ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ
30 березня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/1928/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Аленіна О.Ю.
суддів: Богатиря К.В., Принцевської Н.М.
розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Морський торговельний порт "Південний"
на рішення Господарського суду Одеської області від 24.11.2025 (повний текст складено та підписано 04.12.2025, суддя Цісельський О.В.)
у справі №916/1928/25
за позовом Державного підприємства "Морський торговельний порт "Південний"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Марко ЛТД"
про стягнення 5 830,73 грн
та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Марко ЛТД"
до Державного підприємства "Морський торговельний порт "Південний"
про стягнення 31 038,55 грн
Державне підприємство "Морський торговельний порт "Південний" (надалі - ДП МТП "Південний", Порт) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Марко ЛТД" (надалі - ТОВ "Марко ЛТД", Товариство), в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просило суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 7 276,65 грн, з яких: 6 143,91 грн - сума основного боргу, 639,96 грн - пеня за несвоєчасне внесення плати, 399,58 грн - інфляційне збільшення суми боргу, 93,82 грн - 3% річних від простроченої суми.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором про спільне використання технологічних мереж № ОГЕ-106/д від 02.11.2007, в частині своєчасної оплати за використання електричних мереж у період з квітня 2024 по січень 2025.
В свою чергу, ТОВ "Марко ЛТД" звернулося до Господарського суду Одеської області із зустрічною позовною заявою до ДП МТП "Південний", в якій просить суд стягнути з Порту на свою користь безпідставно набуті грошові кошти в сумі 31038,55 грн.
Зустрічні позовні вимоги Товариство обґрунтовує тим, що договір № ОГЕ-106/д від 02.11.2007 припинив свою дію з 01.04.2020 на підставі Закону України "Про ринок електричної енергії", постанови НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 "Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії" та постанови НКРЕКП № 2108 від 28.12.2019 (зі змінами), а тому Товариство за період з 01.06.2022 по день подання зустрічної позовної заяви (за останні три роки) сплатило Порту без достатньої правової підстави спірні грошові кошти в сумі 31038,55 грн.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 24.11.2025 по справі №916/1928/25 у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.
В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції щодо первісного позову зазначив, що у період з квітня 2024 по січень 2025 Порт безпідставно виставляв Товариству рахунки на оплату послуг за договором № ОГЕ-106/д від 02.11.2007, оскільки питання щодо компенсації Порту використання Товариством технологічних мереж повинні були бути врегульовані Портом зі своїм оператором системи розподілу, яким є АТ "Українська залізниця", шляхом укладення додаткової угоди до договору № ОГЕ-106/д від 02.11.2007 про спільне використання технологічних електричних мереж, а у Товариства з 01.04.2020 припинився обов'язок оплачувати Порту відповідні платежі.
Щодо зустрічного позову, місцевий господарський суд зазначив, що Товариство сплачуючи Порту платежі у період з 20.02.2023 по 11.04.2024, вже знало, що в нього в силу законодавства відсутнє зобов'язання (відсутній обов'язок) з оплати рахунків Порту, які він виставляв відповідно до умов договору № ОГЕ-106/д від 02.11.2007, а тому поведінка саме Товариства є суперечливою (тобто, потерпіла особа вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків).
