Справа № 320/33805/24 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Шевченко А.В., Суддя-доповідач Кобаль М.І.
30 березня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Бужак Н.П., Черпака Ю.К.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Бориспільської окружної прокуратури на рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року по справі за адміністративним позовом виконуючого обов'язків керівника Бориспільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області до Комунального некомерційного підприємства «Бориспільська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Виконавчий комітет Бориспільської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
Виконуючий обов'язків керівника Бориспільської окружної прокуратури (далі по тексту - позивач, ) звернувся до суду в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області з адміністративним позовом до Комунального некомерційного підприємства «Бориспільська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» (далі по тексту - відповідач, КНП «Бориспільська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування») в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність КНП «Бориспільська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» щодо невжиття заходів з належного утримання захисної споруди протирадіаційного укриття № 13107, розташованого по вул. Котляревького, б.1, в м. Бориспіль, Бориспільського району Київської області;
- зобов'язати КНП «Бориспільська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» привести у стан готовності захисну споруду № 131007 у відповідності до «Вимог щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту», затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України № 579 від 09 липня 2018 року, для використання за призначенням.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року у задоволенні значеного адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Бориспільська окружна прокуратура подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позовну заяву задовольнити в повному обсязі.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржуване рішення скасувати, а позов залишити без розгляду, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, згідно інформації Бориспільського районного відділу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області (далі по тексту - ГУ ДСНС України у Київській області) від 29.03.2024 № 224 встановлено, що на території міста Бориспіль наявна захисна споруда цивільного захисту - протирадіаційне укриття № 131007, балансоутримувач КНП «Бориспільська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування», яка є неготовою до експлуатації за призначенням.
Відповідно до наданого КНП «Бориспільська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» паспорту захисної споруди цивільного захисту протирадіаційного укриття №131007 - останнє знаходиться по вул. Котляреського, 1 в м. Борисполі та становить площу 53 кв. м. Дата прийняття в експлуатацію вказаної споруди - 06.10.1960. Згідно з обліковою карткою це сховище призначене для укриття населення та у разі наявної загрози розраховане на утримання в ньому 72 осіб.
Спеціалістами Бориспільського районного управління ГУ ДСНС у Київській області неодноразово проводились обстеження цієї захисної споруди цивільного захисту, у ході яких виявлено низку порушень вимог щодо утримання протирадіаційного укриття, актами оцінки стану готовності захисної споруди від 05.10.2022, 07.07.2023, 20.10.2023 та 23.02.2024, у зв'язку з чим, захисна споруда визнавалась як не готова до використання за призначення, балансоутримувачем якого є КП Бориспільської районної ради «ЗУБР».
Так, згідно з інформаційним листом Бориспільського районного управління ГУ ДСНС у Київській області від 29.03.2024 № 224 та доданих до нього документів вбачається, що сховище № 131007 в КНП «Бориспільська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» є не готовим до використання за призначенням.
Неготовність протирадіаційного укриття № 131007 в КНП «Бориспільська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» також підтверджується їх інформацією від 05.04.2024 № 613, актами оцінки стану готовності захисної споруди цивільного захисту, які проведено 07.07.2023, 20.10.2023 та 23.02.2024 у присутності КНП «Бориспільська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» із участю працівників Бориспільського РУ ГУ ДСНС України у Київській області.
Актом оцінки стану готовності захисної споруди від 05.10.2022 встановлено, що загальний технічний стан захисної споруди не визначається; санітарний стан задовільний; повітропроводи передбачено проектом, в наявності; електроручні вентилятори не передбачені проектом; системи водопостачання не передбачено проектом; безнапірні та напірні баки для води не передбачено проектом; водопровідні труби, санвузли, труби каналізації, насоси відкачування, запірна арматура не передбачено проектом; гучномовці відсутні, стаціонарна телефонна мережа та телефонні апарати відсутні, радіоточка відсутня, схема оповіщення відсутня, тощо.
У зв'язку з чим, комісією захисна споруда була визнана як обмежено готова до використання за призначенням та надавалися рекомендації щодо приведення захисної споруди у готовність до використання.
У вищевказаних актах оцінки балансоутримувачем протирадіаційного укриття № 131007 зазначено КНП «Бориспільська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування».
