П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
31 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 766/8890/25
Головуючий в 1 інстанції: Шестакова Я.В.
Дата і місце ухвалення 17.09.2025р, м. Херсон
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Бойка А.В.,
суддів: Єщенка О.В.
Шевчук О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 17 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про адміністративне правопорушення №5519 від 25.04.2025 року.
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 17 вересня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Апелянт посилався на те, що в оскаржуваній ним постанові у справі про адміністративне правопорушення відсутня інформація, що конкретизує, яке саме порушення правил військового обліку допущено позивачем. Матеріали справи про адміністративне правопорушення також не містять належних доказів того, що позивач не перебував на військовому обліку на момент винесення оскаржуваної постанови.
Також апелянт посилався на те, що у витягу з системи «Резерв+», який сформовано апелянтом 20.05.2025 року о 13:11 год., вказано дату уточнення даних 24.03.2025 року, також зазначено, що позивач 25.04.2025 року пройшов військово-лікарську комісію та визнаний придатним до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, НЦ, закладах (установах), медпідрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, ОЗ, охорони. Також зазначив, що у сформованому електронному документі в системі «РЕЗЕРВ+» вказано, що дані уточнено вчасно, дата уточнення даних 24.03.2025 р. в зв'язку з тим, що позивач повторно змінив адресу електронної пошти в мобільному застосунку «РЕЗЕРВ+».
Окрім цього апелянт посилався на те, що відповідно до Примітки ст. 210 КУпАП, положення статей 210, 210-1 КУпАП не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.
Також апелянт посилався на те, що відповідачем не зазначено ні у протоколі, ні в постанові про адміністративне правопорушення, які саме дані позивач не уточнив. При цьому, обставин, які підтверджують неможливість отримання відповідачем відомостей щодо персональних даних позивача у спосіб, установлений у примітці до ст. 210 КУпАП, відповідачем до суду не надано.
На думку апелянта, відповідач не надав до суду належних доказів, які підтверджують винуватість позивача у порушенні правил військового обліку, не довів правомірності свого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Враховуючи зазначене позивач просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 17.09.2025 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
З огляду на неприбуття учасників справи до судового засідання суду апеляційної скарги, подальший розгляд справи вирішено здійснювати в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, 24.04.2025 року командиром взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_2 був складений відносно ОСОБА_1 протокол про адміністративне правопорушення, у змісті якого зазначено, що ОСОБА_1 , будучи військовозобов'язаним, в порушення вимог ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ч. 3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 11.04.2024 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», в умовах особливого періоду, не уточнив протягом 60 днів з дня набрання чинності Закону України від 11.04.2024 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», тобто в період з 18.05.2024 року по 16.07.2024 рік свої персональні дані (адресу проживання, номери засобів зв'язку, адресу електронної пошти (за наявності електронної пошти), інші персональні дані) через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, що було виявлено 24.04.2025 року у ІНФОРМАЦІЯ_2 , чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.2101 Кодексу України про адміністративне правопорушення, а саме порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період.
У складеному протоколі про адміністративне правопорушення міститься відмітка про відмову особи, яка притягається до адміністративної відповідальності від надання пояснень і підписання протоколу.
25.04.2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_3 за наслідками розгляду матеріалів справи про адміністративне правопорушення була прийнята постанова №5519, згідно якої ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 3 ст. 2101 КУпАП.
У змісті постанови зазначено, що ОСОБА_1 , будучи таким, що перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 , вчинив порушення законодавства про оборону.
У постанові вказано, що у відповідності до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 11.04.2024 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», громадяни, які перебувають на військовому обліку, зобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності цим Законом уточними адресу проживання, номери засобів зв'язку, адресу електронної пошти (за наявності електронної пошти) та інші персональні дані у разі перебування на території України - шляхом прибуття самостійно до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку чи за своїм місцем проживання, або до центру надання адміністративних послуг, або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста (за наявності).
У відповідності до п. 23 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. № 1487, призовники, військовозобов'язані та резервісти в разі зміни адреси їх місця проживання або інших персональних даних зобов'язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідним органам, де вони перебувають на військовому обліку,.
