Справа № 320/61388/24 Суддя (судді) першої інстанції: Кочанова П.В.
30 березня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Чуприни О.В., суддів Попової О.Г., Говоруна О.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 19.12.2025 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (надалі по тексту також - відповідач, орган пенсійного забезпечення, Управління, ГУ ПФУ у Київській області), у якому просив:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київський області щодо проведення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 з обмеженням максимального розміру;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київський області здійснити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 березня 2022 року з урахуванням рішень Київського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2024 року по справі №320/12793/23, від 19 червня 2024 року по справі №320/8339/24 та від 21 жовтня 2024 року №320/8334/24 без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням індексації, (коефіцієнт збільшення у розмірі 1,140), встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року №118 "Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році", з 01 березня 2023 року з урахуванням індексації, (коефіцієнт збільшення у розмірі 1,197), встановленої постановою від 24 лютого 2023 року №168 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році" та з 01 березня 2024 року з урахуванням індексації (коефіцієнт збільшення у розмірі 1,0796), встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2024 року №185 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році", постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 2021 року №713, зберігаючи відсоткове значення розміру пенсії 70% сум грошового забезпечення та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що отримує пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 за №2262-XII (надалі по тексту також - Закон №2262-ХІІ).
На переконання позивача, орган пенсійного забезпечення неправомірно змінив визначене відсоткове значення основного розміру пенсії позивача з 70% сум грошового забезпечення, застосував обмеження пенсії максимальним розміром та припинив нарахування і виплату щомісячної доплати у розмірі 2000 гривень відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб" від 14.07.2021 за №713 (надалі по тексту також - Постанова №713) та індексації відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про індексацію пенсійних та страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році" від 16.02.2022 за №118 (надалі по тексту також - Постанова №118), постанови Кабінету Міністрів України "Про індексацію пенсійних та страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році" від 24.02.2023 за №168 (надалі по тексту також - Постанова №168), постанови Кабінету Міністрів України "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році" від 23.02.2024 за №185 (надалі по тексту також - Постанова №185), що суперечить приписам статей 43, 51, 63 Закону №2262-XII, рішенню Конституційного Суду України від 20.12.2016 за №7-рп/2016, яким скасовано обмеження максимального розміру пенсії; такі дії Пенсійного фонду порушують принцип верховенства права та право позивача на належне пенсійне забезпечення, у зв'язку з чим є протиправними і підлягають судовому усуненню шляхом зобов'язання відповідача здійснити відповідний перерахунок і виплату пенсії.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 19.12.2025 адміністративний позов задоволено частково:
визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром;
зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження її максимальним розміром, починаючи з 01 вересня 2022 року, з 01 березня 2023 року, з 01 березня 2024 року, з врахуванням раніше виплачених сум.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області подало апеляційну скаргу, в якій покликаючись на порушенням норм матеріального права, вказує про помилкові висновки у частині відсутності правових підстав для обмеження пенсії позивача максимальним розміром у зв'язку із втратою чинності частини сьомої статті 43 Закону України №2262-XII, якою передбачалося обмеження пенсій максимальним розміром, з огляду на ухвалення рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 за №7-рп/2016; зазначає про неправильне застосування положень статей 43, 63 Закону №2262-XII, Постанов №118, №168, №185, Постанови №713, а також не врахування висновку Верховного Суду, викладеного у рішенні від 16.12.2024 у зразковій справі №400/6254/24, в якому серед іншого зазначено, що перерахунок пенсії військовослужбовця, на підставі рішення суду, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 за №704, є таким перерахунком пенсії з підвищенням, який відповідно до абзацу третього пункту І Постанови №713, Постанови №118 та Постанови №168 є правомірною підставою для невиплати доплати до пенсії 2000,00 гривень та індексації за 2022, 2023 роки.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.
ОСОБА_1 скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу, котрий надійшов на адресу суду 28.01.2026, у якому наголошує на порушенні діями відповідача права останнього на належне пенсійне забезпечення та просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 за №2262-XII.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 05.02.2024 у справі №320/12793/23 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області виплатити позивачу пенсію на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 15 листопада 2021 року №2/3/1/6291, без обмеження максимального розміру пенсії, починаючи з 01 квітня 2019 року з урахуванням проведених раніше виплат.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 19.06.2024 у справі №320/8339/24 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок та виплату пенсії Позивачу з 01 березня 2022 року та з 01 березня 2023 року, без обмеження максимального розміру пенсії, з урахуванням індексації пенсії, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 21.10.2024 у справі №320/8334/24 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області встановити та виплатити Позивачу щомісячну доплату у розмірі 2000 грн до пенсії у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2021 року №713 "Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб", починаючи з 01 вересня 2022 року.
