Провадження № 22-ц/803/4092/26 Справа № 201/12256/25 Суддя у 1-й інстанції - Демидової С.О. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.
31 березня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:
судді-доповідача Никифоряка Л.П.,
суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В.
Учасники справи:
позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Кошельок»,
відповідач ОСОБА_1 ,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у місті Дніпрі справу, що виникла з цивільних правовідносин в якій подана апеляційна скарга Товариством з обмеженою відповідальністю «Кошельок» на заочне рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 17 грудня 2025року, головуючий у суді першої інстанції Демидова С.О.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2025року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кошельок» (далі - ТОВ «Кошельок») подало позов в суд проти ОСОБА_1 з вимогами про стягнення з відповідача на його користь заборгованості за кредитом у розмірі 21 766,50грн.
Існування таких вимог Банк пов'язував із тим, що 11 липня 2021року між ОСОБА_1 та ТОВ «Кошельок» було укладено договір № 2814905791-394950 про надання коштів у позику в розмірі 7 000,00грн на 7 днів на умовах строковості, зворотності, платності, за яким відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов та правил, зазначених у договорі.
Згідно п. 3.6. та п. 3.7. кредитного договору, строк користування кредитними коштами було продовжено на 90 днів, тобто з 18 липня 2021року до 15 жовтня 2021року, за ставкою 2% на добу.
Вказував, що відповідач не виконав свої зобов'язання за укладеним договором - не повернув кредит та не сплатив проценти, у зв'язку з чим, станом на момент звернення до суду у відповідача утворилась заборгованість, яка становить 21 766,50грн, яка складається з: - заборгованість за сумою кредиту 7 000,00грн; - заборгованість за відсотками за користування позикою 14 766,50грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 17 грудня 2025року позовні вимоги ТОВ «Кошельок» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошельок» суму заборгованості за Кредитним договором №2814905791-394950 від 11 липня 2021року - 7 980,00грн, витрати зі сплати судового збору в розмірі 895,42грн та витрати на правову допомогу в розмірі 3500,00грн. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов частково, виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог в частині стягнення тіла кредиту, оскільки відповідачем було допущено порушення зобов'язань з повернення кредитних коштів, у зв'язку з чим виникла відповідна заборгованість, яка підлягає стягненню на користь банку.
Водночас, задовольняючи позов частково в частині стягнення заборгованості за відсотками, суд виходив з того, що умовами договору фактично продовжувався строк виконання кредитного договору на 90 днів, а не строк в який кредитодавець може нараховувати відсотки, а заборгованість нарахована відповідачу за період, який перевищує період у 7 днів, встановлений договором.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
22 січня 2026року ТОВ «Кошельок» подало безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи “Електронний суд» апеляційну скаргу на заочне рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 17 грудня 2025року.
В апеляційній скарзі Товариство висловило вимогу про скасування рішення в частині відмови у задоволенні позову про стягнення частини заборгованості за відсотками та просило про задоволення цих позовних вимог.
Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у тому, що суд не звернув уваги на те, що умовами Договору сторони погодили, що факт користування Позичальником сумою наданого кредиту після закінчення Лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні статті 212 ЦК України, що має наслідком подовження строку користування Кредитом. При цьому зобов'язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення Лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення Лояльного Періоду. З наступного дня після закінчення Лояльного періоду позичальник зобов'язаний сплачувати Кредитодавцю проценти з розрахунку 730 процентів річних, що становить 2 проценти в день.
Заявник стверджував про те, що суд безпідставно дійшов висновку щодо зменшення розміру процентів за вказаним договором, при цьому проігнорував та не надав оцінки доводам позивача щодо подовження періоду користування кредитом.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Відповідач своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, не скористався та відзиву на апеляційну скаргу не подавав.
Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції
26 січня 2026року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду витребувано з Соборного районного суду міста Дніпра цивільну справу №201/12256/25; та 03 лютого 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 05 лютого 2026року відкрито апеляційне провадження у справі.
19 лютого 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до судового розгляду без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про доставку електронного листа.
Сторони у справі у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами
11 липня 2021року між ОСОБА_1 та ТОВ «Кошельок» було укладено договір №2814905791-394950 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, на умовах строковості, зворотності, платності, за яким відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов та правил, зазначених у договорі /а.с.14-24/.
Умови: - тип кредиту фінансовий кредит; - сума кредиту 7000,00грн.; - строк кредитування 7 днів з можливістю продовження; - процентна ставка 2,0 % в день.
Згідно п. 3.6. та п. 3.7. кредитного договору, строк користування кредитними коштами було продовжено на 90 днів, тобто з 18 липня 2021року до 15 жовтня 2021року, за ставкою 2,0% на добу.
Факт надходження грошових коштів на рахунок відповідача підтверджується відомостями наданими банком емітентом банківської картки відкритої на ім'я ОСОБА_1 та випискою про рух коштів по картковому рахунку за період з 10 липня 2021року по ІНФОРМАЦІЯ_1 /а.с.88/.