Стаття 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» визначає, що до персональних даних призовника, військовозобов'язаного та резервіста належать:
71) номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти;
171) відомості про результати медичних оглядів, що проводяться з метою визначення придатності до виконання військового обов'язку;
У постанові зазначено, що вищезазначені персональні дані військовозобов'язаним громадянином ОСОБА_1 самостійно не оновлено. ВЛК не пройдено по теперішній час, в картці реєстру «Оберіг» відсутня інформація про ступінь придатності до військової служби, номери засобів зв'язку та адресу електронної пошти до ТЦК не надав, що підтверджується його обліковою карткою Єдиного державного реєстру «Оберіг». Також вказано, що отримати вказані дані з інших інформаційних систем оператори реєстру «Оберіг» самостійно не змогли.
Таким чином уповноважена на притягнення до адміністративної відповідальності особа дійшла висновку, що своїми діями ОСОБА_1 порушив Правила військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджені Постановою КМУ № 1487 від 30.12.2022 року, згідно яких призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні:
4) проходити медичний огляд та лікування в закладах охорони здоров'я згідно з рішеннями комісій з питань взяття на військовий облік, направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарських комісій районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки;
10) звіряти не рідше одного разу на п'ять років власні персональні дані з обліковими даними районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів.
Також вказано, що згідно наказу МО України № 402 від 14.08.2008 року «Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України» п. 3.2 - повторний медичний огляд військовозобов'язаних проводиться один раз на 5 років ВЛК районних, міських ТЦК та СП.
У зв'язку з виявленим порушенням позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн.
Вважаючи вказану постанову у справі про адміністративні правопорушення протиправною, позивач оскаржив їх до суду першої інстанції.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржувана постанова відповідає вимогам діючого законодавства, а позивач порушив вимоги ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», що передбачає адміністративну відповідальності за ч. 3ст. 210-1 КУпАП України.
Суд посилався на те, що позивач на виконання вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11 квітня 2024року №3633-1X зобов'язаний був протягом 60 днів з дня набрання чинності цим законом оновити свої персональні данні, а саме: пройти ВЛК, оновити номери засобів зв'язку та адресу електронної пошти, як це прямо зазначено у постанові, однак цього не здійснив. Суд зазначив, що позивачем доказів на виконання зазначених вимог не надано, військово-лікарську комісію пройдено лише 25.04.2025 року, доказів оновлення даних у період з 18.05.2024 року по 16.07.2024 року шляхом звернення до центру надання адміністративних послуг або через застосунок «Резерв +» суду не надано.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач при прийнятті рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності діяв у відповідності до вимог чинного законодавства, належним чином оцінив обставини справи, розглянув справу про адміністративне правопорушення у порядку, що визначений КУпАП, прийняв рішення, яке відповідає вимогам Закону, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне:
Відповідно до ст.235 Кодексу України про адміністративні правопорушення територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Згідно статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтею 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення, відповідно до ст. 245 КУпАП є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 280 КУпАП зобов'язує орган (посадову особу) при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно оскаржуваної у даній справі постанови, позивач був притягнутий до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 2101 КУпАП.
Частиною першою статті 2101 КпАП України встановлено, що порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію - тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно частини 3 статті 2101 КпАП України, вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до примітки до статті 210 КУпАП, положення статей 210, 2101 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.
Норми статті 2101 КпАП України є бланкетними, при їх застосуванні необхідно використовувати законодавчі акти, які визначають правила військового обліку, а також законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Як зазначалось вище, підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 3 ст.2101 КУпАП, стало порушення ним п.2 розділу ІІ Закону України від 11.04.2024 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», п.п. 4, 10 п. 1 та п. 23 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. № 1487.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, слід зазначити наступне:
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначені Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Відповідно до абз.5 ч.1 ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.
Згідно ст. 1 Закону України «Про оборону України», особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022 на території України введено воєнний стан з 24 лютого 2022 року, який триває і на даний час.
Законом України №2105-IX від 03.03.2022р. затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року №65/2022 «Про загальну мобілізацію», яким оголошено проведення загальної мобілізації, яка триває і на даний час.
Статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Згідно ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», громадяни зобов'язані, зокрема:
проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Відповідно до ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися:
військовозобов'язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях;
резервісти, які проходять службу у військовому резерві, - до військових частин у строки, визначені командирами військових частин;
військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку;
військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом керівників відповідних підрозділів;
особи, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.
Інші військовозобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов'язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження (абз. 7 ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
Відповідно до ч. 5 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливості проходження медичного обстеження військовозобов'язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров'я України.
