Справа № 580/7828/24 Суддя (судді) першої інстанції: Алла РУДЕНКО
30 березня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Кузьмишиної О.М., секретар судового засідання Заліська Є.Я., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 09 січня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
Історія справи.
07.08.2024 року ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернулася до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - Відповідач), яким просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 02.07.2024 року № 914420154442 про відмову ОСОБА_1 в переведенні з пенсії за віком на пенсію у зв'язку з втратою годувальника;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію у зв'язку з втратою годувальника, починаючи з фактичної дати звернення за призначенням пенсії з 25.06.2024.
В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на те, що Відповідач безпідставно відмовив Позивачу у переведенні з пенсії за віком на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 09 січня 2025 р. у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що Позивач, звертаючись до Відповідача із заявою про перехід з пенсії за віком на пенсію в разі втрати годувальника, не надала документи, що засвідчують факт свого перебування на утриманні померлого годувальника, внаслідок чого Відповідач був позбавлений можливості прийняти рішення на користь Позивача.
Не погоджуючись з таким рішенням, Позивач подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування своїх вимог Позивач наголошує, що суд першої інстанції проігнорував докази спільного проживання Позивача з померлим чоловіком, врахувавши тільки штампи в паспортах подружжя, у яких зазначено різні адреси реєстрації.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.02.2025 відкрито апеляційне провадження, витребувано справу зі суду першої інстанції, та після її надходження, ухвалою від 18.03.2025 призначено у до слухання у порядку письмового провадження.
Відповідачем надано відзив на апеляційну скаргу позивача, яким підтримано висновки суду першої інстанції.
Колегія суддів зауважує, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на території України було введено воєнний стан, який був неодноразово продовжений та діє на час розгляду даної справи.
Відповідно до рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану опублікованих Радою Суддів України 02.03.2022 процесуальні строки за можливістю продовжуються щонайменше до закінчення воєнного стану.
Отже, враховуючи зазначене та умови сьогодення, колегія суддів продовжує строк розгляду даної справи на розумний термін.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, дійшла таких висновків.
Обставини справи, встановлені судом.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що Позивач з 27.07.1979 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується повторним Свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 , виданим 12.07.1994 (а.с. 18).
Відповідно до Довідки від 02.07.2016 № 1442030986 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с. 13), виданої Позивачу, зареєстрованим місцем проживання Позивача є: АДРЕСА_1 , а фактичним місцем проживання вказано: АДРЕСА_2 .
Відповідно до Довідки від 02.07.2016 № 1442030987 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с. 17), виданої ОСОБА_3 , зареєстрованим місцем проживання останнього є: АДРЕСА_3 , а фактичним місцем проживання вказано: АДРЕСА_2 .
Згідно із Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 (а.с. 19), виданим 20.06.2024 Боярським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Горлівка.
Позивач з 02.04.2009 отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і звернулась до пенсійного органу із заявою від 25.06.2024 щодо проведення перерахунку пенсії у зв'язку із втратою годувальника. Ці факти відображені у Рішенні № 914420154442 від 02.07.2024 (а.с. 23-24) і сторонами не заперечуються.
Відповідач за результатами розгляду заяви 02.07.2024 прийняв Рішення № 914420154442 від 02.07.2024 про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 (а.с. 23-24).
В обґрунтування рішення Відповідач зазначив, що згідно з наданими Позивачем документами вбачається невідповідність реєстрації місця проживання заявниці (Позивача) та померлого чоловіка, а також послався на відсутність документу, що засвідчує спільне проживання/перебування членів сім'ї на утриманні померлого годувальника.
Вважаючи рішення Відповідача протиправним, Позивач звернулась за захистом своїх прав до адміністративного суду.
Нормативно-правове обґрунтування.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що кожен громадянин України має право на соціальний захист, що, крім іншого, включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до пункту 6 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Частина 1 ст. 9 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1058-IV) передбачає, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону № 1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Частина 1 ст. 36 Закону № 1058-IV визначає, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), та непрацездатним членам сім'ї особи, якій відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин" надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.
Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.
Відповідно до ч. 2 ст. 36 Закону № 1058- IV непрацездатними членами сім'ї вважаються:
1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли віку 65 років, або пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону;
2) діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років.