Не погодившись із вказаними рішеннями до Південно-західного апеляційного господарського суду звернулось ДП МТП "Південний" з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 24.11.2025 у справі №916/1928/25 в частині відмови в задоволені первісного позову ДП МТП "Південний" до ТОВ "Марко ЛТД" та ухвалити нове рішення, яким первісний позов ДП МТП "Південний" до ТОВ "Марко ЛТД" задовольнити в повному обсязі та стягнути з останнього заборгованість у розмірі 7 276,65 грн, з яких: 6 143,91 грн - сума основного боргу, 639,96 грн - пеня за несвоєчасне внесення плати, 399,58 грн - інфляційне збільшення суми боргу, 93,82 грн - 3% річних від простроченої суми.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції не повністю з'ясував обставини, що мають значення для справи та неправильно застосував норми матеріально права, виходячи з наступного:
- суд першої інстанції не спростував презумпцію правомірності правочину за договором № ОГЕ-106/д від 02.11.2007, проте фактично дійшов висновку, що у Товариства відсутні правові підстави оплачувати спожиті послуги за договором, а для вирішення питання щодо оплати договору підприємству потрібно було звернулась з питанням про укладання додатковї угоди до основного договору до оператора систему розподілу;
- оцінюючи спірні правовідносин на предмет чинності правочину, суд хоча і дійшов вірного висновку щодо правомірності дії договору ОГЄ - 106/д від 02.11.2007 року, проте не врахував загальні положення цивільного законодавства, які регулюють правочини;
- чинне законодавство не містить положення або застереження про автоматичне припинення чинних договорів про спільне використання технологічної мережі після прийняття НКРЕКП №312 у 2018 році, більш того, фактично суд дійшов до аналогічного висновку погоджуючись з позивачем про те, що договір не припинив свою дію;
- укладений між сторонами договір ОГЄ-106/д від 02.11.2007 виконувався сторонами без жодних заперечень до березня 2024 року, тобто вже після прийняття НКРЕКП №312 у 2018 році, а також після укладання договору про розподіл електроенергії з оператором систему розподілу;
- суд першої інстанції дійшов до суперечливих висновків та невірно застосував поняття «правомірності правочину» і його загальних засад. Ігноруючи у власному рішенні наслідки укладеного правочину та вільне волевиявлення сторін, як основу будь-якого правомірного правочину;
- надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд першої інстанції у власному висновку неправильно застосував норми матеріального права та безпідставно визначив ДП МТП "Південний" обов'язок звернення до оператора систему розподілу задля укладання угоди про спільне використання технологічних мереж.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження у цій справи та визначено розгляд апеляційної скарги здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч.13 ст.8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.7 ст.252 ГПК України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Згідно з ч.2 ст.270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.
В ході апеляційного розгляду даної справи Південно-західним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України. Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як зазначалося раніше, рішення Господарського суду Одеської області від 24.11.2025 по даній справі оскаржується позивачем лише в частині відмови у задоволенні первісного позову, у зв'язку з чим, відповідно до вимог ст.269 Господарського процесуального кодексу України, переглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Наявні матеріали справи свідчать про те, що 02.11.2007 між ДП МТП "Південний" (далі - Порт, Власник мережі) та ТОВ "Марко ЛТД" (далі - Товариство, Користувач) був укладений договір про спільне використання технологічних мереж (далі - договір) № ОГЕ-106/д, відповідно до п. 1.1 якого, Власник мереж зобов'язується забезпечити передачу електричної енергії в межах величин, дозволених Користувачу до використання, а Користувач - своєчасно сплачувати за використання електричної мережі, отримані послуги, в тому числі за перетікання реактивної електричної енергії.
Умовами частини 3 договору визначено, що Власник мереж має право, зокрема: на відшкодування частини (відповідно до обсягу переданої Користувачу електричної енергії) витрат на утримання електричних мереж, якими здійснюються передача електричної енергії Користувачу, згідно з кошторисом (п.3.1.); на отримання від Користувача плати за перетікання реактивної електричної енергії (п.3.5.)
Відповідно до п. 4.1 договору Користувач взяв на себе зобов'язання здійснювати оплату за використання електричних мереж Власника мереж за розрахунковий період. Розрахунок плати за використання електричних мереж Власника здійснюється згідно з додатком №2 (калькуляція).
Плата за використання електричних мереж Власника вноситься Користувачем на підставі рахунку, одержаного від Власника мереж. Тривалість періоду для оплати отриманого рахунку становить 5 днів (тривалість періоду оплати має не перевищувати 5 днів для суб'єктів господарювання, які здійснюють плату самостійно, і 10 днів - для суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахунки через свою територіально відокремлену головну організацію).
Пунктом 5.3. договору встановлено, що Користувач має право на відшкодування згідно з законодавством України збитків, заподіяних внаслідок порушення його прав.
Відповідно до умов другого абзацу п. 5.4 Користувач сам несе відповідальність за дотримання умов цього договору.
Пунктом 9.3. договору встановлено, що відносини власника мереж та постачальника електричної енергії у частині передачі електричної енергії Користувачу регулюються договором про постачання електричної енергії, який укладений між постачальником електричної енергії та власником мереж.
Відповідно до п.10.4. договору він укладений на строк до 31.12.2008, набирає чинності з дня його підписання та вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення цього терміну не буде заявлено однією із сторін про відмову від нього або його перегляд. Договір може бути розірвано і в іншій термін за ініціативою будь-якої із сторін в порядку, визначеному законодавством.
На виконання умов договору № ОГЕ-106/д від 02.11.2007 Портом Товариству направлялися рахунки на оплату послуг за договором та акти приймання-передачі виконаних послуг.
