Справа № 320/24337/23 Суддя (судді) першої інстанції: Лисенко В.І.
30 березня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.
Суддів: Грибан І.О., Кузьмишиної О.М.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправними та скасування рішень,-
У липні 2023 року до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, у якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення ЦМУ ДМС України в м. Києві та Київській області №80101500069931 від 23 травня 2023 року про скасування посвідки на тимчасове проживання громадянину Грузії - ОСОБА_2 .
В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що оскаржуване рішення міграційного органу про скасування позивачу посвідки на тимчасове проживання є протиправним та підлягає скасуванню, позаяк покладені в основу рішення обставини та описані у поданні загрози про те, що дії позивача загрожують національній безпеці України та громадському порядку, які можуть призвести до підриву державності та направленні на повалення державного ладу України, є припущенням та уявним формулюванням вигаданої загрози, що свідчить про те, що ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області порушує принцип невинуватості, оскільки будь-яких відомостей про те, що позивач займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку та здоров'ю населення України не надано. Крім того, в оскаржуваному рішенні відповідача не зазначено фактичних даних щодо вчинення або можливості вчинення саме позивачем конкретних протиправних дій на шкоду державній безпеці України, громадському порядку в Україні. Представником позивача наголошено, що позивач проживає в Україні, має дозвіл на застосування праці іноземців, є засновником ТОВ "А.Л.Д.ГРУП", активно приймає участь у волонтерській діяльності.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення від 17 лютого 2025 року Київського окружного адміністративного суду № 320/24337/23 повністю і ухвалити нове судове рішення; позовні вимоги задовольнити; визнати протиправним та скасувати рішення Центрального Міжрегіонального Управління Державної міграційної служби України в м. Києві та Київської області № 80101500069931 від 23.05.23р. про скасування посвідки на тимчасове проживання громадянину Грузії - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_1 ); судові витрати стягнути з відповідача відповідно до ст. 132-134 КАСУ.
Апелянт наголосив на тому, що рішення ухвалено з порушенням процесуального та матеріального права, є безпідставним та незаконним. В судовому рішенні зазначено, що « 22.05.2023р. стосовно позивача прийнято рішення про заборону в'їзду в Україну строком на три роки.». Після цього судом вказано, що начебто саме рішення про заборону в'їзду є підставою для прийняття рішення 23.05.2023 про ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області прийнято рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання. Зазначив, що такі відомості відсутні в матеріалах справи і зрозуміти на підставі яких даних судом встановлено ці обставини - неможливо. У оскаржуваному рішенні № 80101500069931 відсутня будь-яка мотивація, а тим більш відсутня саме така яку вказує суд. Таким чином, апелянт дійшов висновку про те, що суд фактично замість виконання своєї власної функції передбаченої ст. 2 КАС України - здійснення правосуддя, виконав функцію ЦМУ ДМС у м. Києві шляхом збирання та підроблення додаткових доказів шляхом порушення законодавства та Конституції України, шляхом порушення прав людини та іноземця гарантованих Конституцією України.
Апелянт також зазначає про те, що відповідно до матеріалів справи в Електронному суді відсутні заперечення відповідача на поданий позов. Відповідачем також не надано обґрунтування прийнятого рішення про скасування посвідки, яке б ґрунтувалося на встановлених обставинах про вчинені дії. Відповідно до матеріалів справи, не подано документу, яким підтверджено факт прийняття рішення про заборону позивачу в'їзду в Україну строком на три роки. Але суд вважає дану обставину встановленим фактом, що, за позицією апелянта, свідчить про позасудове спілкування судді з відповідачем і внесення до судового рішення інформації, яка відсутня в матеріалах справи поданих офіційно до суду. Рішення суду не ґрунтується на матеріалах справи. Суддя констатує, що відсутні докази оскарження рішення від 22.05.2023 про заборону позивачу в'їзду в Україну, при цьому в матеріалах справи відсутні дані про те, що таке рішення взагалі приймалось та було оголошено позивачу. Відповідач таких даних не подавав до суду, то таким чином суд вийшов за межі як позовних вимог так і за межі пояснень відповідача, який не надав доказів законності прийняття рішення про скасування посвідки. Суддя фактично замість здійснення незалежного та об'єктивного правосуддя у спорі з органом владних повноважень прийняла на себе особисте бажання знайти додаткові підстави для повернення позивача до країни походження.