Загальна сума заборгованості за договором № 2814905791-394950 від 11 липня 2021року станом на дату подання позову до суду становить 21 766,50грн, яка складається з: - Заборгованість за сумою кредиту: 7 000,00грн; - Заборгованість за відсотками за користування кредитом: 14 766,50грн /а.с.25-27/.
Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з'ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.
У даній справі скаржник в апеляційному порядку заперечує висновки суду в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення частини заборгованості за відсотками - тож з огляду на те, що не були оскаржені висновки суду щодо решти вимог позову, які задоволені, такі висновки суду не можуть бути предметом перевірки суду в апеляційному порядку.
Відмовляючи частково у задоволенні позову банку про стягнення заборгованості за відсотками, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що умовами договору фактично продовжувався строк виконання кредитного договору на 90 днів, а не строк в який кредитодавець може нараховувати відсотки. Суд виснував, що нарахування відсотків поза межами 7-денного періоду було безпідставним.
Та провівши розрахунок розміру відсотків за користування кредитними коштами, дійшов висновку, що з відповідача необхідно стягнути на користь позивача заборгованість за відсотками в сумі 980,00грн.
Дослідивши наявні в цивільній справі документальні докази апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, так як висновки суду першої інстанції, викладені у рішенні не відповідають обставинам справи щодо вимог, в задоволенні яких судом першої інстанції відмовлено.
Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася /частина друга статті 639 ЦК України/.
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти /частина перша статті 1048 ЦК України/.
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним /стаття 1055 ЦК України/.
Для підписання кредитного договору ОСОБА_1 було використано електронний підпис одноразовим ідентифікатором відповідно до вимог частини 6 та 8 статті 11 і 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що сторони досягли усіх істотних умов та уклали кредитний договір.
Тож, кредитний договір між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису.
Заразом, підтверджені обставини та дії позичальника щодо погодження останнім з Товариством умов про проценту ставку в певному розмірі та на умовах зазначених в письмових документах.
Вираження волі позичальника відбулось вчиненням певних дій, та суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що відсутні докази направленості волі та погодження сторони договору умов з приводу процентної ставки за кредитом після закінчення Лояльного періоду, та умов з цього приводу відображених в Договорі від 11 липня 2021року.
Так, відповідно пункту 3.6. Договору сторони погодили, що факт користування Позичальником сумою наданого кредиту після закінчення Лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні статті 212 ЦК України, що має наслідком подовження строку користування Кредитом на наступних умовах:
Пункт 3.7.: зобов'язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення Лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення Лояльного Періоду.
Згідно пункту 3.8., з наступного дня після закінчення Лояльного періоду позичальник зобов'язаний сплачувати Кредитодавцю проценти з розрахунку 730 процентів річних, що становить 2 проценти в день від суми Кредиту за кожен день користування ним.
Отже, сторони Договору погодили продовження строку користування кредитом до 97 днів з моменту укладення Договору, по закінченню якого у відповідача виникає обов'язок повернути суму кредиту та нарахованих відповідно до умов Договору процентів за користування кредитом. Умовою такого продовження є користування кредитом після закінчення Лояльного періоду.
Тож строк кредитування з 18 липня 2021року до 15 жовтня 2021року є погодженим сторонами Договору. Як вбачається з матеріалів справи, до спливу Лояльного періоду у 7 днів відповідач не повернув кредит за користування кредитом, що підтверджується доданим до позовної заяви детальним розрахунком заборгованості, тобто відповідач продовжив користуватися кредитом після закінчення Лояльного періоду, що за Договором є відкладальною обставиною, внаслідок настання якої строк користування кредитом продовжився до 97 днів з моменту укладення Договору до 15 жовтня 2021року.
Відтак нарахування процентів за користування кредитом у цей період, розмір яких обумовлений пунктом 3.8. Договору, є законним.
Відповідно до вимог статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Матеріали справи містять належні та допустимі докази, які підтверджують факт ознайомлення позичальника з умовами договору щодо розміру процентів за кредитним договором.
Отже, в матеріалах справи наявні докази в підтвердження обставин щодо обґрунтованості нарахування процентів за кредитним договором та встановлені обставини дають підстави для висновку відмінного від того до якого дійшов суд першої інстанції.
Суд першої інстанції не врахував викладених обставин справи та помилково вважав, що нарахування відсотків поза межами 7-денного періоду було безпідставним.
Водночас, заявлена до стягнення ТОВ “Кошельок» заборгованість за відсотками у розмірі 14 766,50грн суперечить принципам розумності та добросовісності.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти /частина перша статті 1048 ЦК України/.
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Як було зазначено вище, сторонами погоджено розмір процентів і порядок їх нарахування, який відповідно до розрахунку заборгованості, складає 14 766,50грн, що значно перевищує заборгованість за тілом кредиту - 7 000,00грн.