Діти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах системи загальної середньої освіти, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах (у тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених навчальних закладів та вступом до іншого навчального закладу або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців), - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, та діти-сироти - до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні;
3) чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років.
Частина 3 ст. 36 Закону № 1058- IV визначає, що до членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони:
1) були на повному утриманні померлого годувальника;
2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Частина 1 ст. 37 Закону № 1058-IV визначає, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім'ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.
Пунктом 2.3 розд. ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок № 22-1) визначено перелік документів, що подаються разом із заявою про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
Серед таких документів Порядок № 22-1 визначає, зокрема:
- документи, що засвідчують родинні стосунки члена сім'ї з померлим годувальником (пп. 3 п. 2.3 розділу ІІ Порядку № 22-1);
- відомості про місце проживання (пп. 8 п. 2.3 розділу ІІ Порядку № 22-1);
- документ про перебування членів сім'ї (крім дітей) на утриманні померлого годувальника (пп. 9 п. 2.3 розділу ІІ Порядку № 22-1).
Відповідно до абз. 1 п. 2.11 розділу ІІ Порядку № 22-1 за документ, що засвідчує факт перебування на утриманні непрацездатних членів сім'ї, приймаються відомості про місце проживання (разом з годувальником за однією адресою), зазначені у пункті 2.22 цього розділу, або документи, видані відповідно до чинного законодавства за місцем проживання особи, зокрема органом місцевого самоврядування, що підтверджують такий факт.
Згідно з п. 2.22 розділу ІІ Порядку № 22-1 для підтвердження інформації про місце проживання особа може надавати відомості про місце проживання, що були внесені до документів, визначених Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» (далі - Закон № 1871-IX).
Пунктом 10 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1871-IX передбачено, що на період тимчасової окупації Російською Федерацією території України, а також на період віднесення у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, територіальних громад до територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, положення частини першої статті 4 цього Закону не поширюється на осіб, місце проживання яких зареєстроване або задеклароване у житлі, що знаходиться на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, а також на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії. Така особа може задекларувати або зареєструвати місце свого проживання без зняття з реєстрації місця свого попереднього проживання.
До реєстру територіальної громади вносяться відомості про зареєстроване місце проживання внутрішньо переміщеної особи на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, а також на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, визначених у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII) довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.
Абзац 1 ч. 1 ст. 1 Закону № 1706-VII встановлює, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Висновки суду в межах доводів апеляційної скарги.
Колегія суддів вирішує цю справу з урахуванням меж перегляду, встановлених ст. 308 КАС України.
Оцінюючи обставини і матеріали справи, колегія суддів наголошує на положеннях ст. 77 КАС України, яка визначає обов'язок доказування в адміністративних справах.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАС України покладає на відповідача обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності на суб'єкта владних повноважень у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Абзац 2 ч. 2 ст. 77 КАС України зобов'язує суб'єкта владних повноважень подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
25.06.2024 Позивач звернулася до Відповідача із заявою щодо проведення перерахунку пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
Рішенням № 914420154442 від 02.07.2024 року Відповідач відмовив Позивачу у перерахунку пенсії.
Згідно з текстом рішення № 914420154442 від 02.07.2024 року, на підставі документів, якими підтверджено місце реєстрації Позивача та її померлого чоловіка, Відповідач встановив невідповідність їх місць проживання, констатував відсутність документу, що засвідчує спільне проживання/перебування членів сім'ї на утриманні померлого годувальника, що стало єдиною підставою для відмови Позивачу у перерахунку пенсії.
Хоча на підставі поданих сторонами доказів неможливо встановити, які саме документи були подані Позивачем разом з заявою про проведення перерахунку пенсії у зв'язку з втратою годувальника, є очевидним, що, приймаючи оскаржуваний акт індивідуальної дії, Відповідач не додержався ч. 1 ст. 16 Закону України «Про адміністративну процедуру» (далі - Закон № 2073-IX), якою на адміністративний орган покладено обов'язок встановлювати обставини, що мають значення для вирішення справи, і за необхідності збирати для цього документи та інші докази з власної ініціативи, у тому числі без залучення особи витребовувати документи та відомості, отримувати погодження та висновки, необхідні для вирішення справи.