Судом вказано в рішенні, що 22.05.2023р. до ЦМУ ДМС України в м. Києві надійшло подання Департаменту стратегічних розслідувань НПУ від 19.05.2023р., але саме подання до справи ніким не долучено. Відповідачі не подали цього документу, але це не дало суду підстав для ухвалення рішення про необґрунтоване скасування посвідки. Судом детально переписано подання, де вказано припущення ДСР про бажання позивача вести протиправну діяльність. При цьому судом не дано належної оцінки, адже подання ДСР не містить опису встановлених обставин про протиправні дії позивача, а містить лише припущення про можливість протиправних дій, які не підтверджені конкретними діями, які б підтверджували дійсні наміри позивача або підготовку до здійснення протиправної діяльності. Взагалі неможливо встановити чим керувався ДСР при складанні такого припису і головне припис ДСР не є наказом обов'язковим для виконання ЦМУ ДМС України в м. Києві.
Судом було встановлено з відомостей ЄДСР, що позивач є фігурантом кримінального провадження № 420231110000000027 за ч. 3 ст. 332 КК України. Фактично суддя особисто проводила слідчі дії за власною ініціативою, що не перебачено КАС України.
Апелянт зазначає про те, що збір за власною ініціативою суддею прихованим шляхом інформації яка вигідна лише відповідачу свідчить про упереджене ставлення судді до сторін процесу, що робить в свою чергу рішення незаконним. Судом фактично обґрунтовано законність рішення ДМС від 23.05.2023 наявністю відомостями про кримінальне провадження, обвинувальний акт по якому складено 25.01.2024р., що свідчить про повне та явне порушення принципу презумпції невинуватості, закріпленого ст. 62 Конституції України. Адже ДМС приймаючи рішення про скасування посвідки не могли обґрунтовувати своє рішення зазначеним кримінальним провадженням. Відповідно інформація яка не була підставою для скасування посвідки не може в даний час бути предметом судового розгляду взагалі.
У клопотанні від 2 квітня 2025 року апелянт просить запросити до судового засідання з розгляду справи учасників провадження.
Ухвалами колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року та від 23 грудня 2025 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.
2 січня 2026 року відповідач подав відзив на апеляційну скаргу та просить у задоволенні апеляційної скарги адвоката Лукашенка Миколи Павловича, який діє в інтересах ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі, рішення Київського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 - залишити без змін; розгляд справи здійснювати за участю представника ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області.
30 січня 2026 року позивач подав відповідь на відзив.
Щодо клопотання сторін про розгляд справи в судовому засіданні, колегія суддів зазначає наступне.
Частинами 2 та 3 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
У той же час, згідно частин 1-3 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини 4 статті 12, частини 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
У той же час, спірні правовідносини не відносяться до категорії справ, передбачених частиною 4 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України.
Як вбачається з поданого клопотання, в такому не наведено жодних доводів, які б свідчили про те, що характер спірних правовідносин та предмет доказування вимагають проведення судового засідання або посилань на обставини, які можливо встановити лише у такий спосіб.
Дослідивши клопотання сторін, матеріали справи, предмет та підстави позову, склад учасників справи, тощо, колегія суддів дійшла висновку, що характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагають її розгляду в порядку загального позовного провадження, а тому у задоволенні зазначеного клопотання необхідно відмовити.
Керуючись частинами 1 та 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є громадянином Грузії, має дозвіл на застосування праці іноземців та осіб без громадянства серії АА №050294, мав посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_2 строком дії до 17 лютого 2023 року. Враховуючи, що строк дії тимчасового дозволу закінчувався 17 лютого 2023 року, позивач 14 лютого 2023 року звернувся до ЦМУ ДМС України в м. Києві та Київській області з заявою про подовження строку тимчасового проживання в Україні та надав всі необхідні документи.
02 березня 2023 року ЦМУ ДМС України в м. Києві та Київській області за наслідками розгляду заяви - анкети позивача від 14 лютого 2023 року прийняло рішення №80111300018539 про відмову в оформленні посвідки на тимчасове проживання на підставі підпункту 9 пункту 61 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №322, а саме - відсутність його за місцем проживання, вказаним у анкеті.
28 березня 2023 року позивач повторно звернувся з заявою-анкетою до відповідача про видачу посвідки на тимчасове проживання, за наслідками якої позивачу видано посвідку а тимчасове проживання № НОМЕР_3 .
22 травня 2023 року до ЦМУ ДМС України в м. Києві та Київській області надійшло подання Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 19 травня 2023 року №6275/55/03-2023, про скасування посвідки на тимчасове проживання громадянину Грузії ОСОБА_1 , та заборону в'їзду в Україну строком на три роки.
В обґрунтування підстав для скасування посвідки на тимчасове проживання та заборону в'їзду в Україну строком на три роки у вказаному поданні зокрема зазначено, що: " ОСОБА_1 прибув до України з метою вчинення протиправної діяльності, направленої на дестабілізацію громадського порядку в Україні, шляхом підбурення до масових безпорядків, організацію масових протестів та заколотів, які можуть призвести до підриву державності, та направлені на повалення державного ладу України.
