30 березня 2026 рокуЛьвівСправа №460/8029/25 пров. №А/857/11965/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Носа С.П., Шевчук С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Рівненської обласної прокуратури на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14 січня 2026 року (ухвалене головуючою-суддею С.М. Дуляницькою в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м.Рівне) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Рівненської обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Рівненської обласної прокуратури (далі -відповідач), в якому просив визнати протиправною бездіяльність Рівненської обласної прокуратури щодо нездійснення нарахування та виплати йому усіх належних при звільненні сум, а саме заробітної плати в розмірі 345758,83 грн., нарахованої відповідно до розміру посадового окладу, визначеного ст.81 Закону України «Про прокуратуру» та стягнути з Рівненської обласної прокуратури на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 26.05.2024 по день фактичної виплати.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 14.01.2026 позовні вимоги було задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Рівненської обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.05.2024 по 24.04.2025. Стягнуто з Рівненської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 344534,33 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 26.05.2024 по 24.04.2025 та прийняти постанову, якою змінити рішення суду, шляхом зменшення суми стягнення до 292 039,61 грн.
Позивач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що наказом керівника Рівненської обласної прокуратури №361 к від 24.05.2024 ОСОБА_1 звільнений з посади начальника відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби прокуратури Рівненської області у зв'язку з досягненням 65 років та припиненням повноважень прокурора.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 04.09.2024 у справі №460/6752/24, залишеним в силі постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.02.2025 позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Рівненської обласної прокуратури щодо не нарахування та не виплати усіх належних сум ОСОБА_1 , а саме заробітної плати, нарахованої відповідно до розміру посадового окладу, визначеного ст. 81 Закону України «Про прокуратуру». Зобов'язано Рівненську обласну прокуратуру провести нарахування та виплату ОСОБА_1 заробітної плати, виходячи з посадового окладу, визначеного ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням встановленої надбавки до посадового окладу (за вислугу років), компенсації за невикористану відпустку в кількості 179 календарних днів, за період з 13.09.2023 по 25.05.2024, з відрахуванням обов'язкових податків та зборів, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 8-р/2023 від 13.09.2023 та з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
На виконання рішення суду від 04.09.2024 у справі №460/6752/24 залишеним в силі постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.02.2025, відповідачем 24.04.2025 перераховано на картковий рахунок позивача кошти у сумі 345758,83 грн., що підтверджується платіжними інструкціями Рівненської обласної прокуратури №718 від 24.04.2025 року, №719 від 22.04.2025, №720 від 22.04.2025 та випискою філії АТ « Укрексімбанк» м. Рівне від 25.04.2025 року про цільове зарахування 24.04.2025 коштів на картковий рахунок ОСОБА_1 .
Вважаючи дії відповідача щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні протиправними, позивач звернувся до адміністративного суду з даним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що остаточний розрахунок з позивачем було проведено лише 24.04.2025, а тому відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за затримку розрахунку при звільненні - середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за період затримки, обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100. Водночас, суд врахував, що з 19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-IX, яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку у разі вирішення спору на користь працівника частково, здійснюються не більш, як за шість місяців. З урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (24.04.2025), суд вважав, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX. Суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні починаючи з 25.05.2024 (наступного після звільнення), проте не більше як за шість місяців, що становить 184 календарні дні (з 26.05.2024 по 25.11.2024 включно), оскільки відповідач провів фактичний розрахунок з позивачем поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Згідно ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, а тому суд апеляційної інстанції не надає правової оцінки спірним правовідносинам у цій частині та не вбачає підстав для застосування положень частини другої цієї статті.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України №2050-III від 19.10.2000 “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-III).
Згідно статей 1, 2 Закону №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Тобто, стаття 2 Закону №2050-III прямо передбачає, що під доходами, на які поширюються правила щодо компенсації втрат, у цьому Законі слід розуміти, зокрема й заробітну плату.
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статті 2 Закону №2050-III компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Своєю чергою компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку та підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Відповідно до статті 3 Закону №2050-III, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Зі змісту приведених норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати нарахованих доходів у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону №2050-ІІІ).
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ постановою Кабінету Міністрів України 21.02.2001 за №159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (надалі - Порядок №159).
Пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Згідно з абзацом 1 пункту 4 Порядку №159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11.07.2017 по справі №21-2003а16, Верховного Суду від 22.06.2018 по справі №810/1092/17, від 13.01.2020 по справі №803/203/17 та від 15.10.2020 по справі №240/11882/19.
При цьому, використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання стосовно того, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22.06.2018 по справі №810/1092/17, від 13.01.2020 по справі №803/203/17, від 29.10.2020 по справі №280/729/19, від 29.04.2021 по справі №240/6583/20.
