П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
30 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/1907/26
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Шляхтицького О.І.,
суддів - Федусика А.Г., Семенюка Г.В.,
розглянувши можоивість відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2026 р. у справі № 420/1907/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Хаджибейського районного суду міста Одеси , в. о. керівника апарату Хаджибейського районного суду м. Одеси Юлії Ткаченко про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 04.02.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 до Хаджибейського районного суду м. Одеси, в. о. керівника апарату Хаджибейського районного суду м. Одеси Юлії Ткаченко про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність Хаджибейського районного суду м. Одеси, щодо не розгляду інформаційного запиту ОСОБА_1 від 01.12.2025 та зобов'язання відповідача розглянути вищезазначений інформаційний запит повернув позивачеві без розгляду.
Також Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 04.02.2026 позовну заяву ОСОБА_1 до в. о. керівника апарату Хаджибейського районного суду м. Одеси Юлії Ткаченко про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - залишив без руху.
25.03.2026 ( 26.03.2026 передано судді-доповідачу) до суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 04.02.2026.
Аналіз матеріалів апеляційної скарги свідчить про її невідповідність вимогам ст. 296 КАС України, а саме:
- п. 5, ч. 2 ст. 296 КАС України, в частині: зазначення вимоги особи, яка подає апеляційну скаргу, до суду апеляційної інстанції;
- п. 8 ч. 2 та п. 4 ч. 5 ст. 296 КАС України, в частині зазначення дати отримання копії судового рішення суду першої інстанції, що оскаржується, та надання доказів, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції, за наявності;
- п. 1 ч. 5 та ч. 6 ст. 296 КАС України, оскільки до апеляційної скарги не доданий документ про сплату судового збору.
Так, відповідно до тексту апеляційної скарги апелянт зазначає, що подає дві апеляційні скарги на дві ухвали про повернення адміністративного позову ,а у прохальній частині просить скасувати ухвалу від 04.02.2026 та направити справу на продовження розгляду в суд першої інстанції.
Проте, відповідно до відомостей, які містяться в ЄДРСР Одеський окружний адміністративний суд 04.02.2026 постановив дві ухвали у справі № 420/1907/26:
1. про повернення без розгляду позову в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність Хаджибейського районного суду м. Одеси, щодо не розгляду інформаційного запиту ОСОБА_1 від 01.12.2025 та зобов'язання відповідача розглянути вищезазначений інформаційний запит;
2. про залишення позову без руху в частині вимог до в. о. керівника апарату Хаджибейського районного суду м. Одеси Юлії Ткаченко про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії.
З урахуванням наведеного .
Враховуючи викладене, апелянту необхідно уточнити вимоги апеляційної скарги, враховуючи приписи п.5 ч.2 ст.296 КАС України.
Також апелянт заявив клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали від 04.02.2026 про повернення адміністративного позову без розгляду.
Так апелянт зазначає, що копії ухвал Одеського окружного адміністративного суду від 04.02.2026 йому було направлено на електронну скриньку.
Окрім того ці ухвали апелянт також отримав у паперовій формі по пошті 09.03.2026 - R067107247545.
З урахуванням отримання копії оскаржуваної ухвали 09.03.2026 поштою у паперовій формі, апелянт вважає, що відлік строку на апеляційне оскарження має починатись саме з цієї дати - 09.03.2026.
У зв'язку із наведеним ОСОБА_2 просить поновити йому пропущений строк на подачу апеляційної скарги на ухвалу від 04.02.2026 про повернення адміністративного позову без розгляду.
Розглянувши зазначене клопотання колегія суддів зазначає про таке.
Так, за приписами пункту 2 частини шостої статті 251 КАС України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи. Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Тобто, у випадку наявності у особи (учасника справи) офіційної електронної адреси, Кодекс адміністративного судочинства України чітко визначає спосіб вручення їй судового рішення, якщо таке було ухвалено в порядку письмового провадження, а саме - в електронній формі у порядку, визначеному законом.
Процесуальний закон імперативно зобов'язує суд направляти (вручати) учасникам судового процесу, які зареєстрували офіційні електронні адреси в ЄСІТС, будь-які документи, у тому числі й судові рішення, із застосуванням цієї системи виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб.