В серпні 2024 року позивач звернувся до відповідача із заявою про проведення виплати пенсії без обмеження максимальним розміром десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Листом Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 02.09.2024 за №4649-25776/З-02/8-1000/24 повідомлено про відсутність підстав для зміни порядку виплати пенсії.
В листопаді 2024 року позивач повторно звернувся до відповідача із заявою про проведення виплати пенсії без обмеження максимальним розміром десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Листом Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 09.12.2024 за №13901-34903/З-02/8-1000/24 позивача повідомлено, що після проведення перерахунку пенсії на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 21.10. року у справі №320/8334/24 розмір пенсії не збільшився, оскільки відсутні зобов'язання щодо обчислення пенсії без обмеження максимальним розміром.
Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України) розглядає справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (стаття 46 Конституції України).
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію, визначає Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 за №2262-XII (надалі по тексту також - Закон №2262-ХІІ).
За Законом №2262-XII держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 за №3668-VІ (надалі по тексту також - Закон №3668-VІ), який набрав законної сили 01.10.2011.
Відповідно до положень статті 2 Закону №3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас Законом №3668-VI внесені зміни у статтю 43 Закону №2262-XII, які викладено в редакції Закону №3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20 грудня 2016 року.
Конституційний Суд України у Рішенні №7-рп/2016, яким визнав таким, якими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-ХІІ, виходив із того, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом №2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Таким чином, з 20 грудня 2016 року, з урахуванням положень Рішення КСУ №7-рп/2016, у Законі України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.
Такий висновок узгоджується з позицією, що викладена в постановах Верховного Суду від 03.10.2018 у справі №127/4267/17, від 16.10.2018 у справі №522/16882/17, від 06.11.2018 у справі №522/3093/17, від 31.01.2019 у справі №638/6363/17, від 12.03.2019 у справі №522/3049/17, від 14.05.2019 у справі №591/2109/17, від 08.08.2019 у справі №522/3271/17, від 10.10.2019 у справі №522/22798/17, від 30.10.2020 у справі №522/16881/17, від 17.05.2021 у справі №343/870/17.
Поміж іншим, суд вказує, що положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону №3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон №2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-XII) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у Рішенні №7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII.
При цьому приписи статті 2 Закону №3668-VI (у частині поширення її дії на Закон №2262-XII), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 та Законом №3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
При цьому суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону №3668-VI.
Суд також наголошує на не врахування відповідачем визнання рішенням Конституційного Суду України від 12 жовтня 2022 року №7-р(II)/2022 такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) приписи статті 2 Закону №3668-VI зі змінами, що поширюють свою дію на Закон №2262-XII, в тім, що вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року.
Таким чином, ухваленням вказаного рішення Конституційний Суд України вчергове наголосив, що будь-яке обмеження максимального розміру пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-ХІІ, не відповідає сутності соціальних гарантій високого рівня для осіб, на яких поширюється дія частини п'ятої статті 17 Основного Закону.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постанові від 08.04.2025 у справі №380/8998/24.
З відкритих публічних відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень (з повним доступом) судом першої інстанції встановлено перебування у провадженні Київського окружного адміністративного суду адміністративних справ за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, рішеннями яких:
(а) від 05.02.2024 у справі №320/12793/23: зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області виплатити позивачу пенсію на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 15 листопада 2021 року №2/3/1/6291, без обмеження максимального розміру пенсії, починаючи з 01 квітня 2019 року з урахуванням проведених раніше виплат;
(б) від 19.06.2024 у справі №320/8339/24: зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок та виплату пенсії Позивачу з 01 березня 2022 року та з 01 березня 2023 року, без обмеження максимального розміру пенсії, з урахуванням індексації пенсії, з урахуванням раніше виплачених сум;
(в) від 21.10.2024 у справі №320/8334/24: зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області встановити та виплатити Позивачу щомісячну доплату у розмірі 2000 грн до пенсії у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2021 року №713 "Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб", починаючи з 01 вересня 2022 року.