Зокрема, у період квітень 2024 - січень 2025 Портом Товариству із відповідними супровідними листами направлялися наступні рахунки: № 82/е від 30.04.2024 на суму 632,60 грн; № 111/е від 31.05.2024 на суму 524, 83 грн; № 150/е від 30.06.2024 на суму 480,31 грн; № 181/е від 31.07.2024 на суму 494,38 грн; № 210/е від 31.08.2024 на суму 468,60 грн; № 239/е від 30.09.2024 на суму 494,38 грн; № 269/е від 31.10.2024 на суму 487,34 грн; № 300/е від 30.11.2024 на суму 447,52 грн; №332/е від 31.12.2024 на суму 440,48 грн; №363-210/е від 31.01.2025 на суму 304,44 грн, а також акти приймання - передачі виконаних послуг (т.с. 1, а.с. 27-107)
14.05.2024 ТОВ "Марко ЛТД" листом за № 14/05/25, із посиланням на приписи ПРРЕЕ № 312 та на укладений ним з АТ "Українська залізниця" договір № ЕЕЦ 200105010938 про надання послуг з розподілу ОСР, зазначило, що Порту для вирішення питання про використання технологічних електричних мереж основного споживача слід звернутись до АТ "Українська залізниця" для укладання договору про спільне використання технологічних електричних мереж (т.с.1, а.с. 172).
24.01.2025 листом за №526/12/2037/25 Порт повторно повідомив ТОВ "Марко ЛТД" про необхідність погашення заборгованості та повернення актів приймання - передачі наданих послуг за період з 01.04.2024 по 30.10.2024. Лист Порту був отриманий Товариством 29.01.2025.
29.01.2025 листом за №29/01/2025 ТОВ "Марко ЛТД" повідомило Порт про те, що договір №ОГЕ-Ю6/д від 02.11.2007 суперечить ПРРЕЕ № 312, а тому просить вважати його розірваним з моменту набрання чинності ПРРЕЕ № 312. Окрім цього, Товариство у листі зазначило що у випадку недосягнення згоди з цього питання, він буде вимушений звернутися до суду з позовною заявою про визнання правочину недійсним.
Невиконання ТОВ "Марко ЛТД" вимог ДП МТП "Південний" щодо оплати заборгованості за договором про спільне використання технологічних мереж № ОГЕ-106/д від 02.11.2007 в частині своєчасної та повної оплати, стало підставою для звернення Порту із даним позовом до суду.
Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог за первісним позовом.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дослідивши наявні матеріали справи, доводи та вимог сторін дійшла наступних висновків.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено статтею 16 цього Кодексу. Суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист їх прав і охоронюваних законом інтересів, які порушені або оспорюються. Наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації права, встановленого вищевказаними нормами.
Відповідно до частин першої та другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Порушенням є такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке. Порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки недоведеність порушення прав, за захистом яких було пред'явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.
Вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) відкрито провадження у справі, належним позивачем.
Особа, яка звертається до суду з позовом, реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 Господарського процесуального кодексу України право на судовий захист, вказує у позові власне суб'єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Позивач, звертаючись до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке його право та/або охоронюваний законом інтерес порушене особою, до якої пред'явлений позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права/інтересу. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.
Згідно з ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
В свою чергу, порушенням зобов'язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до приписів ст. 6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Стаття 626 ЦК України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
В силу приписів ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як встановлено судом, між Портом та Товариством 02.112007 був укладений договір № ОГЕ-106/д про спільне використання електричних мереж, який за своєю правовою природою є договором надання послуг, є типовим договором, викладеним у додатку № 2 до "Правил користування електричною енергією", затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 № 28.
Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з частиною першою ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами (стаття 905 ЦК України).
Так, наявні матеріали справи свідчать про те, що договір № ОГЕ-106/д від 02.11.2007 був укладений між сторонами відповідно до "Правил користування електричною енергією", затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України № 28 від 31.07.1996 (із наступними змінами).
Однак, 13.04.2017 Верховною Радою України був прийнятий Закон України "Про ринок електричної енергії" № 2019, який визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище.
Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (надалі - НКРЕКП), постановою від 14.03.2018 за № 312 були затверджені правила роздрібного ринку електричної енергії (ПРРЕЕ), які є нормативно- правовим актом, що регулює взаємовідносини, які виникають під час купівлі-продажу електричної енергії між електропостачальником та споживачем (для власного споживання), а також їх взаємовідносини з іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії, визначеними цими Правилами.