Також, у поданні зазначено, що у ході проведення оперативно-розшукової діяльності встановлено, що позивач має намір прибути до західних регіонів України, де шляхом підбурення вихідців з російської федерації та близьких їм осіб, планує створити масові протести та спротиви біля місцевих державних адміністрацій. Таким чином, вказане може призвести до чисельних порушень громадського порядку та дестабілізації всередині держави, тим самим призвести до порушень конституційних прав громадян України та інших осіб, які тимчасово чи постійно проживають в Україні."
22 травня 2023 року стосовно позивача прийнято рішення про заборону в'їзду в Україну строком на три роки.
23 травня 2023 року ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області прийнято рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_3 від 14 квітня 2023 року терміном дії до 17 лютого 2024 року.
Вважаючи оскаржуване рішення протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виснував, що рішення відповідача від 23 травня 2023 року про скасування посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_3 відповідає критеріям, визначеним частиною 2 статті 2 КАС України для такого роду рішень, а відповідач при його прийнятті діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Переглядаючи оскаржуване рішення в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 , колегія суддів зазначає наступне.
Предметом спірних правовідносин є рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання громадянину Грузії ОСОБА_2 .
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України від 22 вересня 2011 року № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон № 3773-VI) установлено, що іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Пунктом 10 частини першої статті 1 Закону № 3773-VI надано визначення поняття іноземця та особи без громадянства, які тимчасово проживають в Україні, як іноземця та особи без громадянства, які отримали посвідку на тимчасове проживання, якщо інше не встановлено законом.
Своєю чергою, посвідка на тимчасове проживання - це документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні (пункт 18 частини першої статті 1 цього Закону).
Строк дії посвідки на тимчасове проживання для відповідних категорій іноземців та осіб без громадянства у випадку, визначеному частиною чотирнадцятою статті 4 Закону № 3773-VI становить один рік. Строк дії посвідки на тимчасове проживання може бути продовжено необмежену кількість разів, за наявності підстав, передбачених законом.
Поряд з цим, постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року затверджено Порядок № 322, згідно з пунктом 1 якого визначено, що посвідка на тимчасове проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.
Відповідно до підпункту 5 пункту 63 Порядку № 322 посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі коли уповноваженим державним органом прийнято рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства чи їх примусове видворення за межі України або про заборону подальшого в'їзду в Україну.
У пунктах 64-66 Порядку № 322 передбачено, що рішення про скасування посвідки приймається керівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п'яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її скасування. Копія рішення про скасування посвідки видається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який прийняв таке рішення, іноземцеві або особі без громадянства під розписку або надсилається такій особі і приймаючій стороні рекомендованим листом не пізніше ніж через п'ять робочих днів з дня його прийняття. Територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС протягом п'яти робочих днів з дня прийняття рішення про скасування посвідки інформує про це ДМС та Адміністрацію Держприкордонслужби.
Фактичні обставини справи свідчать про те, що 14 квітня 2023 року позивач, громадянин Грузії, документований посвідкою на тимчасове проживання № НОМЕР_3 строком дії до 17 лютого 2024 року.
Приймаючи рішення про скасування означеної посвідки на тимчасове проживання, на підставі підпункту 4 пункту 63 Порядку № 322 (коли уповноваженим державним органом прийнято рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства чи їх примусове видворення за межі України або про заборону подальшого в'їзду в Україну), відповідач керувався Рішенням про заборону в'їзду в Україну строком на три роки від 22 травня 2023 року.
Керуючись частиною п'ятою статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень», згідно з якою судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Єдиного державного реєстру судових рішень, судова колегія встановила відсутність доказів оскарження позивачем Рішення про заборону в'їзду в Україну строком на три роки від 22 травня 2023 року.
Отже, таке рішення є чинним та у встановленому законодавством порядку не скасовано.
У апеляційній скарзі позивач зазначає про те, що у рішенні про скасування посвідки на тимчасове проживання відсутня мотивація, суд першої інстанції підробив додаткові докази.
Щодо таких доводів апелянта колегія суддів зазначає, що оскаржуване рішення №80101500069931 містить посилання на підпункт 4 пункту 63 Порядку № 322, яким визначено можливість скасування посвідки у разі прийняття уповноваженим державним органом рішення про заборону подальшого в'їзду в Україну (а.с.60).
Рішення про заборону в'їзду в Україну строком на 3 (три) роки від 22 травня 2023 року долучено відповідачем до матеріалів справи (а.с.79), що відповідно спростовує висновки апелянта про відсутність таких відомостей та їх самостійне здобуття судом.
