30 березня 2026 рокуЛьвівСправа №300/4031/25 пров. №А/857/51386/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача -Шевчук С. М.
суддів -Кухтея Р. В.
Носа С. П.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року у справі № 300/4031/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії,
місце ухвалення судового рішення м. Івано-Франківськ
Розгляд справи здійснено за правиламиспрощеного позовного провадження
суддя у І інстанціїГригорук О.Б.
дата складання повного тексту рішенняне зазначена
І. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року у справі № 300/4031/25 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління в Донецькій області № 092850018512 від 31.01.2025 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 2.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 :
- до пільгового стажу за Списком № 1 період роботи з 13.01.1989 по 18.10.1993;
- до пільгового стажу за Списком № 2 періоди роботи: з 25.10.1993 по 06.12.1993, з 01.02.1995 по 02.02.1995, з 01.07.1995 по 05.07.1995, з 01.10.1996 по 03.10.1996, з 01.11.1996 по 03.11.1996, з 01.12.1996 по 02.12.1996, з 01.01.1997 по 03.01.1997, з 01.02.1997 по 01.02.1997, з 01.10.1997 по 04.10.1997, з 01.12.1997 по 05.12.1997, з 01.02.1999 по 04.02.1999, з 09.08.1999 по 31.12.1999, з 01.01.2000 по 15.12.2000, з 01.01.2001 по 22.08.2002, з 01.01.2003 по 30.05.2003.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 з 23.01.2025 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (пл. Соборна, 3, м. Слов'янськ, Донецька область, 84121, код ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судове рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
На підтвердження доводів апеляційної скарги вказує, що необхідними умовами для зарахування періодів роботи до пільгового стажу є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у Списках № 1 та № 2, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці. Документами, які підтверджують результати атестації робочого місця за умовами праці, можуть бути: карта умов праці, наказ по підприємству про затвердження переліку робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників; трудова книжка із записом про витяг із зазначеного наказу або з додатком такого витягу. Зазначає, що проведення атестації з порушенням вимог чинного законодавства тягне за собою відсутність підстав для органів Фонду для зарахування до пільгового стажу відповідних періодів роботи позивача. Крім наведеного, зазначає, що враховуючи дискреційні повноваження органів Пенсійного фонду, належним способом захисту прав позивача є зобов'язання органів Пенсійного фонду повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії з урахуванням висновків суду, викладених у рішенні
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Про розгляд апеляційної скарги відповідач та представник позивача повідомлені шляхом надіслання ухвали про відкриття апеляційного провадження та призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалюючи судове рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що не зарахування позивачу до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах періодів: з 13.01.1989 по 18.10.1993 - до стажу роботи за Списком № 1; з 25.10.1993 по 06.12.1993, з 01.02.1995 по 02.02.1995, з 01.07.1995 по 05.07.1995, з 01.10.1996 по 03.10.1996, з 01.11.1996 по 03.11.1996, з 01.12.1996 по 02.12.1996, з 01.01.1997 по 03.01.1997, з 01.02.1997 по 01.02.1997, з 01.10.1997 по 04.10.1997, з 01.12.1997 по 05.12.1997, з 01.02.1999 по 04.02.1999, з 09.08.1999 по 31.12.1999, з 01.01.2000 по 15.12.2000, з 01.01.2001 по 22.08.2002, з 01.01.2003 по 30.05.2003 - до стажу роботи за Списком № 2, з обґрунтувань, що позивачем не підтверджено результати атестації відповідного робочого місця за умовами праці є безпідставним, оскільки відповідальність проведення атестації робочих місць та оформлення уточнюючої довідки покладається на власника підприємства, а не працівника.
Оскільки позивач має достатній вік, страховий та пільговий стаж для призначення з 23.01.2025 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1, відповідач протиправно оскаржуваним рішенням № 092850018512 від 31.01.2025 відмовив у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 2.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою від 23.01.2025 щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах, та доданими до заяви документами (а.с. 37).
За результатом розгляду вказаного звернення Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, за принципом екстериторіальності, 31.01.2025 прийняло рішення № 092850018512 про відмову заявнику в призначенні пенсії за віком відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-ІV, у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу роботи заявника. Зазначено, що згідно наданих документів та індивідуальних відомостей, страховий стаж заявника становить 26 років 07 місяців 08 днів, в тому числі 04 роки 11 місяців за кордоном, пільговий стаж по списку № 2 - 05 років 04 місяців 12 днів. До страхового стажу зараховано всі періоди роботи. До пільгового стажу враховано всі періоди роботи за Списком № 2 за винятком 95 днів-відпустка без збереження заробітної плати згідно довідки № 868 від 29.11.2022 та №01-701/1202 від 12.12.2022, а також розриву в атестації робочих місць з 25.10.1993 по 06.12.1993 та з 08.12.1998 по 30.12.1998 (а.с. 38).