Частиною 10 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані:
Громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані:
уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки;
прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів;
проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно;
проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі;
виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Вказані положення ч.10 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» наведені в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 №3633-ІХ, який набрав чинності з 18.05.2024 року.
Так, абзацом 4 підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» установлено, що під час дії Указу Президента України "Про загальну мобілізацію" від 24 лютого 2022 року № 65/2022, затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про загальну мобілізацію" від 03 березня 2022 року № 2105-IX громадяни України, які перебувають на військовому обліку, зобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності цим Законом уточнити адресу проживання, номери засобів зв'язку, адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти) та інші персональні дані: у разі перебування на території України - шляхом прибуття самостійно до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку чи за своїм місцем проживання, або до центру надання адміністративних послуг, або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста (за наявності).
Вказаний обов'язок визначено і пунктом 23 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022р. №1487 (далі - Порядок № 1487).
Згідно п. 3 Порядку № 1487, військовий облік ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - інші військові формування) особовим складом у мирний час та в особливий період.
Для забезпечення військового обліку громадян України використовується Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів, який призначений для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Пунктом 5 Порядку № 1487 визначено, що з метою ведення військового обліку в державі створюється система військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - система військового обліку).
Системою військового обліку є сукупність узгоджених за завданнями державних органів, підприємств, установ та організацій, які ведуть військовий облік та забезпечують її функціонування із застосуванням засобів автоматизації процесів та використанням необхідних баз даних (реєстрів), визначених законодавством.
Головною вимогою до системи військового обліку є забезпечення повноти та достовірності даних, що визначають кількісний склад та якісний стан призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Призовники, військовозобов'язані та резервісти, винні в порушенні вимог правил військового обліку, несуть відповідальність згідно із законом (п. 19 Порядку № 1487).
Правила військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів містяться у додатку 2 до постанови КМУ від 30 грудня 2022 року №1487, в тому числі і з змінами внесеними постановою КМУ №563 від 16.05.2024 року.
Підпунктом 101 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів передбачено, що призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні у період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом дії правового режиму воєнного стану: уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.
Таким чином, згідно наведених вище законодавчих актів, громадяни України, які перебувають на території України, та які перебувають на військовому обліку, повинні були у період з 18.05.2024 року по 16.07.2024 року (включно) уточнити свої облікові дані трьома шляхами: 1) шляхом прибуття самостійно до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку чи за своїм місцем проживання; 2) шляхом прибуття самостійно до центру надання адміністративних послуг; 3) через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста (за наявності).
Вказуючи на наявність підстав для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, ІНФОРМАЦІЯ_3 посилався на те, що позивач не оновив свої персональні дані, зокрема, номери засобів зв'язку та адресу електронної пошти у визначений законодавством строк. Також відповідач посилався на те, що позивач не пройшов ВЛК.
У поданому до суду першої інстанції відзиві представник ІНФОРМАЦІЯ_1 вказував на те, що персональні дані були оновлені ОСОБА_1 лише 24.03.2025 року, що підтверджується його обліковою карткою Єдиного державного реєстру «Оберіг» та його застосунком «Резерв+», що свідчить про порушення ним законодавства про оборону, мобілізацію та мобілізаційну підготовку.
У підтвердження своїх доводів представник ІНФОРМАЦІЯ_1 надав до суду облікову картку ОСОБА_1 .
За наслідком дослідження поданого відповідачем доказу, а саме облікової картки позивача, колегія суддів встановила, що вона не містить відомостей, які б свідчили про порушення позивачем вимог положень ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ч.10 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 №3633-ІХ, в частині обов'язку уточнення персональних даних у період з 18.05.2024 року по 16.07.2024 року.
Будь-яких інших доказів, які б підтверджували факт порушення ОСОБА_1 вимог законодавства про оборону, мобілізацію та мобілізаційну підготовку, а саме, неуточнення ним своїх персональних даних у визначений законодавством строк відповідач ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надав.
Колегія суддів встановила, що до позовної заяви ОСОБА_1 долучив роздруківку з власного електронного кабінету із застосунком «Резерв+», яка містить відмітку «Дані уточнено вчасно». Метою додавання вказаної позначки у застосунку було підтвердження виконання вимог закону військовозобов'язаними до 16.07.2024 року.
Як вже зазначалось вище, будь-яких доказів у підтвердження того, що позивачем не був виконаний обов'язок в частині уточнення персональних даних у період з 18.05.2024 року по 16.07.2024 року відповідач до суду не надав.
