Постанова від 23.03.2026 по справі 916/4870/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/4870/23

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Л.В. Поліщук,

суддів: О.Ю. Аленіна, С.В. Таран,

секретар судового засідання: І.С. Мисько,

за участю представників сторін:

від позивача: Піун С.П.;

від відповідача: Станчук А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» та Комунального некомерційного підприємства Генічеської центральної лікарні Генічеської міської ради

на рішення Господарського суду Одеської області від 26.02.2024 (суддя Ю.М. Невінгловська, м. Одеса, повний текст складено 07.03.2024)

у справі №916/4870/23

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг»

до відповідача: Комунального некомерційного підприємства Генічеської центральної лікарні Генічеської міської ради

про стягнення 2171821,68 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Комунального некомерційного підприємства Генічеської центральної лікарні Генічеської міської ради, в якій просило стягнути із відповідача заборгованість у розмірі 2171821,68 грн, з яких: основний борг у сумі 1519479,49 грн, пеня у сумі 360574,22 грн, 3% річних у сумі 63 107,35 грн та інфляційні втрати у сумі 228660,62 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов укладеного між сторонами договору №20-1142/21-БО-Т від 15.11.2021 постачання природного газу в частині оплати за отриманий природний газ у період з лютого по травень 2022 року, у зв'язку з чим за відповідачем утворилась заборгованість у спірній сумі, на яку позивачем нараховано пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Одеської області від 26.02.2024 позов задоволено частково.

Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства Генічеської центральної лікарні Генічеської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» основний борг у розмірі 1519479,49 грн, 3% річних у сумі 54588,28 грн, інфляційні втрати у розмірі 228660,62 грн, пеню у розмірі 5000,00 грн, а також 25959,63 грн витрат по сплаті судового збору. В решті позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем цілком правомірно визначено вартість спожитого відповідачем природного газу, яка підлягає сплаті останнім, з огляду на що дійшов висновку про правомірність доводів позивача щодо існування у відповідача невиконаного зобов'язання з оплати за поставлений позивачем природний газ у заявленій позивачем сумі.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд зазначив про його правильність та обґрунтованість, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині задовольнив у повному обсязі.

При перевірці здійсненого позивачем розрахунку 3% річних в сумі 63107,35 грн судом встановлено його помилковість. За розрахунком суду, за вибрані позивачем періоди, сума 3% річних складає 54588,28 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені суд вказав, що він є арифметично вірним, водночас керуючись частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України, враховуючи дискреційність наданих суду повноважень щодо зменшення розміру штрафних санкцій, в умовах воєнного стану, введеного за наслідком збройної агресії проти України, а також приймаючи до уваги неподання позивачем будь-яких доказів понесення ним збитків внаслідок допущеного відповідачем порушення грошових зобов'язань у спірних правовідносинах, з урахуванням принципу збалансованості інтересів сторін, зменшив розмір нарахованої пені до 5000,00 грн.

Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги позивача

Не погодившись з ухваленим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» звернулося із апеляційною скаргою, в якій просило рішення Господарського суду Одеської області від 26.02.2024 у справі №916/4870/23 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 355574,22 грн скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт послався на те, що заявлена сума пені не є надмірно великою до боргу відповідача, адже зобов'язання відповідача з оплати поставленого газу та розмір заборгованості складає 1519479,49 грн, тоді як сума пені, нарахована відповідно до договору, становить 360574,22 грн, що складає 23,73% від суми несплаченої заборгованості. Таким чином, на думку позивача, суд неспівмірно зменшив заявлену до стягнення пеню на 98,61%.

Також позивач зазначив, що господарський суд при вирішенні питання щодо зменшення пені повинен був об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, а не лише відповідача, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, проте під час розгляду справи не було враховано інтереси позивача.

Крім того, скаржник зауважив на тому, що зменшення розміру пені на 98,61% фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Позивач також вказав, що суд не надав належної уваги ступеню виконання зобов'язання боржником, не виконав вимоги закону щодо оцінки майнового стану сторін, які беруть участь у зобов'язанні, та інших інтересів сторін.

Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідача

Комунальне некомерційне підприємство Генічеської центральної лікарні Генічеської міської ради також не погодилося із рішенням Господарського суду Одеської області від 26.02.2024, у зв'язку з чим подало на нього апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача вартості природного газу, вказаного в актах за березень 2022 року в сумі 802934,98 грн, за квітень 2022 року в сумі 449648,40 грн та за травень 2022 року в сумі 8128,01 грн, 5000,00 грн пені, 54588,28 грн - 3% річних, 228660,62 грн інфляційних нарахувань; постановити в цій частині нове рішення про відмову у позові.

Мотивуючи апеляційну скаргу, комунальне підприємство зазначило, що факт належного оформлення та направлення позивачем (постачальником) на адресу відповідача (споживача) двох примірників акту приймання-передачі газу є обов'язковою умовою для настання у відповідача (споживача) обов'язку оплатити спожитий природний газ. Натомість посилання суду першої інстанції на те, що позивачем акти були виставлені відповідачу шляхом надсилання на електронну адресу споживача, що зазначена у розділі 14 договору, не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки з матеріалів справи вбачається, що акти приймання-передачі направлялися позивачем на електронну адресу gen_buh@ukr.net, в той час як в розділі 14 договору відповідачем зазначена інша електронна адреса, а саме: genlik@ukr.net.

Місцевим господарським судом не було враховано той факт, що припинення відповідачем оплати за газ збіглося із початком широкомасштабної агресії проти України та окупацією території, на якій зареєстроване місце перебування відповідача.

На переконання відповідача, за відсутності повної остаточної оплати за газ, спожитий у лютому 2022 року (граничний строк оплати якого згідно із пунктом 5.1. договору відповідно до акту приймання-передачі газу наступив 15.03.2022), позивач, як постачальник, мав передбачене пунктом 8.1. договору право та можливість припинити з 01.04.2022 постачання природного газу відповідачу та виключити його з реєстру.

Відповідач звернув увагу на те, що на початку збройної агресії проти України Генічеська міська територіальна громада, отже й відповідач, опинилися на тимчасово окупованій території. Зазначена обставина повністю зупинила бюджетний процес на території Генічеської міської територіальної громади, діяльність виконавчих органів та казначейські розрахунки. До того ж, початок тимчасової окупації обумовив припинення на значний проміжок часу телефонного та інтернет-зв'язку, що унеможливлювало проведення будь-яких платежів та здійснення електронного документообігу.