Відповідно до стажу для розрахунку права враховані до загального страхового стажу, не враховані до пільгового стажу спірні періоди роботи позивача:
з 13.01.1989 по 18.10.1993;
з 25.10.1993 по 06.12.1993, з 01.02.1995 по 02.02.1995, з 01.07.1995 по 05.07.1995, з 01.10.1996 по 03.10.1996, з 01.11.1996 по 03.11.1996, з 01.12.1996 по 02.12.1996, з 01.01.1997 по 03.01.1997, з 01.02.1997 по 01.02.1997, з 01.10.1997 по 04.10.1997, з 01.12.1997 по 05.12.1997, з 01.02.1999 по 04.02.1999;
з 09.08.1999 по 31.12.1999, з 01.01.2000 по 15.12.2000, з 01.01.2001 по 22.08.2002, з 01.01.2003 по 30.05.2003 (а.с. 39).
Позивач вважаючи вказане рішення протиправним і таким, що порушує його права, звернувся з цим позовом до суду.
ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02.03.2015 № 213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення", на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Так, 09.07.2003 року було ухвалено Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Надалі, 03.10.2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" № 2148-VIII, яким Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" доповнено розділом XIV-1, який передусім, у контексті предмету спору, містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Також зазначена норма передбачає зміст ідентичний пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції Закону України від 02.03.2015 № 213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" щодо підвищення на 5 років стажу роботи, який дає право виходу на пенсію на пільгових умовах.
За конституційним поданням народних депутатів України Закон України від 02.03.2015 № 213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" перевірявся на відповідність Конституції України.
Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 у справі 1-5/2018 (746/15) (далі Рішення № 1-р/2020) визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII (пункт 1 Рішення № 1-р/2020).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20, зазначила наступне:
Законом № 213-VIII, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом "б" статті 13 Закону № 1788-XII вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, чоловікам з 55 років до 60 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-XII, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-XII з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-IV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 55 років, тоді як другий - у 60 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-XII з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-IV.
Правовідносини у цій справі схожі справі № 360/3611/20, а тому суд не знаходить підстав для неврахування вищезазначених правових висновків у справі, що розглядається.
Матеріалами справи стверджується, що на момент звернення за призначенням пенсії на пільгових умовах, вік заявника становив 57 років. Відтак ОСОБА_1 досяг необхідного віку для призначення пенсії за Списком № 2.
Предметом спору у цій справі є не зарахування відповідачем до пільгового стажу ОСОБА_1 періодів його роботи з 13.01.1989 по 18.10.1993 - до стажу роботи за Списком № 1; з 25.10.1993 по 06.12.1993, з 01.02.1995 по 02.02.1995, з 01.07.1995 по 05.07.1995, з 01.10.1996 по 03.10.1996, з 01.11.1996 по 03.11.1996, з 01.12.1996 по 02.12.1996, з 01.01.1997 по 03.01.1997, з 01.02.1997 по 01.02.1997, з 01.10.1997 по 04.10.1997, з 01.12.1997 по 05.12.1997, з 01.02.1999 по 04.02.1999, з 09.08.1999 по 31.12.1999, з 01.01.2000 по 15.12.2000, з 01.01.2001 по 22.08.2002, з 01.01.2003 по 30.05.2003 - до стажу роботи за Списком № 2. З цього приводу, колегія суддів зазначає наступне.
Наказом Міністерства праці та соціальної політики України №383 від 18.11.2005 затверджено Порядок застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (надалі - Порядок №383).
Пунктом 1 Порядку №383 передбачено, що згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень Закону № 1058-ІV пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників (далі - Список № 1) та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників (далі - Список №2), затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, які мали право на пенсію за віком на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди пенсії призначаються за нормами Закону № 1058-ІV за умови досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом №1788-ХІІ.
Цей Порядок регулює застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників (далі - Списки) при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до підпунктів «а», «б» ст. 13 та ст.100 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Відповідно до пунктів 3, 10 Порядку №383 при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992 .
Для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 року №637 ( далі-Порядок № 637).