Відповідно до п. 6 постанови НКРЕКП № 312 до укладення договору про надання послуг з розподілу електричної енергії, який укладається зі споживачем, договірні відносини між споживачем та суб'єктом господарювання, що провадить діяльність з розподілу електричної енергії на підставі ліцензії з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами (або ОСР як правонаступником за договорами про користування електричною енергією та договорами про постачання електричної енергії), урегульовуються окремими положеннями діючих договорів про користування електричною енергією або договорів про постачання електричної енергії (у частині взаємовідносин споживача і електророзподільної організації), які не суперечать вимогам чинного законодавства у сфері електроенергетики. Зокрема сторони керуються вимогами діючих договорів про користування електричною енергією (про постачання електричної енергії) з питань потужності, якості електроенергії, окремих процедурних питань тощо. У разі виникнення суперечності між нормами діючих договорів про користування електричною енергією (про постачання електричної енергії) та нормами законодавства про електроенергетику сторони керуються вимогами чинного законодавства.
Після укладення договору про надання послуг з розподілу електричної енергії договори про користування електричною енергією та договори про постачання електричної енергії продовжують свою дію в частині регулювання відносин щодо заборгованості/переплати за цими договорами з відповідними правами та обов'язками, пов'язаними з такою заборгованістю/переплатою, а також щодо нарахування пені, неустойки, обмеження та припинення постачання електричної енергії тощо.
До укладення договору про надання послуг з компенсації перетікань реактивної електричної енергії відповідно до Правил відносини між власником мереж та/або ОСР/ОСП, та/або споживачем щодо компенсації перетікань реактивної електричної енергії регулюються договорами про постачання електричної енергії та договорами про технічне забезпечення електропостачання споживача між основним споживачем та субспоживачем.
В іншій частині договори про користування електричною енергією та договори про постачання електричної енергії припиняють свою дію.
Відповідно до п. 12 постанови НКРЕКП № 312, постанову Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України № 28 "Про затвердження Правил користування електричною енергією" (із змінами) визнано такою, що втратила чинність.
Як встановлено судом, 25.02.2020 ТОВ "Марко ЛТД" уклало з АТ "Українська залізниця" (як оператором системи розподілу (ОСР)) договір № ЕЕЦ 200105010938 про надання послуг з розподілу електричної енергії за адресою: Одеська область, м. Південне, вул. Берегова, 3а, ЕІС-код точок розподілу: 62Х0281924273297.
Згідно з ч. 2 ст. 49 Закону України "Про ринок електричної енергії", відносини між основним споживачем та користувачами, що живляться від його мереж, та оператором системи розподілу та/або оператором системи передачі регулюються кодексом систем розподілу, кодексом системи передачі, правилами роздрібного ринку та договорами, укладеними на їх основі.
У відповідності до ч. 3 ст. 49 Закону України "Про ринок електричної енергії", Основний споживач зобов'язаний укласти з оператором системи розподілу, на території здійснення ліцензованої діяльності з розподілу якого розташовані його мережі, договір про спільне використання електричних мереж за типовою формою, затвердженою Регулятором. Вартість послуг за цим договором визначається за затвердженою Регулятором методикою. Вартість оплачених оператором системи розподілу послуг за договором про спільне використання електричних мереж включається до тарифу на розподіл відповідного оператора системи розподілу.
Пунктом 1.1.2 ПРРЕЕ визначено, що договором про спільне використання технологічних електричних мереж є домовленість двох сторін, що встановлює зміст та регулює правовідносини між оператором системи розподілу та основним споживачем, мережі якого розташовані на території ліцензованої діяльності оператора системи розподілу, під час транспортування електричної енергії технологічними електричними мережами основного споживача, що укладається за типовою формою, затвердженою Регулятором, та згідно з яким передбачається оплата вартості послуг з використання технологічних електричних мереж основного споживача, визначеної за затвердженою Регулятором методикою.
Нормами абз 2, 3 п.п.1.2.3, ПРРЕЕ передбачено, що Оператор системи розподілу в межах території здійснення ліцензованої діяльності забезпечує розподіл електричної енергії власними мережами та технологічними електричними мережами інших власників, які не виконують функції оператора системи розподілу, згідно з умовами ліцензії або відповідно до законодавства.
У разі використання оператором системи розподілу технологічних електричних мереж власника мереж, який не виконує функцій оператора системи розподілу згідно з умовами ліцензії або законодавством, для забезпечення транспортування електричної енергії електричними мережами, що не належать оператору системи розподілу відносини між власником цих мереж та оператором системи розподілу, у тому числі їх взаємна відповідальність, регулюються договором про спільне використання технологічних електричних мереж, що укладається між ними на основі типового договору (додаток 1 до цих Правил).