Надано рекомендації щодо приведення захисної споруди у готовність до використання за призначенням: відновити захисні властивості захисної споруди; вхід та вихід обладнати засобами для доступу осіб із інвалідностями та інших маломобільних груп населення; приміщення обладнати примусовою системою приливно-витяжної вентиляції з розробленням проектної документації; приміщення обладнати централізованою системою каналізації, водопостачання та водовідведення; встановити санвузли і рукомийники; захисну споруду забезпечити засобами зв'язку та оповіщення; обладнати систему електропостачання (електроосвітлення); усі розетки, установлені в споруді обладнати трафаретними позначеннями; створити об'єктове формування цивільного захисту з обслуговування захисної споруди згідно додатку 9 Наказу МВС № 579, або призначити осіб, відповідальних за обслуговування та експлуатацію захисної споруди; формування з обслуговування захисної споруди забезпечити засобами індивідуального захисту, радіаційної і хімічної розвідки, спеціальної обробки, зв'язку, інструментами, відповідно до норм оснащення формування з обслуговування захисної споруди згідно додатку 19 Наказу МВС № 579; завести документацію захисної споруди згідно додатку 18 Наказу МВС; приміщення обладнати автоматичною пожежною сигналізацією; захисну споруду забезпечити резервним електропостачанням; приміщення забезпечити первинними засобами пожежогасіння.
Однак, незважаючи на виявлені порушення, що роблять неможливим використання сховища за його призначенням та небезпечним для перебування у ньому людей, КНП «Бориспільська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» відповідних заходів не вжито.
Таким чином, незважаючи на збройну агресію російської федерації проти України та на виявлені органами контролю численні порушення вимог законодавства у сфері цивільного захисту щодо утримання захисної споруди цивільного захисту - протирадіаційного укриття № 131007, власником якого є виконавчий комітет Бориспільською міської ради та балансоутримувачем - КНП «Бориспільська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування», станом на момент подачі позову, відповідачем не вжито заходів, спрямованих на приведення протирадіаційного укриття № 131007 у стан, придатний для його використання за призначенням з метою захисту колективу та пацієнтів установи.
Зазначені обставини стали підставою звернення до суду з даним позовом виконуючого обов'язків керівника Бориспільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі ГУ ДСНС України у Київській області.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що предметом спору є зобов'язати КНП «Бориспільська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» привести у стан готовності захисну споруду № 131007 у відповідності до «Вимог щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту», затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України № 579 від 09 липня 2018 року, для використання за призначенням.
У свою чергу, керівник прокуратури, вказавши орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - ГУ ДСНС України у Київській області, не зазначив причини, які перешкоджають зазначеному уповноваженому органу держави виконувати покладені на нього функції державного нагляду у сфері техногенної та пожежної безпеки, які реалізовуються, зокрема, шляхом звернення до суду з відповідними вимогами.
Крім того, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що у спірних правовідносинах органи ДСНС не мали об'єктивної можливості у законодавчо встановленому порядку звернутися до суду з відповідним позовом про застосування заходів реагування до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг для усунення виявлених порушень, а прокурор в межах своєї компетенції реагував щодо вказаного суб'єкта.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що прокурор звернувся до адміністративного суду не у спосіб, передбачений законом, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.
Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він не знайшов свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 46 Кодекс адміністративного судочинства України (далі по тексту КАС України, в редакції чинній на момент спірних правовідносин) сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.
Згідно з частинами 2 та 4 статті 46 КАС України позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень. Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Частинами 3-5 статті 53 КАС України визначено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Правовий статус прокурора визначено Конституцією України та Законом України «Про прокуратуру» № 1697-VІІ (далі по тексту - Закон № 1697-VІІ).
Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30.09.2016, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Стаття 131-1 Конституції України вказує зокрема на те, що за новим українським конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя та змінено характер її діяльності з загального нагляду на основну функцію кримінального обвинувачення.
