Справа № 580/10046/25 Суддя (судді) першої інстанції: Віталіна ГАЙДАШ
30 березня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.
Суддів: Беспалова О.О., Грибан І.О.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,-
У вересні 2025 року до Черкаського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 06.08.2017 до 17.07.2020 у розмірі 73026,23 грн;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 06.08.2017 до 17.07.2020 з урахуванням виплачених сум у розмірі 81 618,32 грн;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення відповідно до постанови КМУ №704 від 30 серпня 2017 року за період з 06.08.2017 до 17.07.2020 у розмірі 29 540,15 грн;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 заборгованість з грошового забезпечення відповідно до постанови КМУ №704 від 30 серпня 2017 року за період з 06.08.2017 до 17.07.2020 з урахуванням виплачених сум у розмірі 22 997,71 грн;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані додаткові відпустки за період з 2017 по 2020 року у розмірі 4313,87 грн;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 заборгованість компенсації за невикористані додаткові відпустки за період з 2017 по 2020 року у розмірі 23 619,75 грн;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з серпня 2017 року по травень 2021 року, у розмірі 12 832,48 грн;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Позов мотивовано тим, що на виконання рішення суду у справі №580/3278/20 відповідач лише у травні 2021 року провів фактичний розрахунок по індексації грошового забезпечення. Таким чином, позивач вважає, що відповідач не провівши повного розрахунку по грошовому забезпеченню в день виключення зі списків частини, порушив ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України, якою визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, зазначені статтею 116 цього Кодексу. Відповідач протиправними діями порушив ст. 117 КЗпП України, а саме обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП України. Крім того, позивач вказав, що відповідач порушив ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», якою встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року закрито провадження у справі №580/10046/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії в частині позовних вимог щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 06.08.2017 до 17.07.2020, грошового забезпечення відповідно до постанови КМУ №704 від 30 серпня 2017 року за період з 06.08.2017 до 17.07.2020 та компенсації за невикористані додаткові відпустки за період з 2017 по 2020 року.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період із серпня 2017 року по травень 2021 року (але не більше ніж за 6 місяців). Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період із серпня 2017 року по травень 2021 року (але не більше ніж за 6 місяців), відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100. Визнано бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошового забезпечення у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 27.01.2021 по травень 2021 року. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представником Військової частини НОМЕР_1 подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 у справі № 580/10046/25 в частині задоволених позовних вимог за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, відмовити у повному обсязі.
12.01.2026 позивач подав відзив на апеляційну скаргу.
12.03.2026 позивач подав заяву про стягнення витрат на правничу допомогу та просить стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 20 000,00 грн.
19.03.2026 відповідач подав клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу та просить у задоволенні заяви адвоката Матвійчук Наталії Євгеніївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , у справі № 580/10046/25 щодо стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн відмовити повністю.
19.03.2026 позивач подав заперечення на клопотання відповідача про зменшення витрат на правничу допомогу.
Керуючись частинами 1 та 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до роз'яснень Постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013 «Про судове рішення в адміністративній справі», у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом.
Так, колегія суддів акцентує увагу, що рішення суду першої інстанції переглядається лише в межах задоволених позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи, у період з 6 серпня 2017 року по 17 липня 2020 року позивач проходив військову службу у Військовій частині № НОМЕР_1 .
