Справа № 473/800/26
іменем України
"01" квітня 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючої судді Булкат М.С.,
за участю: секретаря судових засідань Багрін І.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вознесенську цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У березні 2026 року ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у якому вказувало, що 23.09.2019 року ТОВ «ЗАЙМЕР» уклало з ОСОБА_1 . Договір про надання фінансового кредиту №81784.
Відповідно до договору ТОВ «ЗАЙМЕР» зобов'язалося надати та надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 4 000 грн зі строком користування коштами протягом 30 днів - до 22 жовтня 2019 року (з можливістю продовження цього строку за ініціативою позичальника), який в свою чергу зобов'язався вчасно повернути кредит, а також сплачувати проценти за користування ним у розмірі 2 % на добу від суми залишку заборгованості за кредитом.
У разі порушення умов договору щодо вчасного повернення кредиту позичальник зобов'язався сплатити пеню у розмірі 5 % від розміру невиконаного грошового зобов'язання - до дня повного погашення заборгованості, але не більше ніж за 100 календарних днів.
11 березня 2020 року ТОВ «ЗАЙМЕР» уклало з ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» Договір факторингу №3К-11032020, за яким первісний кредитор відступив позивачу за плату право грошової вимоги до ОСОБА_1 за зобов'язаннями, що виникли з кредитного договору №81784 від 23 вересня 2019 року.
Позичальник свої зобов'язання жодному з кредиторів належним чином не виконав, у зв'язку з чим станом на 25 лютого 2026 року виникла заборгованість у загальному розмірі 39 680 грн, у тому числі:
-прострочена заборгованість за кредитом - 4 000 грн;
-прострочена заборгованість за процентами за користування кредитом - 2 400 грн;
- заборгованість за пенею - 33 280 грн.
Вказану заборгованість позивач просив стягнути з відповідача у повному обсязі.
12 березня 2026 року на адресу суду надійшли письмові пояснення від відповідача, в яких зазначено про застосування строку позовної давності у зв'язку з тим, що кредитний договір був підписаний у 2019 році.
В судове засідання представник позивача не з'явився, проте в окремому клопотанні просив про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, проте надав заяву про розгляд справи без його участі.
Дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до наступного.
Зокрема, суд встановив, що 23 вересня 2019 року ТОВ «ЗАЙМЕР» уклало з ОСОБА_1 . Договір про надання фінансового кредиту № 81784.
Відповідно до договору ТОВ «ЗАЙМЕР» зобов'язалося надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 4 000 грн зі строком користування коштами протягом 30 днів - до 22 жовтня 2019 року (з можливістю продовження цього строку за ініціативою позичальника), який в свою чергу зобов'язався вчасно повернути кредит, а також сплачувати проценти за користування ним у розмірі 2 % на добу від суми залишку заборгованості за кредитом.
У разі порушення умов договору щодо вчасного повернення кредиту позичальник зобов'язався сплатити пеню у розмірі 5 % від розміру невиконаного грошового зобов'язання - до дня повного погашення заборгованості, але не більше ніж за 100 календарних днів.
11 березня 2020 року ТОВ «ЗАЙМЕР» уклало з ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» Договір факторингу №3К-11032020, за яким первісний кредитор відступив позивачу за плату право грошової вимоги до ОСОБА_1 за зобов'язаннями, що виникли з кредитного договору №81784 від 23 вересня 2019 року.
Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів Цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
При цьому, згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).
Згідно ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.
Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 207 ЦК України (в редакції, чинній на час укладення договору) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Згідно ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «ЗАЙМЕР» та ОСОБА_1 з дотриманням положень ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» уклали між собою кредитний договір в електронній формі, узгодили у ньому усі істотні умови, відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» позичальник, погодившись з ними, підписав договір за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Таким чином, ОСОБА_1 набув статусу, прав та обов'язків позичальника у кредитних правовідносинах з ТОВ «ЗАЙМЕР».
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. ст. 611, 612, 623-625, 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
В разі несвоєчасного повернення позики або її чергової частини (прострочення боржника) він не звільняється від обов'язку виконання зобов'язання, зокрема повинен повернути суму позики разом з процентами та іншими нарахуваннями, відшкодувати позикодавцю збитки та сплатити неустойку.
Також, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно ч. 1 ст. 1077, ч. 1 ст. 1078, ч. 1 ст. 1082 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові (ст. 514, ч. 1 ст. 1084 ЦК України).
З матеріалів справи вбачається, що позичальник взяті на себе зобов'язання за кредитним договором не виконав.
Що стосується неустойки, то суд виходить з наступного.
Сторони самостійно, за взаємною згодою узгодили в кредитному договорі відповідальність позичальника за порушення строків пеню у розмірі 5 % від розміру невиконаного грошового зобов'язання - до дня повного погашення заборгованості, але не більше ніж за 100 календарних днів, що узгоджується з вимогами ч. 3 ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування», згідно якої сукупна сума неустойки (штраф, пеня), нарахована за порушення зобов'язань споживачем на підставі договору про споживчий кредит, не може перевищувати половини суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін.
ТОВ «Займер» нарахував відповідачу пеню за наявності передбаченої договором підстави та у розмірі, передбаченому п. 4.3 кредитного договору.
Проте, згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, що мають істотне значення.
