31 березня 2026 рокуЛьвівСправа №140/12837/24 пров. №А/857/18880/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Заверухи О.Б., Матковської З.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2025 року у справі № 140/12837/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Головне управління ДПС у м.Києві, Головне управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,-
суддя в 1-й інстанції Валюх В.М.,
час ухвалення рішення 08 квітня 2025 року,
місце ухвалення рішення м.Луцьк,
дата складання повного тексту рішення 08 квітня 2025 року,
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Міністерства юстиції України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Головне управління ДПС у м.Києві, Головне управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,-
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2025 року позов задоволено.
Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні позову.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовують тим, що сума середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, то сума такого середнього заробітку не є базою нарахування єдиного внеску. При цьому, аналогічне наведене і в роз'ясненнях, наданих Державною податковою службою України у листі від 03.04.2023 № 4163/99-00-24-03-03-05. Крім того, позивач не працював в апараті Мін'юсту, не є роботодавцем та платником ЄСВ за застраховану особу ОСОБА_1 .
Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав, а саме.
Судом встановлено, що на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.08.2020, постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.01.2021, постанови Верховного Суду від 10.06.2022 у справі № 140/4837/20, наказом Мін'юсту від 17.08.2022 № 3475/5 «Про поновлення» скасовано наказ Мін'юсту від 13.02.2020 № 658/к «Про звільнення», поновлено ОСОБА_1 з 14.02.2020 на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Волинській області (а. с. 32).
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 01.03.2023 (залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.04.2023) у справі № 140/7399/22 за позовом ОСОБА_1 до Мін'юсту про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, позов задоволено частково, стягнуто з Мін'юсту на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 18.08.2020 по 16.08.2022 у розмірі 705907,05 грн, в решті позовних вимог відмовлено (а. с. 8-21).
Ухвалою Верховного Суду від 22.06.2023 відмовлено у відкритті касаційного провадження за скаргою Мін'юсту на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01.03.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.04.2023 у справі № 140/7399/22 (а. с. 23-24).
22.05.2023 Державна казначейська служба України здійснила безспірне списання коштів з реєстраційного рахунку Мін'юсту на користь ОСОБА_1 в сумі 568255,17 грн, що видно з виписки з рахунку за 24.05.2023 (а. с. 30-31), при цьому, утриманий податок на доходи фізичних осіб у сумі 127063,27 грн та військовий збір у сумі 10588,61 грн, про що свідчить виписка з рахунку за 23.05.2023 (а. с. 28-29), лист Мін'юсту від 16.08.2024 № 116133/136689-33-24/16.2.3 (а. с. 25-27).
З індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 (форма ОК-5) від 10.07.2024 (а. с. 34-44) вбачається, що відсутня сплата ЄСВ за стягнений середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 18.08.2020 по 16.08.2022.
У відповідь на адвокатський запит від 02.08.2024 щодо нарахування, обчислення та сплати ЄСВ на стягнений середній заробіток за час затримки виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01.03.2023 у справі № 140/7399/22 за період з 18.08.2020 по 16.08.2022 в сумі 705907,05 грн на користь ОСОБА_1 , Мін'юст листом від 16.08.2024 № 116133/136689-33-24/16.2.3 повідомив, що Державною казначейською службою України здійснено безспірне списання коштів з реєстраційного рахунку Мін'юсту на користь ОСОБА_1 в сумі 568255,17 грн (примусове стягнення, справа № 140/7399/22) та утриманий з ОСОБА_1 податок на доходи фізичних осіб у сумі 127063,27 грн та військовий збір у сумі 10588,61 грн. Згідно з роз'ясненнями Державної податкової служби України від 03.04.2023 № 4163/99-00-24-03-03-05, відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) визначено, що у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Отже, оскільки сума середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, то сума такого середнього заробітку не є базою для нарахування ЄСВ. ОСОБА_1 не перебував у трудових відносинах з Мін'юстом, з ним не укладались трудовий або цивільно-правовий договори, тому правової підстави для оплати ЄСВ Міністерством немає (а. с. 25-27).