20 липня 2020 року на адресу відповідача було направлено адвокатський запит № 103-82/20 з проханням надати довідку про нараховане та виплачене позивачу грошове забезпечення, довідку-розрахунок сум індексації грошового забезпечення позивача, довідку-розрахунок виплаченої компенсації невикористаної додаткової відпустки, нарахувати і виплати позивачу недоплачені з 1 березня 2020 року по день звільнення посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, інші доплати, надбавки виходячи з 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, відповідно до п. 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Відповідач листом від 24 липня 2020 року № 11-6830 надав відповідь, що станом на 23 липня 2020 року заборгованість за будь-якими виплатами перед позивачем відсутня.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2020 року у справі №580/3278/20 позов ОСОБА_1 задоволено частково, зокрема:
зобов'язано військову частину № НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) індексацію грошового забезпечення за період з 06.08.2017 по 17.07.2020, з встановленням для обчислення індексації місяця підвищення (базового місяця) місяць останнього збільшення тарифної ставки (посадового окладу) - січень 2008 року;
зобов'язано військову частину № НОМЕР_1 , починаючи з 01 березня 2018 по 31 грудня 2018 року включно вчинити дії щодо перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням з урахуванням пункту 1 Примітки до Додатку 1 та пункту 1 Примітки до Додатку 14 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, виходячи з 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 07 грудня 2017 року №2246-VІІІ «Про Державний бюджет України на 2018 рік» на 01 січня 2018 року та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти;
зобов'язано військову частину № НОМЕР_1 починаючи з 01 січня 2019 року по 01 грудня 2019 року включно, вчинити дії щодо перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням відповідно до пункту 1 Примітки до Додатку 1 та пункту 1 Примітки до Додатку 14 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 виходячи з 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 23 листопада 2018 року № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» на 01 січня 2019 року, та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти;
зобов'язано військову частину № НОМЕР_1 починаючи з 01 січня 2020 року по 17 липня 2020 року включно, вчинити дії щодо перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням відповідно до пункту 1 Примітки до Додатку 1 та пункту 1 Примітки до Додатку 14 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 виходячи з 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 14 листопада 2019 року № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01 січня 2020 року, та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти;
зобов'язано військову частину № НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2020 року, з урахуванням висновків суду у цьому рішенні.
На виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2020 року у справі №580/3278/20 відповідач у травні 2021 року провів фактичний розрахунок по індексації грошового забезпечення.
Позивач вважаючи, що має право на компенсацію середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення, звернувся з цим позовом до суду.
Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного.
Щодо строку звернення до суду
За доводами апеляційної скарги, відповідач наголошує на тому, що позивачем допущено порушення процесуальних строків звернення до суду.
У Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другій статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь-яким строком.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
З огляду на те, що вказаним Рішенням Суд надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, внесених у вказану статтю Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, відповідно до якої звернення до суду не обмежувалося будь-яким строком, однак після внесення вказаних змін, у справах про виплату працівнику всіх сум, що належать йому при звільненні, було встановлено тримісячний строк звернення до суду.
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Разом з цим відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19, діяв з 12 березня 2020 року (постанова Уряду від 11 березня 2020 року № 211) та закінчився 30 червня 2023 року (постанова Уряду від 27 червня 2023 року № 651).
Таким чином, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
У постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що у разі якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то правове регулювання здійснюється так: правовідносини, які мають місце в період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період із 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
У справі ж, що розглядається, спір виник у зв'язку з невиплатою позивачу належних сум грошового забезпечення за період з серпня 2017 року по травень 2021 року, тобто під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року (30 червня 2023 року) та передбачала звернення до суду з відповідними позовними вимогами без обмеження будь-яким строком.
Таким чином, доводи апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду є безпідставними та відхиляються колегією суддів.
Щодо компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати
У скарзі відповідач зазначив про те, що необхідними умовами для виплати компенсації втрати частини доходів є нарахування відповідних доходів, які не повинні носити разового характеру та несвоєчасність її виплати; нарахування та виплата грошового забезпечення та інших видів винагород на виконання судового рішення № 580/3278/20 здійснено в межах місячного терміну без здійснення затримки, як це передбачено Законом № 2050-ІІІ та Порядком № 159, відповідно відсутні правові підстави для здійснення компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» №2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.
Згідно статей 1, 2 Закону №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Отже, дія вказаних норм поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі, з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Відповідно до пункту 2 Порядку №159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно статті 4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Зміст і правова природа спірних правовідносин, у розумінні положень статей 1- 3 вказаного Закону № 2050-ІІІ, дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17, від 27 квітня 2020 року у справі №803/1314/17, від 23 лютого 2021 року у справі № 803/1423/17.