Також відповідач зауважив на тому, що починаючи з 25.04.2022 було встановлено законодавчу заборону на перерахування коштів з тимчасово окупованої території на іншу територію України, а також починаючи з 24.02.2022 - законодавчу заборону на переміщення товарів, у тому числі природного газу, з іншої території України на тимчасово окуповану територію, у тому числі трубопровідним транспортом. Зазначені факти свідчать про неможливість проведення оплат за спожитий газ з території Генічеської громади за березень, квітень та травень 2022 року, а також про відсутність у позивача правових підстав для поставки природного газу відповідачу з 24.02.2022.

Крім того, відповідач зазначив, що він фактично дізнався про факт, обсяги та вартість спожитого газу з наявної судової справи. Зазначений факт у поєднанні з умовами триваючої окупації об'єктів відповідача роблять позовні вимоги в частині стягнення суми пені, 3% річних та інфляційних втрат безпідставними.

Відповідач також вказав, що питання звільнення сторін від відповідальності за повне або часткове невиконання умов договору №20-1142/21-БО-Т від 15.11.2021 регламентовано розділом 10 договору. У зв'язку з тим, що рішення суду першої інстанції було постановлено без участі відповідача, останній просив долучити до матеріалів справи лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1. як доказ наявності форс-мажорних обставин.

Позиція позивача щодо апеляційної скарги відповідача

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Зокрема, відповідач зазначив, що на виконання умов договору відповідач не надавав позивачу відповідну інформацію та акти надання послуг з розподілу/транспортування, отже, між сторонами стало питання щодо узгодження обсягів спожитого газу. Відповідно до пункту 3.5.4. договору у випадку неповернення відповідачем підписаного оригіналу акту до 15-го (п'ятнадцятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від відповідача відповідно до пункту 3.5.1. договору, та даних щодо остаточної алокації відборів відповідача на Інформаційній платформі Оператора ГТС, обсяг (об'єм) спожитого природного газу вважається встановленим, узгодженим відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність відповідачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених в розділі 4 договору.

При цьому позивач зазначив, що згідно довідки (додається) Комунального некомерційного підприємства Генічеська центральна лікарня Генічеської міської ради, яка була надана позивачу під час укладання договору на його запит, відповідач повідомив дані уповноважених діяти від його імені контактних осіб, в тому числі, засоби телефонного зв'язку та електронної пошти. Відтак, зважаючи на відомості, відображені у цій довідці, а саме інформації щодо електронної пошти gen_buh@ukr.net, акти приймання-передачі природного газу у спірний період надсилались саме на цю пошту контактній особі. Відтак посилання відповідача (скаржника) на те, що у матеріалах справи відсутні докази належного надсилання актів приймання-передачі за спірний період постачання природного газу на адресу відповідача, спростовуються наявними у матеріалах справи доказами та доданими до відзиву документами.

Отже, як вказав позивач, у даному випадку обсяги встановлювались відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС.

Відповідачем належних та допустимих в розумінні статей 77, 78 Господарського процесуального кодексу України актів про припинення розподілу, та, як наслідок, постачання природного газу на об'єкти відповідача до матеріалів справи не представлено. Таким чином, за доводами позивача, на виконання умов договору позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 3532046,88 грн, що підтверджується відомостями з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо остаточної алокації відборів відповідача (роздруківка з особисто кабінету позивача наявна в матеріалах справи), які підтверджують обсяги природного газу, що були поставлені відповідачу у спірний період у відповідності до підпункту 3.5.4. пункту 3.5. договору.

Також позивач звернув увагу на те, що лист ТПП від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, розміщений на веб-сайті ТПП, не може вважатись сертифікатом про форс-мажорні обставини, виданим Торгово-промисловою палатою України відповідачу, і, як наслідок, доказом дії обставин непереборної сили, що спростовує твердження Відповідача про застосування в даному випадку пункту 10.1. договору.

Рух справи, заяви, клопотання, інші процесуальні дії в суді апеляційної інстанції

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду заяви визначено колегію суддів у складі: головуючого судді І.Г. Філінюка, суддів О.Ю. Аленіна, К.В. Богатиря, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.03.2024.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.03.2024 доручено Господарському суду Одеської області невідкладно надіслати на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду матеріали справи №916/4870/23. Відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» на рішення Господарського суду Одеської області від 26.02.2024 у справі №916/4870/23 до надходження матеріалів справи з суду першої інстанції.

02.04.2024 матеріали справи №916/4870/23 надійшли на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» на рішення Господарського суду Одеської області від 26.02.2024 у справі №916/4870/23 залишено без руху. Встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» строк для надання Південно-західному апеляційному господарському суду доказів направлення апеляційної скарги відповідачу - Комунальному некомерційному підприємству Генічеській центральній лікарні Генічеської міської ради разом з листом опису вкладення про направлення апеляційної скарги, із зазначенням номеру поштового відправлення - протягом 10 днів з дня вручення копії ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

11.04.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» про усунення недоліків. До вказаної заяви було додано роздруківку з офіційного сайту АТ «Укрпошта», відповідно до якої за адресою: 75500, МВ Генічеськ, вул. Центральна, 2, відділення тимчасово не функціонує, а також додано докази направлення апеляційної скарги на адресу Комунального некомерційного підприємства Генічеської центральної лікарні Генічеської міської ради засобами електронного зв'язку.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» на рішення Господарського суду Одеської області від 26.02.2024 у справі №916/4870/23. Встановлено учасникам справи згідно з нормами статті 263 Господарського процесуального кодексу України строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань - протягом 7 днів з дня отримання копії ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження у справі. Призначено справу №916/4870/23 до розгляду на 04.06.2024 о 14:00 год.

Поряд з цим, 26.04.2024 Південно-західним апеляційним господарським судом зареєстровано апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства Генічеська центральна лікарня Генічеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 26.02.2024 у справі №916/4870/23 (вх.№1556/24 від 26.04.2024). Одночасно із поданням апеляційної скарги Комунальним некомерційним підприємством Генічеською центральною лікарнею Генічеської міської ради заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 26.02.2024 у даній справі (вх.№1561/24 від 26.04.2024).

У зв'язку з перебуванням головуючого судді І.Г. Філінюка та судді - члена колегії К.В. Богатиря у відрядженні та надходження у справі апеляційної скарги за вх.№1556/24, за розпорядженням керівника апарату суду №101 від 26.04.2024 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №916/4870/23.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.04.2024 для розгляду справи №916/4870/23 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Л.В. Поліщук, суддів О.Ю. Аленіна, С.В. Таран.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.05.2024 прийнято справу №916/4870/23 до провадження у новому складі колегії суддів: головуючого судді Л.В. Поліщук, суддів: О.Ю. Аленіна, С.В. Таран та призначено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» на рішення Господарського суду Одеської області від 26.02.2024 у справі №916/4870/23 на 25.06.2024 о 12:00 год.