За відомостями долученого до матеріалів справи протоколу за пенсійною справою №ФК-71651, станом на 01.03.2022 сукупний розмір пенсії виходячи із 70% грошового забезпечення (18 755,52 гривень) та індексації за Постановою №118 (2 625,77 гривень), а також інших підвищень та надбавок (523,50 гривень) складав 21 904,79 гривень, з котрих до виплати становило 21 904,79 гривень (а.с.26). Отже, такий не був обмежений максимальним розміром пенсії.
З огляду на наведене, слід погодитися із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача про перерахунок та виплату пенсії без обмеження максимальним розміром з урахуванням індексації з 01.03.2022, позаяк такі вже розглянуті у справі №320/8339/24 (рішення Київського окружного адміністративного суду від 19.06.2024).
Натомість у частині зобов'язання здійснити перерахунок та виплату з аналогічними вимогами, проте за періоди з 01.03.2023 та з 01.03.2024, судом взято до уваги наступні з'ясовані обставини: станом на 01.03.2023 сукупний розмір пенсії виходячи із 70% грошового забезпечення (18 755,52 гривень), індексації за Постановою №118 (2 625,77 гривень), Постанови №168 (1 500,00 гривень), доплати, передбаченої Постановою №713 (2 000,00 гривень), а також інших підвищень та надбавок (563,50 гривень) складав 25 444,54 гривень, з котрих до виплати становило 23 444,54 гривень (а.с.27); станом на 01.03.2024 сукупний розмір пенсії виходячи із 70% грошового забезпечення (18 755,52 гривень), індексації за Постановою №118 (2 625,77 гривень), Постанови №168 (1 500,00 гривень), Постановою №185 (1 500,00 гривень) доплати, передбаченої Постановою №713 (2 000,00 гривень), а також інших підвищень та надбавок (630,25 гривень) складав 27 011,54 гривень, з котрих до виплати становило 23 610,00 гривень (а.с.28).
Звідси, з 01.03.2023 та з 01.03.2024 до загального розміру пенсії позивача застосовано обмеження максимальним розміром пенсії, а тому є обґрунтованими висновки суду у цій частині про наявність підстав для зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження її максимальним розміром, починаючи з 01.03.2023, з 01.03.2024 року, з врахуванням раніше виплачених сум.
Поруч із цим, колегія суддів зауважує, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 24.07.2022 у справі №320/3396/22 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , починаючи з 01.04.2019, з урахуванням розміру грошового забезпечення, визначеного відповідно до нової довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 15.11.2021 №2/3/1/6291, з урахуванням раніше виплачених сум.
Вказане рішення суду набрало законної сили 25.08.2022.
Виходячи зі змісту листа Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 06.02.2024 за №1000-0202-8/22408 (а.с.1-12), доплата в розмірі 2 000,00 гривень згідно Постанови №713 позивачу виплачувалась з 01.07.2021 по 30.09.2022.
Таким чином, відсутні підстави уважати, що органом пенсійного забезпечення порушене право позивача на нарахування та виплату доплати, передбаченої Постановою №713, у тому числі з обмеженням максимальним розміром пенсії, з 01.03.2022 навіть за відсутності відомостей такої у протоколі перерахунку (а.с.26), адже такий стосується перерахунку пенсії за наслідком виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 24.07.2022 у справі №320/3396/22 (перерахунок пенсії на підставі оновленої довідки з додатковими видами грошового забезпечення), котре набрало законної сили у серпні 2022 року, а тому не міг вміщувати відомості про таку доплату, котра виплачувалась до основного розміру пенсії, що нараховувалась позивачу на підставі попередньої довідки (без додаткових видів грошового забезпечення).
Додатково колегія суддів повторно звертає увагу: коментований період (з 01.03.2022) з огляду на наявність іншого рішення суду (від 19.06.2024 у справі №320/8339/24), котре набрало законної сили, вже охоплений судовим захистом, про що також зазначено вище.
А тому слід уважати правильними та такими, що відповідають фактичним обставинам справи, висновки суду першої інстанції про наявність підстав для зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження її максимальним розміром, з врахуванням раніше виплачених сум, саме з 01.09.2022.
