмірі та складає 100 000,00 грн без ПДВ (п.2.2 договору №28/04/25).

Отже, на підставі викладеного, суд першої інстанції, відповідно до положень ст.ст. 126, 129 ГПК України, враховуючи співмірність суми заявлених витрат у розмірі 100 000,00 грн зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю судових засідань, дійшов правомірного висновку про стягнення цієї суми у розмірі 100 000,00 грн.

Щодо доводів апелянта про те, що матеріали справи не містять підписаного між сторонами акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг), інших доказів, за якими можливо встановити реальність виконання договору з боку адвоката/адвокатів та дійсності домовленості щодо розміру адвокатського гонорару колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з умов укладеного між сторонами договору, оплата послуг визначена у фіксованому розмірі (гонорар).

За умовами п. 3.2. Договору, оплата здійснюється клієнтом до 06.05.2025 включно на підставі рахунку Адвокатського об'єднання. (а.с. 161 том 1, на звороті).

Після розгляду справи по суті, що закінчується ухваленням або рішення суду, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі, або ухвали про залишення позову без розгляду, надання правової допомоги припиняється, а Адвокатське об'єднання складає акт наданої правової допомоги, надалі по тексту «Акт». (п. 3.3. Договору).

Згідно матеріалів справи, клієнт здійснив оплату послуг адвоката на підставі зазначеного договору у розмірі 100 000,00 грн. (а.с. 165, том 1).

Колегія суддів враховує, що чинним процесуальним законом надано заявнику вибір щодо подання доказів, що підтверджують розмір понесених судових витрат - до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.

Отже, у даному випадку сума є фіксованою (п. 2.2. Договору), договором визначено попередню оплату наданих послуг, оплата здійснена у встановлений строк (п. 3.2. Договору). Зазначені обставини є достатніми для відшкодування витрат у повному обсязі.

Згідно матеріалів справи, позовну заяву подав адвокат позивача - Кулик Ада Миколаївна, а в судових засіданнях приймав участь адвокат позивача Головатюк Сергій Анатолійович. Зазначені адвокати уклади з позивачем договір про надання правової допомоги №28/04/25, укладений 28.04.2025 між Адвокатським об'єднанням «ЛІГАЛКОМ», в особі голови (керуючого партнера) Головатюка Сергія Анатолійовича, та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТМ ЦКРОВИЙ ДІМ».

Доводи апелянта про те, що позовну заяву подав один представник, а у судових засіданнях приймав участь інший представник колегія відхиляє, оскільки понесені позивачем витрати сплачені на рахунок Адвокатського об'єднання, адвокати якого надали правову допомогу, а не на окремий рахунок адвоката цього об'єднання.

Посилання апелянта на те, що адвокатам не потрібно було вчиняти буд-яких додаткових дій щодо складання позовної заяви, оскільки, на його думку, матеріали справи не містять будь-яких запитів адвокатів щодо збору доказів правової позиції позивача, а усі документи додані до позовної заяви були наявними у позивача колегія вважає безпідставними, адже надання правничої допомоги не включає в себе лише збір доказів. Підготовка позовної заяви - це насамперед правовий аналіз, формування юридичної стратегії, підбір актуальної судової практики Верховного Суду та кваліфікація правовідносин. Наявність документів у клієнта не звільняє адвоката від обов'язку їх опрацювати, систематизувати та надати їм правову оцінку.

Доводи апелянта про штучне збільшення обсягу тексту у відповіді на відзив та запереченнях відхиляються, оскільки відповідні аргументи позивача, наведені у відповіді на відзив та запереченнях, не є «штучним збільшенням». Адвокат позивача виклав свою правову позицію щодо аргументів відповідача, враховуючи, що відповідач виклав у відзиві численні заперечення, адвокат позивача зобов'язаний надати вичерпну відповідь на кожне з них.

Доводи апелянта про те, що заявлена фіксована сума гонорару у розмірі 100 000,00 грн є неспівмірною, зокрема з послугами п.1.2. договору про надання правової допомоги колегія вважає безпідставними, оскільки суд стягнув суму фактично сплачених відповідачем витрат на правничу допомогу адвоката з урахуванням положень процесуального законодавства. Суд першої інстанції оцінив докази надання правової допомоги, виходячи з їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Відтак, всі інші доводи відповідача колегія суддів відхиляє, оскільки правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу.

Разом з тим, колегія зазначає, що скаржником не спростовані висновки суду першої інстанції, всім обставинам, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі судом першої інстанції надана належна правова оцінка на підставі сукупності належних та допустимих доказів. Норми матеріального та процесуального права судом першої інстанції застосовані правильно.

За таких обставин, колегія суддів не вбачає порушень норм процесуального та матеріального права у діях суду попередньої інстанції під час стягнення витрат на правничу допомогу.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів встановила, що оскаржене рішення суду першої інстанції прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства, при повному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, підстави для його зміни чи скасування в розумінні приписів статті 277 ГПК України відсутні. Натомість викладені в апеляційні скарзі доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції, а тому в її задоволенні слід відмовити.

Судові витрати

Згідно вимог статті 129 ГПК України, у зв'язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги судові витрати покладаються на апелянта.

Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2025 у справі №910/5742/25 залишити без змін.

Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано, - 30.03.2026.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді С.О. Алданова

С.І. Буравльов