Справа № 620/3367/25 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Дубіна М.М., Суддя-доповідач Кобаль М.І.
30 березня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Бужак Н.П., Черпака Ю.К.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Військова частина НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту - відповідач) в якому просив:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати грошового забезпечення позивача, з 11.04.2022 по 20.05.2023, без урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 12.12.2021 № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік», станом на 01.01.2022, Законом України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік», станом на 01.01.2023, у відповідні роки, на відповідний тарифний коефіцієнт;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення, з 11.04.2022 по 20.05.2023, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 12.12.2021 № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік», станом на 01.01.2022, Законом України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік», станом на 01.01.2023, у відповідні роки, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 видати ОСОБА_1 оновлену довідку про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії для обчислення пенсії відповідно до статті 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі Закон № 2262-ХІІ) та абзацу восьмого пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 (зі змінами)» з зазначенням розміру посадового окладу та розміру окладу за військове звання, а також з зазначенням процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, за період з 11.04.2022 по 20.05.2023, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 12.12.2021 № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік», станом на 01.01.2022, Законом України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік», станом на 01.01.2023, у відповідні роки, на відповідний тарифний коефіцієнт;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого розміру грошового забезпечення, за період з 11.04.2022 по 20.05.2023, за весь час затримки виплати.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2025 року значений адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, з 11.04.2022 по 19.05.2023, без урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 12.12.2021 № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, у відповідні роки, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення, з 11.04.2022 по 19.05.2023, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 12.12.2021 № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік», станом на 01.01.2023, у відповідні роки, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 видати ОСОБА_1 оновлену довідку про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії для обчислення пенсії відповідно до статті 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та абзацу восьмого пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 (зі змінами)» з зазначенням розміру посадового окладу та розміру окладу за військове звання, а також з зазначенням процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії за період з 11.04.2022 по 19.05.2023, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 12.12.2021 № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік», станом на 01.01.2023, у відповідні роки, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого розміру грошового забезпечення, за період з 11.04.2022 по 19.05.2023, за весь час затримки виплати.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скаувати рішення суду першої інстанції та відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а оскаржуване рішення скасувати в частині, виходячи з наступного.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Згідно із ч. 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 , у період з 11.04.2022 по 10.02.2025, проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
На підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.02.2025 № 44 ОСОБА_1 був виключений із списків особового складу цієї військової частини та всіх видів забезпечення.
20.02.2025 позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій висловив прохання здійснити перерахунок його грошового забезпечення, за період з 11.04.2022 по 20.05.2023, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно із додатками 1, 12, 13, 14 до постанови № 704, а також всіх належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших), які визначаються з урахуванням посадового окладу та окладу за військове звання, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого відповідними законами станом 01.01.2022 та станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови №704.
Листом від 04.03.2025 № 46/342 Військова частина НОМЕР_1 повідомила позивачу про відсутність підстав для перерахунку сум грошового забезпечення, додаткових видів грошового забезпечення за період проходження служби у спірний період, з 11.04.2022 по 20.05.2023, оскільки грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців, а до кошторисів військових частин на виплату грошового забезпечення у вказані періоди були враховані суми передбачені постановою № 704 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі постанова №103), відповідно до якої розміри посадових окладів, окладів за військове (спеціальне) звання військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначається шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно із додатками 1, 12, 13, 14 до постанови № 704.
Позивач, вважаючи, що відповідачем невірно обраховано грошове забезпечення, звернувся до суду з цим позовом за захистом своїх охоронюваних законом прав та інтересів.
Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем протиправно обчислено та здійснено виплати позивачу грошового забезпечення, з 11.04.2022 по 19.05.2023, без урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 12.12.2021 № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік», станом на 01.01.2023, у відповідні роки, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Окрім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача в частині зобов'язання Військової частину НОМЕР_1 видати позивачу оновлену довідку про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії для обчислення пенсії підлягають задоволенню як похідні, оскільки розмір грошового забезпечення має безпосередній вплив для обчислення пенсії відповідно Закону № 2262-ХІІ.