Поряд з цим, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.05.2024 поновлено Комунальному некомерційному підприємству Генічеській центральній лікарні Генічеської міської ради пропущений процесуальний строк на подання апеляційної скарги та доповнень до неї на рішення Господарського суду Одеської області від 26.02.2024 у справі №916/4870/23. Також цією ж ухвалою відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального некомерційного підприємства Генічеської центральної лікарні Генічеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 26.02.2024 у справі № 916/4870/23 (в редакції доповнень до апеляційної скарги за вх.№№1122/24/Д3, 1556/24/Д1 від 01.05.2024); встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» строк до 20.05.2024 для подання відзиву на апеляційну скаргу та своїх міркувань або заперечень щодо заявленого Комунальним некомерційним підприємством Генічеською центральною лікарнею Генічеської міської ради клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, які не були подані при розгляді справи в суді першої інстанції; роз'яснено учасникам справи про їх право в строк до 20.05.2024 подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи.

Крім того, відповідною ухвалою від 01.05.2024 апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального некомерційного підприємства Генічеської центральної лікарні Генічеської міської ради об'єднано з апеляційним провадженням за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» та вирішено розглянути апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства Генічеської центральної лікарні Генічеської міської ради одночасно з апеляційною скаргою Товариства з обмеженою «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» у судовому засіданні, яке відбудеться 25.06.2024 о 12:00 год.

20.05.2024 до суду апеляційної інстанції від Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» надійшов відзив на апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства Генічеської центральної лікарні Генічеської міської ради б/н від 20.05.2024 (вх.№1122/24/Д4).

14.06.2024 від Комунального некомерційного підприємства Генічеської центральної лікарні Генічеської міської ради надійшло клопотання (вх.№2306/24 від 14.06.2024) про зупинення апеляційного провадження у справі №916/4870/23 до закінчення перегляду судового рішення об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №908/1162/23.

Аналогічне усне клопотання було заявлено у судовому засіданні, яке відбулось 25.06.2024, представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг».

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 25.06.2024 зупинено апеляційні провадження у справі №916/4870/23 до закінчення перегляду в касаційному порядку об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №908/1162/23.

03.10.2025 Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду ухвалив постанову у справі №908/1162/23, в якій виклав висновки щодо застосування статей 13 та 13-1 Закону «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.11.2025 поновлено апеляційне провадження за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» та Комунального некомерційного підприємства Генічеської центральної лікарні Генічеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 26.02.2024 у справі №916/4870/23. Розгляд апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» та Комунального некомерційного підприємства Генічеської центральної лікарні Генічеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 26.02.2024 у справі №916/4870/23 призначено на 16.12.2025 о 12:30 год.

11.12.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» надійшли додаткові пояснення у справі вих.№б/н від 11.12.2025 (вх.№1122/24/Д5).

Також 11.12.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» надійшло клопотання (вх.№5058/25 від 11.12.2025) про зупинення апеляційного провадження у справі №916/4870/23 до закінчення перегляду судового рішення Великою Палатою Верховного Суду у справі №280/5808/23.

Це клопотання обґрунтоване тим, що Верховний Суд (Касаційний адміністративний суд) ухвалою від 05.11.2025 передав справу №280/5808/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою відступу від висновків щодо застосування статей 13 та 13-1 Закону «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», викладених у постановах Верховного Суду від 07.03.2024 у справі №910/9680/23, від 23.10.2025 у справі №916/1650/23 та від 03.10.2025 у справі №908/1162/23.

Між тим, у зв'язку з оголошенням повітряної тривоги, судове засідання у призначений день та час не відбулось, про що помічником судді складено відповідну довідку.

Після усунення обставин, які зумовили неможливість проведення судового засідання, ухвалою суду від 17.12.2025 повідомлено учасників справи про те, що наступне судове засідання відбудеться 20.01.2026 о 12:45 год, а також про місце його проведення.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 20.01.2026 зупинено апеляційні провадження у справі №916/4870/23 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №280/5808/23.

Великою Палатою Верховного Суду ухвалою від 22.01.2026 (оприлюднено в Єдиному реєстрі судових рішень 10.02.2026) справу №280/5808/23 повернуто відповідній колегії Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.02.2026 поновлено апеляційні провадження за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» та Комунального некомерційного підприємства Генічеської центральної лікарні Генічеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 26.02.2024 у справі №916/4870/23 та призначено розгляд справи на 23.03.2026 о 12:30 год.

Щодо долучених скаржником до апеляційної скарги Комунального некомерційного підприємства Генічеської центральної лікарні Генічеської міської ради та відзиву на неї Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» нових доказів, то вони залишені колегією суддів без розгляду з огляду на наступне.

Відповідно до частини третьої статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Отже, приписи вказаної норми передбачають наявність таких критеріїв, які є обов'язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, а саме: «винятковість випадку» та «причини, що об'єктивно не залежать від особи».

Відтак при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від особи, яка їх подає.

Відсутність обґрунтування, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції, виключає можливість прийняття апеляційним господарським судом додаткових доказів у порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України.

Саме такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено у низці постанов останнього, зокрема, від 21.06.2023 у справі №822/1736/18, від 31.08.2021 у справі №914/1725/19, від 15.12.2020 у справі №925/1052/19, від 21.04.2021 у справі №906/1179/20 тощо.

Крім того, апеляційний перегляд судового рішення повинен здійснюватися з урахуванням тих документів, які були наявні у матеріалах справи на час постановлення оскаржуваного рішення і які суд першої інстанції мав можливість дослідити та оцінити. Навпаки, саме допущення можливості прийняття судом апеляційної інстанції нових доказів, які за відсутності поважних та об'єктивних причин не бути подані до місцевого господарського суду, матиме наслідком порушення принципу правової визначеності, ключовим елементом якої є однозначність та передбачуваність правозастосування, системність і послідовність у діяльності органів судової влади.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги ненадання Комунальним некомерційним підприємством Генічеської центральної лікарні Генічеської міської ради до апеляційної скарги Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» до відзиву на неї жодного доказу неможливості подання до суду першої інстанції додаткових доказів, з причин, що об'єктивно не залежали від них, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишити вказані докази без розгляду.

Також колегією суддів залишено без розгляду протокольною ухвалою суду від 23.03.2026 додаткові пояснення Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» вих.№б/н від 11.12.2025 (вх.№1122/24/Д5), виходячи з наступного.

Відповідно до частин першої, п'ятої статті 161 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним.

Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у передбачених цим Кодексом випадках. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи (частини друга - четверта статті 161 Господарського процесуального кодексу України).