Підпунктом 2.5.1. ПРРЕЕ визначено, що для забезпечення розподілу електричної енергії іншим споживачам, а також для транспортування електричної енергії в мережі оператора системи розподілу електричними мережами, що не належать оператору системи розподілу, між оператором системи розподілу та споживачем та/або власником цих мереж, який не є оператором системи розподілу, укладається договір про спільне використання технологічних електричних мереж, що укладається між ними на основі Типового договору про спільне використання технологічних електричних мереж (додаток 1 до цих Правил).
Відносини між операторами системи розподілу та споживачами, електричні мережі яких приєднані до системи передачі, регулюються постановою НКРЕКП № 2108 від 28.12.2019 (зі змінами), якою затверджені Методичні рекомендації щодо врегулювання відносин оператора системи передачі, операторів систем розподілу, виробників, основних споживачів, електричні мережі яких приєднані до системи передачі або до електричних мереж виробника, резервне живлення якого забезпечується від мереж ОСП, та їх субспоживачів (далі -Методичні рекомендації).
У відповідності до п.п.1 п.5 Методичних рекомендацій оператори системи розподілу, які згідно з вимогами пункту 13 розділу XVII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ринок електричної енергії" є правонаступниками в частині прав та обов'язків постачальника електричної енергії за регульованим тарифом, зобов'язані укласти строкові до 31.03.2020 додаткові угоди до діючих договорів про спільне використання технологічних електричних мереж з виробниками, резервне живлення яких забезпечується від мереж ОСП, з основними споживачами, приєднаними до мереж ОСП або до мереж виробника, резервне живлення якого забезпечується від мереж ОСП, за типовою формою, визначеною ПРРЕЕ. (пп. 1 п. 5 із змінами, внесеними згідно з Постановою НКРЕКП від 24.12.2019 № 3263).
Враховуючи вищенаведене, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що укладений між сторонами договір № ОГЕ-106/д від 02.11.2007, із прийняттям НКРЕКП постанови № 312, не припинив свою дію, проте, в силу набрання законної сили ПРРЕЕ, з 01.04.2020 у відповідача обов'язок щодо здійснення оплати Порту грошових коштів за користування технологічними електричними мережами, як то передбачено умовами договору № ОГЕ-106/д від 02.11.2007, є таким, що припинений.
В свою чергу, для вирішення питання щодо компенсації використання Товариством технологічних електричних мереж, що належать Порту, Порт у відповідності до Закону України "Про ринок електричної енергії" та ПРРЕЕ, повинен був звернутись до свого оператора системи розподілу (АТ "Українська залізниця") та у строк до 31.03.2020 укласти додаткову угоду до зазначеного договору про спільне використання технологічних мереж.
З урахуванням наведених приписів законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у період з квітня 2024 по січень 2025 Порт безпідставно виставляв Товариству рахунки на оплату послуг за договором № ОГЕ-106/д від 02.11.2007, оскільки питання щодо компенсації Порту використання Товариством технологічних мереж повинні були бути врегульовані Портом зі своїм оператором системи розподілу, яким є АТ "Українська залізниця", шляхом укладення додаткової угоди до договору № ОГЕ-106/д від 02.11.2007 про спільне використання технологічних електричних мереж, а у Товариства з 01.04.2020 припинився обов'язок оплачувати Порту відповідні платежі.
Судом апеляційної інстанції відхиляються посилання апелянта на неврахування місцевим господарським судом презумпції правомірності правочину, а саме договору № ОГЕ-106/д від 02.11.2007, оскільки як вже було вказано вище та вірно встановлено місцевим господарським судом, даний правочин дійсно не припинив свою дію, однак з моменту набрання законної сили постанови НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 "Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії" та постанови НКРЕКП № 2108 від 28.12.2019 (зі змінами), у відповідача з 01.04.2020 не було підстав здійснювати платежі за таким договором.
До того ж, як свідчать наявні матеріали справи, ТОВ "Марко ЛТД" на виконання вимог чинного законодавства було укладено з АТ "Українська залізниця", як оператором системи розподілу (ОСР), договір про надання послуг з розподілу електричної енергії.
Отже, аргументи апелянта про необґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в частині відмови у задоволенні первісного позову, під час апеляційного перегляду останнього не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим колегія суддів не знаходить підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.
Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 24.11.2025 відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваної ухвали без змін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Рішення Господарського суду Одеської області від 24.11.2025 по справі №916/1928/25 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Датою складання та підписання даної постанови є 30.03.2026.
Головуючий суддя Аленін О.Ю.
Суддя Богатир К.В.
Суддя Принцевська Н.М.