Також, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність законних підстав для компенсації втрати частини доходу, тобто за весь час затримки виплати, так як позовні вимоги позивача у повній мірі відповідають вимогам законодавства, що регулює спірні правовідносини.
Колегія суддів апеляційної інстанції частково погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Проте, висновки суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог щодо вилачі оновленої довідки та компенсації втрати частини доходу не відповідають нормам чинного законодавства, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів апеляційної інстанції надає правову оцінку спірним правовідносинам та переглядає рішення суду першої інстанції тільки в частині задоволених позовних вимог, оскільки позивач не є апелянтом по справі.
1. Щодо позовних вимог в частині визнанння протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, з 11.04.2022 по 19.05.2023, без урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 12.12.2021 № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік», станом на 01.01.2023, у відповідні роки, на відповідний тарифний коефіцієнт та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити вказаний перерахунок, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Статтею 1 Закону передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно частин 1-3 статті 9 Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
За приписами частини 4 статті 9 Закону грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01.03.2018, та якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років, пунктом 2 якої установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (далі по тексту - Постанова 704).
Відповідно до пункту 4 Постанови № 704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з Додатками 1, 12, 13, 14.
Приміткою 1 Додатку 1 до Постанови № 704 визначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень (примітка Додатку 14 до Постанови №704).
21.02.2018 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103), якою внесено зміни до Постанови № 704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції: установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14» (пункт 6 Постанови № 103).
Постанова № 103 набула чинності 24.02.2018.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704.
Тобто, з 29.01.2020 була відновлена дія пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції, яка визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01.01.2018.
Таким чином, з 29.01.2020 з дня набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18, у зв'язку зі зростанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законами України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», у осіб з числа військовослужбовців виникло право на перерахунок пенсії з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 Постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
При цьому, встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величиною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 19.10.2022 у справі № 400/6214/21.
У свою чергу, Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» (далі - Постанова № 481) (опублікована 20.05.2023) до пункту 4 Постанови № 704 було внесено зміни, згідно яких установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Тобто, визначення розміру грошової допомоги на оздоровлення, знаходиться в залежності від розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців.
Разом з тим, на день виникнення спірних правовідносин абзац перший пункту 4 Постанови № 704 був чинним у редакції без врахування змін, що вносились до нього Постановою № 103, тобто у первинній редакції.
Згідно з пунктом 2 Постанови № 481 до абзацу першого пункту 4 Постанови № 704 внесено зміни, шляхом його викладення в новій редакції.
Відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Як наслідок, до дня набрання чинності Постановою № 481 (20.05.2023) абзац перший пункту 4 Постанови № 704 був чинний у первинній редакції, тобто без врахування змін, що вносились до цього пункту Постановою № 103.
З огляду на зазначене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що під час проходження ОСОБА_1 військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 , з 11.04.2022 по 19.05.2023, остання при нарахуванні та виплаті позивачу грошового забезпечення, зобов'язана була застосовувати абзац 1 пункту 4 Постанови № 704 в первинній редакції, що була чинна до 19.05.2023 включно, а саме в такій:
« 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14».
Отже, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню шляхом визнання протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, з 11.04.2022 по 19.05.2023, без урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 12.12.2021 № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік», станом на 01.01.2022, Законом України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік», станом на 01.01.2023, у відповідні роки, на відповідний тарифний коефіцієнт та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення, з 11.04.2022 по 19.05.2023, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 12.12.2021 № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік», станом на 01.01.2022, Законом України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік», станом на 01.01.2023, у відповідні роки, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Характерною особливістю спірних правовідносин є те, що позивач просив перерахувати грошове забезпечення та інші виплати за період, який охоплює часові проміжки як до, так і після внесення зазначених вище змін до статті 233 КЗпП України.