Відповідно до п. 27 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних відносин» положення частини третьої статті 551 ЦК України про зменшення розміру неустойки може бути застосовано судом лише за заявою відповідача до відсотків, які нараховуються як неустойка, і не може бути застосовано до сум, які нараховуються згідно з частиною другою статті 625 ЦК, які мають іншу правову природу. При цьому проценти, які підлягають сплаті згідно з положеннями статей 1054, 1056-1 ЦК, у такому порядку не підлягають зменшенню через неспівмірність із розміром основного боргу, оскільки вони є платою за користування грошима і підлягають сплаті боржником за правилами основного грошового боргу.
Істотними обставинами в розумінні частини третьої статті 551 ЦК можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання).
Подібні правові висновки виклав й Верховний Суд України в своїй постанові від 04 листопада 2015 року по справі №6-1120цс15, в якій зазначив, що згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Положення частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.
Правильність таких висновків підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Судувід 12 грудня 2018 року у справі № 703/1181/16-ц та від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц.
З матеріалів справи вбачається, що нарахована позивачем неустойка (пеня) є надто завищеною, перевищує загальний розмір боргу за договором (борг за кредитом та процентами) в понад п'ять з половиною разів, що суперечить самій компенсаційній суті неустойки та засадам цивільного законодавства, а саме справедливості, добросовісності та розумності.
За встановлених обставин, додатково враховуючи такі фактори, як ступінь виконання зобов'язань позичальником (незначний залишок заборгованості за кредитом та процентами), незадовільний стан здоров'я та майновий стан позичальника, суд вважає, що неустойку слід зменшити до розміру, що не буде перевищувати сукупний розмір заборгованості за кредитом та процентами, та повністю виконає компенсаційну функцію, а саме до 6 400 грн.
При цьому, суд вважає безпідставними твердження відповідача про пропущення позивачем позовної давності, оскільки заборгованість за кредитним договором у ОСОБА_1 виникла у вересні 2019 року.
У той же час, згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Водночас, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з 12 березня 2020 року на всій території України було введено карантин, який діяв до його скасування, тобто до 30 червня 2023 року.
Разом з тим, згідно Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, з 24 лютого 2022 року на території України введено воєнний стан, який діє і на час розгляду справи.
Водночас, згідно п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Вказаний пункт був виключений Законом України №4434-ІХ від 14 травня 2025 року (який набрав чинності 04 вересня 2025 року).
Таким чином, позивачем не пропущено позовну давність, яка у зв'язку з введенням карантину була продовжена, а в подальшому - зупинена до 04 вересня 2025 року, а тому твердження про протилежне є хибними.
За встановлених обставин, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» підлягає стягненню заборгованість за Договором про надання фінансового кредиту № 81784 від 23 вересня 2019 року в загальному розмірі 12 800 грн, в тому числі:
- прострочена заборгованість за кредитом - 4 000 грн;
- прострочена заборгованість за процентами за користування кредитом - 2 400 грн;
- заборгованість за пенею - 6 400 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача також підлягає стягненню судовий збір у розмірі 858 грн (пропорційно до розміру задоволених вимог).
Що стосується зазначених позивачем витрат на правничу допомогу, то суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.ч. 2-5 ст. 137 ЦПК України витрати на правничу допомогу складаються з гонорару адвоката за представництво в суді; іншої правничої допомоги, пов'язаної зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збору доказів тощо; вартості послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
На підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу представник позивача надав копію Договору про надання правової допомоги від 29 грудня 2023 року з копією Додаткової угоди №1 від 27 грудня 2024 року, копію Акту про отримання правової допомоги від 12 лютого 2026 року, копію Платіжної інструкції № 3 10749 від 12 лютого 2026 року. Згідно наданих документів вартість наданих послуг становить 10 500 грн (консультація; складання позовної заяви, інших заяв, клопотань; виготовлення копій документів, відправка поштової кореспонденції).
Проте у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Разом з тим, Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.
Зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише ті судові витрати, які мають розумний розмір.
Зазначений позивачем розмір вказаних витрат є завищеним, оскільки справа належить до категорії незначної складності, її розгляд відбувався в порядку спрощеного позовного провадження, судова практика у цій категорії справ є усталеною, в зв'язку з чим при підготовці позовної заяви у адвоката була відсутня необхідність досліджувати додаткові норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, витрачати значний час на консультацію, складання позовної заяви. При цьому, вартість адвокатських послуг є неспівмірною з ціною позову. З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що співмірними із складністю справи, наданими послугами, ціною позову (з урахуванням розміру задоволених позовних вимог) є витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 000 грн.
Керуючись ст.ст. 141, 258, 259, 263-265, 282, 284, 289 ЦПК України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; ідент. номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (79029, м. Львів, вул. Смаль - Стоцького, 1, 28 корпус, 4-ий поверх) заборгованість за Договором про надання фінансового кредиту від 23 вересня 2019 року № 81784, а саме: заборгованість за простроченим кредитом у розмірі 4 000 гривень; заборгованість за простроченими процентами за користування кредитом у розмірі 2 400 гривень та пеня у розмірі 6 400 гривень, а всього в загальному розмірі 12 800 гривень, а також 1 858 гривень судових витрат.
Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.
Суддя: М. С. Булкат