Офіційною електронною адресою, у розумінні Положення про ЄСІТС, є саме та адреса електронної пошти, яка була вказана особою - користувачем ЄСІТС, при реєстрації Електронного кабінету.
Нормами Кодексу адміністративного судочинства України чітко визначено день вручення судового рішення учасникам судового процесу, які зареєстрували офіційні електронні адреси в ЄСІТС. Цим днем є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи.
Іншого правого регулювання норми статті 251 Кодексу адміністративного судочинства України «Вручення судового рішення» не встановлюють й не містять приписів про те, що у разі одночасного направлення судом судового рішення у паперовій формі поштою учаснику судового процесу, який зареєстрував офіційну електронну адресу в ЄСІТС, та в електронному вигляді на його офіційну електронну адресу, днем отримання судового рішення є інший день, аніж той, що визначений пунктом 2 частини шостої цієї статті для такого учасника справи.
Тобто у випадку, якщо зареєстрованому в ЄСІТС учаснику справи судове рішення направлено одночасно поштою в паперовій формі та в електронному вигляді на його офіційну електронну адресу, днем вручення такого рішення буде саме день отримання судом повідомлення про доставлення судового рішення на офіційну електронну адресу.
Ці ж правові висновки містяться у постанові Верховного Суду від 21.12.2023 по справі № 160/15243/23.
Відповідно до відомостей, які містяться в КП "ДСС" Документ в електронному вигляді "Ухвала про повернення позовної заяви" від 04.02.2026 по справі № 420/1907/26 було надіслано одержувачу ОСОБА_1 в його електронний кабінет та доставлено до електронного кабінету: 12.02.2026 о 04:43 .
З урахуванням наведеного днем вручення оскаржуваної ухвали є 12.02.2026, а тому апеляційну скаргу мало бути подано у строк до 27.02.2026 включно.
Тому апеляційний суд вважає, що днем вручення апелянту копії оскарженої у апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції є 12.02.2026 ,тобто день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи, а не день отримання копії оскаржуваної ухвали у паперовому вигляді поштою.
Отже, отримання позивачем копії оскаржуваної ухвали 09.03.2026 засобами поштового зв'язку, враховуючи отримання ним копій цих же ухвал в електронному вигляді на його офіційну електронну адресу 12.02.2026, не є поважною причиною для поновлення строку.
Відповідно до ч. 3 ст. 298 КАС України, апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
Таким чином, апеляційну скаргу слід залишити без руху та надати строк для усунення недоліків апеляційної скарги особі, яка її подала, шляхом зазначення інших підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження з наданням доказів на підтвердження існування інших підстав.
Також разом із апеляційною скаргою ОСОБА_1 заявив клопотання про звільнення його від сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
В клопотанні апелянт просить звільнити його від сплати судового збору у зв'язку із тяжким фінансовим станом, пенсійним віком та утриманням неповнолітнього сина, на підтвердження чого надаються відомості з податкової служби про відсутність доходів.
Додатково апелянт вказує, що обставини його тяжкого фінансового стану, встановлені при розгляді інших справ - зокрема, № 420/39151/25 і № 420/43033/25 та не змінилися.
Надаючи оцінку клопотанню про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, колегія суддів виходить із такого.
Судовий збір, як складова частина судових витрат, виконує компенсаційну, превентивну і соціальну функцію. Компенсаційна функція полягає у відшкодуванні коштів, витрачених державою на здійснення правосуддя, а також коштів, витрачених особами, що звертаються до суду або вчиняють певні процесуальні дії. Превентивна функція полягає в попередженні необґрунтованих звернень до судів, у забезпеченні виконання юридично зацікавленими в результаті справи особами своїх процесуальних обов'язків. Соціальна функція проявляється в тому, що судові витрати покликані забезпечити фактичну доступність до правосуддя.
Якщо компенсаційна функція судового збору лежить за межами судового процесу, то від виконання превентивної та соціальної функції судового збору безпосередньо залежить виникнення та розвиток судового процесу.
Європейський суд з прав людини у рішенні по "Справа "Креуз проти Польщі" (Case of Kreuz v. Poland)" від 19.06.2001 року окремо наголосив, що “характеристики судового провадження, як справедливість, відкритість та невідкладність, насправді не мають жодної цінності, якщо таке провадження передусім не порушено. І в цивільних справах навряд чи можна уявити верховенство права без можливості мати доступ до суду».
