Справа № 620/6258/25 Суддя першої інстанції: Оксана ТИХОНЕНКО
31 березня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Файдюка В.В.,
суддів: Карпушової О.В., Мєзєнцева Є.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року та додаткове рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
У травні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач; в/ч НОМЕР_1 ), в якому просив:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 (Код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) щодо нездійснення повного нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) за період проходження військової служби з 21 квітня 2022 року по 31 грудня 2022 року, за виключенням вже виплаченої частини індексації;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (Код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) нарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 21.04.2022 по 31.12.2022 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - жовтень 2020 року, з урахуванням абзаців 3-6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, та виплатити ОСОБА_1 її недоотриману частину;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 (Код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) щомісячного грошового забезпечення за період з 21 квітня 2022 року по 19 травня 2023 року (включно), грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2023 роки з порушенням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704) з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 із застосуванням з 29 січня 2020 року показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, для визначення розмірів складових грошового забезпечення;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (Код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) щомісячного грошового забезпечення за період з 21 квітня 2022 року по 19 травня 2023 року (включно), грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2023 роки в сторону збільшення відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18) за періоди: з 21 квітня 2022 року по 31 грудня 2022 року - із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року; з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року - із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, шляхом його множення на відповідний тарифний коефіцієнт.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 21.04.2022 по 31.12.2022 відповідно до приписів абзаців 3-6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078;
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 21.04.2022 по 31.12.2022 відповідно до приписів абзаців 3-6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078;
- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 21.04.2022 по 19.05.2023 грошового забезпечення, визначивши його розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 21.04.2022 по 19.05.2023, визначивши його розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Крім того, у серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просив ухвалити додаткове рішення у справі № 620/6258/25 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу з в/ч НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 у сумі 8 000,00 грн пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Додатковим рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2025 року заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення суду - задоволено повністю та ухвалено додаткове судове рішення, яким стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу в сумі 8 000,00 грн.
Не погоджуючись з рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року та додатковим рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2025 року, 10 вересня 2025 року в/ч НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить:
- скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року по справі № 620/6258/25 та ухвалити нове рішення про відмову ОСОБА_1 у позові;
- скасувати додаткове рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2025 року по справі № 620/6258/25 та ухвалити нове рішення про відмову ОСОБА_1 у позові.
В обґрунтування своїх вимог Військова частина зазначила, що позивач пропустив строк звернення до суду із вказаним позовом, що не врахував суд першої інстанції, адже про виплату грошового забезпечення у меншому розмірі дізнався або повинен був дізнатися у день його виплати. Апелянт наголосив, що оскільки норма пункту 3 розділу II Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за приписи пункту 4 Постанови №704 у редакції до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсії особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим особам» (далі - Постанова №103), а також додатків 1, 12, 13, 14 до Постанови №704, правові підстави для обчислення розміру та нарахування грошового забезпечення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року на відповідні тарифні коефіцієнти - відсутні.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2025 року відкрито апеляційне провадження з перегляду додаткового рішення суду від 01 вересня 2025 року, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції
Після усунення визначених в ухвалі від 15 вересня 2025 року про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2025 року відкрито апеляційне провадження з перегляду рішення суду від 11 серпня 2025 року, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
Відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не надійшло.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2026 року продовжено строк розгляду справи та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження з 31 березня 2026 року.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки рішення суду першої інстанції від 11 серпня 2025 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог, не є предметом апеляційного оскарження, то судова колегія вважає за необхідне здійснювати перевірку його законності та обґрунтованості у межах доводів та вимог апеляційної скарги в/ч НОМЕР_4 .
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року та додаткове рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2025 року - без змін, виходячи з такого.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 з 21 квітня 2022 року проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що учасниками справи не заперечується.
На адвокатський запит представника позивача від 07 травня 2025 року №268-з щодо розміру грошового забезпечення та складових його обчислення, а також інших проведених позивачу виплат, відповідач листом від 25 травня 2025 року №1645/1/6342 повідомив, що при нарахуванні грошового забезпечення позивачу застосовується розмір прожиткового мінімуму 1 762 грн.
Крім того, до вказаного листа відповідачем було надано деталізований розрахунок грошового забезпечення та інших видів виплат військовослужбовця в/ч НОМЕР_1 .