Позивач також вказував на те, що після внесення змін у власні дані 24.03.2025 року в частині зміни адреси електронної пошти, позначка часу оновлення даних змінилась. У спростування вказаних доводів відповідач доказів до суду не надав.
Колегія суддів вважає, що відображення у витягу із застосунку «Резерв+» дати уточнення даних 24.03.2025 року, за наявності позначки «Дані уточнено вчасно», не може бути доказом порушення позивачем законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Відповідно до статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Слід зазначити, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Важливою складовою досягнення завдання адміністративного судочинства є доказування, яке спрямоване, у першу чергу, на встановлення дійсних обставин у справі, зокрема, на встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При цьому особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування у спорі покладається саме на відповідача у справі - суб'єкта владних повноважень, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій чи законність прийнятих рішень.
Таким чином суб'єкт владних повноважень зобов'язаний довести правомірність своїх рішень, дій чи бездіяльності.
Колегія суддів зазначає, що в даному випадку відповідачем не надано належних доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, що виразилось у невиконанні обов'язку щодо уточнення персональних даних у період з 18.05.2024 року по 16.07.2024 року.
Що стосується доводів відповідача про не проходження ним ВЛК та відсутність даних щодо проходження ВЛК, а також про ступінь придатності до військової служби, слід зазначити наступне:
У наданій відповідачем обліковій картці позивача містяться відомості щодо проходження ним 07.06.2023 року ВЛК, за наслідком якої він визнаний непридатним у мирний час, обмежено придатний у воєнний час».
У тимчасовому посвідчені військовозобов'язаного № НОМЕР_1 від 18.07.2023 року також є запис про те, що позивач є обмежено придатним до військової служби за ст. 39-в, 47-в, 19-б, 64-в гр. 2, наказу МОУ № 402 від 2008р. ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_4 - 04.06.2023 року протокол № 106 (пункт 7 «Придатність до проходження військової служби за станом здоров'я»). Позивач зарахований у запас 04.06.2023 року.
Крім того у п. 9 тимчасового посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_1 від 18.07.2023 року зазначено про те, що позивач підлягає повторному медичному пересвідченню 04.06.2028 року.
Згідно п.п. 3.1 та п.п. 3.2 п. 3 глави 3 розділу II Наказу Міністерства оборони від 14.08.2008 року № 402 «Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України» (чинного на час проходження позивачем ВЛК у червні 2023 року), якими врегульовано питання медичного огляду військовозобов'язаних у мирний час та під час мобілізації, на особливий період, встановлено, що медичний огляд військовозобов'язаних проводиться за рішенням військового комісара ВЛК військових комісаріатів.
Повторний медичний огляд військовозобов'язаних, які перебувають у запасі 1 і 2 розрядів, раніше визнаних придатними до військової служби або непридатними до військової служби в мирний час за станом здоров'я, а також військовозобов'язаних плавскладу ВМС Збройних Сил України проводиться один раз на 5 років ВЛК військових комісаріатів, а льотного складу - ЛЛК військових комісаріатів.
Таким чином згідно чинного на час проходження позивачем ВЛК законодавства, позивач підлягав повторному медичному огляду через п'ять років.
В свою чергу 21 березня 2024 року був прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» № 3621-IX (набрав чинності 04.05.2024 року), згідно п. 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення якого, в редакції Закону № 4235-IX від 12.02.2025 року, установлено, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов'язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов'язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані та резервісти Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов'язані та резервісти розвідувальних органів України - до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.
Як встановлено судом повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби пройдено позивачем 25.04.2025 року, тобто у межах строку встановленого Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» № 3621-IX, із змінами в редакції Закону № 4235-IX від 12.02.2025 року.
Враховуючи викладене підстави для висновку про порушення позивачем законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в частині, що стосується проходження ВЛК також відсутні.
За встановлених у даній справі обставин колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова про адміністративне правопорушення №5519 від 25.04.2025 року, прийнята начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 , є протиправною та підлягає скасуванню.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 317 КАС України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Колегія суддів зазначає, що в даному випадку рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 242 КАС України, оскільки судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи; недоведені обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, порушено норми матеріального права.
Щодо розподілу судових витрат, слід зазначити наступне:
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судом встановлено, що позивачем при зверненні до суду першої інстанції було сплачено судовий збір у розмірі 485 грн., а при зверненні до суду апеляційної інстанції - 726,72 грн.