"Право на суд" не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх "цивільних прав та обов'язків", пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети, але в той час, коли Договірні держави мають можливість відхилення від дотримання вимог Конвенції щодо цього, остаточне рішення з дотримання вимог Конвенції залишається за Судом.
Проте Європейський суд з прав людини вважає, що положення пункту 1 статті 6 про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (Рішення Європейського суду з прав людини "Справа Ейрі" від 09.10.1979).
Конституційний Суд України у рішенні "У справі за конституційним зверненням асоціації "Дім авторів музики в Україні" щодо офіційного тлумачення положень пункту 7 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" у взаємозв'язку з положеннями пункту "г" частини першої статті 49 Закону України "Про авторське право і суміжні права"" № 12-рп/2013 від 28.11.2013, вказав - гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя, від 14 травня 1981 року N R (81) 7: "В тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати" (підпункт 12 пункту D).
Таким чином, "право на суд" не є абсолютним. Право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави та з боку держави може бути піддане обмеженням, зокрема шляхом встановлення помірного судового збору. Вимога про помірність судового збору означає, перш за все, те, що майнове становище не має бути перепоною доступу до суду, у випадках, коли судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, закон має встановлювати можливості щодо скорочення або скасування судових витрат.
Відповідно до статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються:
1) позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі;
2) позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи;
3) позивачі - у справах про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення, а також заявники у разі подання заяви щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів;
4) позивачі - у справах щодо спорів, пов'язаних з виплатою компенсації, поверненням майна, або у справах щодо спорів, пов'язаних з відшкодуванням його вартості громадянам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні";
5) особи, які страждають на психічні розлади, та їх представники - у справах щодо спорів, пов'язаних з розглядом питань стосовно захисту прав і законних інтересів особи під час надання психіатричної допомоги;
6) позивачі - у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення;
7) громадяни, які у випадках, передбачених законодавством, звернулися із заявами до суду щодо захисту прав та інтересів інших осіб;
8) особи з інвалідністю внаслідок Другої світової війни та сім'ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи;
9) особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю;
10) позивачі - громадяни, віднесені до 1 та 2 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи;
11) виборці - у справах про уточнення списку виборців;
12) військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов'язаних з виконанням військового обов'язку, а також під час виконання службових обов'язків;
13) учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав;
14) позивачі - у справах у порядку, визначеному статтею 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту";
15) фізичні особи (крім суб'єктів підприємницької діяльності) - кредитори, які звертаються з грошовими вимогами до боржника щодо виплати заборгованості із заробітної плати, зобов'язань внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, виплати авторської винагороди та аліментів, - після оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), а також після повідомлення про визнання боржника банкрутом;
15-1) органи місцевого самоврядування - за подання заяви про визнання спадщини відумерлою;
16) позивачі - за подання позовів щодо спорів, пов'язаних з наданням статусу учасника бойових дій відповідно до пунктів 19-21 частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";
17) засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк та до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, а також особи, взяті під варту, - у справах, пов'язаних із питаннями, які вирішуються судом під час виконання вироку відповідно до статті 537 Кримінального процесуального кодексу України, у разі відсутності на їхніх особових рахунках коштів, достатніх для сплати судового збору.
21) заявники - у справах за заявами про встановлення фактів, що мають юридичне значення, поданих у зв'язку із збройною агресією, збройним конфліктом, тимчасовою окупацією території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно;
22) позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно;
23) позивачі - за подання позовів щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".
Враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік.
Згідно частини 2 статті 8 Закону України "Про судовий збір" суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Так, відповідно до частини 1 статті 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Як вбачається з наведеної норми, єдиною підставою для відстрочення, розстрочення або звільнення сторони від сплати судового збору є врахування судом майнового стану сторони.
У контексті відстрочення, розстрочення або звільнення від сплати судового збору слід зазначити, що майновий стан сторони (належні стороні майнові права та обов'язки) має визначатися судом у світлі конкретних обставин певної справи, включаючи спроможність заявника сплатити його та стадію, на якій перебуває розгляд справи на певний момент.
Визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони.