Вважаючи дії в/ч НОМЕР_1 , зокрема, щодо застосування прожиткового мінімуму 1 762 грн протиправними, ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з цим позовом.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, Чернігівський окружний адміністративний суд дійшов висновку, що з 29 січня 2020 року - дня набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 - діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін, тобто посадовий оклад визначається шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14, а тому заявлені позовні вимоги є обґрунтованими окрім вимоги про перерахунок грошової допомоги на оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань, оскільки такі у спірному періоді позивачу не виплачувалися. Крім того, суд першої інстанції також наголосив на безпідставному незастосуванні відповідачем положень абзаців третього, четвертого та шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, внаслідок чого він не встановив, чи перевищує розмір підвищення грошового доходу позивача суму індексації.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до статті 1 указаного Закону соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із статтею 9 Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що держава гарантує достатнє забезпечення військовослужбовців в обсязі, що відповідає умова військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. При цьому, до складу такого забезпечення входить матеріальне, грошове та інші його види. У свою чергу, встановлюючи такі гарантії, держава окремими актами визначає особливості їх надання, обчислення, врахування тощо, у зв'язку з чим суд вважає за необхідне при вирішенні цього спору окремо зупинитися на кожній із заявлених у позовній заяві вимог.
Як вже було зазначено вище, статтею 9 Закону регламентовані питання гарантування державою достатнього матеріального і грошового забезпечення військовослужбовців, складові їх грошового забезпечення.
У свою чергу, Постановою №704 затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови № 704 (у первинній редакції) було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Постанова № 704 набрала чинності з 01 березня 2018 року.
Разом з тим, 24 лютого 2018 року набрала чинності Постанова №103, пунктом 6 якої у первинній редакції внесені зміни до постанов Кабінету Міністрів України, зокрема, пункт 4 Постанови №704 викладено в новій редакції, яка передбачала, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, з 24 лютого 2018 року змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме: замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) передбачено використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103 і з цієї дати фактично відновлено дію пункту 4 Постанови №740 у первісній редакції, тобто розрахунковою величиною є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).
З огляду на вказане, з 29 січня 2020 року (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18) підлягають застосуванню положення п. 4 Постанови №704 в редакції до 24 лютого 2018 року, тобто в редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою № 103.
На момент набрання чинності Постановою № 704 пункт 4 вже був викладений в редакції змін, викладених згідно указаного вище пункту 6 Постанови № 103.
Водночас текст примітки, зокрема, додатків 1, 14 до Постанови № 704, у зв'язку з прийняттям Постанови № 103 не змінився, відповідно виникла неузгодженість тексту примітки з положеннями пункту 4 Постанови № 704 в редакції, викладеній згідно пункту 6 Постанови № 103.
Кабінет Міністрів України постановою від 28 жовтня 2020 року № 1038 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2006 р. № 1644 і від 30 серпня 2017 р. № 704» виправив цю неузгодженість, виклавши, зокрема, примітку до додатку 1 до Постанови № 704 у новій редакції: « 1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704. У разі коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 гривень.». В аналогічній редакції викладена також і примітка додатку 14 до Постанови № 704.
При цьому, як вже було встановлено раніше, ще до прийняття зазначеної постанови Урядом України 28 жовтня 2020 року Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнав протиправним і нечинним п. 6 Постанови № 103.
Відтак, з дати ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 відновилася первинна редакція пункту 4 Постанови № 704, тобто та, яка була до внесення змін згідно пункту 6 Постанови № 103. Текст примітки до додатку 1 до Постанови № 704 в цьому контексті суттєвого значення вже не має, адже акцентується головним чином на тексті пункту 4 Постанови № 704, а надто на розмірі розрахункової величини - прожитковому мінімумі для працездатних осіб.
Аналогічна позиція щодо застосування указаних норм права у поєднанні з правовими наслідками, пов'язаними з прийняттям судом рішення у справі №826/6453/18, висловлена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 15 березня 2023 року у справі № 420/6572/22.
Суд також підкреслює, що Верховний Суд у постанові від 12 вересня 2022 року у справі №500/1813/21 сформулював такі висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах:
(1) з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
(2) через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом № 1082-IX, у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку № 45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік);
(3) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Такий самий підхід Верховний Суд застосував також у справах №420/18318/23 (постанова від 05 червня 2024 року), №240/16735/21 (постанова від 25 квітня 2024 року).
