Справа № 474/1207/25
Провадження № 2/474/60/26
про відвід судді
01.04.26р. смт Врадіївка
Врадіївський районний суд Миколаївської області у складі:
головуючого судді Сокола Ф.Г.
за участю секретаря судового засідання Багрін Н.А.
представника відповідачки ОСОБА_1
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали цивільної справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект Центр" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -
встановив:
22.12.2025р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Коллект Центр" (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідачка) про стягнення заборгованості, в якому позивач просить стягнути з відповідачки на свою користь заборгованість за договорами № 75151774 від 20.08.2021р. та № 4904781 від 24.08.2021р. у розмірі 134 913 грн. 31 коп.
В судовому засіданні представник відповідачки ОСОБА_1 заявив відвід головуючому судді Соколу Ф.Г. з огляду на те, що він йому не довіряє.
На обґрунтування відводу ОСОБА_1 зазначив, що суддя не є безстороннім, суддя порушує принципи ЦПК України, керується якимись стандартами, надає консультації учасникам справи, зокрема прокурору, не вшановує захисників, проводить судове засідання під час сигналу повітряної тривоги. Суддя не розглянув раніше подані клопотання. Також ОСОБА_1 вказав про свою незгоду з діями судді під час розгляду справи за участю його сина. Суддя як виконувач обов'язків голови суду не здійснив його особистий прийом як громадянина.
Представниці позивача Ткаченко М.М. та Ушакова М.І. в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином в порядку, визначеному ст.ст. 128-130 ЦПК України, повідомлені про час, дату та місце судового розгляду. У позовній заяві представниця Ткаченко М.М. просила розглядати справу за відсутності представника позивача. Водночас 31.03.2026р. представниця Ткаченко М.М. звернулася до суду із клопотанням про відкладення розгляду справи через участь в іншому судовому засіданні.
Відповідачка в судове засідання не з'явилася, хоча належним чином в порядку, визначеному ст.ст. 128-130 ЦПК України, повідомлена про час, дату та місце судового розгляду, про причини неявки суд не повідомила.
Враховуючи приписи ч. 8 ст. 40 ЦПК України розгляд заявленого відводу проводиться за відсутності учасників судового розгляду, які не з'явилися в судове засідання.
Під час розгляду заяви про відвід судді, судом встановлено наступне.
Згідно ч.ч. 1-3 ст. 40 ЦПК України питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.
Питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість.
Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.
Якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу.
Водночас ч. 5 ст. 40 ЦПК України визначено, що якщо на час подання заяви про відвід судді у суді здійснюють правосуддя менше трьох суддів, вирішення питання про відвід здійснюється в нарадчій кімнаті суддею, який розглядає справу чи вчиняє іншу процесуальну дію, про що виноситься ухвала. У такому разі положення частин третьої та четвертої цієї статті не застосовуються.
Станом на час подання заяви про відвід судді у Врадіївському районному суді Миколаївської області правосуддя здійснює один суддя, а відтак розгляд заяви про відвід судді здійснюється за правилами, визначеними ч. 5 ст. 40 ЦПК України, а саме суддею, який розглядає справу.
Частиною 7ст. 40 ЦПК України визначено, що питання про відвід вирішується невідкладно.
Згідно ст. 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо:
1) він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;
2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі;
3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи;
4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи;
5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об'єктивності судді.
Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу.
До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім'ї, родичами між собою чи родичами подружжя.
Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
У відповідності до ч.ч. 1-4 ст. 39 ЦПК України з підстав, зазначених у статтях 36, 37 і 38 цього Кодексу, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач зобов'язані заявити самовідвід.
З підстав, зазначених у статтях 36, 37 і 38 цього Кодексу, судді, секретарю судового засідання, експерту, спеціалісту, перекладачу може бути заявлено відвід учасниками справи.
Відвід повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Самовідвід може бути заявлений не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Після спливу вказаного строку заявляти відвід (самовідвід) дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів із дня, коли заявник дізнався про таку підставу.
Встановлення обставин, вказаних у пунктах 1-4 частини першої статті 36 цього Кодексу, статті 37 цього Кодексу, звільняє заявника від обов'язку надання інших доказів упередженості судді для цілей відводу.
З комплексного аналізу ЦПК України слідує, що законодавцем чітко визначено підстави та порядок заявлення відводу судді та вимоги до такого відводу.
Однак, як вбачається зі змісту усної заяви про відвід, останній заявлено, зокрема з огляду на незгоду представника відповідачки ОСОБА_1 з процесуальними рішення судді Сокола Ф.Г. прийнятими під час розгляду вказаної справи та інших справ, хоча згідно приписів ч. 4 ст. 36 ЦПК України вказана обставина не може бути підставою для відводу. Обґрунтовуючи свою заяву представник позивача трактує хід проведення судового засідання з суб'єктивної точки зору та без урахування приписів цивільного процесуального законодавства, вказуючи про об'єктивно неіснуючі обставини.
Також фактично відвід заявлено з інших обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об'єктивності судді (п. 5 ч. 1 ст. 36 ЦПК України), а саме, як стверджує представник відповідачки ОСОБА_1, суддя не є безстороннім, порушує принципи ЦПК України, керується якимись стандартами, надає консультації учасникам справи, зокрема прокурору, не вшановує захисників. Суддя як виконувач обов'язків голови суду не здійснив його особистий прийом як громадянина.
Водночас, з урахуванням приписів ч. 4 ст. 39 ЦПК України, слід зазначити, що представником відповідачки ОСОБА_1 не надано жодних доказів на підтвердження зазначених ним обставин щодо упередженості чи необ'єктивності судді для цілей відводу. В основу відводу покладенні виключно суб'єктивні судження представника відповідачки.