Враховуючи, що на момент виникнення спірних правовідносин нормами Закону №2262-ХІІ не передбачено будь-яких обмежень максимального розміру пенсій, призначених відповідно до зазначеного закону, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків щодо протиправності дій відповідача, які полягають у обмеженні пенсії позивача максимальним розміром.
Аналогічний підхід застосований Верховним Судом, зокрема, у постановах від 23.01.2024 у справі №160/17347/22, від 18.07.2024 у справі №300/2531/21, від 29.11.2024 у справі №380/24058/23, від 11.03.2025 року у справі № 240/25897/23, від 19.03.2025 у справі № 320/39247/23 та від 08.04.2025 у справі №380/8998/24.
Суд зауважує, що апеляційна скарга не містить жодних конкретних доводів, спрямованих на спростування вищезазначених висновків, зокрема у апеляційній скарзі не наведено аргументів щодо наявності обґрунтованих підстав для обмеження пенсії позивача максимальним розміром.
Враховуючи наведене колегія суддів констатує, що суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку щодо протиправності дій відповідача, які полягали у обмеженні пенсії позивача максимальним розміром, у зв'язку з тим, що у спірних правовідносинах, які склались в цій справі, підлягають застосуванню норми спеціального нормативно-правового акту, яким є Закон №2262-ХІ (з урахуванням рішень Конституційного Суду України від 20.12.2016 за №7-рп/2016, від 27.02.2020 за №3-р/2020), який не передбачає будь-яких обмежень розміру пенсій.
Суд враховує також положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), у якому, між іншим, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою, і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини (надалі по тексту також - ЄСПЛ) очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, які може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Крім того, у пункті 60 рішення "Helle v. Finland" (заява №20772/92) ЄСПЛ наголосив також і на тому, що суд обов'язково повинен мотивувати рішення, а не просто погоджуватися з висновками рішення суду попередньої інстанції. Вмотивованість рішення можна досягти або шляхом використання мотивів суду попередньої інстанції, або шляхом наведення власних мотивів щодо розгляду аргументів та істотних питань у справі.
Однак, варто наголосити, що в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні, ЄСПЛ також неодноразово зазначав, зокрема у рішенні "Garcia Ruiz v. Spain" [GC] (заява №30544/96, пункт 26) про те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте вказаний підхід не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення у справах "Van de Hurk v. the Netherlands" (заява №16034/90, пункт 61), "Шкіря проти України" (заява №30850/11, пункт 43). Водночас, у вказаному рішенні Суд звертає увагу на те, що ступінь застосування обов'язку викладати мотиви може варіюватися залежно від характеру рішення і повинно визначатися у світлі обставин кожної справи.
Подібних висновків щодо необхідності дотримання вказаного зобов'язання виключно з огляду на обставини справи ЄСПЛ дійшов також у рішеннях "Ruiz Torija v. Spain" (заява №18390/91, пункт 29), "Higgins and others v. France" (заява №20124/92, пункт 42), "Бендерський проти України" (заява №22750/02, пункт 42) та "Трофимчук проти України" (заява №4241/03, пункт 54).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (частини 1, 2 статті 77 КАС України).
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд за правилами статті 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Поруч із цим, в силу вимог частини 3 статті 308 Кодексу, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 1, 2 статті 308 КАС України).
Наведені в апеляційній скарзі мотиви та доводи не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав уважати, що ним неправильно застосовано норми матеріального права або порушено норми процесуального права при постановленні оскаржуваного судового рішення.
Суд першої інстанції в повній мірі встановив фактичні обставини справи та надав об'єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів, наведених учасниками справи, у зв'язку з чим відсутні підстави вважати, що обставини справи встановлено неповно чи неправильно, а, отже, і наведені скаржником доводи в апеляційній скарзі не спростовують правильних по суті висновків суду першої інстанції.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За приписами частини 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням встановлених в цій справі обставин та правового регулювання спірних правовідносин суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, рішення суду першої інстанції ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального права і дотриманням норм процесуального права, що є підставою для залишення його без змін.
Відповідно до статті 139 КАС України новий розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 19.12.2025 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 19.12.2025 у справі №320/61388/24, - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий суддя Чуприна О.В.
Суддя Попова О.Г.
Суддя Говорун О.В.