Колегія суддів враховує, що 14 лютого 2025 року відповідач надав додаткові пояснення на виконання вимог ухвали суду та долучив Рішення про заборону в'їзду в Україну від 22 травня 2023 року (а.с.77-84).
Відповідно до відомостей підсистеми «Електронний Суд», такі додаткові пояснення отримано представником позивача адвокатом Лукашенко М.П. шляхом доставки до його особистого кабінету 15 лютого 2025 року о 02:08 год.
На підставі наведеного, судова колегія відхиляє як очевидно безпідставні висновки апелянта про позасудове спілкування судді з відповідачем і внесення до судового рішення інформації, яка відсутня в матеріалах справи, поданих офіційно до суду.
Щодо обізнаності позивача про рішення про заборону в'їзду та його оголошення, колегія суддів враховує, що таке рішення не є предметом судового оскарження у цій справі та не входить до обсягу позовних вимог.
Також апелянт посилається на відсутність у матеріалах справи відзиву на позовну заяву.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи встановила, що відповідачем подано відзив на позовну заяву від 7 грудня 2023 року вх.№ 85773 (а.с.25-73).
Заперечення апелянта щодо наявності подання Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 22 травня 2023 року №8010.8.5/26841-23 спростовуються матеріалами справи (а.с.64-66). Відповідне подання долучено відповідачем до матеріалів справи 7 грудня 2023 року вх.№ 85773.
У частині заперечень апелянта щодо змісту наведеного подання Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 22 травня 2023 року №8010.8.5/26841-23, колегія суддів враховує, що підставою для скасування посвідки слугувало рішення про заборону в'їзду, яке в свою чергу прийнято на підставі відповідного подання. При цьому, таке рішення про заборону в'їзду, як встановлено вище, позивачем не оскаржується.
У постанові від 14 квітня 2020 року у справі № 480/296/19 Верховний Суд виснував, що подання спеціально уповноваженого органу не містить ознак управлінського рішення з регулюючим впливом на права чи законні інтереси інших суб'єктів права, у зв'язку з чим не може бути самостійним предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства, на відміну від рішення органу ДМС.
Надаючи оцінку наведеним доводам апеляційний суд враховує, що необхідність заборони в'їзду має превентивний характер та не має доводитися вчиненням особою протиправних діянь, проте, має обґрунтовуватися, тобто містити посилання на можливість протиправної поведінки.
Зі змісту подання Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України №6275/55/03-2023 вбачається, що ОСОБА_1 прибув до України з метою вчинення протиправної діяльності, направленої на дестабілізацію громадського порядку в Україні, шляхом підбурення до масових безпорядків, організацію масових протестів та заколотів, які можуть призвести до підриву державності, та направлені на повалення державного ладу України. Також, у поданні зазначено, що у ході проведення оперативно-розшукової діяльності встановлено, що позивач має намір прибути до західних регіонів України, де шляхом підбурення вихідців з російської федерації та близьких їм осіб, планує створити масові протести та спротиви біля місцевих державних адміністрацій. Таким чином, вказане може призвести до чисельних порушень громадського порядку та дестабілізації всередині держави, тим самим призвести до порушень конституційних прав громадян України та інших осіб, які тимчасово чи постійно проживають в Україні.
За встановлених обставин у цій справі, рішення про заборону в'їзду в Україну прийнято відповідачем на підставі відомостей, які свідчать про характер загроз національній безпеці України.
З огляду на нормативне врегулювання спірних правовідносин, Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України наділений виключною компетенцією надавати оцінку наявності в діях відповідних суб'єктів загроз національній безпеці та приймати за результатами такої оцінки відповідне рішення.
Відповідна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17 квітня 2025 року у справі №600/6944/21-а.
Щодо дослідження судом першої інстанції відомостей кримінального провадження №420231110000000027, колегія суддів враховує, що відповідно до частини 3 статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
В частині посилань апелянта на обвинувальний акт від 25 січня 2024 року, судова колегія враховує, що наслідком кримінального переслідування є визначення вини особи у скоєнні кримінального злочину і сам факт вчинення злочину передує відкриттю кримінального провадження. Водночас відсутність чи наявність вини позивача у вчиненні злочинів, зазначених у поданні Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України №6275/55/03-2023 не має значення для вирішення цього спору, оскільки для скасування посвідки відбулось внаслідок прийняття рішення про заборону в'їзду.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в цій справі.
З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення у відповідності до норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, та не підлягає скасуванню.
Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
За правилами статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, визначені статтями 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович
Судді: І.О. Грибан
О.М. Кузьмишина