Також слід зазначити, що до участі у справі не залучено ні прокурора, ні захисника, а тому суду не зрозуміло, яке відношення вказані особи мають до розгляду судової справи.
Встанови вказані обставини, суд приходить до наступного висновку.
У своїй практиці Європейський суд з прав людини розмежував суб'єктивний та об'єктивний підходи до безсторонності та вказав на можливість її перевірки різними способами.
Так, рішенням у справі "П'єрсак проти Бельгії" (Piersack v. Belgium) від 1 жовтня 1982 року, п. 30) зазначено, що, не дивлячись на те, що безсторонність зазвичай означає відсутність упередження чи схильності, її відсутність чи, навпаки, наявність може бути перевірена різними способами відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У цьому контексті можна провести розмежування між суб'єктивним підходом, що відображає особисті переконання конкретного судді з конкретної справи, і об'єктивним підходом, який визначає, чи були достатні гарантії, щоб виключити будь-який сумнів з цього приводу. Будь-який суддя, стосовно неупередженості якого є обґрунтований сумнів, повинен заявити самовідвід. Правосуддя повинне не тільки чинитися, повинно бути також видно, що воно чиниться (справа "Де Куббер проти Бельгії" (De Cubber v. Belgium), рішення від 26.10.1984р., п. 26).
Згідно п. 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів від 19.05.2006р., схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27.07.2006р. за № 2006/23, суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об'єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді, зокрема у випадку, коли у судді склалося реальне упереджене ставлення до якоїсь зі сторін або судді з його власних джерел стали відомі певні докази чи факти стосовно справи, яка розглядається.
Відповідно рекомендацій у Висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів для Комітету міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів від 01.01.2001р. (далі - Висновок № 1) в частині виключення найменшої підозри в зацікавленості судді в результатах розгляду конкретної справи, навіть, якщо насправді такої зацікавленості немає.
Так, у п. 12 Висновку № 1 передбачено, що незалежність судової влади означає повну неупередженість із боку суддів. При винесенні судових рішень щодо сторін у судовому розгляді судді повинні бути безсторонніми, вільними від будь-яких зв'язків, прихильності чи упередження, що впливає або може сприйматися як таке, що впливає, на здатність судді приймати незалежні рішення.
Судова влада повинна користуватися довірою не тільки з боку сторін у конкретній справі, але й з боку суспільства в цілому. Суддя повинен не тільки бути реально вільним від будь-якого невідповідного упередження або впливу, але він або вона повинні бути вільними від цього й в очах розумного спостерігача. В іншому випадку довіра до незалежності судової влади буде підірвана.
Відповідно до ст. 15 Кодексу суддівської етики, затверджених ХІ черговим з'їздом суддів України 22.02.2013р., суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи у разі неможливості ухвалення ним об'єктивного рішення у справі.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р., ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997р. (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Білуха проти України" (заява № 33949/02) від 09.11.2006р. встановив порушення п. 1 ст. 6 Конвенції, навівши наступні мотиви (пункти 47-55 рішення).
Наявність безсторонності відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції має визначатися за суб'єктивним та об'єктивним критеріями. Відповідно до суб'єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (рішення у справі "Фей проти Австрії" (Feyv.Austria) від 24.02.1993р., пп. 27, 28, 30; рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" від 28.10.1998р. (Wettstein v. Switzerland) п. 42).
У кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про небезсторонність суду (рішення у справі "Пуллар проти Сполученого Королівства" (Pullar v. UnitedKingdom), від 10.06.1996р., п. 38).
Стосовно суб'єктивного критерію, особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного (рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland), пункт 43).
Стосовно об'єктивного критерію означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими (рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland), п. 44; та рішення у справі "Ферантелі та Сантанжело проти Італії" (FerrantelliandSantangelov.Italy), від .07.08.1996р., п. 58).
З огляду на це, навіть зовнішні прояви можуть мати певну важливість або, іншими словами, "правосуддя повинно не тільки чинитися, повинно бути також видно, що воно чиниться" (рішення у справі "Де Куббер проти Бельгії" (DeCubber v. Belgium), від 26.10.1984р., п. 26).
Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstein v.Switzerland) та рішення у справі "Кастілло Альгар проти Іспанії" (CastilloAlgarv.Spain), від 28.10.1998р., п.45).
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Салов проти України" (заява № 65518/01) від 06.09.2005р., надаючи тлумачення поняттю "неупередженість" суду, в сенсі статті 6 Конвенції, наголосив, що така неупередженість має визначатися суб'єктивною оцінкою, на підставі особистих переконань та поведінки конкретного судді у конкретній справі - тобто, жоден з членів суду не має проявляти будь-якої особистої прихильності або упередження, та об'єктивною оцінкою - тобто, чи були у судді достатні гарантії для того, щоб виключити будь-які законні сумніви з цього приводу. У межах об'єктивної оцінки має бути визначено, чи наявні факти, що можуть бути перевірені, які породжують сумніви щодо неупередженості суддів. У цьому зв'язку навіть зовнішні ознаки мають певне значення (п. 81).
Таким чином, оскільки матеріали судової справи не містять жодних даних, які б давали можливість встановити обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об'єктивності судді, та представником відповідачки ОСОБА_1 не надано доказів на підтвердження їх існування, а тому заява про відвід судді Сокола Ф.Г. є безпідставною, необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 36-40, 259-263 ЦПК України, суд-
постановив:
В задоволенні заяви представника відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_1 про відвід головуючого судді Сокола Ф.Г. - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Ф.Г. Сокол