Верховний Суд у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 при вирішенні питання щодо застосування ст. 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати (грошового забезпечення) дійшла таких висновків:
- якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії ст. 233 КЗпП України в редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії ст. 233 КЗпП України в редакції Закону України від 1 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце в період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням ст. 233 КЗпП України в попередній редакції; у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми ст. 233 КЗпП України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»;
- з урахуванням п. 1 гл. XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними ст. 233 КЗпП України, почався 1 липня 2023 року.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що право позивача звернутися до суду з позовними вимогами, за період з 11.04.2022 по 19.05.2023, не обмежено будь-яким строком.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку в цій частині позовних вимог, а тому доводи апелянта не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції.
2. Щодо задоволених позовних вимог, як похідних, в частині зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 видати ОСОБА_1 оновлену довідку про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії для обчислення пенсії, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Так, під час розгляду справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що існують законні підстави для зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 видати ОСОБА_1 оновлену довідку про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії для обчислення пенсії, відповідно до статті 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та абзацу восьмого пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 (зі змінами)», з зазначенням розміру посадового окладу та розміру окладу за військове звання, а також з зазначенням процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії за період з 11.04.2022 по 19.05.2023, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 12.12.2021 № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, у відповідні роки, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Дослідивши матеріали справи та доводи сторін, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що, станом на момент подачі даної позовної заяви, ОСОБА_1 не звертався з вказаною вимогою до Військової частини НОМЕР_1 видати ОСОБА_1 про видачу оновленої довідки про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень), відповідно, вказані вимоги є передчасними, оскільки відповідачем право позивача не порушено.
Так, в позовній заяві ОСОБА_1 зазначає наступне: «представником позивача було направлено адвокатський запит до Військової частини НОМЕР_3 про грошове забезпечення та усі види грошових виплат ОСОБА_2 . Проте, відповідь на адвокатський запит не надійшла».
Натомість, ані Військова частина НОМЕР_3 , ані ОСОБА_2 не є сторонами по справі.
Отже, належних доказів звернення із запитом до Військової частини НОМЕР_1 про видачу ОСОБА_1 оновленої довідки про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії для обчислення пенсії матеріали справи не містять, а стороною позивача не надано, ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, що помилково не досліджено судом першої інстанції.
Окрім того, висновок суду першої інстанції в цій частині про те, що зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 видати ОСОБА_1 оновлену довідку про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії для обчислення пенсії, належить до похідних позовниї вимог сам по собі також є помилковим, оскільки не відноситься до правового поля вимоги про обрахунок грошового забезпечення позивача, з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб та відповідних тарифних коефіцієнтів.
Відповідно до ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист (ч.1 ст. 5 КАС України).
Не підлягають задоволенню вимоги, щодо зобов'язання суб'єкта владних повноважень утримуватися від винесення рішень у майбутньому у зв'язку із вірогідним настанням певних наслідків, оскільки судом оцінюються певні обставини, підтверджені зібраними доказами. Таким чином, висновки суду стосуються лише конкретних рішень (дій) суб'єкта владних повноважень і не можуть розповсюджуватися на невизначене коло таких рішень (дій).
«Ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату, винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, колегія суддів вважає, що в задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 видати ОСОБА_1 оновлену довідку про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії для обчислення пенсії, слід відмовити, як передчасних.
З огляду на встановлені обставини та вище зазначені правові норми, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.
3. Щодо позовних вимог про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого розміру грошового забезпечення, за період з 11.04.2022 по 20.05.2023, за весь час затримки виплати, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Так, переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про виплату компенсації втрати частини доходів позивачу, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку про помилковість висновків суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Приписами статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (далі - Закон № 2050-ІІІ) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цього Закону.
Під доходами у Законі № 2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України, і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Така сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3 Закону № 2050-ІІІ).
Водночас, зі змісту статті 1 Закону № 2050-ІІІ випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
Згадані вище статті 2, 3 Закону № 2050-ІІІ встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, визначення поняття «доходи» для цілей цього Закону, а також порядок обчислення суми компенсації.
Пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів, у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів.