Такі зміни були зумовлені тим, що після вступу до Ради Європи 09.11.1995, Україна взяла на себе зобов'язання, що роль та функції прокуратури зміняться, зокрема стосовно здійснення загального нагляду за законністю, перетворивши цей інститут в орган, що відповідає стандартам Ради Європи. З того часу Венеційська комісія у своїх численних висновках стосовно України указувала, що функції прокуратури значно перевищують межі функцій, які повинна мати прокуратура в демократичному суспільстві.
При цьому, зміну статусу прокуратури було закладено в «Перехідних положеннях» Конституції України 1996 року, якими визначено, що прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію попереднього слідства - до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів, та до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування.
Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон № 1697-VII (у редакції, чинній на момент звернення прокурора із цим позовом до суду), відповідно до частини першої статті 23 якого представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 23 Закону № 1697-VII представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Згідно з частиною 3 статті 23 Закону № 1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Частиною 4 статті 23 Закону № 1697-VII визначено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
Застосування норм статті 23 Закону № 1697-VII та статті 53 КАС України стосовно права прокурора на звернення до суду в інтересах держави у контексті необхідності врахування висновків, викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 820/4717/16 та у подібних правовідносинах, зокрема у постановах від 23.01.2025 у справі № 520/16197/23, від 24.01.2025 у справах № 520/30126/23 та №520/13228/23, № 400/9970/23, від 30.01.2025 у справі №420/22304/23, від 31.01.2025 № 320/3128/23, від 06.02.2025 у справі №160/18617/23 та багатьох інших. Практика Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах є сталою та послідовною, а висновки, наведені у вищевказаних справах, є релевантними до обставин цієї справи.
Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що прокурор, з метою реалізації встановлених для цього органу конституційних функцій має право звертатися до адміністративного суду із позовною заявою про захист прав, свобод та інтересів громадянина чи держави, але не на загальних підставах, а тільки тоді, коли для цього існують виняткові умови та в порядку визначеному законом.
Так, зі змісту частини 3 статті 23 Закону № 1697-VII вбачається, що однією з умов виникнення у прокурора права на звернення до суду в інтересах держави є наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а іншою - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту інтересів держави або здійснює їх неналежно.
Таке «не здійснення захисту» полягає в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень: він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
Водночас «здійснення захисту неналежним чином» полягає в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Проте, «неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їхнього захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
У другому випадку законодавчо обумовлено, що має бути відсутнім орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99, «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Однак у кожному випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підстави для звернення прокурора до суду.
Представництво інтересів держави прокурором в суді не повинно мати на меті підміну суб'єкта виконання владних управлінських функцій, а спонукати до виконання у разі неналежного виконання таких функцій суб'єктом владних повноважень, якого представлятиме прокурор в суді.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Отже, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень у належний спосіб, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону, не здійснює захисту або робить це неналежно, або такий орган взагалі відсутній.
Враховуючи викладене, з урахуванням завдань та функцій прокуратури у правовій державі та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, підстави та порядок звернення прокурора до адміністративного суду в порядку його представництва інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено та окремо від реалізації права на звернення до суду самого суб'єкта владних повноважень.
Подібний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 19.07.2018 у справі №822/1169/17, від 13.05.2021 у справі № 806/1001/17 та Великою Палатою Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.
У справі, що розглядається, виконуючий обов'язки керівника Бориспільської окружної прокуратури звернувся до суду з позовом в інтересах держави, в особі ГУ ДСНС України у Київській області, який є територіальним органом ДСНС, уповноваженим на забезпечення реалізації державної політики у сферах цивільного захисту, техногенної та пожежної безпеки.
З матеріалів справи вбачається, що звернення Бориспільської окружної прокуратури до суду з цим позовом обґрунтовано бездіяльністю ГУ ДСНС України у Київській області, яка полягає у невжитті уповноваженим органом належних заходів щодо зобов'язання балансоутримувача привести захисну споруду у стан готовності до використання.
У позовній заяві прокурор зазначив, що ГУ ДСНС України у Київській області, як спеціально уповноважений державою орган, який мав би бути позивачем у цій справі, знаючи про тривале ігнорування балансоутримувачем вимог щодо приведення захисної споруди цивільного захисту - протирадіаційного укриття № 131007, яке знаходиться на території міста Бориспіль, балансоутримувач КНП «Бориспільська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування», відповідних заходів не вживає, тобто не виконує своїх функцій та, відповідно, не здійснює захисту інтересів держави, а тому з вказаним позовом звертається саме прокурор в інтересах ГУ ДСНС України у Київській області, як позивача у цій справі, щоб інтереси держави, які полягають у забезпеченні належного цивільного захисту населення в умовах воєнного стану, не залишилися незахищеними.