Враховуючи, що відстрочення, розстрочення або звільнення сплати судового збору допускається у виняткових випадках і залежно від обставин справи, обґрунтування пов'язаних з цим обставин, які свідчать про неможливість або утруднення в здійсненні оплати судового збору у встановлених законом розмірах і в строки, покладається на цю особу.
Суд звертає увагу, що Законом № 3674-VI чітко визначено, як одну з умов для звільнення від сплати судового збору, обов'язок доведення заявником обставин, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік.
Для звільнення від сплати судового збору заявник апеляційної скарги має довести існування фінансових труднощів та такого майнового стану, що надає підстави вважати за можливе звільнити таку особу від сплати судового збору.
Суд враховує, що Закон № 3674-VI не містить вичерпного й чіткого визначеного переліку документів, які можливо вважати такими, що підтверджують майновий стан особи. У кожному конкретному випадку суд установлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі поданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням.
Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (пункт 44 рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2005 року у справі «Княт проти Польщі» («Kniat v. Poland»), заява № 71731/01; пункти 63- 64 рішення Європейського суду з прав людини від 26 липня 2005 року у справі «Єдамскі та Єдамска проти Польщі» («Jedamski and Jedamska v. Poland»), заява № 73547/01).
Аналогічну позицію висловив Верховний Суд в ухвалі від 05 січня 2022 року по справі № 160/139/20.
Необхідність підтвердження неможливості сплатити судовий збір підтверджується й іншими правовими позиціями, викладеними у судових рішеннях Верховного Суду.
Так, Верховний Суд в своїй ухвалі про залишення касаційної скарги без руху від 10 жовтня 2019 року по справі №215/3329/19 за касаційною скаргою ОСОБА_1 зазначив, що скаржник до касаційної скарги документ про сплату судового збору не додав, проте просить суд звільнити від сплати судового збору з огляду на відсутність коштів для його сплати. Зокрема, посилається на те, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру його річного доходу. На підтвердження заявленого клопотання скаржник долучив довідку Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у місті Кривому Розі ради від 01 жовтня 2019р. Відповідно до частини другої статті 8 Закону України “Про судовий збір» №3674-VI від 01 листопада 2011р. суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати у разі, коли розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік. Разом з тим, надані скаржником докази на підтвердження скрутного матеріального стану повністю не відображають розмір доходів скаржника за попередній календарний рік.
Верховний Суд своєю ухвалою від 16.10.2019 у справі № 215/5288/18 відмовив ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження та вказав, що суд наділено повноваженням зменшити тягар несення судових витрат для особи, яка до нього звертається. Водночас конструкція наведених правових норм дає підстави для висновку, що зменшення тягаря несення судових витрат є не обов'язком суду, а повноваженням за певних обставин. При цьому в частині сплати судового збору законодавець визначив вичерпний перелік умов, за наявності яких можливе зменшення тягаря несення цих судових витрат. Особа, яка звертається до суду, має право подати відповідне клопотання, в якому навести обставини щодо її майнового стану та, за наявності, обставини, з якими закон пов'язує можливість реалізації судом права зменшити тягар несення судових витрат у частині сплати судового збору. Такі обставини повинні бути підтверджені належними, допустимими та достовірними доказами. Суд, що вирішує питання відкриття провадження (прийняття заяви, скарги), встановивши за результатом розгляду відповідного клопотання наявність установленої законом підстави для зменшення тягаря несення судових витрат та дійшовши висновку про необхідність реалізації такого свого права, самостійно, зважаючи на наявні обставини, визначає спосіб зменшення цього тягаря. Визначення способу зменшення тягаря несення судових витрат є прерогативою відповідного суду, а не його обов'язком. При цьому постановлення судом ухвали про звільнення від сплати судового збору в певному судовому провадженні не створює пільг щодо його сплати на інших стадіях судового провадження чи в інших судових провадженнях.
Таким чином, з урахуванням висновків Верховного Суду, надані апелянтом копії відомостей з податкової служби про відсутність доходів, не є достатнім доказом на підтвердження скрутного матеріального становища апелянта, оскільки не відображає відомості про його об'єктивний матеріальний стан станом на дату подання апеляційної скарги, оскільки останній може мати і інші джерела доходу.