В свою чергу, відповідно до статей 258 та 263 Господарського процесуального кодексу України заявами по суті справи на стадії апеляційного провадження є саме апеляційна скарга та відзив на апеляційну скаргу.

Відповідно до статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, враховуючи, що додаткові пояснення, які просить долучити позивач, подані поза межами строку, встановленого судом апеляційної інстанції, а також те, що в апеляційному провадженні заявами по суті справи є апеляційна скарга і відзив на апеляційну скаргу, а подання додаткових пояснень при перегляді справи у апеляційному провадженні не передбачено, і суд апеляційної інстанції у порядку, передбаченому частиною п'ятою статті 161 Господарського процесуального кодексу України, не вважав за необхідне та не надавав скаржнику дозволу на подання додаткових пояснень щодо окремих питань, які б виникли при розгляді справи в суді апеляційної інстанції та не призначав строк для їх подання, судовою колегією залишено вказані додаткові пояснення без розгляду.

У судовому засіданні 23.03.2026 позивач та відповідач надали усні пояснення, відповідно до яких підтримали свої правові позиції.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, відзиву на неї, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.

Фактичні обставини справи

15.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (постачальником) та Комунальним некомерційним підприємством Генічеська центральна лікарня Генічеської міської ради (споживачем) було укладено договір №20-1142/21-БО-Т, відповідно до умов пункту 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити споживачеві породний газ, а споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.

Згідно пункту 1.2. договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем для власних потреб.

Відповідно до пункту 1.4. договору споживач підтверджує та гарантує, що на момент підписання цього договору у споживача є в наявності укладений договір на постачання природного газу між споживачем та Оператором газорозподільної мережі (надалі - Оператор ГРМ) та присвоєний Оператором ГРМ персональний ЕІС-код та/або укладений договір транспортування природного газу між Споживачем та Оператором газотранспортної системи (надалі - Оператор ГТС) та присвоєний Оператором ГТС персональний ЕІС-код (якщо об'єкти Споживача безпосередньо приєднані до газотранспортної мережі).

Положеннями пункту 1.5. договору передбачено, що у разі якщо об'єкти споживача підключені до газорозподільних мереж, розподіл природного газу, який постачається за цим договором, здійснює(ють) оператор(и) газорозподільних мереж, а саме: АТ «Херсонгаз», з яким споживач уклав відповідний договір.

Згідно пункту 2.1. договору постачальник передає споживачу на умовах цього договору замовлений споживачем обсяг (об'єм) природного газу у період з 01.01.2021 по грудень 2022 року (включно) в кількості 281 тис.куб.метрів, в тому числі по місяцях (далі також - розрахункові періоди) (тис.куб.м.): у жовтні 2021 - ; у листопаді 2021 - 40,0 тис.куб.м; у грудні 2021 - 40,0 тис.куб.м; у січні 2022 - 40,0 тис.куб.м.; у лютому 2022 - 32,0 тис.куб.м.; у березні 2022 - 37,0 тис.куб.м; у квітні 2022 - 7 тис.куб.м; у травні 2022 - ; у червні 2022 - ; у липні 2022 - ; у серпні 2022 - ; у вересні 2022 - ; у жовтні 2022 - 5,0 тис.куб.м; у листопаді 2022 - 40,0 тис.куб.м; у грудні 2022 - 40,0 тис.куб.м.

Загальний обсяг природного газу, замовлений споживачем за цим договором, складається з сум загальних обсягів природного газу, замовлених споживачем на всі розрахункові періоди протягом строку дії договору (пункт 2.1.3. договору).

Згідно пункту 2.4. договору, перегляд та коригування замовлених споживачем обсягів природного газу за цим договором може відбуватися шляхом підписання сторонами додаткової угоди, у тому числі протягом відповідного розрахункового періоду.

Споживач зобов'язується самостійно контролювати обсяги використання природного газу і своєчасно обмежувати (припиняти) використання природного газу у разі перевищення замовлених обсягів та своєчасного (до кінця відповідного розрахункового періоду) надавати постачальнику для оформлення відповідну додаткову угоду на коригування замовлених обсягів за цим договором.

В будь-якому випадку, обсяг, визначений в акті приймання-передачі природного газу, оформленого відповідно до пункт 3.5. договору, вважається фактично використаним за цим договором обсягом природного газу.

Відповідно до пункту 3.4. договору постачальник із застосуванням ресурсів Інформаційної платформи Оператора ГТС та споживач здійснюють щоденний моніторинг фактично відібраного споживачем обсягу природного газу.

На запит постачальника споживач надає інформацію щодо планового використання газу за розрахунковий період (місяць) в розрізі добових обсягів та до 13:00 поточної доби - оперативну інформацію щодо фактичних обсягів використання газу за минулу добу, планових обсягів використання газу на наступну добу та до 24:00 поточної доби - оперативну інформацію щодо використання газу за поточну добу.

Приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу (пункт 3.5. договору).

У пункті 3.5.1. договору сторони погодили, що споживач зобов'язується надати постачальнику не пізніше 5-го (п'ятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, завірену належним чином копію відповідного акту надання послуг з розподілу/транспортування газу за такий період, що складений між Оператором(ами) ГРМ та/або Оператором ГТС та споживачем, на підставі даних комерційного вузла обліку споживача, відповідно до вимог Кодексу ГТС/Кодексу ГРМ.

Відповідно до пункту 3.5.2. договору на підставі отриманих від споживача даних та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС постачальник готує та надає споживачу два примірники акту приймання-передачі за відповідний розрахунковий період (далі також - акт), підписані уповноваженим представником постачальника.

Згідно пункту 3.5.3. договору споживач протягом 2-х (двох) робочих днів з дати одержання акту зобов'язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання.

За умовами пункту 3.5.4. договору, у випадку неповернення споживачем підписаного оригіналу акту до 15-го (п'ятнадцятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від споживача відповідно до підпункту 3.5.1. цього пункту, та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС, обсяг (об'єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених в розділі 4 цього договору.

У пункті 3.6. договору сторони погодили, що звірка фактично використаного обсягу газу за цим договором на певну дату чи протягом відповідного розрахункового періоду ведеться сторонами на підставі даних комерційних вузлів обліку газу та інформації про фактично поставлений споживачу обсяг газу згідно з даними Інформаційної платформи Оператора ГТС.

Згідно пункту 4.1. договору ціна та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється наступним чином:

Ціна природного газу за 1000 куб. м газу без ПДВ - 13 658,42 грн,

крім того, податок на додану вартість за ставкою 20%;

крім того, тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи - 124,16 грн без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1,10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом - 136,576 грн, крім того ПДВ 20%, всього з ПДВ - 163,89 грн за 1000 куб.м.