Колегія суддів апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи та доводи сторін, доходить висновку, що першочергового значення набуває питання, чи наділено ГУ ДСНС України у Київській області належним обсягом компетенції, що дозволяє йому набути статус позивача в даній справі.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принцип законності вимагає, щоб органи державної влади мали дозвіл на вчинення певних дій та в наступному діяли виключно в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України.
Таким чином, участь органів державної влади в судовому процесі пов'язана саме з їх компетенцією у здійсненні їх повноважень.
Відносини, пов'язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, пожеж та інших небезпечних подій, реагуванням на них, функціонуванням єдиної державної системи цивільного захисту, та визначає повноваження Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів державної влади, що не входять до системи центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування регулюються Кодексом цивільного захисту України від 02.10.2012 № 5403-VI (у редакції, чинній на момент звернення до суду із цим позовом).
Статтею 17-1 Кодексу цивільного захисту України визначені повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, яким є Державна служба України з надзвичайних ситуацій (ДСНС) (пункт 1 Положення про Державну службу з надзвичайних ситуацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 № 1052, у редакції, чинній на момент звернення до суду із цим позовом), який здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 7 цього ж Положення, частина 3 статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України).
Згідно з частиною другою статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, серед іншого:
- здійснює державний нагляд (контроль) у сфері пожежної та техногенної безпеки щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами, визначеними статтею 65 цього Кодексу;
- здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог пожежної та техногенної безпеки під час проведення робіт з будівництва будинків, будівель і споруд, крім об'єктів будівництва класу СС1;
- звертається до адміністративного суду щодо допущення уповноважених посадових осіб до проведення планових або позапланових перевірок (у разі їх недопущення з підстав інших, ніж передбачені Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»), а також щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, експлуатації будівель, об'єктів, споруд, цехів, дільниць, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску і реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту, надання послуг, у разі якщо такі порушення створюють загрозу життю та/або здоров'ю людей, з інших підстав, визначених законом;
- перевіряє стан дотримання вимог законодавства у сфері цивільного захисту та складає відповідні акти;
- подає Раді міністрів Автономної Республіки Крим, центральним та місцевим органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування інформацію про юридичних та фізичних осіб, винних у порушенні вимог законодавства у сфері цивільного захисту.
Згідно з частиною 1 статті 18 Кодексу цивільного захисту України до повноважень інших центральних органів виконавчої влади у сфері цивільного захисту належить, серед іншого, зокрема:
10) забезпечення відповідно до законодавства своїх працівників засобами колективного захисту, організація здійснення суб'єктами господарювання, що належать до сфери їх управління, заходів щодо створення, утримання та використання об'єктів фонду захисних споруд цивільного захисту, а в особливий період - організація будівництва захисних споруд цивільного захисту, споруд подвійного призначення та виготовлення (монтування) первинних (мобільних) і облаштування найпростіших укриттів, а також (у разі потреби) відновлення пошкоджених (зруйнованих) об'єктів фонду захисних споруд цивільного захисту;
11) організація та здійснення обліку об'єктів фонду захисних споруд цивільного захисту центральних органів виконавчої влади, а також суб'єктів господарювання, що належать до сфери їх управління, та захисних споруд цивільного захисту державної власності, що перебувають на балансі суб'єктів господарювання приватної форми власності, здійснення контролю за станом готовності таких об'єктів;
12) організація проведення технічної інвентаризації фонду захисних споруд цивільного захисту суб'єктів господарювання, що належать до сфери їх управління;
13) виключення за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, сховищ та протирадіаційних укриттів з фонду захисних споруд цивільного захисту;