Враховуючи те, що за наслідками розгляду даної адміністративної справи суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , в даному випадку наявні підстави для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 понесених позивачем судових витрат у вигляді сплаченого судового збору у повному обсязі в сумі 1211,72 грн.
Щодо витрат на правничу допомогу:
Згідно ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно положень ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з ч.ч. 6, 7 ст. 134 КАС у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев'ята статті 139 КАС України).
Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що 16.03.2025 року між гр. ОСОБА_1 та адвокатом Беспаловим О.С. був укладений договір б/н про надання правової допомоги.
Відповідно до п.п. 1.1 зазначеного вище Договору клієнт доручає, а адвокат здійснює правничу допомогу клієнту в обсязі та на умовах, які передбачені договором, а саме: представництво та захист інтересів клієнта у всіх установах незалежно від форми власності та в судах всіх інстанцій України щодо цивільних та адміністративних справ, у всіх територіальних підрозділах Міністерства юстиції України.
Згідно додатку 1 до договору про опис виконаних робіт від 09.06.2025 року сторони погодили об'єм робіт по наданню правової допомоги та розмір сплати гонорару за договором про надання правничої допомоги, які складаються з наступних робіт:
1. складання та направлення позову - 1000 грн. - 12 год.;
2. подання клопотань, заперечень в інтересах позивача у справі, в тому числі витрати на поштову кореспонденцію у відповідності до квитанцій - 500 грн. - 24 год.
3. участь у судових засіданнях - 3000 грн. - 16 год.
Всього згідно опису виконаних робіт від 09.06.2025 року витрати на надання правничої допомоги складають 4500 грн.
Адвокатом також була надана до суду квитанція № 8 від 09.06.2025 року у підтвердження прийняття від ОСОБА_1 4500 грн на підставі договору про надання правничої допомоги № б/н від 16.03.2025 року.
Колегія суддів звертає увагу на те, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
У постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у справі № 757/29103/20-ц (провадження № 61-11792св21) зазначено, що у разі підтвердження обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, обґрунтованості їх вартості, витрати за такі послуги підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено. Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правової допомоги у зв'язку із розглядом конкретної справи.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Статтею 30 Закону № 5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку про те, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Проте, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.
Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року у справах № 810/3806/18, № 810/2816/18, № 810/3806/18), від 22 листопада 2019 року у справі № 810/1502/18.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява №19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
За обставин даної справи, розмір винагороди за надання правничої допомоги у суді першої інстанції визначений згідно Додатку № 1 до Договору надання правничої допомоги від 16.03.2025р. у суми 4500 грн.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, колегія суддів враховує приписи процесуального закону, відповідно до яких підлягають оцінці, зокрема, обґрунтованість заявленого розміру витрат до предмета спору, значення справи для сторін, а також складність справи та обсяг виконаної представником роботи.
В даному випадку матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката Беспалова О.С. з представництва його інтересів в суді першої інстанції, які складались, в тому числі із підготовки та подання позовної заяви, відповіді на відзив.
В свою чергу представництво інтересів позивача у судових засідання суду першої інстанції адвокатом не здійснювалось, з огляду на те, що вказана справа розглядалась без виклику сторін у справі.
Таким чином заявлення позивачем до відшкодування суми у розмірі 3000 грн. за участь у судових засіданнях є безпідставним.
З огляду на зазначені вище обставини колегія суддів доходить висновку, що розмір витрат на правничу допомогу, заявлений представником позивача не є обґрунтованим та пропорційним наданим адвокатом обсягом послуг. Заявлений до відшкодування розмір витрат на правничу допомогу не відповідає критерію реальності та розумності їхнього розміру.
Справедливим, розумним та пропорційним у даній справі буде стягнення з відповідача на користь позивача 1500,00 грн. у відшкодування понесених ним витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції.
Враховуючи все вищевикладене колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн.
Керуючись ст.ст. 132, 134, 139, 286, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 17 вересня 2025 року скасувати.
Прийняти нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 №5519 від 25.04.2025 року.
Закрити провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 2101 КУпАП на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) сплачений судовий збір у розмірі 1211,72 грн. (одна тисяча двісті одинадцять грн. 72 коп.).
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 500 грн. (одна тисяча п'ятсот гривень).
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя-доповідач: А.В. Бойко
Суддя: О.В. Єщенко
Суддя: О.А. Шевчук