Всього ціна газу за 1000 куб.м з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед, становить 16554,00 грн.

Пунктом 5.1. договору передбачено, що оплата за природний газ за відповідний розрахунковий період (місяць) здійснюється споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється споживачем до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70 % грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4. пункту 3.5. цього договору.

Споживач має право здійснити оплату та/або передоплату за природний газ протягом періоду поставки або до початку розрахункового періоду.

У пункті 5.3. договору сторони погодили, що оплата за природний газ здійснюється споживачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений в розділі 14 цього договору.

Споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 5.1. цього договору.

Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови оплати споживачем 100% вартості природного газу, замовленого на попередній розрахунковий період, та 100% оплати вартості фактично переданого природного газу у попередні розрахункові періоди.

Згідно пункту 7.1. договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором.

Відповідно до положень пункту 7.2. договору у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно пункту 5.1. та/або строків оплати за пунктом 8.4. цього договору, споживач зобов'язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

За умовами пункту 10.1. договору, сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання обов'язків згідно з цим договором внаслідок настання форс-мажорних обставин, що виникли після укладення договору, і сторони не могли передбачити їх.

У пункті 10.2. договору сторони погодили, що строк виконання зобов'язань відкладається на строк дії форс-мажорних обставин.

Сторони зобов'язані негайно повідомити про виникнення форс-мажорних обставин та протягом 14 днів з дати їх виникнення подати підтвердні документи відповідно до законодавства (пункт 10.3. договору).

Настання форс-мажорних обставин підтверджується у порядку, встановленому чинним законодавством України (пункт 10.4. договору).

Договір набирає чинності з дати його укладення і діє в частині поставки газу до 31.12.2022 (включно), а в частині розрахунків - до повного їх виконання. Продовження або припинення договору можливе за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до договору (пункт 13.1. договору).

На виконанням умов договору, позивач поставив відповідачу природний газ в об'ємі 213436,34 тис.м.куб. на загальну суму 3532046,88 грн, на підтвердження чого до суду надано копії актів приймання передачі природного газу:

-від 30.11.2021 за листопад 2021 року про поставку 15,18235 тис.м.куб. газу всього (з урахуванням вартості транспортування) на суму 251328,54 грн з ПДВ, що підписаний ТВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг", як постачальником;

- від 31.12.2021 за грудень 2021 року про поставку 41,93500 тис.м.куб. газу всього (з урахуванням вартості транспортування) на суму 694 191,78 грн з ПДВ, що підписаний Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», як постачальником;

-від 31.01.2022 за січень 2022 року про поставку 48,30100 тис.м.куб. газу всього (з урахуванням вартості транспортування) на суму 799574,52 грн з ПДВ, що підписаний Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», як постачальником;

-від 28.02.2022 за лютий 2022 року про поставку 31,83300 тис.м.куб. газу всього (з урахуванням вартості транспортування) на суму 526963,32 грн з ПДВ, що підписаний Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», як постачальником;

-від 31.03.2022 за березень 2022 року про поставку 48,50400 тис.м.куб. газу всього (з урахуванням вартості транспортування) на суму 802934,98 грн з ПДВ, що підписаний Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», як постачальником;

-коригуючий акт від 25.04.2022 за березень 2022 року про поставку 48,50400 тис.м.куб. газу всього (з урахуванням вартості транспортування) на суму 802212,31 грн з ПДВ, що підписаний Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», як постачальником;

-від 30.04.2022 за квітень 2022 року про поставку 27,18700 тис.м.куб. газу всього (з урахуванням вартості транспортування) на суму 449648,40 грн з ПДВ, що підписаний Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», як постачальником;

-від 31.05.2022 за травень 2022 року про поставку 0,49100 тис.м.куб. газу всього (з урахуванням вартості транспортування) на суму 8128,01 грн з ПДВ, що підписаний Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», як постачальником.

Вказані акти споживачем не підписані.

Позивачем акти були виставлені відповідачу шляхом надсилання на електронну адресу споживача, що зазначена у розділі 14 договору.

Водночас, на підтвердження обсягу спожитого Комунальним некомерційним підприємством Генічеська центральна лікарня Генічеської міської ради газу, позивачем до матеріалів справи надано роздруківки з Інформаційної платформи, згідно яких:

-у листопаді 2021 року відповідач спожив природний газ в обсязі 15182,35 куб.м;

-у грудні 2021 року відповідач спожив природний газ в обсязі 41935,00 куб.м;

-у січні 2022 року відповідач спожив природний газ в обсязі 48301,00 куб.м;

-у лютому 2022 року відповідач спожив природний газ в обсязі 31833,00 куб.м;

-у березні 2022 року відповідач спожив природний газ в обсязі 48504,00 куб.м;

-у квітні 2022 року відповідач спожив природний газ в обсязі 27187,00 куб.м;

-у травні 2022 року відповідач спожив природний газ в обсязі 491,00 куб.м.

Позивачем до матеріалів позову також додано лист Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» №16/2-09/47661/2023 від 18.08.2023 з інформацією про надходження коштів на поточний рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», з якого вбачається, що за період з 15.11.2021 по 31.07.2023 від Комунального некомерційного підприємства Генічеська центральна лікарня Генічеської міської ради надійшли грошові кошти у сумі 2012567,39 грн:

-15.12.2021 відповідачем сплачено 251328,54 грн, призначення платежу - 0712010;2610; природний газ акт№1 вiд 10.12.2021р. дог№20-1142/21-БО-Т вiд 15.11.2021; в т.ч. ПДВ 41888,09 грн;

-28.12.2021 відповідачем сплачено 299504,52 грн, призначення платежу - 0712010;2610; природний газ акт №19992 вiд 24.12.2021 дог№20-1142/21-БО-Т вiд 15.11.2021р.; в т.ч. ПДВ 49917,42 грн;

-28.12.2021 відповідачем сплачено 662159,81 грн, призначення платежу - 0712010;2610; природний газ рах№20-1142/21-БО-Т вiд 28.12.2021 дог№20-1142/21-БО-Т вiд 15.11.2021; в т.ч. ПДВ 110359,97 грн;

-16.02.2022 відповідачем сплачено 799574,52 грн, призначення платежу - 0712010;2610; природний газ акт №1 вiд 16.02.2022 дог№20-1142/21-БО-Т вiд 15.11.2021; в т.ч. ПДВ 133262,42 грн.

Предметом спору у даній справі є вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у загальній сумі 2171821,68 грн, з яких: основний борг у сумі 1519479,49 грн, пеня у сумі 360574,22 грн, 3% річних у сумі 63107,35 грн та інфляційні втрати у сумі 228660,62 грн.

