Справа № 320/44785/24 Суддя (судді) першої інстанції: Горобцова Я.В.
30 березня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.
Суддів: Беспалова О.О., Грибан І.О.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Територіального управління Бюро економічної безпеки у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Бюро економічної безпеки у м. Києві про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
У вересні 2024 року до Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління БЕБ у м. Києві, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління БЕБ у м. Києві щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за 11 повних календарних місяців служби у 2023 році невикористаної відпустки;
- зобов'язати Територіальне управління БЕБ у м. Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 11 календарні дні щорічної основної оплачуваної відпустки та за 10 календарні дні додаткової відпустки за 11 повних календарних місяців служби у 2023 році, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби - 20 серпня 2024 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 06.01.2023 по 20.08.2024 позивач проходив службу в Бюро економічної безпеки. Відповідно до наказу Територіального управління БЕБ у м. Києві №170-/ДСК від 16.08.2024 «Про звільнення працівника» 20.08.2024 позивача звільнено з посади та служби в Бюро економічної безпеки України, а також виплачено грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2024 рік - 03 календарних дні та додаткову оплачувану відпустку за 2024 рік - 06 календарних днів. У відповідь на запит позивача, відповідачем було повідомлено, що за 11 повних календарних місяців служби позивача у БЕБ у 2023 році невикористані відпустки склали: щорічна основна оплачувана відпустка - 11 календарних дів, додаткова оплачувана відпустка - 10 календарних днів. З огляду на що позивач, вважає, що відповідач при звільненні його зі служби в Бюро економічної безпеки України не нарахував та не виплатив останньому компенсацію за невикористані відпустки, як основної, так і додаткової, а відтак вказана бездіяльність відповідача свідчить про порушення його прав.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 16 липня 2025 року адміністративний позов задоволено у повному обсязі.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представником Територіального управління БЕБ у м. Києві подано апеляційну скаргу, в якій просить рішення Київського окружного адміністративного суду від 16.07.2025 у справі № 320/44785/24 скасувати повністю, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Територіального управління БЕБ у м. Києві відмовити повністю; справу розглядати за участі представника відповідача - Територіального управління БЕБ у м. Києві.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу та просить апеляційну скаргу Територіального управління БЕБ у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 16.07.2025 у справі № 320/44785/24 залишити без задоволення; рішення Київського окружного адміністративного суду від 16.07.2025 у справі № 320/44785/24 залишити без змін; справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Щодо клопотання апелянта про розгляд справи в судовому засіданні, колегія суддів зазначає наступне.
Частинами 2 та 3 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
У той же час, згідно частин 1-3 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до частини 4 статті 12, частини 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
Спірні правовідносини не відносяться до категорії справ, передбачених частиною 4 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України.
Як вбачається з поданого клопотання, в такому не наведено жодних доводів, які б свідчили про те, що характер спірних правовідносин та предмет доказування вимагають проведення судового засідання або посилань на обставини, які можливо встановити лише у такий спосіб.
Дослідивши клопотання апелянта, матеріали справи, предмет та підстави позову, склад учасників справи, тощо, колегія суддів дійшла висновку, що характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагають її розгляду в порядку загального позовного провадження, а тому у задоволенні зазначеного клопотання необхідно відмовити.
Керуючись частинами 1 та 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як вбачається з матеріалів справи, наказом Територіального управління БЕБ у м. Києві та Київській області від 05.01.2023 № 5-к/ДСК ОСОБА_1 призначений на посаду детектива Територіального управління БЕБ у м. Києві та Київській області; наказом Бюро економічної безпеки України від 01.02.2023 № 26-к/ДСК-ДП ОСОБА_1 присвоєно спеціальне звання «лейтенант Бюро економічної безпеки України».
Наказом Територіального управління БЕБ у м. Києві від 16.08.2024 № 170-к/ДСК ОСОБА_1 звільнено за угодою сторін з посади та служби в Бюро економічної безпеки України за підпунктом 8 пункту 72 Положення про проходження служби особами, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1333.
