Дата документу 31.03.2026 Справа № 333/1668/26
Єдиний унікальний № 333/1668/26 Головуючий в 1-й інстанції - Піх Ю.Р.
Провадження № 22-ц/807/951/26 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.
31 березня 2026 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої: Кочеткової І.В.,
суддів: Кухаря С.В.,
Полякова О.З.,
секретар: Остащенко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Обласний клінічний заклад психоневрологічної допомоги та соціально значущих хвороб» Запорізької обласної ради, третя особа: ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування висновку щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Сніжко Роман Васильович, на ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 лютого 2026 року,
У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищевказаним позовом. Зазначав, що 30 липня 2025 року в м. Запоріжжі по вул. Північне шосе, 14 він та був зупинений працівником патрульної поліції, яким складено протокол про керування транспортним засобом мотоциклом Lifan LF90 р/н НОМЕР_1 у стані алкогольного сп'яніння, за що передбачена адміністративна відповідальність, визначена частиною першою статті 130 КУпАП. Поліцейськими патрульної поліції він був доставлений до КНП «Обласний клінічний заклад психоневрологічної допомоги та соціально значущих хвороб» Запорізької обласної ради для отримання висновку про результати медичного огляду з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння. Лікарем медичного закладу складено висновок результатів медичного огляду, яким встановлено, що ОСОБА_1 перебуває в стані алкогольного сп'яніння. Посилаючись на те, що висновок результатів медичного огляду складено з порушенням вимог Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України від 09 листопада 2015 року № 1452/735, просив визнати його недійсним та скасувати.
Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 лютого 2026 року у відкритті провадження відмовлено.
Судове рішення мотивовано тим, що між сторонами виник публічно-правовий спір, який підлягає розгляду за правилами КАС України.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Сніжко Р.В., подав апеляційну скаргу в якій, посилається на неповне з'ясування обставин справи та порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати, справу направити до районного суду для провадження розгляду. Зазначає, що судом неправильно визначено характер спірних правовідносин. Позовні вимоги про визнання недійсним та скасування висновку щодо результатів медичного огляду не пов'язані з вимогою вирішити публічно-правовий спір, адже правові підстави для визнання недійсними та скасування висновку результатів медичного огляду не є публічно-правові, оскільки вони винесені у спосіб та в порядку, передбаченому законом.
КНП «Обласний клінічний заклад психоневрологічної допомоги та соціально значущих хвороб» просили розглядати справу за їх відсутності, зазначивши, що оспорюваних висновок є остаточним, змін та доповнень не буде.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частини першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення в повній мірі не відповідає зазначеним вимогам.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем обрано невірний спосіб захисту. На думку суду, з вказаними вимогами треба звертатися до адміністративного суду, оскільки юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії) чи бездіяльності. З огляду на вищевикладене, суд вважав, що позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Проте таких висновків суд дійшов з порушенням норм процесуального права, а тому з ними не можна погодитись.
Встановлено, що 30 липня 2025 року №5622 лікарем КНП «Обласний клінічний заклад психоневрологічної допомоги та соціально значущих хвороб» Мосійчуком О.М. складено висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з яким ОСОБА_1 перебуває у стані алкогольного сп'яніння.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що між сторонами виник публічно-правовий спір, який підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
За приписами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Верховний Суд неодноразово зауважував, що визначальним для розуміння спору як адміністративно-правового є не тільки участь суб'єкта владних повноважень, але й характер відповідного спору та його наслідки для суб'єкта спірних правовідносин. Спір набуває ознак публічно-правового за умов здійснення органом публічної влади та/або їх посадовими особами у цих відносинах владних управлінських функцій.
Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність суб'єкта владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.
Право на звернення до суду не є абсолютним, а здійснюється на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожен із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур, та осіб, котрі вправі ініціювати їх вирішення. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу та самі по собі не є порушенням прав на справедливий судовий розгляд та ефективний засіб юридичного захисту, гарантованих статтями 6, 13 Конвенції про захист прав особи і основоположних свобод.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis п. 33 рішення ЄСПЛ від 21.12.2010 у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», п. 53 рішення ЄСПЛ від 08.04.2010 у справі «Меньшакова проти України»).