Незалежно від факту подання чи неподання разом із заявою довідок про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, Відповідач мав керуватися принципом офіційності. Так, місцем реєстрації Позивача та її померлого чоловіка у паспортах зазначено тимчасово окуповану територію, а тому Відповідач був зобов'язаний при розгляді заяви враховувати положення Закону № 1706-VII, у тому числі з'ясувати наявність у осіб статусу внутрішньо переміщених осіб і місце їх фактичного проживання.
Відповідач не довів, що при розгляді заяви Позивача ним було вжито заходів до з'ясування всіх обставин, які мають значення для додержання прав Позивача, і не спростував твердження Позивача про протиправність рішення № 914420154442 від 02.07.2024 року.
Разом з тим, матеріалами справи підтверджується відповідність Позивача критеріям, з якими законодавець пов'язує право особи на перерахунок пенсії.
Позивач і її чоловік перебували у зареєстрованому шлюбі з 27.07.1979 (повторне свідоцтво про шлюб від 12.07.1994 серії НОМЕР_1 , а.с. 18) і до моменту смерті чоловіка.
Смерть чоловіка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про смерть від 20.06.2024 серія НОМЕР_2 , а.с. 19, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30.04.2024 у справі № 369/6501/24, а.с. 20-21).
Поданою Позивачем разом з позовною заявою копією паспорта серії НОМЕР_3 (а.с. 7-11), виданого Микитівським РВ Горлівського ГУ УМВС України в Донецькій області 13.07.1995 підтверджується дата народження Позивача - ІНФОРМАЦІЯ_3 .
З вказаного випливає, що на момент смерті чоловіка Позивач досягла віку, коли згідно з ч. 2 ст. 36 Закону № 1058- IV особа вважається непрацездатною.
Долученими до матеріалів справи довідками про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 02.07.2016 № 1442030986 (а.с. 13) і № 1442030987 (а.с. 17) підтверджується, що з 02.07.2016 Позивач та її чоловік набули статусу внутрішньо переміщених осіб. У вказаних довідках фактичним місцем проживання обох з подружжя зазначено адресу: АДРЕСА_2 .
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону № 1706-VII довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.
Відповідно до абз. 1 п. 2.11 розділу ІІ Порядку № 22-1 документ, що засвідчує факт перебування на утриманні непрацездатних членів сім'ї, приймаються відомості про місце проживання (разом з годувальником за однією адресою).
Системний аналіз норм Закону № 1706-VII і Порядку № 22-1 дозволяє дійти висновку, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є документом, що засвідчує факт перебування на утриманні непрацездатних членів сім'ї.
Отже, належними доказами Позивач підтвердила, що станом на момент смерті чоловіка Позивача подружжя мало спільне місце проживання.
У позовній заяві Позивач стверджувала, що разом із заявою про переведення на інший вид пенсії Відповідачу були надані всі необхідні документи, передбачені законом.
Відповідач у відзиві на позовну заяву, а потім і у відзиві на апеляційну скаргу не заперечував, що Позивачем до заяви про переведення на інший вид пенсії було додано всі передбачені законом документи.
Відтак, Відповідачем не спростовано подання Позивачем разом із заявою про переведення на інший вид пенсії довідок про від 02.07.2016 № 1442030986 та № 1442030987 про взяття Позивача та її чоловіка на облік як внутрішньо переміщених осіб.
Заперечення Відповідача проти позову зведено до того, що згідно з наданими документами вбачається невідповідність реєстрації місця проживання позивача та померлого чоловіка.
Колегія суддів відхиляє цей аргумент Відповідача, оскільки, як зазначено вище, Позивач та її померлий чоловік з 02.07.2016 набули статусу внутрішньо переміщених осіб, а тому на них поширюються норми Закону № 1706-VII, ч. 1 ст. 5 якого встановлює, що місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону засвідчує довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Суд першої інстанції не врахував положення Закону № 1706-VII, внаслідок чого дійшов помилкового висновку, що довідки від 02.07.2016 № 1442030986 та № 1442030987 про взяття на облік Позивача та її чоловіка як внутрішньо переміщених осіб не можуть бути доказом їх спільного проживання, оскільки для підтвердження інформації про місце проживання особа може надавати відомості про місце проживання, що були внесені до документів, визначених Законом № 1871-IX.
Помилково не враховуючи положення Закону № 1706-VII, суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про ненадання Позивачем до пенсійного органу документів, що засвідчують факт перебування Позивача на утриманні померлого годувальника, що позбавило Відповідача можливості прийняти рішення на користь Позивача.