Судом враховується, що 20 травня 2023 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року №481 (далі - Постанова №481) «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704», пунктом 2 якої внесено зміну до пункту 4 Постанови №704, виклавши абзац перший в такій редакції:
« 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Отже, починаючи з 20 травня 2023 року пункт 4 Постанови №704 було викладено в новій редакції, яка не передбачає застосування прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня відповідного календарного року при розрахунку розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема з листа в/ч НОМЕР_1 від 25 травня 2025 року №1645/1/6342, посадовий оклад ОСОБА_1 та його оклад за військовим званням з 21 квітня 2022 року і до 19 травня 2023 року розрахований шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, тобто виходячи з розміру 1 762 грн.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що посадовий оклад позивача, його оклад за військовим званням з 21 квітня 2022 року і до 19 травня 2023 року розрахований неправильно, адже повинен був визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а не станом на 01 січня 2018 року.
Враховуючи встановлені вище обставини справи та їх правове регулювання, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість позиції суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог та зобов'язання в/ч НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 21 квітня 2022 року по 19 травня 2023 року, визначивши його розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням раніше виплачених сум.
Щодо посилань апелянта на пропуск позивачем тримісячного строку звернення до суду з цим позовом, колегія суддів зазначає таке.
Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині 2 статті 122 цього Кодексу.
У справі, яка становить предмет апеляційного розгляду, спірним є питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовом, у якому вказано про порушення відповідачем законодавства про оплату праці.
Разом з тим, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення).
Колегія суддів зазначає, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першої, другої статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
У свою чергу, колегія суддів звертає увагу, що рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Пунктом другим резолютивної частини указаного рішення Конституційного Суду України передбачено, що частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
У постанові від 21 січня 2026 року у справі №200/8730/24 Верховний Суд зазначив, що Конституційний Суд України виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов'язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.
Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов'язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.
Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов'язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.
Наведене свідчить, що Конституційний Суд України розмежував:
тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат;
тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Останній передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, приписи якої Конституційний Суд України визнав неконституційними.
Отже, враховуючи, що на момент звернення до суду із вказаним позовом ОСОБА_1 проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 , то посилання апелянта на пропуск позивачем строку звернення до суду із вказаним позовом з огляду на наведені вище обставини та рішення Конституційного Суду України є помилковим.
Щодо висновків суду першої інстанції про наявність правових підстав для зобов'язання в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 21 квітня 2022 року по 31 грудня 2022 року відповідно до приписів абзаців 3-6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, колегія суддів зазначає, що будь-яких доводів на спростування цієї позиції Чернігівського окружного адміністративного суду в апеляційній скарзі не наведено, а тому правильність відповідних висновків не була предметом апеляційного перегляду.
З приводу додаткового рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2025 року, про перегляд якого в апеляційному порядку у прохальній частині апеляційної скарги просить в/ч НОМЕР_1 , колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Присуджуючи за рахунок бюджетних асигнувань в/ч НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000 грн, суд першої інстанції виходив з того, що понесення таких витрат підтверджено належними документами, заперечень проти їх розміру від відповідача не надходило, а метою їх стягнення є не лише компенсації таких витрат, а й спонукання суб'єкта владних повноважень утриматися від подальших протиправних діянь чи рішень і вчинення своєчасних дій, спрямованих на поновлення порушених прав особи.
У свою чергу, оскаржуючи це судове рішення, відповідачем в апеляційній скарзі не наведено жодних аргументів та мотивів в обґрунтування необхідності його скасування. У зв'язку з цим колегія суддів вкотре нагадує, що відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За таких обставин, оскільки будь-яких аргументів про порушення судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права при ухваленні додаткового рішення від 01 вересня 2025 року в апеляційній скарзі не наведено, а колегією суддів не встановлено обставин, які б в силу положень частини другої статті 308 КАС України породжували виникнення повноважень не бути обмеженим доводами та вимогами апеляційної скарги, то суд апеляційної інстанції приходить до висновку про необхідність залишення без задоволення апеляційної скарги відповідача на додаткове рішення суду від 11 вересня 2025 року.
Згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 139, 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року та додаткове рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 263, п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Суддя-доповідач В.В. Файдюк
Судді О.В. Карпушова
Є.І. Мєзєнцев
Повне судове рішення виготовлено 31 березня 2026 року.