Позиція суду апеляційної інстанції

Виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Правові засади функціонування ринку природного газу України регламентовані Законом України «Про ринок природного газу».

За умовами частин першої, третьої статті 12 Закону України «Про ринок природного газу» постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами. Права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються, зокрема, договором постачання природного газу.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів вбачає, що за своєю юридичною природою договір №20-1142/21-БО-Т від 15.11.2021 є договором постачання природного газу, який згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання його сторонами та, відповідно, виступає підставою для виникнення у сторін господарського зобов'язання відповідно до статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України.

В силу частин першої, другої статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини першої статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 13 Закону України «Про ринок природного газу» споживач зобов'язаний, зокрема, забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.

Як вже зазначалось, обсяги спожитого Комунальним некомерційним підприємством Генічеська центральна лікарня Генічеської міської ради газу у період з листопада 2021 по травень 2022 відображені в наявних в матеріалах справи роздруківках з Інформаційної платформи та в актах приймання-передачі природного газу за відповідні періоди на загальну суму 2012567,39 грн, складених на виконання договору №20-1142/21-БО-Т від 15.11.2021 та не підписаних зі сторони Комунального некомерційного підприємства Генічеської центральної лікарні Генічеської міської ради.

Водночас з інформації Акціонерного товариства «Ощадбанк» №16/2-09/47661/2023 від 18.08.2023 про надходження коштів на рахунки Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» за період з 15.11.2021 по 31.07.2023 вбачається, що вартість поставленого за договором №20-1142/21-БО-Т від 15.11.2021 природного газу сплачена відповідачем частково у сумі 2012567,39 грн:

Таким чином, оплаченим у повному обсязі є поставлений відповідачу природній газ у листопаді 2021 року на суму 251328,54 грн, у грудні 2021 року на суму 694191,78 грн та у січні 2022 на суму 799574,52 грн, а також існувала переплата у розмірі 267472,55 грн, яка була зарахована позивачем, як часткова оплата спожитого відповідачем природного газу у лютому 2022 року.

З огляду на вказане, неоплаченими залишається поставлений відповідачу природний газ у загальній сумі 1519479,49 грн, а саме: за лютий 2022 року на суму 259 490,77 грн та за період з березня по травень 2022 на загальну суму 1259988,72 грн.

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов'язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.

Втім, матеріали справи не містять доказів повної оплати відповідачем поставленого позивачем природного газу, зокрема у лютому 2022 за договором постачання природного газу №20-1142/21-БО-Т від 15.11.2021 у сумі 259490,77 грн.

Таким чином, враховуючи, що відповідачем наявність вказаної заборгованості в сумі 259490,77 грн не спростована, Південно-західний апеляційний господарський суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного та обґрунтованого висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 259490,77 грн основного боргу.

Несвоєчасне виконання грошового зобов'язання є його порушенням у розумінні Цивільного кодексу України, а сам відповідач виступає таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті «Урядовий кур'єр». Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно зі статтями 17, 18 Закону України «Про інформацію» є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

У пункті 26 постанови Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз'яснено, що методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

-час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

-час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних. Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачала необхідності відступу від такого способу розрахунку інфляційних збитків у порядку статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки він не суперечить зазначеній нормі права та законодавству, яке застосовується при розрахунку інфляційних збитків.

Колегія суддів також зазначає, що суб'єкти господарювання при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності (договірної санкції) за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань.

Відповідно до приписів статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 7.2 договору №20-1142/21-БО-Т від 15.11.2021 передбачено, що у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно з пунктом 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4. цього договору споживач зобов'язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши правильність проведеного позивачем розрахунку компенсаційних нарахувань, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, та штрафних санкцій, зазначає, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов'язань з оплати вартості природного газу, поставленого на підставі договору №20-1142/21-БО-Т від 15.11.2021 у лютому 2022 року, правомірно заявлено до стягнення 3% річних у сумі 10066,81 грн за період з 16.04.2022 по 31.07.2023, інфляційні втрати в сумі 48491,27 грн за період з травня 2022 року по липень 2023 року та пеню у сумі 54812,98 грн, яка нарахована за період з 16.04.2022 по 15.10.2022, при цьому слід зазначити, що жодних доводів щодо неправомірності вказаних розрахунків апелянтом на наведено.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з Комунального некомерційного підприємства Генічеської центральної лікарні Генічеської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» 3% річних у сумі 10066,81 грн, інфляційних втрат в сумі 48491,27 грн та пені у сумі 54812,98 грн, нарахованих за зобов'язаннями лютого місяця 2022 року.

З урахуванням викладеного, встановивши за результатами розгляду даного спору правомірність заявлених позивачем вимог щодо стягнення пені у сумі 54812,98 грн, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Приписами частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тлумачення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Саме таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі №752/15421/17.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Крім того, при застосуванні положень статті 551 Цивільного кодексу України поняття «значно» є оціночним і має конкретизуватися у кожному окремому випадку з урахуванням того, що правила наведеної статті направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником. Вказана норма не є імперативною та застосовується за визначених умов на розсуд суду і визначальним фактором при зменшенні розміру належної до сплати неустойки є винятковість випадку.

Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №904/12429/16.

У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 викладено висновок про те, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки, що підлягає стягненню за порушення зобов'язання, а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.

Зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об'єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.

При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Таким чином, у питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.

Такий підхід є усталеним в судовій практиці та застосований, зокрема, в постановах Верховного Суду від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23 та від 09.11.2023 у справі №902/919/22.

Отже, на підставі частини третьої статті 551 Цивільного Кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафних санкцій) до їх розумного розміру (постанови Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 03.03.2021 у справі №925/74/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 09.08.2023 у справі №921/100/22, від 09.08.2023 у справі №921/100/22 та від 20.04.2023 у справі №904/124/22).

Так, у разі якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Під «іншими учасниками господарських відносин» слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов'язані з кредитором договірними відносинами. Відтак, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до положень статті 3, частини третьої статті 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов'язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

При цьому колегія суддів наголошує на відсутності правових підстав для ототожнення інституту зменшення розміру неустойки зі звільненням відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання, оскільки зменшення судом розміру штрафних санкцій є лише передбаченим законом проявом обмеження відповідальності боржника за наявності відповідних підстав для цього, що жодним чином не суперечить принципам розумності та справедливості.