При вирішенні питання про звільнення від сплати судового збору апеляційний суд враховує також і те, що не є предметом позову у даній справі захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю ОСОБА_1 , що відповідно пункту третього частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" може слугувати звільненню від сплати судового збору.
Також колегія суддів зазначає, що постановлення судом ухвали про звільнення від сплати судового збору в певному судовому провадженні не створює пільг щодо його сплати на інших стадіях судового провадження чи в інших судових провадженнях.
Доказами, на підставі яких суд може вирішити питання щодо звільнення (відстрочення або розстрочення) від сплати судового збору, є: відомості з пенсійного фонду щодо нарахування та виплати пенсії за попередній календарній рік , довідка про склад сім'ї, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків, а також інші документи, що підтверджують майновий стан сторони.
Апелянт документальних чи інших таких доказів існування тяжкого фінансового стану , а також довідки про склад сім'ї не пред'явив, а копії довідок з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору, відображають лише інформацію про доходи скаржника, однак, повністю не ілюструє незадовільне (скрутне) майнове становище апелянта.
Без пред'явлення документа, з якого можна буде визначити сукупний розмір річного доходу і розглянути заявлене клопотання, або без сплати судового збору, розгляд апеляційної скарги неможливий.
Ці ж правові висновки знайшли своє підтвердження в ухвалі Верховного Суду від 05.02.2025 по справі № 990/33/25.
Зокрема, факт відсутності доходів не є апріорі підтвердженням наявності підстав для звільнення від сплати судового збору, оскільки скаржник може отримувати дохід із інших джерел, окрім заробітної плати, бути працевлаштованим станом на дату подання клопотання про звільнення від сплати судового збору, отримувати виплати із центру зайнятості, тощо.
Аналогічна правова позиція з даного питання висловлена у Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28.04.2022 у справі № 9901/377/21.
Відповідно до частини першої статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Отже, сплата судового збору є обов'язком апелянта, а тому зловживання правом на звільнення від сплати судового збору є неприпустимим.
Із врахуванням викладеного, у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору слід відмовити.
Проте, зазначене не позбавляє позивача права звернутись до суду із заявою про звільнення або зменшення судового збору із наданням відповідних доказів майнового стану.
Отже, подана апеляційна скарга не відповідає вимогам статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме по справі не сплачено судовий збір (державне мито) за подачу апеляційної скарги.
Частиною 3 статті 4 Закона України "Про судовий збір" унормовано, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених ч. 2 цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Отже, судовий збір за подання апеляційної скарги у даній справі складає: 3328 *0,8 = 2662,40 грн.
Судовий збір (державне мито) за подачу апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду повинно бути перераховано або внесено за наступними платіжними реквізитами для перерахування судового збору:
банк Казначейство України (ЕАП), код банку 899998
код класифікації доходів бюджету 22030101 "Судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050)"
відомча ознака "81" (Апеляційні адміністративні суди):
рахунок UA678999980313101206081015758,
отримувач - ГУК в Одеській області /Приморський р-н/22030101
код за ЄДРПОУ отримувача - 37607526
*;101;__________( код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті);Судовий збір, за позовом ___________ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), П'ятий апеляційний адміністративний суд (назва суду, де розглядається справа), в сумі 2662,40 грн., а тому апеляційна скарга, відповідно до вимог частини 1 статті 169 КАС України має бути залишена без руху, з наданням строку для усунення зазначених недоліків.
Відповідно до вимог частини 2 статті 298 КАС України, до апеляційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються правила статті 169 цього Кодексу.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 169, 296, 298 КАС України,-
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору відмовити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без руху.
Надати апелянту строк для усунення недоліків поданої апеляційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали протягом десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали.
Роз'яснити ОСОБА_1 , що у разі не усунення зазначених недоліків апеляційної скарги, відповідно до ст.169 КАС України апеляційна скарга буде повернута скаржнику.
Роз'яснити ОСОБА_1 , що у разі не виконання вимог зазначеної ухвали в частині підтвердження поважності причин пропуску строку, у відкритті апеляційного провадження буде відмовлено, відповідно до пункту 4 частини 1 статті 299 КАС України.
Ухвала у касаційному порядку не підлягає оскарженню.
Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький
Судді А.Г. Федусик Г.В. Семенюк