Листом від 30.08.2024 № 146/К/03-20-24-01-06, у відповідь на звернення від 23.08.2024 за вх. № К/57 щодо надання роз'яснень та проведення перевірки, а також нарахування, обчислення та сплати ЄСВ у разі стягнення за рішенням суду середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, ГУ ДПС у Волинській області повідомило, що суми середнього заробітку, стягнуті на користь працівника за рішенням суду, в т. ч. за час затримки виконання рішення суду, є базою нарахування єдиного внеску; обов'язок щодо своєчасного та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску покладено на роботодавця. Мін'юст перебуває на обліку в ГУ ДПС у м. Києві, відтак ГУ ДПС у Волинській області позбавлене можливості провести контрольно-перевірочні заходи даного платника податків з питань, викладених у звернення (а. с. 45-47).
ГУ ДПС у м. Києві листом від 07.10.2024 № 4379/К/26-15-24-02-05-09/ЗВГ звернуло увагу позивача на те, що відомості про суми нарахованого ЄСВ по фізичній особі ОСОБА_1 подавались до Пенсійного фонду України Головним територіальним управлінням юстиції у Волинській області (код ЄДРПОУ 34827061), відтак відсутні підстави для включення Мін'юсту до плану-графіку проведення документальних перевірок платника податків (а. с. 48-54).
Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:
єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування;
застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством.
Пунктом 1 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI встановлено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Положеннями частини другої статті 7 Закону № 2464-VI передбачено, що для осіб, які працюють у сільському господарстві, зайняті на сезонних роботах, виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами, творчих працівників (архітекторів, художників, артистів, музикантів, композиторів, критиків, мистецтвознавців, письменників, кінематографістів), та інших осіб, які отримують заробітну плату (дохід) за виконану роботу (надані послуги), строк виконання яких перевищує календарний місяць, єдиний внесок нараховується на суму, що визначається шляхом ділення заробітної плати (доходу), виплаченої за результатами роботи, на кількість місяців, за які вона нарахована.
Зазначений порядок нарахування внеску поширюється також на осіб, яким після звільнення з роботи нараховано заробітну плату (дохід) за відпрацьований час або згідно з рішенням суду - середню заробітну плату за вимушений прогул.
Згідно з частиною п'ятою статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати.
Відповідно до підпункту 162.1.3 пункту 162.1 статті 162 Податкового кодексу України (далі - ПК України) платником податку на доходи фізичних осіб є податковий агент.
Податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу (підпункт 14.180 пункту 14.1 статті 14 ПК).
У пункті 164.1 статті 164 ПК вказано, що базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
За змістом підпункту 164.2.1 пункту 164.2 статті 164 ПК до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).
Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 ПК податок сплачується (перераховується) до відповідного бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки, небанківські надавачі платіжних послуг приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання платіжної інструкції на перерахування цього податку до відповідного бюджету або платіжної інструкції на зарахування коштів у сумі цього податку на єдиний рахунок, визначений статтею 35-1цього Кодексу.
Частинами шостою, восьмою статті 9 Закону № 2464-VI визначено, що для зарахування єдиного внеску в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та його територіальних органах відкриваються в установленому порядку небюджетні рахунки відповідному податковому органу. Зазначені рахунки відкриваються виключно для обслуговування коштів єдиного внеску. Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
Згідно зі статтею 236 КЗпП України у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
З матеріалів справи видно, що на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01.03.2023 у справі № 140/7399/22 на користь позивача ОСОБА_1 стягнуто з Мін'юсту середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 18.08.2020 по 16.08.2022 у розмірі 705907,05 грн, з утриманням податку на доходи фізичних осіб та військового збору, при цьому, із виплаченого середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду не було нараховано та сплачено єдиний внесок.
Відповідач, відмовляючи у такому нарахуванні та сплаті ЄСВ, аргументує свою позицію тим, що середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, тому не може бути базою нарахування ЄСВ; крім того, він не є роботодавцем та відповідно страхувальником позивача.