За таких обставин, враховуючи, що головною метою неустойки є стимулювання боржника до належного виконання основного зобов'язання і не лише майновий стан боржника може бути підставою для зменшення штрафних санкцій, враховуючи важливість збереження господарської діяльності відповідача, кризову ситуацію, яка склалася в країні внаслідок військової агресії проти України, що призводить до фінансових труднощів усіх установ без виключення, що відповідач є некомерційним підприємством, беручи до уваги обставини ненадання позивачем доказів погіршення матеріального стану товариства саме у зв'язку з порушенням відповідачем умов договору, а також беручи до уваги значний розмір пені, заявленого до стягнення позивачем, який є надмірною відповідальністю, що не відповідає правовому призначенню неустойки, та виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру пені на 98,61% за зобов'язаннями лютого 2022 року до 761,90 грн.

Апеляційний суд вважає, що стягнення вказаного розміру пені є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов'язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання неустойки ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.

Зменшення розміру пені до 761,90 грн забезпечує дотримання балансу інтересів сторін та принципів розумності, справедливості та пропорційності, оскільки позивач, як кредитор, не позбавляється можливості захистити власні інтереси шляхом стягнення суми процентів річних та інфляційних втрат у тому розмірі, який відповідно до обставин справи виконує компенсаційну функцію для кредитора, та, в той же час, деякою мірою відновлює майнову сферу боржника.

Визначення розміру, на який зменшуються нараховані штрафні санкції, є суб'єктивним правом суду, і в даному випадку ним було дотримано принцип розумного балансу між інтересами сторін та враховані обставини справи.

Висновок Господарського суду Одеської області про зменшення пені ґрунтується на правильному застосуванні норм чинного законодавства України (зокрема, статті 551 Цивільного кодексу України) та відповідає сформованій та сталій судовій практиці.

Стосовно зобов'язань з оплати вартості природного газу, поставленого на підставі договору №20-1142/21-БО-Т від 15.11.2021 у період з березня по травень 2022 року на загальну суму 1259988,72 грн, а також нарахованих на неї 3% річних, інфляційних втрат та пені Південно-західний апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в межах розгляду справи №908/1162/23 досліджувала питання застосування частини другої статті 13 та частини другої статті 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» до правовідносин, які виникли у період з лютого 2022 року по грудень 2022 року, тобто до прийняття Кабінетом Міністрів України постанови №1364 від 06.12.2022 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» та затвердження Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказу №309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією».

Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (№1207-VII) для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об'єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях (пункт 1); інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку (пункт 3).

Так, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №908/1162/23, зокрема, виснувала, що Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» щодо деяких питань визначення правового статусу тимчасово окупованих територій України в умовах воєнного стану» №2764-ІХ від 16.11.2022 частину третю статті 1 вказаного Закону №1207-VII було викладено у редакції, за якою дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Чинна редакція цієї норми (відповідно до змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно» №3050-IX від 11.04.2023) вказує, що дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, які передбачені у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

З 07.05.2022 ні пункт 7 частини першої статті 11, ні пункт 1 частини третьої статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» не містили (і зараз також не містять) жодних посилань на те, що статус тимчасово окупованих вказані у них території набувають залежно від наявності чи відсутності (а так само і дати ухвалення) будь-якого рішення того чи іншого повноважного органу державної влади України - РНБО, Кабінету Міністрів України чи іншого органу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

06.12.2022 Кабінет Міністрів України затвердив постанову «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», відповідно до якої перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони України з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.

Відповідно до регулювання, запровадженого Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України» №2217-ІХ від 21.04.2022, правовий статус тимчасово окупованої території РФ у розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (РНБО, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема, і Кабінету Міністрів України) для територій, визначених у пункті 1 частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася.

З огляду на викладене, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 03.10.2025 у справі №908/1162/23 дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного Верховним Судом у постанові від 07.03.2024 у справі №910/9680/23, про поширення положень статті 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, лише з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України.

Відтак об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції у справі №908/1162/23 про відмову у задоволенні позову, зазначила про те, що підставою для такої відмови, враховуючи положення статті 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», є заборона передачі енергоносіїв відповідачу, оскільки факт тимчасової окупації є загальновідомим фактом, що не потребує окремого доказування у відповідному судовому провадженні.

Колегія суддів в силу положень частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України враховує зазначені вище висновки об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 03.10.2025 у справі №908/1162/23, оскільки правовідносини у даній справі та у справі №908/1162/23 є подібними за змістовим критерієм.

Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №309 від 22.12.2022 Генічеська міська територіальна громада є окупованою з 24.02.2022 та по теперішній час.

Згідно зі статтею 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» її положення застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями.

В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями.

На період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено, за винятком випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті.

Отже, позивач не мав права здійснювати господарську діяльність щодо постачання природного газу відповідачу на тимчасово окуповану територію після 24 лютого, зокрема у період з березня по травень 2022 року.

Поряд з цим, судом апеляційної інстанції враховується, що строк оплати за зобов'язаннями березня - травня 2022 року настав для відповідача вже після тимчасової окупації Генічеської міської територіальної громади, на території якої розташоване Комунальне некомерційне підприємство Генічеської центральної лікарні Генічеської міської ради. Відтак строк виконання зобов'язань з оплати вартості природного газу, поставленого у період з березня по травень 2022 року, припав на період, під час якого банківські установи не мали можливості здійснювати розрахункові операції внаслідок тимчасової окупації відповідної території, що, у свою чергу, об'єктивно унеможливлювало своєчасне виконання Комунальним некомерційним підприємством Генічеської центральної лікарні Генічеської міської ради вказаних грошових зобов'язань.

Суд апеляційної інстанції виходить з того, що тимчасова окупація відповідної території та встановлені державою обмеження господарської діяльності є обставинами публічно-правового характеру, які безпосередньо впливають на можливість належного виконання зобов'язання. Обмеження, встановлені законом щодо переміщення товарів та здійснення господарських операцій на тимчасово окупованій території, мають імперативний характер і спрямовані на захист національної безпеки.

Правові висновки, викладені об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №908/1162/23, свідчать про необхідність урахування спеціального правового режиму тимчасово окупованої території при оцінці правових наслідків господарських правовідносин, що виникли у відповідний період.

Незважаючи на те, що стаття 625 Цивільного кодексу України передбачає нарахування інфляційних втрат і трьох процентів річних незалежно від вини боржника, її застосування не може відбуватися ізольовано від інших норм законодавства та принципу системності правового регулювання. У випадку, коли спеціальним законом встановлено обмеження на здійснення відповідної господарської діяльності у зв'язку з тимчасовою окупацією, суд зобов'язаний оцінити, чи не суперечитиме автоматичне застосування наслідків, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, публічно-правовим приписам і меті спеціального регулювання.