Відповідно до наказу Територіального управління БЕБ у м. Києві від 16.08.2024 № 170-к/ДСК «Про звільнення працівника» станом на 20.08.2024 вислуга років позивача у календарному обчисленні - 15 років 08 місяців 07 днів. Наказано відповідно до пункту 67 Положення керівнику Відділу бухгалтерського обліку - головному бухгалтеру Булах О.В. виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за кожний повний місяць служби у році звільнення, пропорційно відпрацьованому часу за невикористану щорічну основну відпустку за 2024 рік - 03 (три) календарних дні та додаткову оплачувану відпустку за 2024 рік - 6 (шість) календарних днів.
Позивачем було направлено на адресу Територіального управління БЕБ у м. Києві запит про надання інформації стосовно використання позивачем щорічної основної відпустки та додаткової відпустки за період з 06.01.2023 по 06.01.2024, коштів, які було нараховано та виплачено за використання таких відпусток. Крім того, просив повідомити про кількість не використаних днів щорічної та додаткової відпустки за період з 06.01.2023 по 06.01.2024.
Листом від 12.09.2024 №23.24/10.1/2/10471-24 Територіальне управління БЕБ у м. Києві, повідомлено, що відповідно до наказу Територіального управління БЕБ у м. Києві від 27.07.2023 №11-в/ДСК «Про надання відпустки працівнику» позивачу надавалась частина щорічної основної оплачуваної відпустки за 2023 рік, тривалістю 17 (сімнадцять) календарних днів, у період з 31.07.2023 по 16.08.2023 рік. Таким чином, за 11 (одинадцять) календарних місяців служби позивача в БЕБ у 2023 році невикористані відпустки склали: щорічна основна оплачувана відпустка - 11 календарних днів, додаткова оплачувана відпустка - 10 календарних днів.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо невиплати грошової компенсації за невикористану позивачем відпустку звернувся до суду з цією позовною заявою.
Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.
Щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні відпустки за 2023 рік
У апеляційній скарзі відповідач наголосив на тому, що передбачене Положенням №1333 право на отримання грошової компенсації гарантується особам, які мають спеціальні звання БЕБ, які звільняються, виключно за відпустку, яку ними не використано саме в році звільнення. Указана норма (пункт 67 Положення № 1333) є імперативною по відношенню до можливості отримувати компенсації за будь-які роки роботи, відмінні від року звільнення.
У контексті таких доводів судова колегія враховує наступне.
Згідно зі статтею 4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); відпустка при народженні дитини (стаття 19-1 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону №504/96-ВР).
Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Особливості організації трудових відносин в умовах цього стану визначено Законом України від 15 березня 2022 року №2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Положеннями абзацу четвертого частини першої статті 12 вказаного закону встановлено, що у разі звільнення працівника у період дії воєнного стану йому виплачується грошова компенсація відповідно до статті 24 Закону України «Про відпустки».
Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 19 Закону України «Про Бюро економічної безпеки України» трудові відносини працівників Бюро економічної безпеки України регулюються цим Законом, законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами. На державних службовців Бюро економічної безпеки України поширюється дія Закону України "Про державну службу". Посади державних службовців Бюро економічної безпеки України відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України «Про Бюро економічної безпеки України» особи, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, користуються соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про Національну поліцію" та інших законів України з урахуванням положень, встановлених цим Законом.
Постановою Кабінету Міністрів України №1333 від 29.11.2022 було затверджено Положення про проходження служби особами, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України.
Розділом «Відпустки» Положення №1333 визначено, що особам, які мають спеціальні звання БЕБ, надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Положенням.
Додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток надаються відповідно до законодавства про відпустки.
Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки осіб, які мають спеціальні звання БЕБ, становить 30 календарних днів. Під час визначення тривалості щорічної основної відпустки, що надається особам, які мають спеціальні звання БЕБ, святкові та неробочі дні не враховуються.
За кожний повний календарний рік вислуги років, який обчислюється відповідно до вимог пункту 35 цього Положення, після досягнення п'ятирічного стажу служби особі, яка має спеціальні звання БЕБ, надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як 15 календарних днів.
Щорічна основна відпустка надається протягом календарного року.
Щорічна відпустка на прохання особи, яка має спеціальні звання БЕБ, може бути поділена на частини за умови, що основна її безперервна частина становить не менше 10 календарних днів.
Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між особою, яка має спеціальне звання БЕБ, і відповідним керівником, який зобов'язаний письмово повідомити такій особі про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком строку.
Тривалість щорічної основної відпустки у році початку служби обчислюється з розрахунку 1/12 тривалості відпустки, на яку має право особа, яка має спеціальне звання БЕБ, за кожний повний місяць служби до кінця календарного року.
За не використану в році звільнення відпустку особі, яка має спеціальне звання БЕБ, яка звільняється з БЕБ, виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.
Відповідно до п. 10 ст. 93 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі не використані під час проходження служби дні:
щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського;
щорічної додаткової відпустки особам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Спеціальним законодавством - Законом №1150 та Положенням №1333, не врегульовано питання компенсації невикористаної частини відпустки за минулі роки, а тому при вирішені спору треба застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - Кодексу законів про працю України та Закону № 504, якими передбачено право працівника у разі звільнення на виплату грошової компенсації за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки, що підтверджено рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин 2, 3 статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб).
Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, особа має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку, адже це суперечить суті та гарантіям, як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
Стаття 45 Конституції України гарантує кожному, хто працює, право на відпочинок. Така конституційна гарантія створює для роботодавця безумовний обов'язок забезпечити реалізацію права працівника на відпочинок не лише шляхом його декларування (як, наприклад, затвердження графіків відпусток), а й через безпосереднє видання наказів про відпустку у передбачений законодавством спосіб та термін. Невиконання роботодавцем цього обов'язку з будь-яких причин, не може створювати для працівника негативні наслідки, зокрема щодо позбавлення гарантованих Конституцією України днів відпочинку під час оплачуваної щорічної відпустки. Для забезпечення дотримання цієї конституційної гарантії законодавець передбачив можливість перенесення відпусток на інший період або компенсації у вигляді грошових виплат.
З огляду на відсутність в спеціальному законодавстві, яке регулює умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу ДБР, чіткої регламентації питання невикористаних днів відпустки за попередні роки, Верховний Суд у постановах від 14.11.2024 у справі №420/3971/23 та у справі №380/16768/22 підтримав застосування до спірних правовідносин загальних норм трудового законодавства, зокрема КЗпП України та Закону №504/96-ВР.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 29.11.2024 у справі №560/19513/23, від 05.12.2024 у справі №160/13485/23, від 21.01.2025 у справі №400/11565/23.
Таким чином, доводи апеляційної скарги відповідача, що Положення № 1333 повністю врегульовує питання компенсації невикористаних відпусток за попередні роки, а норми загального трудового законодавства не можуть застосовуватися при вирішенні цих правовідносин, є необґрунтованими.
Заперечення апелянта щодо посилання суду на Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» судова колегія відхиляє за безпідставністю.
У частині покликань апелянта на лист Державної служби України з питань праці від 21.06.2023 № 2149/1/2.1-23а, колегія суддів враховує, що листи органів державної влади не є нормативно-правовими актами, мають лише роз'яснювальний, інформаційний характер і не встановлюють правових норм.
Заперечення апелянта щодо застосовності до спірних правовідносин Закону № 580-VIII колегія суддів відхиляє, оскільки відповідно до частини 2 статті 30 Закону № 1150 особи, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, користуються соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про Національну поліцію" та інших законів України з урахуванням положень, встановлених цим Законом.
Таким чином, колегія суддів вважає цілком обґрунтованим та правильним висновок суду першої інстанції про те, що при звільненні зі служби в ТУ БЕБ у м. Києві позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористані 11 календарних місцяів роботи у 2023 році 11 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки та 10 календарних днів щорічної додаткової відпустки.
В частині покликань апелянта на порушення судом норм процесуального права, судова колегія враховує, що відповідно до частини 4 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України дана справа не відноситься до переліку виключних випадків, що підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження.
На підставі вищенаведеного у сукупності, колегія суддів зауважує, що доводи апеляційної скарги Територіального управління БЕБ у м. Києві не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Згідно зі статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Територіального управління БЕБ у м. Києві підлягає залишенню без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 липня 2025 року - без змін.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу Територіального управління БЕБ у м. Києві залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович
Судді: О.О. Беспалов
І.О. Грибан