Неправильне тлумачення судом першої інстанції норм матеріального права призвело до ухвалення необґрунтованого рішення про відмову у позові.
Порушення, допущені судом першої інстанції при розгляді справи, відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, є підставою для скасування судового рішення і ухвалення нового рішення.
Частина 4 ст. 245 КАС України надає суду право у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Пункт 4 ч. 2 ст. 245 КАС України передбачає, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про обгрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 02.07.2024 року № 914420154442 про відмову ОСОБА_1 в переведенні з пенсії за віком на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, тому позов в цій частині підлягає задоволенню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію у зв'язку з втратою годувальника, починаючи з фактичної дати звернення за призначенням пенсії з 25.06.2024, колегія суддів зазначає наступне.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у Постанові від 21 березня 2019 року у справі № 817/498/17 наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Так, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У рішеннях по справах «Класс та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Науковий висновок Верховного Суду щодо меж дискреційного повноваження суб'єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією від 13 квітня 2018 року.
Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи бездіяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким;
- дискреційне повноваження надається у спосіб його закріплення в оціночному понятті, відносно-визначеній нормі, альтернативній нормі, нормі із невизначеною гіпотезою. Для позначення дискреційного повноваження законодавець використовує, зокрема, терміни «може», «має право», «за власної ініціативи», «дбає», «забезпечує», «веде діяльність», «встановлює», «визначає», «на свій розсуд». Однак наявність такого терміну у законі не свідчить автоматично про наявність у суб'єкта владних повноважень дискреційного повноваження; подібний термін є приводом для докладного аналізу закону на предмет того, що відповідне повноваження є дійсно дискреційним;
- при реалізації дискреційного повноваження суб'єкт владних повноважень зобов'язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог;
- критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності публічної адміністрації, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об'єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Водночас, з врахуванням позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 18.07.2018 року у справі № 826/3520/15, зважаючи на природу та підстави даного спору та враховуючи Науковий висновок щодо меж дискреційного повноваження суб'єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією, суд вважає за доцільне зазначити, що орган влади, використовуючи дискреційні повноваження, зобов'язаний повно і правильно оцінювати обставини, наявні у справі факти та правильно застосовувати до встановлених фактів чинні правові норми, не допускаючи при цьому зловживання владою у процесі прийняття відповідного рішення, в основі якого мають бути закладені конкретно визначені публічні інтереси. А завданням суду є належний та ефективний контроль відповідності таких дій закону й принципам права задля забезпечення дотримання таким органом прав особи, що звернулася за захистом.
Відповідно до п. 10 ч. 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
За наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що в даному випадку належним захистом порушеного права є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.06.2024 № 8707 щодо переведення її на пенсію у зв'язку із втратою годувальника та прийняти вмотивоване рішення з урахуванням правової оцінки наданої судом у цьому рішенні.
З огляду на викладені висновки щодо дискреційних повноважень відповідача під час розгляду заяви позивача, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення заяв позивача щодо витребування додаткових документів.
Отже, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
З матеріалів справи вбачається, що позивачем при поданні позовної заяви до суду сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн, а за подання апеляційної скарги - 3028,00 грн, хоча належною сумою була сплата судового збору у розмірі 1816,80 грн., з огляду на що колегія суддів вважає, що позивачу підлягає відшкодуванню судовий збір у розмірі 3028 грн. (1211,20+1816,80 грн) з Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, яким було прийнято спірне рішення.
Решта сума сплаченого судового збору є надміру сплаченою, з огляду на положення Закону України «Про судовий збір».
Керуючись ст. ст. 241, 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 09 січня 2025 р. - задовольнити частково.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 09 січня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 02.07.2024 року № 914420154442 про відмову ОСОБА_1 в переведенні з пенсії за віком на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.06.2024 № 8707 щодо переведення її на пенсію у зв'язку із втратою годувальника та прийняти вмотивоване рішення з урахуванням правової оцінки наданої судом у цій постанові.
В решті позову - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (код ЄДРПОУ 21366538) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер платника податків НОМЕР_4 ) - судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги по справі № 580/7828/24, що складає 3028 грн. (три тисячі двадцять вісім грн).
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.1 ст.263, п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Колегія суддів: О.В. Карпушова
О.В. Епель
О.М. Кузьмишина