Справа № 580/367/25 Суддя (судді) першої інстанції: Олексій РІДЗЕЛЬ
30 березня 2026 року м. Київ
Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Кузьменка В.В.,
суддів: Ганечко О.М., Василенка Я.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 21 березня 2025 року,
ОСОБА_1 звернулася до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати мені, ОСОБА_1 , середнього грошового забезпечення за шість місяців за несвоєчасний розрахунок при звільненні;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військову частину НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити мені, ОСОБА_1 , середнє грошове забезпечення за шість місяців за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою КМУ від 08.02.1995 №100, з включенням в розрахунок місячного грошового забезпечення складових грошового забезпечення згідно вимог частини 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 21 березня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Доводи апелянта аналогічні, викладеним у позовній заяві, та обґрунтовані зокрема тим, що на день звільнення з військової служби їй не виплачено у повному обсязі належне грошове забезпечення, а остаточний розрахунок з індексації грошового забезпечення проведений лише 24.12.2024 на виконання рішення суду у справі №580/6531/24.
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно з положеннями ст. 309 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розгляд справи проведено у порядку письмового провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 проходила службу у Державній прикордонній службі України, зокрема з вересня 2012 року до 22 березня 2023 року в головному центрі підготовки особового складу ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ).
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.11.2024 у справі №580/6531/24 зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) індексацію-різницю грошового забезпечення, починаючи з 01.03.2018 по 12.10.2022, відповідно до приписів абз. 4, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
Випискою з рахунку позивача підтверджено виплату 24.12.2024 їй коштів в сумі 75275,88 грн на виконання вказаного рішення суду у справі № 580/6531/24.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернулась в суд з цим позовом.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив, зокрема з того, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення, що не мало місце в спірних правовідносинах.
Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.ч. 1 - 3 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Вищенаведені норми спеціального законодавства не містять норми щодо порядку та відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби.
Верховний Суд у п. 27 постанови від 18.12.2018 у справі № 820/4619/16 вказав, що за загальним правилом норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП (у редакції до 19.07.2022) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Ст.117 КЗпП (у редакції до 19.07.2022) встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до наказу командира ІНФОРМАЦІЯ_1 від 22.03.2023 №142-ОС позивача виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Натомість, за вирішенням спору щодо виплати належних сум індексації грошового забезпечення позивач звернулась до адміністративного суду 28.06.2024 у справі №580/6531/24, тобто більш ніж через 1 рік та 3 місяці після звільнення.
Спір у справі, яка розглядається, стосується питання застосування частини другої статті 117 КЗпП України у випадку, якщо безпосередньо після звільнення між працівником і роботодавцем не виникло спору щодо належних звільненому працівникові сум.
Верховний Суд викладав висновок щодо підстав для стягнення з роботодавця середнього заробітку відповідно до статті 117 КЗпП України у згаданому контексті.
У постанові від 04 грудня 2019 року у справі №825/742/16 Верховний Суд зазначив, що аналіз наведених положень свідчить про те, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення.
Підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника.
Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду.
Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки.
Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні.
У справі №825/742/16 Верховний Суд з'ясував, що спір щодо невиплачених при звільненні сум між роботодавцем і працівником виник через значний час після звільнення. З урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку, що у такому випадку підстави для застосування положень статті 117 КЗпП України відсутні.
Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Позивачем в доводах апеляційної скарги не обґрунтовано наявність підстав для відступу від вищевказаної правової позиції Верховного Суду, яка під час розгляду справи була цілком правомірно врахована судом першої інстанції на виконання вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.
Позивачку було звільнено з військової служби 22.03.2023, а до суду вона звернулася 28.06.2024 у справі № 580/6531/24, тобто більш ніж через 1 рік та 3 місяці після звільнення.
Отже, у цій справі спір про виплату належних позивачеві сум індексації виник більш ніж через 1 рік та 3 місяці після звільнення, у зв'язку з чим у спірних правовідносинах не настало передбачених у частині другій статті 117 КЗпП України умов для стягнення середнього заробітку.
Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги акцентує увагу на тому, що суми, які були виплачені позивачці на виконання рішення суду не підлягали виплаті на момент звільнення позивачки, позаяк були спірними, а тому на них не можуть поширюватись положення вищевказаних статей КЗпП.
У справі №821/1083/17 позивачка за вирішенням трудового спору щодо неповного розрахунку звернулася у строк, що не перевищував двох місяців, тоді як у цій справі за вирішенням відповідного спору позивач звернувся більш ніж через 1 рік та 3 місяці після звільнення.
З урахуванням викладеного, відсутні підстави для покладення на відповідача обов'язку нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні на підставі положень статті 117 КЗпП України
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2022 року у справі №380/693/20.
За наведених обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин, суд першої інстанції при розгляді даного спору обґрунтовано вказав, що в задоволенні позову слід відмовити.
Апеляційна скарга не містить суттєво інших обґрунтувань, ніж ті, які були зазначені у позовній заяві, з урахуванням яких, суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи. Належних обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга позивача не містить.
Надаючи оцінку кожному окремому доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 139, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 21 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії - залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 21 березня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач В. В. Кузьменко
Судді: О. М. Ганечко
Я. М. Василенко