Визначення індексації наведено у частині першій статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», відповідно до якої індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до частини першої статті 2 вказаного Закону індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі, оплата праці (грошове забезпечення).
Слід зазначити, що індексація грошового забезпечення є грошовим забезпеченням (заробітною платою) у розумінні як Закону України «Про оплату праці», так і Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», у зв'язку із чим підлягає компенсації.
Основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої ст. 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в т. ч. грошове забезпечення (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат), у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.
Керуючись наведеним, судова колегія погоджує висновки суду першої інстанції щодо наявності достатніх правових підстав для нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошового забезпечення у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 27 січня 2021 року по травень 2021 року.
Щодо середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні
Апелянт посилається на те, що працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах, у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані; має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01.07.1949 № 95 «Про захист заробітної плати», ратифікованої Україною 30.06.1961, термін «заробітна плата» означає незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.
Так, відповідно до частини 1 статті 47 Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України) роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Аналіз зазначених законодавчих норм дає підстави дійти висновку про те, що умовами застосування частини 1 статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Як наголошувалось вище, статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Суд зазначає, що метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, застосуванню підлягають норми ст.116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладено в постановах Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16.
У рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, індексація, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 Кодексу законів про працю України відповідальність.
За таких обставин, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів наведених в апеляційній скарзі.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За правилами статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Щодо судових витрат
У заяві від 12 березня 2026 року позивач просить стягнути з Військової частини НОМЕР_1 витрати на правничу допомогу, що надані йому адвокатом Матвійчук Н.Є. у суді апеляційної інстанції, у розмірі 20 000,00 грн.
До суду апеляційної інстанції надані наступні докази понесення позивачем витрат, пов'язаних у зв'язку із розглядом апеляційної скарги відповідача: ордер на надання правничої допомоги серії АН №1781072 від 5 вересня 2025 року, договір про надання правничої допомоги №9/25 від 19 серпня 2025 року, додаткова угода б/н від 25 листопада 2025 року, акт наданих послуг б/н від 11 березня 2026 року, платіжна інструкція від 11 березня 2026 року на суму 20 000,00 грн.
У акті наданих послуг від 11 березня 2026 року до Договору від 19 серпня 2025 року № 9/25 зазначено: ознайомлення з судовою практикою Верховного Суду з предмету оскарження - 1000,00 (одна тисяча) гривень; складання та направлення до суду апеляційної скарги на ухвалу у справі № 580/10046/25 - 8000 гривень; складання та направлення до суду відповіді на відзив на апеляційну скаргу у справі № 580/10046/25 - 3000 гривень; складання та направлення до суду додаткових пояснень до апеляційної скарги у справі № 580/10046/25 - 3000 гривень; складання та направлення до суду відзиву на апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 у справі № 580/10046/25 - 5000 гривень; усього 20 000,00 гривень.
Наведене свідчить про те, що у межах розгляду апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року представником позивача адвокатом Матвійчук Н.Є. подано лише відзив на апеляційну скаргу від 12 січня 2026 року.
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Суд також має враховувати чи пов'язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.
Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Вирішуючи заяву представника позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн, суд апеляційної інстанції зауважує, що заявлена до відшкодування сума є неспівмірною із складністю справи та виконаним адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).
Здійснивши системний аналіз наведених вище доказів понесених позивачем судових витрат на правничу допомогу у їх співвідношенні до тривалості розгляду справи, складності правовідносин та обсягу вчинених представником позивача дій в процесі підготовки процесуальних документів (відзиву на апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ) для забезпечення юридичного представництва інтересів, колегія суддів зазначає, що сума в розмірі 1 000, 00 грн відповідає принципу співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу, що підлягає стягненню з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача.
Керуючись статтями 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати за надану правничу допомогу у суді апеляційної інстанції в розмірі 1 000, 00 (одна тисяча) гривень.
Постанова набирає законної сили з моменту ухвалення та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень статті 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович
Судді: О.О. Беспалов
І.О. Грибан