Правовими положеннями статті 19 Кодексу цивільного захисту України визначені повноваження Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій та повноваження органів місцевого самоврядування у сфері цивільного захисту до яких, крім іншого, віднесено:
у сфері цивільного захисту, до яких, крім іншого, віднесено:
1) забезпечення цивільного захисту на відповідній території;
17) взаємодія з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, щодо виконання завдань цивільного захисту;організація виконання вимог законодавства щодо створення, використання, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту;
18) організація та забезпечення життєдіяльності постраждалих від надзвичайних ситуацій, а також під час ведення воєнних (бойових) дій або внаслідок таких дій
23) визначення спільно з органами місцевого самоврядування загальної потреби в об'єктах фонду захисних споруд цивільного захисту, необхідних для укриття всіх категорій населення за місцем роботи та за місцем проживання, а також інших категорій населення за місцем тимчасового перебування, у порядку, встановленому законодавством, та шляхів її забезпечення;
24) планування та організація роботи із забезпечення потреб в укритті населення шляхом будівництва захисних споруд цивільного захисту, споруд подвійного призначення та виготовлення (монтування) первинних (мобільних) і облаштування найпростіших укриттів, а також (у разі потреби) відновлення пошкоджених (зруйнованих) об'єктів фонду захисних споруд цивільного захисту;
25) прийняття рішень про подальше використання захисних споруд цивільного захисту державної та комунальної власності у разі банкрутства (ліквідації) суб'єктів господарювання, що належать до сфери їх управління;
26) організація та ведення обліку фонду захисних споруд цивільного захисту, створення загальнодоступних інформаційних ресурсів та доведення до населення інформації про об'єкти зазначеного фонду, у тому числі у доступній для осіб з порушеннями зору та слуху формі;
27) здійснення контролю за утриманням та станом готовності захисних споруд цивільного захисту;
28) організація проведення технічної інвентаризації захисних споруд цивільного захисту, виключення їх за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, з фонду таких споруд.
До завдань і обов'язків суб'єктів господарювання у сфері цивільного захисту частиною першою статті 20 Кодексу цивільного захисту України віднесено, зокрема:
- забезпечення виконання заходів у сфері цивільного захисту на об'єктах суб'єкта господарювання;
- виконання вимог законодавства щодо створення, зберігання, утримання, експлуатації, використання та реконструкції об'єктів фонду захисних споруд цивільного захисту;
- здійснення обліку захисних споруд цивільного захисту, які перебувають на балансі (утриманні), проведення їх технічної інвентаризації як об'єктів нерухомого майна.
Отже, Кодексом цивільного захисту України передбачено функціонування єдиної державної системи цивільного захисту, яка, за визначенням Положення про єдину державну систему цивільного захисту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.01.2014 № 11, є сукупністю органів управління, сил і засобів центральних та місцевих органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, виконавчих органів рад, підприємств, установ та організацій, що забезпечують реалізацію державної політики у сфері цивільного захисту.
Відповідно до ч. 1 статті 32 Кодексу цивільного захисту України до захисних споруд цивільного захисту належать, зокрема:
1) сховище - це герметична споруда, в якій створені умови для перебування людей та їх захисту протягом певного часу (не менше 48 годин) шляхом виключення або зменшення прогнозованого впливу небезпечних чинників, що можуть виникнути внаслідок надзвичайної ситуації, застосування зброї масового ураження та звичайних засобів ураження під час воєнних (бойових) дій та/або терористичних актів;
2) протирадіаційне укриття - це негерметична споруда, в якій створені умови для перебування людей та їх захисту протягом певного часу (не менше 48 годин) шляхом зменшення прогнозованого впливу небезпечних чинників, які можуть виникнути внаслідок надзвичайної ситуації, та іонізуючого опромінення у разі радіаційної аварії і радіоактивного забруднення місцевості та непрямої дії звичайних засобів ураження під час воєнних (бойових) дій та/або терористичних актів.
Згідно ч. 8 статті 32 Кодексу цивільного захисту України утримання об'єктів фонду захисних споруд цивільного захисту у готовності до використання за призначенням та експлуатація таких об'єктів здійснюються їх власниками, користувачами, юридичними особами, на балансі яких вони перебувають (у тому числі утримання та експлуатація споруд, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації), за рахунок власних коштів та інших не заборонених законодавством джерел.
Контроль за станом готовності об'єктів фонду захисних споруд цивільного захисту до використання за призначенням здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, та/або його територіальними органами (у разі їх утворення) спільно з відповідними центральними органами виконавчої влади, іншими органами державної влади, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування шляхом проведення комплексних, контрольних та позапланових обстежень (частина 15 статті 32 Кодексу цивільного захисту України).
Згідно з пунктом 3 «Порядку створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту та ведення його обліку», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.03.2017 № 138 (далі по тексту - Порядок № 138, в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) балансоутримувачі захисних споруд - власники, користувачі, юридичні особи, на балансі яких перебувають захисні споруди (у тому числі споруди, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації)
Утримання фонду захисних споруд у готовності до використання за призначенням здійснюється їх балансоутримувачами (пункт 9 Порядку № 138).
Здійснення контролю за готовністю захисних споруд цивільного захисту до використання за призначенням забезпечує ДСНС разом з відповідними центральними органами виконавчої влади, місцевими держадміністраціями та органами місцевого самоврядування відповідно до вимог законодавства (пункт 12 Порядку № 138).
Пунктом 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України в редакції Закону № 2655-ІХ встановлено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, звертається до адміністративного суду щодо допущення уповноважених осіб до проведення планових або позапланових перевірок (у разі їх недопущення з інших, ніж передбачені Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»), а також щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, експлуатації будівель, об'єктів, споруд, цехів, дільниць, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску і реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту, надання послуг, у разі якщо такі порушення створюють загрозу життю та/або здоров'ю людей, з інших підстав, визначених законом.
На відміну від попередньої редакції Кодексу цивільного захисту України, якою було передбачено право ДСНС, як суб'єкта владних повноважень при застосуванні своєї компетенції на звернення до суду виключно з позовами про застосування заходів реагування, у новій редакції законодавець розширив перелік випадків, за яких ДСНС має право на звернення до суду.
Зокрема, у пункті 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України вжито формулювання «з інших підстав, визначених законом».
За змістом доводів апелянта, саме із цим формулюванням прокурор пов'язує свій ключовий аргумент щодо наявності у ДСНС, як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, права на звернення до суду з вимогами про зобов'язання балансоутримувача вжити заходи щодо приведення в належний технічний стан захисної споруди цивільного захисту.
Колегія суддів апеляційної інстанції вважає такі доводи скаржника помилковими, оскільки ДСНС, як суб'єкт владних повноважень, при застосуванні своєї компетенції, має право на звернення до суду виключно з підстав, визначених Законом (пункт 5 частини п'ятої статті 46 КАС України).
Натомість, ані положеннями Кодексу цивільного захисту України, ані іншими законами України не встановлено додаткових підстав для звернення Державної служби України з надзвичайних ситуацій до адміністративного суду з питань щодо належного виконання нею своїх повноважень, окрім тих, які визначені законом.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 24.01.2025 у справі №400/9970/23 та від 06.02.2025 у справах № 160/18617/23, № 320/11439/22 та інших.
Окрім того, у постанові від 23.01.2025 у справі № 520/16197/23, Верховний Суд, аналізуючи положення пункту 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України в редакції Закону № 2655-ІХ, підкреслив, що коло правовідносин, у яких територіальний орган ДСНС може бути позивачем, хоча і розширилось, тобто перестало бути виключним, проте потребує чіткої кореляції із положенням закону, який би передбачив відповідний випадок, за якого ДСНС може подати до суду позовну заяву. Іншими словами, у чинній редакції пункту 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України окреслена прив'язка правової підстави звернення до суду із нормою закону, і лише за її наявності ДСНС може набути статусу позивача.
Проаналізувавши чинне законодавство щодо обсягу повноважень ДСНС, Верховний Суд у зазначеній постанові дійшов висновку, що законодавець у відповідних профільних нормативно-правових актах не наділив ДСНС правом на звернення до суду із позовом щодо приведення у стан готовності захисних споруд та відповідно правом на оскарження бездіяльності балансоутримувачів щодо допущеного неналежного стану таких захисних споруд.
З огляду на викладене, Державна служба України з надзвичайних ситуацій та її територіальні органи, у тому числі і ГУ ДСНС України у Київській області, не наділені повноваженнями щодо звернення до адміністративного суду з позовними вимогами про зобов'язання щодо приведення в належний технічний стан та готовність до укриття населення захисних споруд цивільного захисту у якості позивача.
Отже, на підставі викладеного суд апеляційної інстанції доходить висновку, що оскільки законодавчими положеннями не передбачено право ГУ ДСНС України у Київській області на звернення до суду із заявленими позовними вимогами, цей орган не може бути позивачем у цій справі.
З огляду на викладене, прокурор у позовній заяві визначив орган, в особі якого він звернувся до суду та захищає інтереси держави, який не має самостійного права на звернення із цим позовом, тобто не може набути статусу позивача.
Не змінює цього факту і та обставина, що реалізація контролюючих функцій органами ГУ ДСНС України у Київській області фактично була обмежена проведенням перевірок (постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2022 № 303).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.03.2025 року по справі №260/4199/22.
Правовими положеннями ч. 5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності.
Таким чином, суд апеляційної інстанції, з'ясувавши, що Бориспільська окружна прокуратура в інтересах держави в особі ГУ ДСНС України у Київській області не має права на звернення до суду з даним позовом, доходить висновку про наявність підстав для залишення цього позову без розгляду та скасування рішення суду першої інстанції, яким порушено норми процесуального права, розглянувши спір по суті позовних вимог.
Щодо посилання скаржника на те, що судом не враховано правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 15.05.2019 у справі № 820/4717/16 за позовом керівника Харківської місцевої прокуратури № 5 в інтересах держави в особі ГУ ДСУНС у Харківській області про зобов'язання відповідача привести захисну споруду цивільного захисту (сховище) у належний стан, придатний для використання за цільовим призначенням (готовність до укриття населення), колегія суддів апеляційної інстанції вважає помилковим, з огляду на наступне.
По-перше, як слідує з ухвали Верховного Суду від 29.11.2018 у справі № 820/4717/16 та постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у цій же справі, на яку посилається скаржник, вказаний спір був переданий на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС України - через оскарження судового рішення з підстав порушення правил предметної підсудності.
Велика Палата Верховного Суду, розглянувши справу погодилася з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
По-друге, Велика Палата Верховного Суду розглянула касаційну скаргу в межах касаційного оскарження, які не охоплювали спірність підстав звернення прокурора в інтересах держави.
По-третє, на момент звернення прокурора з позовом в інтересах держави у справі №820/4717/16, діяльність органів прокуратури була врегульована розділом VII (статті 121 - 123) Конституції України (на час подання цього позову розділом VIIІ, стаття 131-1) та статтею 23 Закону №1697-VII, яка відрізняється від діючої редакції цієї статті, на момент звернення прокурора із цим позовом.
Також, необхідно зазначити, що правова позиція у справі № 820/4717/16 була сформована Великою Палатою Верховного Суду з урахуванням положень статті 67 Кодексу цивільного захисту України, яка на час звернення з цим позовом утратила чинність на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування повноважень між центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері цивільного захисту, та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту» від 21 квітня 2022 року №2228-IX.
Беручи до уваги наведене, а також враховуючи, що фактичні обставини у справі № 820/4717/16 та їх нормативне регулювання є відмінними від даної справи, колегія суддів вважає, що висновки суду у справі № 820/4717/16 не є релевантними до цієї справи.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 06.02.2025 у справі № 160/18617/23, від 27.02.2025 у справах № 160/22822/23, № 520/25873/23, №160/22822/23, № 260/9749/23.
Отже, з огляду на вищезазначені правові висновки та практику Верховного Суду, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку про наявність правових підстав для залишення адміністративного позову виконуючого обов'язків керівника Бориспільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області до Комунального некомерційного підприємства «Бориспільська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Виконавчий комітет Бориспільської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії без розгляду.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст. 240, 242, 308, 310, 315, 317, 319, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, Шостий апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу Бориспільської окружної прокуратури задовольнити частково.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким позов виконуючого обов'язків керівника Бориспільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області до Комунального некомерційного підприємства «Бориспільська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Виконавчий комітет Бориспільської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без розгляду.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: Н.П. Бужак
Ю.К. Черпак
Повний текст виготовлено 30.03.2026 року