Справа № 454/336/25
30 березня 2026 року Сокальський районний суд Львівської області у складі:
головуючого - судді Струс Т. В. ,
за участю секретаря Синевської Г.В.,
представника позивача - адвоката Смірнова С.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сокаль цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , з участю третьої особи Органу опіки та піклування виконавчого комітету Жмеринської міської ради Вінницької області про позбавлення батьківських прав,
Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до відповідачки ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, свої вимоги мотивує тим, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 12.01.2018 року по 21.07.2023 року. Перебуваючи у шлюбі в сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до договору між сторонами щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини від 17.02.2023 року, що посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Слесарєвим В.В. та зареєстрований в реєстрі за № 204, визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 . Щодо утримання дитини (сплати аліментів) питання врегульовано батьками за домовленістю сторін, до нотаріального посвідчення договору. Відповідно, син сторін проживає разом з батьком ОСОБА_1 , проживає позивач разом з сином в АДРЕСА_2 , що підтверджується актом КП «Жмеринкакомунсервіс» від 17.01.2025р. та Інформацією щодо підтвердження факту фактичного місця проживання № 129 від 17.01.2025р. Позивач змінив визначене договором місце проживання дитини у зв'язку з кращими можливостями для розвитку та навчання дитини, які є в районному центрі місті Жмеринка, ніж в селі Станіславчик, про що відповідача було повідомлено письмово на виконання вимог п. 1.3 вищезгаданого Договору. Зареєстрованим місцем проживання відповідачки ОСОБА_2 є АДРЕСА_3 . Зазначає, що шлюбні відносини між сторонами припинилися восени 2022 року, коли позивач залишила чоловіка, дитину і без пояснення виїхала з спільного помешкання та повернулася проживати до батьків, з того часу будь-яку участь у вихованні дитини відповідачка ОСОБА_2 не приймала, щодо утримання приймає періодично, коли бажає чи має можливість, однак утримання є обов'язком батьків, а не їх правом. Відповідно до довідки ЗДО № 4 «Вишенька» від 10.01.2025 року за № 4 ОСОБА_3 є вихованцем закладу, батько активно займається вихованням сина, бере участь в розвитку творчих здібностей дитини разом з педагогами закладу, приділяє увагу морально-етичному вихованню, піклується про його здоров'я, батько своєчасно приводить і забирає дитину з закладу, систематично відвідує батьківські збори, оплачує кошти за харчування дитини. Щодо участі матері довідка інформації не містить. Згідно довідки ФОП ОСОБА_4 від 16.01.2025 року ОСОБА_3 відвідує дитячий центр розвитку «Лідер» з 28.09.2024р., батько дитини своєчасно приводить та забирає дитину із занять, систематично цікавиться успіхами сина. Щодо участі матері довідка інформації не містить. Зазначає, що позивач самостійно виховує та забезпечує сина всім необхідним. При цьому, відповідач, мати дитини ОСОБА_2 взагалі не приймає участі в житті, навчанні та вихованні сина. Оскільки, навіть телефонні дзвінки від неї є дуже великою рідкістю, на день народження свого сина, мати не знайшла вільної хвилини для телефонного дзвінка, не відвідує дитини та не дарує подарунків. ОСОБА_2 абсолютно не шукає можливості побачитися з сином, провести разом час, відпочинок, приділити йому увагу, поцікавитися його здоров'ям та успіхами у навчанні, розвитку. Фактично мати спільного сина сторін більше двох років не займалася його вихованням, самоусунулася від виконання своїх батьківських (материнських) обов'язків, його вихованням та утриманням (стабільно та добровільно) не займається, з сином не спілкується взагалі. Його вихованням та утриманням займається виключно батько. На підставі наведеного, позивач вирішив позбавити відповідачку батьківських прав щодо дитини, оскільки така дія є необхідною для оформлення ним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, передбаченої ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оскільки саме відповідне рішення вимагають ІНФОРМАЦІЯ_3. Малолітній син сторін вже навіть не пам'ятає коли бачився з матір'ю, мати йому не телефонує, крім інколи перерахованих аліментів жодної іншої допомоги на його утримання вона не надавала і не надає. Будь-яких перешкод ніхто з родини позивача ОСОБА_2 у спілкуванні з сином не чинив. На підставі наведеного просить суд позбавити відповідачку батьківських прав відносно їх малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою від 30.01.2025 року відкрито провадження у даній справі та призначено справу до підготовчого судового засідання.
29.05.2025 року ухвалою Сокальського районного суду Львівської області було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Представник позивача - адвокат Смірнов С.М. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити. Зазначив, що відповідачка не цікавиться життям дитини та дитина проживає разом з батьком, який повністю утримує сина. Відповідачка взагалі перестала підтримувати зв'язок з дитиною.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не прибула, надала суду заяву у якій зазначила, що визнає позовні вимоги та справу просить розглядати у її відсутності.
Представник третьої особи Органу опіки та піклування виконавчого комітету Жмеринської міської ради Вінницької області в судове засідання не з'явилися, однак надав клопотання про розгляд справи за відсутності їх представника. При вирішенні позову покладається на розсуд суду.
Заслухавши представника позивача, дослідивши подані сторонами докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до наступного висновку.