Тож у випадку бездіяльності роботодавця щодо нарахування та виплати працівнику грошового забезпечення, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. При цьому, донарахування належних громадянину сум компенсації втрати доходів має здійснюватися до дня фактичної виплати заборгованості, щодо якої порушені строки виплати.
Як встановлено з матеріалів справи, виплата позивачу грошового забезпечення відбулася 24.04.2025.
Під час судового розгляду вказаної категорії справ суд застосовує останню правову позицію, викладену Верховним Судом у своїх постановах, зокрема від 19.05.2022 у справі №200/3859/21, від 24.01.2023 у справі №200/10176/19-а.
Так, Верховний Суд дійшов висновку про те, що основними умовами для виплати суми компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Таким чином обов'язок з виплати компенсації виникає у випадку порушення строків виплати доходів та виплати нарахованих доходів.
Оскільки такий обов'язок відповідачем при виплаті позивачеві належних сум грошового забезпечення за спірний період не дотримано, право останнього на виплату компенсації порушено.
Щодо вимог позивача в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 345758,83, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 47 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звільнення позивача зі служби) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України у редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби, передбачалася відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Так в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, наведеними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
За змістом висловленої у постановах Верховного Суду від 30.01.2019 по справі №807/3664/14, від 31.10.2019 по справі №2340/4192/18 правової позиції питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, тому щодо них слід застосувати положення КЗпП України, а саме: статті 116, 117 цього Кодексу як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Відтак, у цьому випадку з метою забезпечення рівності прав та дотримання принципу недискримінації у трудових відносинах підлягають застосуванню до спірних правовідносин приписи КЗпП України. Нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише врегулювання оплати праці (грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення (як-от щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати).
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Отже, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Судом встановлено, що на дату звільнення позивача зі служби в прокуратурі, відповідач не провів з ним остаточний розрахунок. Виплата коштів проводилася фактично після звернення позивача до суду із позовними вимогами про зобов'язання нарахувати та виплатити недоплачені суми.
Після виправлення допущеної бездіяльності щодо виплати належних позивачу сум відповідач не звільняється від встановленої статтею 117 КЗпП України відповідальності у виді виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь період невиплати належних позивачу при звільненні сум.
Отже, позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно зі статтею 117 КЗпП України.
Визначаючи розмір спірного середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні та час затримки такого розрахунку, колегія суддів враховує, що з 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом України від 01.07.2022 за №2352-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-ІХ), де час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Період затримки розрахунку при звільненні становить 184 дні.
Крім цього, колегія суддів звертає увагу, що Велика палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 при розгляді справи №489/6074/23 сформулювала такий правовий висновок : “105. Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати; 106. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 по справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців».
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, передбачене частиною 2 статті 117 КЗпП України, необхідно розраховувати із принципів розумності, справедливості та пропорційності та з урахуванням статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, про що наголошено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 по справі №489/6074/23.
При розрахунку розміру середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, колегія суддів виходить з наступного.
Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт “л» пункту 1 Порядку №100).
Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до п. 8 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як вбачається з довідки від 22.05.2025 за №21-73 заробітна плата виплачена ОСОБА_1 на момент звільнення за березень 2024 становить 36571,43 грн., а за квітень 2024 становить 41454,55 грн. Кількість фактично відпрацьованих робочих днів - 35.
Розмір середньоденної заробітної плати становить 2229,31 грн (78025,98 грн/35 роб. днів).
Таким чином, середній заробіток за час затримки виплати позивачу при звільненні заробітної плати з урахуванням визначеного статтею 117 КЗпП України шестимісячного терміну становить 410193,04 грн (2229,31 грн х 184).
При цьому, суд першої інстанції вірно врахував, що при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні варто застосовувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст.117 КЗпП України.
Також, суд першої інстанції слушно зауважив, що в порівнянні із визначеною сумою недоплаченої заробітної плати (345758,83 грн) вищевказані розрахункові суми (410193,04 грн) не можна вважати співмірними, оскільки такі перевищують суму недоплаченої заробітної плати.
Так, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 345758,83 грн/ 410193,04 грн (виплачена сума на виконання судового рішення/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,84.
Таким чином, сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 2229,13 грн. (середньоденна заробітна плата позивача) х 0,84 х 184 (дні затримки розрахунку) = 344534,33 грн.
Враховуючи наведене вище, оскільки позивач не отримав у день його звільнення всі належні виплати, а кошти йому було перераховано із значною затримкою, колегія суддів дійшла висновку, що позивач має право на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що виходячи з принципів розумності та справедливості, пропорційності, враховуючи співмірність, справедливий та розумний баланс інтересів між інтересами працівника і роботодавця, розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, те, що відповідач є державним органом, відсутність спору на день звільнення, тривалості періоду з моменту порушення прав працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум, належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача є стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 344534,33 грн.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.1 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14 січня 2026 року по справі №460/8029/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
С. М. Шевчук