За визначенням, наведеним у пункті 19 статті 4 КАС України індивідуальний акт це акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийнятий) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
У цій справі позивач оскаржує висновок щодо результатів його медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарський препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затверджений лікарем КНП «Обласний клінічний заклад психоневрологічної допомоги та соціально значущих хвороб».
За змістом частини першої статті 260, частин першої і другої статті 266 КУпАП особи, які керують транспортними засобами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами, та оглядові на стан сп'яніння. Огляд водіїв на стан сп'яніння є заходом забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення, що проводиться.
Частиною третьою статті 266 КУпАП передбачено, що в разі незгоди водія на проведення огляду поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров'я.
Згідно з частиною першою статті 267 КУпАП застосування заходів забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення, у тому числі огляд на стан сп'яніння, може бути оскаржено заінтересованою особою у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) відносно органу (посадової особи), який застосував ці заходи, або до суду.
Виходячи зі змісту частини першої статті 267 КУпАП у контексті з положеннями КАС України, за правилами адміністративного судочинства підлягають розгляду публічно-правові спори, що виникають з приводу проведення огляду водіїв на стан сп'яніння суб'єктом владних повноважень, визначеним у статті 266 КУпАП, а саме: поліцейським.
У свою чергу висновок щодо результатів медичного огляду особи на стан сп'яніння складається лікарем, що проводив у закладі охорони здоров'я огляд водія транспортного засобу, відповідно до вимог Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року №1103, та Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України від 09 листопада 2015 року №1452/735.
Лікар закладу охорони здоров'я не є суб'єктом владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 4 КАС України, а медичний висновок, складений ним із застосуванням спеціальних знань з метою встановлення певних обставин і фактів, не є рішенням суб'єкта владних повноважень, що підлягає оскарженню за правилами КАС України.
Оскаржуваний висновок медичного огляду безпосередньо не породжує для позивача будь-яких прав чи обов'язків. Водночас такий висновок може бути доказом на підтвердження перебування особи у стані сп'яніння та підлягає оцінці судом у справі про притягнення особи до адміністративної відповідальності за керування транспортним засобом у стані сп'яніння. Отже, як доказ у справі, цей висновок підлягає спростуванню саме у такій справі.
Аналогічні висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 11.08.2020 у справі № 120/4189/19-а, від 11.11.2020 у справі № 732/833/17, від 30.04.2021 у справі № 686/4562/18, від 27.01.2023 у справі №340/2716/22.
За приписами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Визначальним для розуміння спору як адміністративно-правового є не тільки участь суб'єкта владних повноважень, але й характер відповідного спору та його наслідки для суб'єкта спірних правовідносин. Спір набуває ознак публічно-правового за умов здійснення органом публічної влади та/або їх посадовими особами у цих відносинах владних управлінських функцій.
Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність суб'єкта владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.
Право на звернення до суду не є абсолютним, а здійснюється на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожен із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур, та осіб, котрі вправі ініціювати їх вирішення. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу та самі по собі не є порушенням прав на справедливий судовий розгляд та ефективний засіб юридичного захисту, гарантованих статтями 6, 13 Конвенції про захист прав особи і основоположних свобод.
Оскаржуваний позивачем висновок медичного огляду на стан сп'яніння не може бути самостійним предметом судового розгляду за правилами будь-якого судочинства, що водночас не свідчить про позбавлення особи права на його спростування у судовому порядку під час вирішення питання про притягнення особи до адміністративної відповідальності.
За таких обставин висновки суду першої інстанції про те, що між сторонами виник публічно-правовий спір, який належить розглядати за правилами адміністративного судочинства не ґрунтується на законі, а тому оскаржувана ухвала підлягає скасуванню.
Відповідно до п. 6 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В силу вимог ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана ухвала районного суду підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 лютого 2026 року у цій справі скасувати , справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Дата складання повної постанови 01 квітня 2026 року.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає.
Головуюча І.В. Кочеткова
Судді: С.В. Кухар
О.З.Поляков