Судом встановлені обставини і визначені відповідні до них правовідносини.
З оглянутої в судовому засіданні копії свідоцтва про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серії НОМЕР_1 , встановлено що його батьками є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Згідно рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 20.06.2023р. шлюб між сторонами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - розірвано.
Відповідно до договору між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини від 17.02.2023 року, що посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Слесарєвим В.В. та зареєстрований в реєстрі за № 204, сторонами визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно акту КП «Жмеринкакомунсервіс» від 17.01.2025р. та Інформації щодо підтвердження факту фактичного місця проживання № 129 від 17.01.2025р., син сторін проживає разом з батьком ОСОБА_1 в АДРЕСА_2 .
Відповідно до довідки ЗДО № 4 «Вишенька» від 10.01.2025 року за № 4 ОСОБА_3 є вихованцем закладу, батько активно займається вихованням сина, бере участь в розвитку творчих здібностей дитини разом з педагогами закладу, приділяє увагу морально-етичному вихованню, піклується про його здоров'я, батько своєчасно приводить і забирає дитину з закладу, систематично відвідує батьківські збори, оплачує кошти за харчування дитини.
Згідно довідки ФОП ОСОБА_4 від 16.01.2025 року, ОСОБА_3 відвідує дитячий центр розвитку «Лідер» з 28.09.2024р., батько дитини своєчасно приводить та забирає дитину із занять, систематично цікавиться успіхами сина.
Згідно висновку органу опіки і піклування виконкому Жмеринської міської ради №01-2025/1491 від 18.04.2025р., визнано за не доцільне позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_2 відносно її малолітнього сина ОСОБА_3 .
Згідно ст. 164 СК України, один з батьків може бути позбавлений батьківських прав, якщо буде встановлено, що він ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованні дитини.
Відповідно до Постанови пленуму Верховного суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» з наступними змінами, позбавлення батьківських прав, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 20 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» (далі - Постанова) позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Згідно з абз. 2 п. 18 вищезгаданої постанови Пленуму Верховного Суду України, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які ухиляються від виконання своїх обов'язків з виховання дітей або зловживають своїми батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми, шкідливо впливають на них своєю аморальною, антигромадською поведінкою.
При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов'язків по вихованню, а також встановити, що мати ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки, і, такі засоби впливу виявилися безрезультатними.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
На підставі вищенаведеного суд вказує на те, що позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.
При розгляді даної справи судом не встановлено, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов'язків свідомо, тобто, що вона систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами, після розлучення сторін, як встановлено судом, відповідач бере участь в утриманні дитини.
У справі відсутні докази застосування до відповідача заходів впливу у вигляді попередження з боку органів внутрішніх справ, накладення адміністративної відповідальності за неналежне виконання батьківських обов'язків, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування.
Умовою по ухиленню від обов'язків по вихованню дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, передбачена п. 2. ч.1 ст. 164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов'язками. Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідача відносно дитини в матеріалах справи відсутні.
Пунктом 18 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України передбачено право суду, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось з батьків з урахуванням характеру, особи матері, а також конкретних обставин справи, відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність зміни ставлення до виховання дітей, поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Позивачем не доведено, що поведінка відповідачки відносно дитини є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов'язками, а не збіг життєвих обставин, які склалися навколо неї: необізнаність, відсутність матеріальних коштів для утримання дитини, відсутність підтримки рідних та належного супроводу соціальних служб.
Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (далі - Декларація), у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю (батьком).
Також, ВССУ у справі №211/559/16-ц від 01.11.2017 року зауважив, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для матері (батька), так і для дитини та допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Позивачем не доведено, що поведінка відповідачки відносно дитини є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов'язками та наявність в її діях вини.
При цьому суд критично оцінює заяву відповідачки про визнання позову щодо позбавлення її батьківських прав.
Так, у частинах першій, четвертій статті 206 ЦПК України передбачено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Отже, у розумінні приписів статті 206 ЦПК України суд відмовляє у прийнятті визнання відповідачем позову, якщо це суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
Відповідно до частин другої, третьої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.
З огляду на викладені норми права, суд дійшов висновку, що заяви відповідачки про визнання позову не може слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.
За таких обставин, суд прийшов до висновку, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина не забезпечуватиме інтересів самої дитини, оскільки позивач не довів, та не надав суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення матері по відношенню до дитини батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачкою від виконання батьківських обов'язків відносно дитини.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є не доцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, який за обставин, що склались, застосовувати не можна, а тому вважає за необхідне у позові відмовити повністю.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 76 - 81, 223, 258, 259, 264 - 265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , з участю третьої особи Органу опіки та піклування виконавчого комітету Жмеринської міської ради Вінницької області про позбавлення батьківських прав - відмовити.
Рішення може бути оскаржене учасниками розгляду шляхом подання в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги в апеляційному порядку безпосередньо до Львівського апеляційного суду.
Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 .
Третя особа: Органу опіки та піклування виконавчого комітету Жмеринської міської ради Вінницької області, місце знаходження: м. Жмеринка, вул. Київська, 1а, Вінницької області.
Головуючий: Т. В. Струс