За такої умови слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи і пов'язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Колегія суддів звертає увагу, що під час розгляду справи судом першої інстанції не було встановлено, що у період, з 11.04.2022 по 19.05.2023, позивачу нараховувалась та виплачувалось грошового забезпечення, з урахуванням спірного прожиткового мінімуму для працездатних осіб та відповідних тарифних коефіцієнтів, відповідно позовні вимоги про стягнення з відповідача компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати є необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 16 травня 2019 року у справі №134/89/16-а та 134/87/16-а від 10.02.2020 року.
Правовими положеннями ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку в цій частині, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню в частині компенсації втрати частини доходу, як передчасні.
Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).
Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.
Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), пункт 74).
Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з частиною першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що даний адміністративний позов підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга частковому задоволенню, оскільки рішення суду в частині зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 видати оновлену довідку та нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати, підлягає скасуванню, з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 року №127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010 року).
Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Щодо клопотання, заявленого позивачем у відзиві на апеляційну скаргу, про стягнення з відповідача понесених витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 8000,00 грн., суд апеляційної інстанції зазначає, що вони підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Так, відповідно до умов додаткової угоди №2 від 30.07.2025 року, за ознайомлення з апеляційною скаргою та визначенням стратегії захисту із клієнтом та визначення правової позиції та написання відзиву на апеляційну скаргу в суді апеляційної інстанції, ОСОБА_1 зобов'язаний здійнити оплату послуг адвоката в розмірі 8000,00 грн.
Дослідивши матеріали справи та доводи сторін, суд апеляційної інстанції зазначає, що вимоги позивача про відшкодування відповідачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн. в суді апеляційної інстанції є неспівмірними.
Разом з тим, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що розгляд справи здійснено судом в порядку письмового провадження, тобто без виклику сторін, а отримана ОСОБА_1 правнича допомога у вигляді написання відзиву на апеляційну скаргу підтверджується наявним в матеріалах справи відзивом на апеляційну скаргу.
В якості підтвердження сплати послуг адвоката, позивачем додано до матеріалів справи акт приймання-передачі від 30.07.2025 року наданих послуг за договором про надання правової допоомги №17-2025 від 12.02.2025, додаткової угоди №2 від 30.07.2025 року та квитанцію до прибуткового касового ордера № б/н від 30.07.2025 року в розмірі 8000,00 грн.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку про часткове задоволення вимог позивача та стягнення на його користь витрат на правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн.
Щодо клопотання, заявленого позивачем у відзиві на апеляційну скаргу, про стягнення з відповідача понесених витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 11000,00 грн., суд апеляційної інстанції зазначає, що вазані вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню, оскільки в матеріалах справи міститься клопотання представника позивача Дяченко К.О. від 24.04.2025, якому судом першої інстанції не надавалася правова оцінка, проте в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції, судом зазначено, що інші судові витрати не підтверджені, а тому підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Як вже зазначалося судом апеляційної інстанції, суд надає правову оцінку спірним правовідносинам та переглядає рішення суду першої інстанції тільки в частині задоволених позовних вимог, оскільки позивач не є апелянтом по справі, зокрема, і в частині відмови в стягненні витрат на правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, Шостий апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2025 року скасувати в частинах:
- зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 видати ОСОБА_1 оновлену довідку про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії для обчислення пенсії відповідно до статті 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та абзацу восьмого пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 (зі змінами)», з зазначенням розміру посадового окладу та розміру окладу за військове звання, а також з зазначенням процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії за період з 11.04.2022 по 19.05.2023, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 12.12.2021 № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, у відповідні роки, на відповідний тарифний коефіцієнт.
- зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого розміру грошового забезпечення, за період з 11.04.2022 по 19.05.2023, за весь час затримки виплати.
У вказаних частинах прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
В іншій частині рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2025 року залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) шляхом їх безспірного списання витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн. (дві тисячі гривень) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ).
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: Н.П. Бужак
Ю.К. Черпак
Повний текст виготовлено 30.03.2026 року