Згідно з пунктом 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Так, згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 від 27.08.1986, архівних довідок від 17.03.2021 №№ 01.7-01/264, 01.7-01/265, 01.7-01/266, 01.7-01/267, 01.7-01/269, наказу про результати атестації робочих місць від 29.08.1997 № 42, довідки від 29.11.2022 № 155, наказу від 07.12.1993 № 700, додатку до наказу від 07.12.1993 № 700, наказу від 31.12.1998 № 644, додатку до наказу від 31.12.1998 № 644, довідок від 29.11.2022 №№ 867, 868, 869, архівних довідок від 12.12.2022 №№ 01.7-07/1201, 01.7-07/1202, 01.7-07/1204, 01.7-07/1203, позивач працював у періоди:
- з 13.01.1989 по 18.10.1993 - піскоструминником по очистці металу, металевих виробів та деталей сухим способом 4 розряду на дільниці № 3 Ремонтно-будівельно-монтажного управління № 2 тресту "Калушхімремонт". Посада піскоструминника по очистці металу, металевих виробів та деталей сухим способом (чистильника металу, який зайнятий на очистці металу, металічних деталей і виробів сухим кварцевим піском) передбачена Списком № 1, розділ ХХІ "Загальні професії", затвердженим Постановою РМ СРСР № 1173 від 22.08.1956, Списком № 1, розділ XXIII "Загальні професії", код КП 12100000-19568, затвердженим постановою Кабінету Міністрів СРСР № 10 від 26.01.1991;
- з 25.10.1993 по 08.08.1999 - апаратником кристалізації на сульфатній збагачувальній фабриці заводу калійних добрив, калійно-магнієвого заводу АТ "Оріана"; - з 09.08.1999 по 10.12.2003 - апаратником кристалізації на сульфатній збагачувальній фабриці заводу калійних добрив в ДП "Калійний завод" ВАТ "Оріана". Посада апаратника кристалізації передбачена: Списком № 2, розділ ІІ "Рудопідготовка, збагачення, окускування, (агломерація, брикетування, згрудкування, обпалювання руд і нерудних копалин)", код КП 2030000а-10065, затвердженим постановами Кабінету Міністрів СРСР № 10 від 26.01.1991 та Кабінету Міністрів України № 162 від 11.03.1994; Списком № 2, розділ ІІ "Підготовка руд, збагачення, окускування (агломерація, брикетування, огрудкування), випалювання руд і нерудних копалин", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 36 від 16.01.2003 (а.с. 20-35).
Колегія суддів зазначає, що трудова книжка ОСОБА_1 , яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи, містить всі відомості, необхідні для зарахування вищезазначених періодів до пільгового стажу за Списком № 1, 2, виправлень чи закреслень трудова книжка не містить, а тому підстави для додаткового підтвердження стажу позивача відповідно до Порядку № 637 відсутні.
Щодо доводу апелянта про порушення проведення атестації робочих місць колегія суддів зазначає наступне.
Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України 01 серпня 1992 року №422 (далі - Порядок №442), та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01 вересня 1992 року №41 (далі - Методичні рекомендації).
Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.
Згідно з пунктом 4 Порядку №442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Так, згідно зі ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність керівників суб'єктів господарювання. Порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У разі, якщо не проведення атестації мало своїм наслідком заподіяння шкоди здоров'ю працівнику, керівник підприємства може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за статтею 271 Кримінального кодексу України.
Атестація робочих місць відповідно до Порядку №442 та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.
За змістом пунктів 8 та 9 Порядку №442 проведення атестації робочих місць відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров'я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.
При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку №2, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку №442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов'язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.
При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.
Отже, не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Зазначений висновок узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а, який підлягає врахуванню колегією суддів відповідно до ст.242 КАС України.
У зв'язку з наведеним, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення Головного управління в Донецькій області № 092850018512 від 31.01.2025 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 2 є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо доводів апелянта про втручання у його дискреційні повноваження, колегія суддів зазначає наступне.
На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Так, поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Тобто, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». При цьому дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Аналогічна позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду від 05 листопада 2019 у справі № 817/864/18 та від 11 листопада 2019 у справі № 818/960/17.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 12 вересня 2019 у справі № 0640/4248/18 та від 08 листопада 2019 у справі №420/914/19.
Таким чином, покликання апелянта на те, що задоволення зазначеної вище позовної вимоги є втручанням у дискреційні повноваження Пенсійного фонду не заслуговує на увагу.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов'язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.
Тому за наведених вище підстав, якими суд обґрунтував своє рішення, суд не бачив необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у справі.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року у справі № 300/4031/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. М. Шевчук
судді Р. В. Кухтей
С. П. Нос