Невиконання грошового зобов'язання у спірний період було зумовлене об'єктивними обставинами, пов'язаними з окупацією території та фактичним припиненням належного функціонування банківської та казначейської системи. За таких умов прострочення виконання не може розцінюватися як наслідок недобросовісної поведінки або неправомірного користування чужими грошовими коштами.

Застосування компенсаційних механізмів статті 625 Цивільного кодексу України у ситуації, коли боржник був об'єктивно позбавлений можливості здійснити платіж, призвело б до перекладення на нього надмірного тягаря відповідальності, що суперечить принципам справедливості та розумності, закріпленим у статті 3 цього Кодексу.

Суд враховує, що компенсаційна природа інфляційних втрат та трьох процентів річних спрямована на відновлення майнової сфери кредитора у разі неправомірного користування його коштами. Водночас у період дії правового режиму тимчасової окупації відсутні підстави вважати, що боржник здійснював таке користування з власної волі або у спосіб, який порушує баланс інтересів сторін.

Відповідальність не може ґрунтуватися виключно на формальному факті прострочення без урахування об'єктивної неможливості виконання зобов'язання.

Апеляційний суд виходить із необхідності застосування не формального, а змістовного підходу до оцінки правовідносин. Механічне нарахування пені за кожен день прострочення без урахування реального правового режиму відповідної території суперечило б завданню господарського судочинства - справедливому, неупередженому та ефективному вирішенню спорів. Саме тому суд при вирішенні спору враховує не лише текст договору, який, звісно, містить, у тому числі умови щодо застосування пені, а й об'єктивний контекст його виконання.

Стабільність правозастосування передбачає, що суб'єкти господарювання повинні мати можливість прогнозувати правові наслідки своєї поведінки. Умови воєнного стану та тимчасової окупації сформували особливий правовий режим, який об'єктивно змінює звичайну модель господарської відповідальності. Свобода договору не є абсолютною та реалізується в межах імперативних приписів закону. У період дії спеціального правового режиму тимчасово окупованої території воля сторін не могла реалізовуватися поза межами встановлених державою обмежень. Отже, покладення на боржника обов'язку щодо сплати основного боргу, а також відповідальності за невиконання зобов'язання в період, коли виконання суперечило або фактично унеможливлювалося імперативними заборонами, означало б ігнорування пріоритету публічно-правового регулювання та принципу верховенства права.

Враховуючи вищевикладене, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку щодо необхідності відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з Комунального некомерційного підприємства Генічеської центральної лікарні Генічеської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» 1259988,72 грн основного боргу за період з березня по травень 2022 року, а також 44521,47 грн - 3% річних, 180169,35 грн інфляційних нарахувань та 4238,10 грн пені, нарахованих за зобов'язаннями березня - травня 2022 року та часткового задоволення апеляційної скарги Комунального некомерційного підприємства Генічеської центральної лікарні Генічеської міської ради.

Поряд з цим, за встановлених вище обставин щодо наявності підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру пені за зобов'язаннями лютого 2022 року та відсутністю правових підстав для стягнення з відповідача пені, нарахованої позивачем за зобов'язаннями березня - травня 2022 року у задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», звертаючись із якою позивач не погоджувався з рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення пені у зв'язку із зменшенням її розміру, слід відмовити.

Висновки суду апеляційної інстанції

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, №303-A, п.29).

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»).

В силу статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення Господарського суду Одеської області від 26.02.2024 у справі №916/4870/23 не повністю відповідає вказаним вище вимогам у зв'язку з невідповідністю викладених у ньому висновків обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 1259988,72 грн основного боргу, 44521,47 грн 3% річних, 180169,35 грн інфляційних нарахувань та 4238,10 грн пені з одночасним ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині, а також зміні в частині розподілу судових витрат.

Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги Комунального некомерційного підприємства Генічеської центральної лікарні Генічеської міської ради покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а за подання та розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276, 277, 281 - 284 ГПК України,

апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства Генічеської центральної лікарні Генічеської міської ради задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Одеської області від 26.02.2024 у справі №916/4870/23 скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 1259988,72 грн основного боргу, 44521,47 грн 3% річних, 180169,35 грн інфляційних нарахувань та 4238,10 грн пені, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині, в частині розподілу судових витрат рішення змінити, в решті рішення залишити без змін, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

« 1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Комунального некомерційного підприємства Генічеської центральної лікарні Генічеської міської ради (75500, Херсонська обл., Генічеський р-н, м. Генічеськ, проспект Миру, буд.130; код ЄДРПОУ 02003971) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, код ЄДРПОУ 42399676) основний борг у розмірі 259490 /двісті п'ятдесят дев'ять тисяч чотириста дев'яносто/ грн 77 коп., три проценти річних у сумі 10066 /десять тисяч шістдесят шість/ грн 81 коп., інфляційні втрати у розмірі 48491 /сорок вісім тисяч чотириста дев'яносто одна/грн 27 коп., пеню у розмірі 761/сімсот шістдесят одна/грн 90 коп., а також 4475/чотири тисячі сімдесят п'ять/грн 44 коп. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви.

3.В іншій частині позову відмовити».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, код ЄДРПОУ 42399676) на користь Комунального некомерційного підприємства Генічеської центральної лікарні Генічеської міської ради (75500, Херсонська обл., Генічеський р-н, м. Генічеськ, проспект Миру, буд.130; код ЄДРПОУ 02003971) 33499,37 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази із зазначенням всіх необхідних реквізитів.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.

Повну постанову складено 31.03.2026.

Головуючий суддя Л.В. Поліщук

Суддя С.В. Таран

Суддя О.Ю. Аленін

Попередній документ

135306552

Наступний документ

135306554

Інформація про рішення:

№ рішення:	135306553
№ справи:	916/4870/23
Дата рішення:	23.03.2026
Дата публікації:	02.04.2026
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Південно-західний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів (крім категорій 201000000-208000000), з них; поставки товарів, робіт, послуг, з них; енергоносіїв

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (07.03.2024)
Дата надходження:	07.11.2023
Предмет позову:	про стягнення

Розклад засідань:

Минулі засідання (9)

11.12.2023 11:00	Господарський суд Одеської області
15.01.2024 15:30	Господарський суд Одеської області
05.02.2024 12:00	Господарський суд Одеської області
26.02.2024 14:30	Господарський суд Одеської області
04.06.2024 14:00	Південно-західний апеляційний господарський суд
25.06.2024 12:00	Південно-західний апеляційний господарський суд
16.12.2025 12:30	Південно-західний апеляційний господарський суд
20.01.2026 12:45	Південно-західний апеляційний господарський суд
23.03.2026 12:30	Південно-західний апеляційний господарський суд