З приводу цього суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19 визначила правову природу середнього заробітку за час вимушеного прогулу та вказала про таке.
Середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.
Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату. Вказана норма права, крім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення. Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період за який він обраховується є сталим для звільненого працівника. Таке тлумачення відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, сприяє дотриманню балансу прав і законних інтересів незаконно звільнених працівників, які були позбавлені можливості працювати та отримувати гарантовану на конституційному рівні винагороду за виконану роботу, та стимулює несумлінних роботодавців, які порушили таке конституційне право працівників, у подальшому дотримуватися норм чинного законодавства.
Правова природа середнього заробітку за час вимушеного прогулу відрізняється від правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Середній заробіток за час вимушеного прогулу - це заробітна плата, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні таким не є. Заробітна плата не може сплачуватися особі, яка не перебуває в трудових відносинах з роботодавцем, який проводить виплату. При виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах. Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати, бо є заробітною платою.
Верховний Суд у постанові від 04.08.2022 у справі № 380/6129/20 сформував висновок про те, що до вимушеного прогулу прирівнюється затримка роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі (стаття 236 КЗпП України).
Аналогічна правова позиція викладена також в постанові Верховного Суду від 03.05.2023 у справі № 280/4125/21, та підтримана у постанові Верховного Суду від 10.08.2023 у справі № 380/19504/21.
Єдиний внесок нараховується на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати (аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 22.07.2019 у справі № 813/80/14).
Отже, оскільки за рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 01.03.2023 у справі № 140/7399/22 на користь ОСОБА_1 стягнуто з Мін'юсту середній заробіток за час затримки виконання рішення суду, цей платіж має правову природу заробітної плати, та в період вимушеного прогулу позивач був застрахованою особою, тому відповідач як боржник за вказаним судовим рішенням при виплаті позивачу середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду повинен був, керуючись положеннями частини другої статті 7 Закону № 2464-VI, обчислити, нарахувати та сплатити єдиний внесок, проте цього не зробив (подібних висновків Верховний Суд дійшов у постанові від 10.08.2023 у справі № 380/19504/21).
Суд відхиляє доводи відповідача про те, що позивач не працював в апараті Мін'юсту, не є роботодавцем та платником ЄСВ за застраховану особу ОСОБА_1 , оскільки у цьому випадку такі доводи правового значення не мають, позаяк за рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 01.03.2023 у справі № 140/7399/22 саме Мін'юст є боржником та у спірних правовідносинах щодо виплати позивачу середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду має обов'язок щодо нарахування, обчислення та сплати ЄСВ.
Відтак, з урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, оскільки суд дійшов висновку про те, що чинним законодавством України передбачено обов'язок відповідача здійснити нарахування, обчислення та сплату ЄСВ під час виплати позивачу середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду на виконання рішення суду, тому з наведених вище мотивів та підстав, з метою повного та ефективного захисту порушених прав позивача позовні вимоги підлягають до задоволення у спосіб прийняття судом рішення про визнання протиправною бездіяльності Мін'юсту щодо не нарахування, не обчислення та несплати єдиного внеску із виплаченого ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 18.08.2020 по 16.08.2022 у розмірі 705907,05 грн, та зобов'язання відповідача нарахувати, обчислити та сплатити єдиний внесок із виплаченого позивачу середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 18.08.2020 по 16.08.2022 у розмірі 705907,05 грн з дотриманням порядку, що визначений частиною другою статті 7 Закону № 2464-VI, та відобразити суму єдиного внеску в звітності (податковому розрахунку), який подати до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску.
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Відповідно дост. 316 КАС Українисуд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.
Враховуючи наведене вище, апеляційну скаргу Міністерства юстиції України слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2025 року у справі № 140/12837/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А. Р. Курилець
судді О. Б. Заверуха
З. М. Матковська
Повне судове рішення складено 31 березня 2026 року.