Слід звернути увагу, що відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не зміг ефективно здійснити свої права бути поінформованим про дійсні умови кредитування ТОВ “Кошельок», які викладені в декількох значних за об'ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом. А тому на думку суду, укладення ОСОБА_1 договору перетворюється на непомірний тягар для відповідача, як споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором.
Отже, суд апеляційної інстанції враховує, що вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Крім того, з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.
Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013року № 7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст. 3, ч.3 ст. 509 та ч.1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.
Застосовуючи дану норму, суд зобов'язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.
У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.
Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20).
Також, відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Відповідно до пункту 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Застосовуючи аналогію та враховуючи те, що заявлена позивачем до стягнення сума заборгованості за нарахованими процентами в розмірі 14 766,50грн не є співрозмірною сумі заборгованості за тілом кредиту у 7 000,00грн за договором, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов'язань за кредитним договором, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що необхідно зменшити розмір процентів за вказаним договором до розміру заборгованості за тілом кредиту у розмірі 7 000,00грн.
Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції не виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Встановивши наведені фактичні обставини у цій справі, від яких залежить правильне вирішення спору, застосовуючи положення вищенаведених норм права апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції в частині доводів що стали предметом апеляційного оскарження не виконав вимоги про законність та обґрунтованість рішення суду, висновки суду в частині позовних вимог в задоволенні яких судом відмовлено здійснені з недотриманням норм матеріального права, що відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для часткового задоволення апеляційної скарги, часткового скасування судового рішення та стягнення з ОСОБА_1 на користь Банку процентів за користування кредитними коштами в розмірі 7 000,00грн. В решті рішення суду не було предметом перегляду судом апеляційної інстанції та законність і обґрунтованість рішення суду не перевірялась.
Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Отже, суд першої інстанції не виконав вимоги закону про законність рішення суду та саме невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 376 ЦПК України задовольнити частково апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції частково скасувати із ухваленням нового судового рішення в цій частині про часткове задоволення позову.
Щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, слід зазначити, що на підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивач надав суду прайс лист /а.с.63-64/, та договір про надання правової допомоги /а.с.61-62/, вартість послуг - 10 000,00грн.
Апеляційний суд вважає, що при розподілі витрат на професійну правничу допомогу, стягуючи її у розмірі 3 500,00грн, суд першої інстанції вірно врахував характер наданих послуг та їх складність та правильно визначився з розміром до стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Саме такий розмір витрат буде об'єктивним та співмірним з виконаною адвокатом роботою у цій справі.
Крім того, в апеляційній скарзі позивачем ТОВ «Кошельок» заявлено вимогу про стягнення з ОСОБА_1 витрат на правову допомогу у суді апеляційної інстанції в розмірі 4 000,00грн.
Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 3 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів.
Статтею 141 ЦПК України закріплено порядок розподілу судових витрат між сторонами.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат /частина тринадцята статті 141 ЦПК України/.
Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012року, договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 19 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Згідно статті 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Водночас, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Згідно зі статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09 червня 2017року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020року у справі № 755/9215/15-ц).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено /пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України/.
Аналогічна позиція висловлена Об'єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019року у справі №922/445/19, від 22 січня 2021року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).
На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правничу допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018року у справі № 751/3840/15, провадження № 14-280цс18).
Встановлено, що на підтвердження витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції представник ТОВ “Кошельок» надав: договір про надання правничої допомоги від 12 лютого 2025року та Додаток до договору про надання правничої допомоги від 12 лютого 2025року від 11 серпня 2025року, відповідно до якого надано правову допомогу у виді складання апеляційної скарги та її подання, кількість годин, витрачених для надання послуг - 2год, вартість послуг - 4000,00грн.
Отже, зазначене підтверджує здійснення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, надану адвокатом у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих послуг та з урахуванням часткового задоволення апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про можливість зменшення понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу до 2 000грн та необхідність їх стягнення з відповідача на користь позивача.
Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, які в цій справі складаються із судового збору, апеляційний суд виходить з наступного.
За положеннями частин першої та тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Приймаючи до уваги висновок суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «Кошельок» підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору за подачу позову та апеляційної скарги у розмірі 3 895,16грн (14000,00 / 21 766,50 х (2 422,40+3633,60) = 3 895,16).
Керуючись статтями 259, 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Задовольнити частково апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок».
Заочне рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 17 грудня 2025року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» суми заборгованості за кредитним договором та в частині стягнення судового збору - скасувати, з ухваленням нового рішення в цій частині.
Задовольнити частково позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 в частиністягнення заборгованості за відсотками.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» заборгованість за Кредитним договором №2814905791-394950 від 11 липня 2021року в розмірі 14 000,00грн.
В решті рішення суду залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» витрати на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції в розмірі 2 000,00грн та витрати зі сплати судового збору за подачу позову та апеляційної скарги у розмірі 3 895,16грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частиною третьою статті 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 31 березня 2026року.
Судді: