Справа № 620/2180/25 Головуючий у 1-й інстанції: Дубіна М.М.
Суддя-доповідач: Василенко Я.М.
30 березня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу 5 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області з охорони об'єктів на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.06.2025 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до 5 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області з охорони об'єктів про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність 5 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області з охорони об'єктів стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 29.12.2018 по 18.07.2022 у повному обсязі та у період з 19.07.2022 по 22.01.2025 - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100;
- зобов'язати 5 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області з охорони об'єктів виплатити його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 29.12.2018 по 18.07.2022 у повному обсязі та у період з 19.07.2022 по 22.01.2025 - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100;
- визнати протиправною бездіяльність 5 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області з охорони об'єктів стосовно нарахування та виплати йому компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;
- зобов'язати 5 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області з охорони об'єктів нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.06.2025 позов задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність 5 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області з охорони об'єктів щодо проведення з ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні
- стягнуто з 5 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області з охорони об'єктів на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 115 350,21 грн з відрахуванням зборів, податків та інших обов'язкових платежів з вказаної суми.
- визнано протиправною бездіяльність 5 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області з охорони об'єктів щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення - 22.01.2025 включно за весь час затримки виплати.
- зобов'язано 5 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області з охорони об'єктів нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення - 22.01.2025 включно за весь час затримки виплати;
- у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідач звернувся до Шостого апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів ухвалено рішення про продовження апеляційного розгляду даної справи на розумний строк.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що наказом начальника Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області від 29.12.2018 № 390тр ОСОБА_1 виключено із кадрів Державної служби України з надзвичайних ситуацій з 31.12.2018.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.02.2024 у справі № 620/17591/23, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 до 5 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області з охорони об'єктів про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії задоволено:
- визнано протиправною бездіяльність 5 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області з охорони об'єктів щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з застосуванням січня 2008 року, як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін, для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця);
- зобов'язано 5 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області з охорони об'єктів здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін, для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця);
- визнано протиправною бездіяльність 5 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області з охорони об'єктів щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 30.11.2018 з врахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;
- зобов'язано 5 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 30.11.2018 з врахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
На виконання вказаного рішення відповідач 22.01.2025 перерахував ОСОБА_1 58 751,05 грн., що підтверджується надходженням на його рахунок.
ОСОБА_1 вважає, що оскільки виплата індексації грошового забезпечення, відповідачем у день його звільнення не проведена, то відповідно до статті 117 КЗпП України він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку та компенсації за втрату частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.
Ненарахування та невиплата вказаних сум стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що індексація грошового забезпечення є складовою грошового доходу (заробітної плати), а тому її несвоєчасна виплата породжує право особи на компенсацію втрати частини доходів відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», при цьому право на таку компенсацію виникає незалежно від того, чи була відповідна сума попередньо нарахована, чи її виплата здійснена на виконання судового рішення. Оскільки відповідач виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення лише 22.01.2025 на виконання судового рішення, суд першої інстанції дійшов до висновку про наявність підстав для нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів за весь період затримки. Крім того, суд першої інстанції установив, що під час звільнення позивача остаточний розрахунок із ним проведено не було, оскільки належна індексація не виплачена, що є підставою для застосування статті 117 КЗпП України та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. Водночас, спірний період підлягає поділу на період до 19.07.2022, коли норма не містила обмеження строку виплати, та період після цієї дати, коли виплата обмежується шістьма місяцями. З урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності, значного співвідношення між сумою невиплаченої індексації та розрахованим середнім заробітком, а також тривалості періоду звернення позивача до суду, суд першої інстанції зменшив розмір відшкодування за період до 19.07.2022 та визначив загальний розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 115 350,21 грн., у зв'язку з чим позов задовольнив частково, визнавши протиправною бездіяльність відповідача та зобов'язавши його нарахувати і виплатити відповідні суми.
Апелянт у скарзі зазначає, що суд першої інстанції при ухваленні рішення неправильно застосував норми матеріального права та не врахував позицію відповідача, оскільки на момент звільнення позивача з ним було проведено повний розрахунок, що підтверджується грошовим атестатом, підписаним самим позивачем, а нарахування і виплата індексації грошового забезпечення у 2016- 2018 роках здійснювалися за наказами самого позивача як керівника підрозділу та розпорядника бюджетних коштів. Крім того, апелянт вказує, що нормативні акти, які регулюють грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, не передбачають виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів, а також наголошує, що кошторисом підрозділу не передбачені витрати на такі виплати. Також, апелянт посилається на можливість зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з огляду на принципи співмірності та справедливості і просить зменшити присуджену суму у п'ять разів, а щодо компенсації втрати частини доходів зазначає, що позивач не звертався до відповідача із заявою про її виплату, що є необхідною передумовою для звернення до суду, та вважає, що підстави для її нарахування відсутні, оскільки рішення суду щодо виплати коштів було виконано своєчасно.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Зважаючи, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржуються, то суд апеляційної інстанції здійснює перегляд судового рішення у межах доводів та вимог апеляційної скарги в частині задоволених позовних вимог.
В силу вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною четвертою статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159).
Статтею 1 Закону №2050-ІІІ визначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, в тому числі й суму індексації грошових доходів громадян.
Статтями 3, 4 Закону №2050-ІІІ встановлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Згідно з пунктом 3 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян.
Так, у постанові Верховного Суду від 15.10.2020 у справі №240/11882/19 зазначено, що "…системний аналіз норм, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства".
Такий висновок узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 21.03.2023 у справі №620/7687/21.
Відповідно до статті 6 Закону №2050-III компенсацію виплачують за рахунок власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об'єднання громадян; коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету.
З огляду на наведене, основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі грошового забезпечення). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем грошового забезпечення, що носило триваючий характер. У зв'язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі №522/5664/17, від 21.06.2018 у справі №523/1124/17, від 03.07.2018 у справі №521/940/17, від 05.10.2018 у справі №127/829/17, від 12.02.2019 у справі №814/1428/18, від 08.08.2019 у справі №638/19990/16-а.
Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Тому, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №810/1092/17 та від 13.01.2020 у справі №803/203/17.
Так, зі змісту статті 1 Закону № 2050-ІІІ слідує, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події) як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду по справі № 620/17591/23 відповідачем 22.01.2025 здійснено виплату позивачу індексації грошового забезпечення в сумі 58 751,05 грн.
Із врахуванням того, що індексація є складовою заробітної плати (грошового забезпечення), то у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян, проводиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
Зважаючи на наведене вище правове регулювання, колегія суддів вважає, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації, а тому позовні вимоги позивача у цій частині позову є обґрунтованими.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення починаючи з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення, а саме по 22.01.2025.
Щодо позовних вимог про виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів зазначає наступне.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби врегульовано Кодексом законів про працю України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби).
Так, статтею 117 КЗ ПП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
В той же час, згідно статті 117 КЗпП України у редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-ІХ), який набрав чинності 19.07.2022. передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 підсумувала, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13ц.
Крім того, у вищевказаній постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Водночас, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Тому, Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.
Аналогічна правова позиція міститься і в постанові Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.
Верховний Суд в постанові від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23 зазначив, що спірний період стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності новою редакцією статті 117 КЗпП України, 19.07.2022, і після цього.
Так, період до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Тож, належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із врахуванням висновків Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Як вірно було встановлено судом першої інстанції, з позивачем не було проведено повного розрахунку при звільненні, а остаточну виплату позивачу індексації грошового забезпечення відповідачем було проведено 22.01.2025.
Отже, вищевказане є підставою для відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки про доходи від 13.06.2025 № 02-07/44 розмір грошового забезпечення позивача за два останні місяці служби, що передували місяцю його звільнення 34 160,00 грн. (17 080,00 грн. - у жовтні 2018 року та 17 080,00 грн. - у листопаді 2018 року).
Згідно пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункту 8 вищевказаного Порядку).
Враховуючи вищевикладене, середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці, що передували місяцю його звільнення зі служби складає 560,00 грн. (34 160,00 грн. / 61 день).
Тобто, зважаючи на кількість днів затримки розрахунку у період з наступного дня після звільнення позивача (01.01.2019) по 18.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ), то у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, середній заробіток за вказаний період має становити 725 200,00 грн. (560,00 грн. х 1295 днів).
З огляду на наведені висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, суд дійшов до висновку про необхідність зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, з урахуванням таких критеріїв.
Враховуючи викладене, зважаючи на звернення до суду після звільнення (31.12.2018) через 4 роки 11 місяців (листопад 2023 року) та на розмір виплаченої позивачу на виконання рішень суду індексації грошового забезпечення порівняно із розрахованим середнім заробітком за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.01.2019 по 18.07.2022, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно зменшив розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до суми 11 750, 21 грн. (20 % від простроченої заборгованості роботодавця в розмірі 58 751, 05 грн.).
Щодо періоду з 19.07.2022 по 19.01.2023 останній розраховується з обмеженням строку виплати у 6 місяців.
Індексація грошового забезпечення на яку позивач мав право на день звільнення становить 58 751, 05 грн.
Отже, сума належних позивачу виплат при звільненні складає 58 751,05 грн., яка не була виплачена відповідачем на день звільнення.
Період затримки розрахунку при звільненні з 19.07.2022 по 19.01.2023 (обмеження строком виплати у 6 місяців) складає 185 днів, тому середній заробіток за вказаний період має становити 103 600,00 грн. (560,00 грн.*185), що становить 100%.
Виходячи з наведеного сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період становить 103 600, 00 грн.
Таким чином, загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає 115 350,21 грн. (11 750,21 грн. + 103 600,00 грн.).
Враховуючи викладене вище в сукупності, зважаючи, що обов'язок суду щодо визначення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, визначений статтею 117 КЗпП України, є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо проведення з позивачем своєчасного повного розрахунку при звільненні та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 115 350, 21 грн. з відрахуванням зборів, податків та інших обов'язкових платежів з вказаної суми.
Щодо доводів апелянта про те, що на момент звільнення з позивачем було проведено повний розрахунок, що підтверджується підписаним ним грошовим атестатом, колегія суддів не бере їх до уваги, оскільки сам по собі підпис позивача у грошовому атестаті не свідчить про відсутність заборгованості у разі, коли належні виплати фактично не були здійснені. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, індексація грошового забезпечення позивачу за відповідний період була виплачена лише 22.01.2025, тобто після його звільнення, що свідчить про несвоєчасне проведення повного розрахунку при звільненні та є підставою для застосування правових наслідків, передбачених законодавством.
Не беруться колегією суддів до уваги доводи апелянта про те, що позивач, перебуваючи на посаді керівника підрозділу, нібито самостійно визначав порядок нарахування власного грошового забезпечення та занижував індексацію, оскільки такі твердження не спростовують встановленого факту наявності заборгованості з виплати індексації. Крім того, обов'язок забезпечити правильність нарахування та виплати грошового забезпечення покладається на відповідний орган, який здійснює фінансове забезпечення служби, а тому посилання апелянта на службове становище позивача не звільняє відповідача від обов'язку здійснити повний розрахунок при звільненні.
Колегія суддів критично оцінює доводи апелянта про те, що чинним законодавством, яке регулює проходження служби цивільного захисту, не передбачено виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів, оскільки за відсутності спеціального правового регулювання до таких правовідносин підлягають застосуванню норми трудового законодавства. Зокрема, відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені законодавством, підприємство, установа чи організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Щодо доводів апелянта про відсутність коштів у кошторисі відповідача та можливі негативні наслідки для діяльності підрозділу у разі виконання судового рішення, колегія суддів зазначає, що такі обставини не можуть бути підставою для невиконання вимог законодавства щодо своєчасної виплати належних особі сум, а також не звільняють суб'єкта владних повноважень від відповідальності за порушення прав особи.
Не береться колегією суддів до уваги і доводи апелянта про необхідність попереднього звернення позивача із заявою про виплату компенсації втрати частини доходів, оскільки обов'язок нарахувати та виплатити таку компенсацію виникає у роботодавця безпосередньо із закону у разі порушення строків виплати грошових доходів. Відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» така компенсація підлягає виплаті у разі затримки виплати доходів на один і більше календарних місяців незалежно від причин такої затримки, а тому її нарахування не ставиться у залежність від подання особою окремої заяви.
Щодо доводів апелянта про необхідність зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції вже врахував правові висновки Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду щодо можливості застосування принципів розумності, справедливості та співмірності при визначенні розміру такого відшкодування, зокрема викладені у постановах у справах №761/9584/15-ц та №821/1083/17, та з урахуванням обставин справи істотно зменшив розмір відшкодування, визначений за правилами статті 117 Кодексу законів про працю України, у зв'язку з чим підстав для додаткового зменшення визначеної судом суми колегія суддів не вбачає.
Отже, доводи та аргументи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для часткового задоволення позову та зводяться до переоцінки доказів та свідчать про незгоду заявника із правовою оцінкою суду щодо обставин справи, які суд встановив у процесі її розгляду. Судом першої інстанції повно встановлено фактичні обставини справи, правильно визначено норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню.
Крім того, як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010).
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт незаконності та необґрунтованості рішення суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст.316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу 5 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області з охорони об'єктів залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.06.2025 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст.328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Ганечко О.М.
Кузьменко В.В.